Мацюсеві пригоди - Сторінка 40

Хто вони такі? Чому весь час відвертають голови, щоб їх не можна було розгледіти?

Зачитали обвинувальний акт:

1. Король Мацюсь написав відозву до дітей, щоб вони збунтувалися й не слухали дорослих.

2. Король Мацюсь хотів викликати всесвітнє повстання, щоб стати королем усього світу.

3. Мацюсь застрелив парламентера, який ішов до нього з білим прапором. Оскільки Мацюсь тоді не був уже королем, то відповідає за це перед судом як звичайний злочинець. І його має бути повішено або розстріляно.

— Що скаже Мацюсь з приводу цього?

— Те, що я написав відозву, це брехня. Те, що я не був королем, коли вбив парламентера,— ще одна брехня. А хотів я стати королем усього світу чи ні — про це ніхто не може знати, крім мене.

— Гаразд. Панове, прошу зачитати вашу ухвалу,— звернувся голова до панків у фраках та білих рукавичках.

Ті хоч-не-хоч устають, і один з них починає читати. Видно, як рука в нього тремтить, і сам він білий, мов папір.

"Ми, що зібралися в столиці під час битви, в зв'язку з тим, що бомби руйнують місто, і навіть у залі, де ми радимося, під час вибуху бомби вилетіли геть усі шибки,— ми, мешканці міста, прагнучи врятувати наших жінок і дітей, не хочемо, щоб Мацюсь був нашим королем. Столиця позбавляв Мацюся трону й корони. Нам дуже прикро, але далі ми не можемо терпіти. Отож ми вивішуємо білі прапори на знак того, що не хочемо вести війну, і заявляємо, що війну веде не наш король, а звичайний Мацюсь, який і повинен сам відповідати за все. А ми ні в чому не винні."

Голова подав Мацюсеві перо:

— Прошу підписати.

Мацюсь узяв перо, мить подумав і внизу на ухвалі написав:

"З ухвалою банди запроданців та боягузів, які зрадили країну, не згоден. Я був і залишуся королем Мацюсем Першим".

І голосно прочитав написане.

— Панове генерали-судді,— звернувся Мацюсь до своїх ворогів.— Коли ви хочете мене судити, то я вимагаю, щоб ви називали мене королем Мацюсем, бо я король і буду ним за життя й після смерті. Коли ж це не суд, а лиходійство над переможеним королем, то ганьба вам як людям і як солдатам. Можете говорити, що вам заманеться, я не відповідатиму.

Генерали пішли на нараду. Мацюсь насвистував собі під ніс веселеньку солдатську пісеньку.

Суд повернувся.

— Чи визнаєте ви, Мацюсю, що написали відозву до дітей усього світу? — запитує генерал-голова.

Ніякої відповіді.

— Ваша королівська величність, чи визнаєте ви, що написали відозву до дітей усього світу? — знову запитує генерал.

— Не визнаю... Відозви такої не писав.

— Привести свідка,— наказує суддя.

До залу входить шпигун-журналіст. Мацюсь і не здригнувся.

— Ось свідок,— каже суддя.

— Так,— підтвердив журналіст,— я можу засвідчити, що Мацюсь хотів стати королем дітей усього світу.

— Це правда? — запитує суддя.

— Правда,— відповідає Мацюсь.— Я бажав цього. Я, мабуть, зробив би це. Але підпис на відозві підроблено. Цей шпигун підробив мій підпис. Та правда, що я хочу бути королем усіх дітей.

Судді почали розглядати Мацюсів підпис. Вони хитали головами, вдаючи, що не можуть відрізнити справжній Мацюсів підпис од підробленого. Та це вже було байдуже. Адже Мацюсь визнав свою провину.

Довго говорив обвинувач і скінчив свою промову так:

— Треба неодмінно стратити Мацюся, бо інакше не буде ні порядку, ні спокою.

— Чи не бажаєте ви, Мацюсю, щоб хто-небудь виступив на ваш захист?

Ніякої відповіді.

