Мацюсеві пригоди

Частина перша. Король-реформатор

Розділ перший

Було це так…

Лікар сказав, що коли король за три дні не видужає, то буде надзвичайно погано. Лікар саме так і сказав:

— Король тяжко хворий, і, якщо за три дні не видужає, буде кепсько.

Усі страшенно засмутились, а старший міністр надів окуляри й запитав:

— То що ж станеться, коли король не видужає?

Лікар не хотів сказати напевно, але всі зрозуміли, що король помре. Старший міністр дуже засмутився й скликав усіх міністрів на нараду. Зібралися міністри у великому залі, посідали в зручних кріслах за довгим столом. Перед кожним лежав на столі аркуш паперу й два олівці: один — звичайний, а другий — з одного кінця синій, з другого червоний. Перед старшим міністром стояв ще й дзвіночок. Двері міністри замкнули на ключ, щоб ніхто їм не заважав, засвітили електричні лампи і — ні пари з вуст. Потім старший міністр задзвонив дзвіночком і сказав:

— Тепер будемо радитися, що робити. Король хворий і не може правити.

— Я гадаю,— сказав військовий міністр,— що треба покликати лікаря. Хай скаже напевно, чи можна короля вилікувати, чи ні.

Військового міністра надзвичайно боялися всі інші міністри — він завжди носив шаблю й револьвер, тому його слухалися.

— Гаразд, покличемо лікаря,— згодилися міністри.

Негайно ж послали по лікаря, але той не міг прийти, бо саме ставив королю двадцять чотири банки.

— Нічого не вдієш, треба чекати,— мовив старший міністр,— а тим часом скажіть, що ми робитимемо, коли король помре.

— Я знаю,— сказав міністр юстиції.— Згідно з законом після смерті короля на трон вступає й править країною його старший син. Тому його й називають престолонаступником. Якщо король помре, трон посяде його старший син.

— Але в короля лише один син.

— А більше й не треба.

— Ну, так, але син короля — це маленький Мацюсь. Як же він може бути королем? Мацюсь ще не вміє навіть писати.

— Нічого не вдієш,— відповів міністр юстиції.— У нашій державі такого ще не було, проте в Іспанії, в Бельгії та в інших країнах траплялося, що король помирав і залишав маленького сина. І оте мале дитя мусило бути королем.

— Справді,— сказав міністр зв'язку,— я навіть бачив поштові марки з фотографією такого маленького короля.

— Але, шановні панове,— вихопився міністр освіти,— це ж неможливо, щоб король не вмів ні писати, ні рахувати, щоб він не знав ні географії, ні граматики.

— Я теж так думаю,— сказав міністр фінансів.— Як же король робитиме підрахунки й даватиме розпорядження, скільки треба надрукувати нових грошей, коли він не знає таблиці множення?

— Найгірше, любі панове,— сказав військовий міністр,— що такого маленького короля ніхто не боятиметься. Як він дасть раду солдатам та генералам?

— Я вважаю,— сказав міністр внутрішніх справ,— що такого маленького короля не тільки солдати, а й взагалі ніхто не боятиметься. У нас не припинятимуться страйки та бунти. Я ні за що не ручуся, коли Мацюся зробите королем.

— Я не знаю, що буде,— сказав червоний від злості міністр юстиції.— Знаю одне: закон вимагає, щоб після смерті короля трон посів його син.

— Але ж Мацюсь надто малий! — крикнули міністри хором.

І, мабуть, виникла б страшенна сварка, якби саме тоді не відчинилися двері й до залу не зайшов іноземний посол.

Може здатися дивним, що іноземний посол з'явився на нараду міністрів, коли двері були замкнені на ключ. Проте маю сказати, що коли ходили кликати лікаря, то забули замкнути двері. Дехто навіть говорив потім, що це була зрада: міністр юстиції навмисне залишив двері відімкнутими, бо знав, що має прийти посол.

— Доброго вечора! — привітався посол.— Я прийшов від імені мого короля й вимагаю, щоб королем став Мацюсь Перший. Якщо ви не згодні, буде війна.c

Прем'єр-міністр (старший міністр) дуже злякався, але вдав, що це його не турбує. Він написав на аркуші паперу синім олівцем: "Гаразд, хай буде війна" — і подав цей папірець іноземному послові.

Той узяв аркушик, уклонився й сказав:

— Чудово, я напишу про це моєму урядові.

Саме тоді до залу зайшов лікар, і всі міністри почали його просити, щоб він урятував короля, бо може бути війна й нещастя, коли король помре.

— Я вже дав королю всі ліки, які знаю. Поставив банки і більше нічим не можу зарадити. Але варто покликати ще інших лікарів.

Міністри прислухалися до цієї поради й надумали запросити славетних лікарів рятувати короля. Вони вислали по них усі королівські автомобілі, а самі тим часом попросили у королівського кухаря вечеряти, бо були дуже голодні. Адже не знали вони, що нарада триватиме так довго, і тому не пообідали вдома.

Кухар подав срібні тарілки, налив у пляшки найкращого вина,— він хотів лишитися при дворі й після смерті старого короля.

Отож міністри їдять собі та п'ють, навіть стало їм весело, а в залі тим часом зібралися лікарі.

— Я гадаю,— мовив старий лікар з бородою,— що королеві слід зробити операцію.

— А я думаю,— сказав другий лікар,— що королеві варто покласти гарячий компрес і полоскати горло.

— І пити порошки,— додав славетний професор.

— Мабуть, краще краплі,— вихопився четвертий лікар.

Кожний лікар мав при собі товсту книгу й показував колегам, що в його книжці зазначені зовсім інакші ліки проти такої хвороби.

