Мацюсеві пригоди - Сторінка 63

Запишемо, хто добре влучав, й поділимося на дві рівні партії.

Хлопцям кортить розпочати битву, та все щось заважає: то відлига настане, то сніг надто сухий. А Мацюсь не квапиться.

— Краще зачекати, аби тільки все вдалося добре.

Учні із старшого класу хочуть пристати до них.

— Зараз ні: треба спершу самим спробувати.

Три дні тренувалися й зводили снігові вали.

Ніхто вже не називає Мацюся гордим. Усі люблять його. Він найбільше казок знає, та ще й яких дивовижних.

Зростає Мацюсева слава. І чим далі, то кожен дужче цікавиться, що він за один. Знають, ніби Мартинек син наглядача в'язниці, але де?

— Бачив, Мартинеку, злочинців?

— Чи правда, що можна по очах пізнати вбивцю?

— Чи багато ти подорожував?

Мацюсь спритно звертає розмову на щось інше.

— Слухай, скажи нам, нарешті правду.

— Що? — ніби не розуміє Мацюсь.

— Ну, хоч дай слово, що скажеш.

— Даю вам слово, що, як настане час, усе розкажу.

Ой, не хотів Мацюсь, не хотів, щоб той час наставав. Добре йому вдома й у школі— добре з дітьми. Такі всі любі. Щоправда, є кілька гірших, але й ті стараються виправитись.

— Гадаєш, не знаю, що я забіяка? Хочу стати іншим, але не можу. Кажу собі: з понеділка буде інакше. То хіба ж я винен, що мені не вдається?

А той любить зачіпати інших:

— Коли б я не стримував себе, то лихо було б усім. Сам не знаю чому, але люблю, коли хтось сердиться.

— Тепер уже нічого,— каже третій,— а коли б ти знав, яким я раніше був лобурякою. Чи то пес, чи курка, чи дід, чи кінь, чи дитина — всіх поцілю або каменюкою, або палицею. Ось глянь.

І показує на голові, на руках та на ногах великі й малі шрами.

— Дивись: тут мене кінь хвицьнув. Оце сокирою мало пальця не відтяв. А тут склом від пляшки — ох, кров так і цебеніла. А ось сюди собака мене вкусив, коли я хотів йому до хвоста прив'язати санчата, щоб покататися. Тепер я великий, розумію, а колись — ой лишенько!

Мацюсь радить і так, і так, кожному каже, щоб шанувався, щоб не журився: виправитись можна.

— Найголовніше — тверда воля. Але не зразу можна ту волю виховати, а поступово. Наприклад, хочеш допливти до маяка, та зразу не зможеш, бо втомишся, треба поступово тренуватися...

І Мацюсь починає розказувати про безлюдний острів, ніби сам там був і все бачив.

— Як ти гадаєш, Мартинеку, чи король Мацюсь справді був на безлюдному острові, чи тільки так писали газети?

Часто згадують хлопці короля Мацюся:

— Якби жив король Мацюсь, то директор не смикав би учнів за вуха.

— А отут почали будувати карусель для школярів...

— Пригадуєш шоколад? Але тільки три рази видали, і то не всім.

— А в столиці дорослі ходили до школи, а діти шмагали їх по руках і ставили в куток. Ото було життя!

Сміються хлопці, наче з веселої казки, а Мацюсеві стає дивно. І він замовкає. І зітхає. Відчуває, що минуть незабаром тихі, милі дні без турбот, без боротьби. Дещо Мацюсь відчуває сам, а дещо чує від людей, які читають газети.

А в газетах пишуть, що старий король помер і молодий знову посів його трон. Уклав молодий король союз з цісарем Пафнуцієм та двома жовтими королями. Виник заколот у війську, бо в країні була партія супротивників молодого короля, але той розстріляв бунтівників і заявив, що нікого не боїться. Каже, що королі його ошукали, коли забрали порт. Він назавжди посварився з сумним королем.

— Адже сам підписав угоду,— відказують йому королі.— А така угода називається трактатом, якого не можна змінювати.

