Магічний ніж ("Темні початки") - Сторінка 28

Стіл був досить широким, і їй просто не вистачило довжини руки. Ще до того, як дівчинка встигла що-небудь зробити, старий повернувся на своєму стільці, поклав алетіометр у засклену шафу, замкнув її на ключ та кинув його собі в нагрудну кишеню.

— Але він не твій, Лізі, — сказав він. — Або Ліра, якщо тебе так звати.

— Він мій! Це мій алетіометр!

Сер Чарльз із сумним виглядом повільно похитав головою, наче дорікав дівчинці та вболівав із цього приводу, але заради її ж блага змушений був це робити.

— Я гадаю, що в цьому питанні не може бути щонайменших сумнівів, — вимовив він.

— Але він справді належить їй! — втрутився Віл. — Чесно! Вона показувала його мені! Я знаю, що це її річ!

— Знаєш, я вважаю, що тобі доведеться це довести, — була відповідь. — Тобі, а не мені — бо ця річ належить мені, як і всі інші предмети з моєї колекції. Мушу сказати,Ліро, мене здивувало те, що ти виявилася нечесною…

— Я нечесна?! — вигукнула Ліра.

— Так, ти. Ти сказала мені, що тебе звуть Лізі, а тепер я дізнався, що твоє справжнє ім'я є іншим. Відверто кажучи, в тебе немає надії переконати хоч кого в тому, що така цінна річ належить тобі. Ось що я тобі скажу — ми можемо викликати поліцію.

Він повернув голову, щоб покликати слугу.

— Ні, заче… — спробував зупинити його Віл, але Ліра вже оббігла стіл. У її руках раптом з'явився Пантелеймон — рикаючий дикий кіт, що оголив ікла та шипів на сера Чарльза. Той із розкритими очима спостерігав за виниклим нізвідкіля деймоном, але не рухався з місця.

— Ви навіть не знаєте, яку річ ви вкрали! — накинулася на старого Ліра. — Ви побачили, як я користуюся ним, та вирішили, що можете його вкрасти — і саме це ви зробили! Але ви… ви ще гірші, ніж моя мати, бо вона принаймні знала про його важливість, а ви… ви лише збираєтеся покласти його до цієї шафи та нічого з ним не робити! Ви повинні вмерти! Якби я могла, я зробила б так, щоб вас хтось убив! Вас не варто залишати в живих, ви…

Тут дівчинка захлинулася власними словами, і все, що вона спромоглася зробити — це щосили плюнути Летромові в обличчя.

Віл тим часом сидів нерухомо, спостерігаючи за тим, що відбувається, та запам'ятовуючи, де що знаходиться.

Сер Чарльз спокійно дістав із кишені шовкову хустину та витер собі обличчя.

— Ти що, зовсім не вмієш тримати себе в руках? — спитав він. — Сідай на місце, огиднице.

Ліра відчула, що її тіло тремтить і що внаслідок цього тремтіння з її очей капають сльози, і кинулася на диван. Пантелеймон, витягнувши догори пухнастий котячий хвіст, стояв у неї на колінах і не зводив з обличчя старого палаючих очей.

Віл, спантеличений, сидів і мовчав. Сер Чарльз вже давно міг викинути їх, але не зробив цього — що це він замислив?

І тоді він побачив щось настільки дивовижне, що навіть вирішив, що це виплід його уяви. З рукава полотняного піджака Летрома, поруч із білосніжною манжетою, з'явилася смарагдова голова змії. Чорний язик затріпотів у неї в роті, а луската голова з чорними із золотими ободками очима подивилася на Ліру, на Віла і знову на Ліру. Дівчинка була надто розлючена, аби що-небудь помітити, до того ж уже за мить змія знову сховалася п рукаві, але цього вистачило, щоб очі Віла стали круглими, мов монети.

Сер Чарльз підійшов до крісла біля вікна, спокійно сів у нього та поправив стрілку на своїх штанах.

— Гадаю, замість того щоб поводитися так необачно, нам слід вислухати мене, — сказав він. — Насправді у вас немає вибору. Інструмент у мене, і він залишиться тут. Ябажаю його мати, бо я колекціонер. Можете плюватися, тупотіти ногами та кричати що завгодно, але якщо навіть вас хтось вислухає, у мене тоді вже буде безліч документів, що підтверджують факт покупки його мною. Для мене це буде зовсім нескладно, але в такому разі ви ніколи не повернете його.

І Віл, і Ліра мовчки слухали його. Було очевидно, що він сказав ще не все. Від великого подиву, що охопив Ліру, її серце вповільнило хід, і їй навіть здалося, що те самевідбулося з часом.

— Утім, — продовжив сер Чарльз, — існує річ, яку я бажаю мати ще більше. А позаяк я не можу отримати її своїми силами, то пропоную вам угоду. Ви приносите річ, що мені потрібна, а я повертаю вам цей — як ти його назвала?..

— Алетіометр, — хрипким голосом підказала Ліра.

— Цей алетіометр. Як цікаво: він вимірює правду? І ці знаки…

— Яка саме річ вам потрібна? — спитав Віл. — І де вона знаходиться?

— Вона там, куди я не можу піти — на відміну від вас. Я чудово розумію, що ви відшукали прохід, і здогадуюся, що він знаходиться неподалік від Самертауна, де я висадив Лізі, чи то Ліру. Також я знаю, що цей прохід веде д<і іншого світу — світу, в якому немає дорослих. Поки все правильно? Так от, у людини, що зробила цей прохід, є ніж. Наразі той чоловік ховається в іншому світі, і він геть переляканий — у нього є на те свої підстави. Якщо він зараз там, де я вважаю, то слід шукати його у старовинній кам'яній вежі, на дверях якої вирізані з дерев. І ангели. Вона називається Баштою Ангелів. Отже, ви маєте піти туди, і мені начхати, як ви це зробите, але мені потрібен ніж. Принесіть його мені, і я віддам вам алетіометр. Мені буде дуже шкода втратити його, але я людина слова. Отже, принесіть мені ніж.