Уже було пізно, і міністрам страшенно хотілося спати, але вони мали чекати, що скажуть лікарі.

І такий нечуваний гамір зчинився у королівському палаці, що маленький престолонаступник, син короля Мацюсь, уже двічі прокидався.

"Треба глянути, що там таке",— подумав Мацюсь. Він устав з ліжка, хутенько одягнувся й вийшов у коридор.

Мацюсь затримався перед дверима їдальні, але не для того, щоб підслуховувати,— просто в королівському палаці клямки на дверях були так високо, що маленький Мацюсь не міг сам відчинити двері.

— Добре вино в короля! — кричав міністр фінансів.— Вип'ємо ще, панове! Якщо Мацюсь стане королем, воно все одно йому не потрібне, бо дітям не можна пити вина.

— І сигари не можна дітям курити. Давайте візьмемо трохи сигар собі додому! — голосно кричав міністр торгівлі.

— А як буде війна, мої любі, ручуся вам, що від цього палацу нічого не лишиться. Адже Мацюсь не захистить нас.

Міністри почали сміятися й кричати:

— Випиймо за здоров'я нашого оборонця, великого короля Мацюся Першого!

Мацюсь не дуже розумів, про що вони говорили, хоч знав, що татусь хворіє і міністри часто збираються на наради. Але чому глузують з нього, Мацюся, чого називають його королем і що це за війна має бути — цього він ніяк не міг збагнути. Ще сонний і трохи наляканий, пішов Мацюсь далі коридором і через двері до залу засідань почув іншу розмову:

— А я вам кажу, що король помре. Можете давати порошки й інші ліки — все одно нічого не поможе.

— Головою ручуся, що король не протягне й тижня...

Мацюсь не слухав більше. Прожогом кинувся він через коридор, через два великі королівські покої і захеканий вбіг до батькової спальні.

Король лежав на ліжку страшенно блідий і тяжко дихав. А біля нього сидів той самий лікар, який і Мацюся лікував, коли Мацюсь нездужав.

— Тату, татусю! — скрикнув плачучи Мацюсь.— Я не хочу, щоб ти помер!

Король розплющив очі й сумно глянув на сина.

— І я не хочу вмирати,— сказав король тихо.— Не хочу тебе, синку, самого лишати на світі.

Лікар посадовив Мацюся собі на коліна — більше вони вже ні про що не говорили.

А Мацюсь пригадав, що одного разу він уже сидів отак біля ліжка. Тоді батько держав його на колінах, а на ліжку лежала матуся, така ж бліда і так само важко дихала.

"Тато вмре, як і матуся вмерла",— подумав Мацюсь.

І страшний сум здавив йому груди, а разом з тим гнів і образа на міністрів, які зараз там глузують з нього, Мацюся, і з смерті його татка.

"Ось я їм оддячу, як стану королем!" — подумав Мацюсь.

Розділ другий

Похорон короля відбувся дуже пишно. Ліхтарі були загорнуті в чорний креп. Дзвонили всі дзвони. Оркестр грав похоронний марш. Їхали гармати, йшло військо. Спеціальні поїзди навезли повнісінько квітів з теплих країн. Усі були страшенно засмучені. А газети писали, що весь народ оплакує улюбленого короля.

Мацюсь сидів сумний у своїй кімнаті, бо хоч вія і мав стати королем, однак утратив батька й тепер у нього не лишилося нікого в усьому світі. Він згадував свою матір; це вона кликала його Мацюсем. Хоч мама його називалася королевою, проте зовсім не була гордовитою. Вона гралася з ним, складала кубики, розповідала казки, показувала в книжках малюнки. З батьком Мацюсь бачився зрідка, бо король часто виїздив до війська чи в гості, приймав різних королів або засідав на нарадах. Проте й король, бувало, вибирав для Мацюся вільну хвилинку: пограється з ним у кеглі, вирушить на прогулянку в довгі алеї королівського саду — сам на коні, а Мацюсь верхи на поні. А тепер що буде? Завжди цей нудний іноземний вихователь, з таким виразом обличчя, наче він щойно випив склянку міцного оцту. І взагалі, чи приємно бути королем? Певно, що ні. Якби справді була війна, то можна було б принаймні битися. Але що королю робити в мирний час?

Сумно ставало Мацюсеві й тоді, коли він сидів самотній у своїй кімнаті, й тоді, коли через грати королівського саду дивився на веселі забави дітей королівської служби. Він бачив, як семеро хлопчаків гралися в солдатів. І завжди вів їх в атаку, муштрував і командував ними невисокий, дуже веселий хлопчисько на ім'я Фелек. Так його звали приятелі.

Багато разів Мацюсь хотів покликати Фелека і хоча б через грати трохи поговорити з ним, але не був певний, чи це можна й зручно робити, та й не знав, що сказати й як розпочати ту розмову.

Тим часом по всіх вулицях було розклеєно величезні об'яви про те, що Мацюсь став королем, що він вітає своїх підданих, що міністри лишаються ті ж самі й допомагатимуть молодому королеві в його роботі. В усіх магазинах були виставлені фотографії Мацюся. Мацюсь верхи на поні. Мацюсь у матроському вбранні. Мацюсь у військовому мундирі. Мацюсь під час огляду військ. У кінотеатрах теж показували Мацюся. В усіх ілюстрованих журналах, вітчизняних і закордонних — скрізь був Мацюсь.

І треба сказати відверто: любили Мацюся всі. Дорослі жаліли, що такий малюк втратив батьків. Хлопці раділи, що знайшовся серед них хоч один, якого всі мусять слухатися, перед яким навіть генерали повинні стояти струнко, а солдати — брати "на караул".