— По-перше, не я підписував, а батько. По-друге, Мацюсь підписав на Фуфайці два таких трактати.

— Гаразд, хай так, але Мацюсь був тоді п'яний.

— А хто йому казав напиватися? Зрештою, одне діло, коли він жив, а інше, коли його немає.

Міністри, посли, різні дипломати пробують умовити молодого короля, але видно з усього, що буде війна, і хтозна, чи не більша, ніж попередні.

"Війна спить",— пригадав Мацюсь слова доглядача маяка.

Війна спить, але кожного дня може прокинутись.

Отже, на уроці, коли вчителька опитувала учнів, Мацюсь навіть не знав, про що йдеться в класі, і ніхто не догадався, яке важливе питання обмірковує Мартинек у ту хвилину.

— Мартинеку, треба бути уважнішим на уроці,— лагідно зауважила вчителька.

— Гаразд, постараюся,— відповів Мацюсь.

Щораз дужчий неспокій огортав Мацюся. Він уже не бавився з дітьми, а серед ночі раз у раз зітхав. Господар зібрався був з ним до лікаря, мовляв, зурочили хлопця.

Аж ось війна прокинулась. І Мацюсь сказав у школі:

— Пані вчителько, більше я не ходитиму до школи. І вам, і товаришам за все дякую.

— А що сталося? — питають усі здивовано.

— Я мушу їхати до столиці,— веде далі Мацюсь, слова йому ледве вихоплюються з горла, а в куточках очей блиснули дві великі сльозини й поволі скотилися по щоках.

Тиша тривала довго. А Мацюсь стоїть біля парти, рукою тре чоло.

— Неправда, що король Мацюсь помер. Я, власне, і є Мацюсь Реформатор, тільки я довго ховався.

Новина була страшенно дивовижна — така, як казка,— проте усі повірили.

Справді, як вони могли так довго не догадатися самі? Звісно, це король Мацюсь.

Розділ тридцять четвертий

Пізня ніч. У королівському кабінеті тихо, тільки годинник цокає. Сидить Мацюсь за столом і ще раз перечитує лист до королів.

Хвилину тому скінчилася нарада з міністрами, на якій спільно складено відозву до королів усього світу.

"Ще не пізно,— пише Мацюсь.— Коли молодий король припинить війни, ми ще можемо домовитися. Годі проливати кров".

І далі:

"Якщо я повернувся з вигнання, де жив спокійно серед добрих людей, то зробив це тому, що не хочу війни. І хай тільки пощастить мені приборкати бурю, я хочу знов віддати корону, і хай народ вибере собі когось і разом з ним керує; я не хочу бути королем".

І ще далі:

"Хоч молодий король зичив мені зла, я не серджусь на нього. Скільки я навчився і скільки зрозумів за цей часі Не хочу хвалитися, але скажу, що хоч я і наймолодший серед королів, проте знаю більше від декого з дорослих. Адже діти не дурніші за дорослих, тільки не мають досвіду. Отож, я навіть вдячний молодому королю, що завдяки йому я здобув досвід і загартував волю. Молодий король знає генералів, а я знаю і солдатів. Молодий король знає порядних, я знаю і вбивць, молодий король знає дорослих, я знаю і дітей. Молодий король знає людей, коли вони йому кланяються і кричать "віват!" — а я знаю, як живуть і працюють, як б'ються й миряться, як допомагають сиротам".

Мацюсь іще щось закреслює в листі, щось додає, аби краще було й зрозуміліше. На завтрашньому засіданні ще раз порадиться з міністрами і тоді надішле лист королям.

Міністри тепер нові. З старих лишився тільки військовий міністр, міністр освіти та юстиції. Але самі вони змінилися. Коли міністр освіти продавав газети, то познайомився з багатьма хлопцями і тепер має більше досвіду.