— Ваша королівська величність, чи не бажаєте ви, щоб хтонебудь узяв слово на ваш захист? — повторив голова.

— Це абсолютно зайве,— відповів Мацюсь.— Уже пізно, шкода часу: краще лягать спати.

Мацюсь сказав це бадьорим голосом. Він вирішив бути гордим до кінця і не зрадив себе.

Судді вийшли до сусідньої кімнати, вдаючи, ніби вони там радилися, й повернулися з вироком:

— Розстріляти!

— Будь ласка, підпишіть,— сказав голова.

Ніякої відповіді.

— Ваша королівська величність, підпишіть, будь ласка, що суд відбувся згідно з законом.

Мацюсь підписав.

І тут один панок у фраку та рукавичках кинувся раптом навколішки, обняв Мацюся за ноги, й крізь сльози вигукнув:

— Любий королю, даруй мені мою підлу зраду! Тільки зараз я бачу, що ми накоїли! І знаю, якби не наше жалюгідне боягузтво, не вони, а ти судив би їх як переможець.

Солдати насилу відтягли його від короля. На жаль, каяття було тепер зайве.

— На добраніч, панове судді,— сказав Мацюсь і по-королівському, спокійно й з гідністю вийшов із залу.

Двадцятеро солдатів з оголеними шаблями вели його коридором, через двір до камери.

Мацюсь одразу ж ліг на сінник на підлозі й удав, що спить. Увійшов священик, але не захотів будити Мацюся. Помолився, прочитав звичайну молитву для приречених на смерть і вийшов.

Мацюсь вдав, ніби спить, і про що він думав, що відчував цієї ночі, лишилося його таємницею.

* * *

Ведуть Мацюся.

Іде він посеред вулиці у золотих кайданах. Уздовж тротуарів стоять стіною війська. А за військами — мешканці столиці.

День був чудовий. Сонце сяяло. Всі жителі вийшли на вулиці, щоб востаннє подивитися на свого короля. У багатьох на очах бриніли сльози. Шкода, що Мацюсь не бачив цих сліз — так йому легше було б іти на місце страти.

Ті, хто любив Мацюся, мовчали — вони боялися голосно висловлювати свою любов і повагу до короля. Та й що вони могли кричати? Звикли тільки виголошувати: "Віват — хай живе!" А що кричати тепер, коли короля засуджено на смерть? Зате кричали — і дуже голосно — усякі п'яниці й волоцюги, яким молодий король навмисне наказав видати горілки та вина із Мацюсевих королівських пивниць.

— О-о-о, король іде. Королик. О-о-о, який маленький. Плачеш, королику Мацюсю? Підійди, ми витремо тобі носа.

Мацюсь насупив брови, але високо підвів голову, щоб усі бачили його сухі очі. Він дивився на небо, на сонце, не чув і не бачив, що діється навкруги. Інші думки полонили його голову: що трапилося з Клю-Клю? Де Антек? Чому сумний король його зрадив? Що буде з його країною?

Пройшов Мацюсь через усе місто, спинився біля стовпа на площі, перед викопаною ямою. Блідий, та спокійний стояв він, коли солдати заряджали карабіни й цілилися в нього.

І спокійно, в останню хвилину, вислухав акт помилування:

— Розстріл замінено засланням на безлюдний острів:

Під'їхав автомобіль і помчав Мацюся знову в тюрму: через тиждень його вивезуть на безлюдний острів.

Частина друга. На безлюдному острові

Розділ перший

Ой, як же погано було Мацюсеві у в'язниці. Власне, не так погано, як тісно. Тісно й нудно. Мацюся вбиралися вислати на безлюдний острів. Він програв війну, став королівським в'язнем, і його — так само, як Наполеона,— буде вислано на острів. А поки що Мацюсь нудиться. Мали його вислати за тиждень, а минуло вже три тижні, і ніяких наслідків.

