Мацюсеві пригоди - Сторінка 2

Дівчаткам просто подобався маленький король на зграбному коникові. Та найбільше любили Мацюся сироти.

Коли ще була жива королева, вона завжди на свято посилала в будинки сиріт цукерки. Після її смерті король наказав, щоб цукерки й надалі туди надсилали. І хоч Мацюсь про це не знав, від його імені давно вже надходили сиротам солодощі та іграшки.

Десь через півроку після того, як Мацюсь вступив на трон, стався один випадок, який приніс йому велику популярність. Тобто всі про нього говорили, але не тому, що він був королем, а тому, що зробив усім велику приємність.

Отож розкажу, як це трапилось.

Мацюсь через свого лікаря домігся дозволу прогулюватися по місту пішки. Але це ще не все. Він довго надокучав лікареві, щоб той хоч раз на тиждень одводив його до міського саду, де граються всі діти:

— Я знаю, що в королівському саду гарно, але одному навіть у найгарнішому місці нудно.

Нарешті лікар пообіцяв звернутися через дворецького до палацового управління, щоб опікун короля на нараді міністрів взяв для короля Мацюся дозвіл на три таких прогулянки.

Може здатися дивним, що королеві так важко вибратись на звичайнісіньку прогулянку. Додам лише, що дворецький тільки тому погодився клопотати, що лікар нещодавно вилікував його від отруєння несвіжою рибою. А палацове управління вже давненько домагалося грошей на будівництво стайні, якою мав користуватися й королівський опікун. Міністр внутрішніх справ погодився лише на зло міністрові фінансів. Адже за кожну королівську прогулянку поліції давали три тисячі дукатів, а санітарному управлінню — бочку одеколону й тисячу дукатів золотом. Перед кожною такою прогулянкою двісті чоловіків і сто жінок дбайливо прибирали сад. Підмітали доріжки, фарбували лавки, поливали алеї одеколоном і витирали пил з дерев та листочків. Лікарі доглядали, щоб було чисто, щоб ніде не куріло, бо бруд і курява шкідливі для здоров'я. А поліція пильнувала, щоб під час прогулянок у саду не з'явилися хулігани, які штовхаються, кидаються камінням, б'ються й страшенно галасують.

Король Мацюсь розважався чудово. Одягнений він був просто, й ніхто не міг пізнати його. Нікому навіть на думку, не спадало, що король може прогулюватися у звичайнісінькому саду. Мацюсь двічі обійшов сад і попросив дозволу сісти на лавку біля майданчика, де гралися діти. Та тільки він сів, як до нього підійшла дівчинка й спитала:

— Чи не бажаєте ви погратися з нами в коло?

Вона взяла Мацюся за руку — і гра почалася.

Дівчатка співали різних пісень і кружляли в колі. А потім, коли збиралися почати нову гру, перша дівчинка запитала у Мацюся:

— У вас є сестричка?

— Ні, нема.

— А хто ваш тато?

— Мій татусь помер, він був королем.

Дівчинка, мабуть, подумала, що Мацюсь жартує, бо засміялася й сказала:

— Якби мій татко був королем, він купив би мені ляльку, величезну, аж до стелі.

Король Мацюсь узнав, що батько дівчинки служить капітаном пожежної охорони, що зветься вона Іренкою і дуже любить пожежників, які часом катають її на коні.

Мацюсь охоче зостався б у саду й далі, та мав дозвіл гуляти тільки до четвертої години двадцяти хвилин сорока трьох секунд.

Нетерпляче ждав Мацюсь наступної прогулянки, але саме тоді пішов дощ, і дорослі побоювалися за його здоров'я.

А іншого разу сталося таке. Мацюсь знову грався в коло з дівчатками, аж тут до них підійшло кілька хлопчаків і один вигукнув:

— Дивіться — хлопець грається з дівчатами! — і хлопчиська почали сміятися.

Король Мацюсь помітив, що й справді лише він грається в коло.

— Ходи краще з нами гратися,— сказав перший хлопець.

Мацюсь пильно глянув на нього. О, та це ж Фелек, той Фелек, з яким Мацюсь так давно хотів познайомитись. Фелек теж пильно подивився на Мацюся й закричав на весь голос:

— Гляньте, який він схожий на короля Мацюся!

Мацюсеві стало страшенно соромно, коли всі почали дивитися на нього, і він хотів якнайшвидше втекти до ад'ютанта, який теж, щоб його не пізнали, був одягнений у звичайний костюм. Та чи то кваплячись, чи соромлячись, Мацюсь упав і здер коліно.

На засіданні ради міністрів було ухвалено заборонити королю ходити в сад. Зрозуміло, треба виконувати всі королеві забаганки, але ходити в звичайний сад йому не можна. Там граються невиховані діти, які чіплялися до Мацюся й сміялися з нього, а рада міністрів не може дозволити, щоб з короля сміялися, бо це не личить королівській честі.

Страшенно засмутився Мацюсь і довго думав про дві свої веселі прогулянки до звичайного саду, поки раптом не згадав про Іренчину мрію. "Вона хоче мати ляльку, велику аж до стелі". Ця думка не давала йому спокою. "Я — король, отже, маю право наказувати. А тим часом я повинен чомусь усіх слухатись. Вчуся читати й писати, як і всі інші діти. Мушу мити вуха, шию й чистити зуби так само, як і вони. Таблиця множення однакова й для королів, і для інших. То навіщо ж мені бути королем?" Обурився Мацюсь і під час аудієнції зажадав дуже голосно від старшого міністра купити найбільшу ляльку, яка тільки є на світі, й надіслати Іренці.

— Ваша королівська величність, звольте зважити...— почав був старший міністр.