— Не дивно,— казав він під. час перерви між засіданнями, коли пили чай,— не дивно, що хлопці погано поводилися. Одні, приміром, можуть сидіти спокійно, а інші — ні. Треба влаштовувати їм прогулянки, різні ігри, щоб діти могли бігати й стрибати. Бо інакше вони тікають із шкіл, продають газети, вештаються на вулиці й на ходу стрибають у трамваї.

І міністр юстиції менше тепер говорить про параграфи та книжки:

— Коли я був кондуктором, то так призвичаївся, що одразу пізнавав, хто вихований і платить за квиток, а за ким треба стежити, бо примудриться проїхати задурно.

Глянув Мацюсь на годинник. Простяг руку до листів.

— О, телеграма від Клю-Клю.

Клю-Клю хотіла б приїхати, але бракує часу. Її земляки вже починають споруджувати кам'яні будинки. Самих лише шкіл відкрито шістсот сорок. Радіє Клю-Клю, ох, як радіє, що Мацюсь живий.

І від сумного короля є лист.

"Тепер уже я не буду дурний,— пише сумний король,— не дам себе ошукати".

Підраховує Мацюсь, скільки матиме друзів, якщо не вдасться уникнути війни. І на всякий випадок записує різні думки для відозви до війська, якщо в цьому виникне потреба. Міркує, чи не запросити лорда Пукса: Пукс усе знає й дуже мудро провадив наради королів...

Було б добре написати до вчительки й доглядача маяка. Хай не думають, що Мацюсь про них забув. І раптом він злякався, пригадавши великі мішки з листами, які йому доводилось читати раніше.

Вийшов Мацюсь у сад. Місяць світить. Так гарно й ясно навколо. Мацюсь пам'ятає тут кожний куточок. Отут він з батьком їздив на поні, а тут у малині зустрівся з Фелеком. Де тепер Фелек? Отут пускали фейєрверки, а ось ставок, у якому Мацюся шукали, коли він утік на війну. Начебто все так само, але водночас якось інакше.

"Чи це все так змінилося, чи я сам змінився",— думає Мацюсь. І враз йому страшенно захотілось покататися на ковзанах. Повернувся: ковзани лежать на тому самому місці, весь час там лежали. "Де я тільки не був,— думає Мацюсь,— а вони на тому ж місці лежать".

Їде Мацюсь у королівський сад і сам катається на ковзанах при світлі місяця. Має слушність міністр освіти: якщо довго сидиш, то треба потім рухатись.

Спав Мацюсь довго: на королівському ліжку. А коли прокинувся, запитав сам себе, чи все те, що пережив він, було сном чи правдою.

Близько полудня відправлено листа до королів.

А королі вже знали, що Мацюсь живий, бо про це писали газети. Одні начебто радіють, інші не на жарт злякалися. Боялися, що Мацюсь знову почне щось витворяти. Та одразу ж заспокоїлись, коли прочитали Мацюсеву відозву. Зрозуміли, що він не хоче війни.

І королі кинулись до молодого короля, аби той негайно затримав військо, бо буде лихо, якщо він наважиться переступити кордон Мацюсевої країни.

А молодий король аж сказився від люті. Адже він хотів почати королювання з переможної війни, щоб народ його шанував. Бо народ уже давно не хоче короля. Правда, поки жив старий король, вони ще терпіли. Але досить цього добра. Усюди народи правлять самі, тож і вони хочуть жити, як інші.

— Цісар Пафнуцій мені допоможе,— сказав молодий король на військовій нараді.— Якщо я затримаю військо, то знову почнуться заколоти. Тож уперед!

Молодий король сподівався розбити Мацгося, поки інші королі вирішать, як діяти далі.

Генерали не дуже радіють, бо бачать, що їхні справи кепські, але не хочуть брати на себе відповідальності. Вся надія на Пафнуція. А Пафнуцій злякався жовтих королів. Адже й ті приєдналися до Мацюся.

— Стривай же, то це ти такий,— сердиться молодий король.— Обіцяв, а тепер зрікаєшся?

— То й зрікаюсь, а що ти мені зробиш? Оголосиш війну? Дуже я тебе боюся! Всі проти тебе, бо ти інтриган.