Три королі, які взяли Мацюся в полон, ніяк не можуть дійти згоди. Молодий король не приховував, що ненавидить Мацюся і волів би позбутися його назавжди. Сумний король не боявся тепер визнати, що він Мацюсів друг. А король, друг жовтих королів, якому було байдуже, радив, що треба зробити. А зробити треба так, аби Мацюсь жив собі спокійно, тільки не втручався б ні в які справи й не міг би нікуди втекти.

Мацюся не можна вислати на острів Марас, бо там болота, жовта пропасниця і чорна віспа. Так само не можна вислати Мацюся й на острів Люко, бо це дуже близько до материка й чорні королі можуть влаштувати йому втечу. Зрештою, три королі оголосили конкурс, тобто надрукували в усіх газетах світу таке оголошення:

"Коли якийсь учитель географії назве сам острів, підхожий для Мацюся, то одержить велику нагороду. Даємо місяць часу, тільки просимо зазначити, де той острів лежить і чим він придатний для Мацюся".

Згодом почали надходити пропозиції. Королі повісили на стінах карти усіх частин світу й на островах, які їм подобалися, ставили шпильки з прапорцями.

Тим часом прибув Бум-Друм, ще декілька менш відомих королів, чорних і жовтих, приїхала королева Кампанелла та п'ятеро білих королів, які вдавали, ніби теж мають чимсь порадити. Засідання відбувалися в різних містах, бо королі були горді й казали:

— Якщо хочуть, щоб я чимсь порадив, то хай приїздять до мене. Щоб не думали, наче я прошу їхньої ласки.

Крім того, кожному королю хотілося трохи помандрувати.

Двічі збиралися королі в містечку над морем, потім радилися у великому місті в горах, згодом поїхали до міста, де варили найсмачніше в світі пиво, а далі рушили туди, де було тепло. Кожен з королів возив за собою кількох міністрів, кожен міністр брав секретарів, кожен секретар мав кількох друкарок, які писали на машинці протоколи королівських нарад.

А Мацюсь тим часом сидить у в'язниці й чекає.

Якби він хоч міг читати газети, якби знав, що про нього говорять і пишуть, то було б легше, ніж так, коли він думає, що всі вже про нього забули.

Бум-Друм дуже хотів побачитися з Мацюсем, але боявся зрадити себе й удавав навіть розгніваного.

— Видурив у мене Мацюсь стільки золота,— скаржився він,— обіцяв учити чорних дітей. І що ж? Частина їх загинула в бою, частина сидить у таборі для полонених. Бідолашна Клю-Клю у в'язниці.

І Бум-Друм тер очі, вдаючи, ніби плаче.

— Якщо ваша королівська величність бажає звільнити королівну Клю-Клю, то можна на завтрашньому засіданні поставити це питання на обговорення,— запропонував молодий король, який почав підлещуватися до Бум-Друма.

— Ні,— відказує той із слізьми на очах.— У вас так багато важливих справ, що шкода марнувати час на легковажну дівчинку.

Бум-Друм знав, що серед білих неодмінно треба плакати, коли говориш про щось сумне. Отож він носив при собі пляшку з нашатирем і раз у раз нюхав, коли доводилося вдавати схвильованого. Адже нашатир, гірчиця й цибуля викликають сльози на очах.

І ось на двадцять четвертому засіданні мають нарешті вирішити, куди заслати Мацюся. Засідання відбудеться в палаці Кампанелли, в королівстві якої через Мацюся вибухло перше на світі повстання дітей з зеленим прапором.

Королева Кампанелла була дуже гарна. Чоловік її помер нещодавно, дітей вона не мала. Палац її містився у розкішному апельсиновому саду на березі чудового озера.

Прибули в цей палац і три вчителі географії у чорних фраках. Запропоновані ними острови найбільше сподобались. Саме один з цих трьох островів мали вибрати для Мацюся.

— Мій острів,— каже перший учитель,— отут.

І він показав паличкою на карті, але присутні побачили тільки море, бо жодного острова там не було.

— Дивуєтесь, ваші королівські величності, що острова немає на карті? Зараз вам усе поясню.