Мацюсь одразу догадався, як буде далі: цей нестерпний чоловік довго говоритиме щось незрозуміле, і, зрештою, з лялькою нічого не вийде. І Мацюсь пригадав, як одного разу цей же міністр так само почав щось пояснювати його батькові. Тоді батько-король тупнув ногою й сказав: "Я вимагаю цього беззаперечно!"

Отож і Мацюсь так само тупнув ногою й дуже голосно сказав:

— Пане міністр, знай, що я вимагаю цього беззаперечно!

Старший міністр здивовано глянув на Мацюся, потім записав щось у блокнот і буркнув:

— Я подам вимогу вашої величності на розгляд ради міністрів.

Що говорилося на засіданні ради міністрів, невідомо, бо нарада відбулася при замкнених дверях. Ухвалено, проте, купити ляльку, і міністр торгівлі два дні бігав по магазинах і оглядав найбільші ляльки. Але такої великої ніде не було. Тоді міністр торгівлі викликав на нараду всіх промисловців, і один фабрикант зголосився за великі гроші зробити за чотири тижні таку ляльку на своїй фабриці, А коли лялька була готова, він виставив її у вікні свого магазину з написом: "Постачальник двору його королівської величності виготовив цю ляльку для Іренки, дочки капітана пожежної охорони".

Газети негайно вмістили фотографію пожежної команди під час гасіння пожежі, фотографію Іренки й ляльки. Почали подейкувати, ніби король Мацюсь дуже любить дивитися на пожежу й на виїзди пожежної команди. Хтось написав до газети листа, що ладен спалити свій дім, коли коханий король Мацюсь так любить пожежі. Багато дівчаток повідомило в листах до короля Мацюся, що теж хотіли б мати такі ляльки. Однак секретар двору не читав Мацюсеві тих листів, бо йому суворо заборонив це робити розгніваний старший міністр.

Перед магазином протягом трьох днів юрмилися люди, оглядаючи королівський дарунок, і лише на четвертий день за розпорядженням префекта поліції ляльку зняли з вітрини, щоб натовп на вулиці не перешкоджав їздити трамваям та автомобілям.

Довго після того говорили в місті про ляльку й про Мацюся, який послав Іренці такий чудовий подарунок.

Розділ третій

Мацюсь уставав о сьомій годині ранку, сам умивався й одягався, сам чистив взуття й стелився. Такий звичай завів ще прадід Мацюся, хоробрий король Павло Переможець. Після ранкового туалету Мацюсь випивав чарочку риб'ячого жиру й починав сніданок, який міг тривати не більше шістнадцяти хвилин тридцяти п'яти секунд. Так-бо снідав великий дід Мацюся, лагідний король Юліуш Доброзичливий. Потому Мацюсь йшов до тронного залу, де було дуже холодно, і приймав міністрів. У тронному залі не було грубки, бо прабабуся короля Мацюся, мудра Анна Побожна, коли ще була маленька, мало не вчаділа, і на відзнаку її щасливого врятування було ухвалено ввести до палацового церемоніалу положення, за яким заборонялося на п'ятсот років мати в тронному залі грубу.

Сидів Мацюсь на троні й цокотів зубами від холоду, а міністри розповідали йому про події в усій державі. Це було дуже неприємно, бо чомусь звістки надходили тільки невеселі.

Міністр іноземних справ повідомляв, хто сердиться й хто хоче дружити з їхнього державою, а Мацюсь майже нічого з цього не розумів.

Військовий міністр перелічував, скільки фортець зруйновано, скільки гармат зіпсовано так, що з них зовсім не можна стріляти, і скільки солдатів хворіє.

Міністр шляхів сполучення доводив, що треба купити нові паровози.

Міністр освіти скаржився, що діти погано вчаться, спізнюються до школи, що хлопчаки потай курять і виривають аркуші з зошитів. Дівчатка ображаються й сваряться, хлопчаки б'ються, кидаються камінням і вибивають шибки.

А міністр фінансів усе сердився й одно казав, що немає грошей, що він не хоче купляти ні нових гармат, ані машин, бо все це страшенно дорого коштує.

Потім Мацюсь ішов у парк і цілу годину міг бігати й гратися. Та одному йому було не дуже весело. Тому він досить охоче брався до уроків. Учився Мацюсь добре, він знав, що без науки важко бути королем. Швидко навчився він підписувати своє ім'я з дуже довгою карлючкою. Крім того, Мацюсь мусив учити французьку й інші мови, щоб мати можливість розмовляти з іноземними королями, коли поїде до них з візитом. Мацюсь вчився б ще охочіше й краще, якби міг ставити різні питання, що спадали йому на думку.

Довгий час розмірковував Мацюсь над тим, чи можна винайти таке збільшувальне скло, яке б на великій віддалі запалювало порох. Коли б Мацюсь винайшов таке скло, то оголосив би війну всім королям і напередодні битви висадив би в повітря всі ворожі порохові склади. І виграв би війну, бо тільки в нього лишився б порох. Отоді він зразу став би великим королем, хоч зараз дуже маленький. Та вчитель, на жаль, лише знизав плечима, почувши про це, скривився й нічого йому не відповів.

Іншого разу Мацюсь запитав, чи не можна зробити так, щоб батько, вмираючи, передавав синові свій розум. Його батько Стефан Розумний був дуже мудрий. Однак Мацюсь, хоч і сидить на тому ж троні й носить ту ж саму корону, мусить від самісінького початку вчити всі науки і навіть не певен, чи коли-небудь знатиме стільки, скільки знав його батько. А так Мацюсь разом з короною й троном успадкував би й хоробрість від прадіда Павла Переможця, й знання від батька.

Але й це питання вчитель зустрів неприхильно.

Довго, дуже довго думав Мацюсь, чи не можна де-небудь узяти шапку-невидимку.