8

Башта Ангелів

— А хто той чоловік із ножем? — спитав Віл.

Вони були в салоні "Роллс-Ройса" та їхали Оксфордом. Сер Чарльз сидів попереду, напівобернувшись до Віла з Лірою, котрі розмістилися на задньому сидінні. Пантелеймон у вигляді миші згорнувся в долонях дівчинки.

— Особа, котра має на ніж не більше прав, ніж я — на алетіометр, — відповів сер Чарльз. — На жаль для нас усіх, прилад наразі в мене, а ніж — у нього.

— До речі, як ви дізналися про інший світ?

— Я знаю багато речей, про які ви й гадки не маєте. Я набагато старший і краще поінформований. Між цим і тим світами існує чимало проходів, і ті, хто знає місце їх розташування, можуть легко ходити туди-сюди. У Ситагазі є Гільдія Знаючих Людей, і вони весь час це роблять.

— Ви ж не з цього світу, так? — раптом спитала Ліра. — Ви звідти, правда?

На краю її пам'яті знову щось промайнуло. Вона була майже впевнена, що вже бачила його раніше.

— Не з цього, — відповів Летром.

Вони замовкли. Через деякий час Віл сказав:

— Якщо нам доведеться взяти ніж у того чоловіка, нам варто більше дізнатися про нього. Він же не віддасть нам ніж просто так?

— Звичайно, ні. Це єдина річ, що не підпускає близько примар. Хай там як, але забрати в нього ніж буде нелегко.

— Примари бояться того ножа?

— Дуже.

— А чому вони нападають лише на дорослих?

— Вам не потрібно це знати. Це не має значення Ліро, — повернувся до дівчинки сер Чарльз, — розкажи мені про твого чудового друга.

Він мав на увазі Пантелеймона. і щойно він це про мовив, Віл зрозумів, що змія, котру він бачив у руках Летрома, була його деймоном, отже, той прийшов із Ліриного світу. Він спитав про Пантелеймона тому, що бажав збити їх із пантелику: він не знав, що Віл бачим його деймона.

Ліра піднесла Пантелеймона до грудей, і він став чорним пацюком, двічі обернув свій хвіст навколо її зап'ястя і тепер сердито дивився червоними очима на сера Чарльза.

— Ви не повинні були його побачити, — сказала Ліра. — Це мій деймон. Люди в цьому світі вважають, що в них немає деймонів, але вони таки є. Ваш був би гнойовим жуком.

Летром відповів:

— Єгипетські фараони були згодні, щоб їх репрезентував скарабей, так чому б мені опиратися? Отже, ти з якогось іншого світу? Як цікаво. Алетіометр зробили саме там чи ти вкрала його під час своїх подорожей?

— Мені його дали! — розсерджено промовила Лі ра. — Я отримала його від Ректора Коледжу Джордана, що знаходиться в моєму Оксфорді. Він мій по праву. До того ж ви ніколи не дізналися б, що з ним робити. Ви лише дурноголовий смердючий дідуган, і ви не навчилися б його читати навіть за тисячу років. Для вас це лише іграшка! А мені й Вілу він потрібен, отже, не тривожтеся, ми його собі повернемо.

— Побачимо, — промовив сер Чарльз. — Ось тут я ви садив тебе минулого разу. Виходите?

— Ні, — відповів Віл, помітивши неподалік поліцейське авто. — Через примар ви не можете пройти до Сигаза, тому не має значення, чи будете ви знати, де знаходиться вікно. Висадіть нас трохи далі по кільцевій дорозі.

— Як бажаєте, — погодився сер Чарльз, і машина рушила далі. — Коли ви отримаєте ножа, зателефонуйте мені, й Алан прийде по вас.

Доки шофер не зупинив автомобіль, вони мовчали, коли ж діти вийшли, Летром опустив скло та сказав Вілові:

— Між іншим, навіть не думайте повертатися без ножа. Прийдеш до мене без нього, і я відразу викличу поліцію. Я гадаю, почувши твоє ім'я, вони не затримаються з приїздом. Ти ж Вільям Пері, так? Я так і думав, сьогоднішній газеті я бачив твою фотографію, і вона вельми чітка.

Машина вже давно від'їхала, а Віл усе мовчав. Ліра потрусила його за плече.

— Усе гаразд, — мовила вона, — він нікому не скаже. Якби він збирався, то міг зробити це вже десять азів. Ходімо.

За десять хвилин вони вже стояли на невеличкій площі біля підніжжя Башти Ангелів. По дорозі Віл розповів дівчинці про деймона-змію, і вона застигла на місці, знову відчувши ворушіння якихось спогадів. Ким був цей старий? Де вона його бачила? Але її пам'ять знову так і не прояснилася.

— Я не хотіла казати Летрому, — тихо промовила Ліра, — але минулої ночі я бачила на вежі чоловіка. Він дивився, як діти полюють на кішку.

— Який він на вигляд?

— Це юнак, майже хлопець, із кучерявим волоссям, але я бачила його недовго — він лише на мить визирнув із-за зубців… Я подумала, що він, мабуть… Пам'ятаєш Анжеліку та Паоло? Малий тоді сказав, що в них є старший брат і що він також прийшов до міста, а потім сестра змусила Паоло замовкнути, ніби це якась таємниця. Так от, гадаю, що це й є той брат. Либонь, все це пов'язане з тим ножем, і Анжеліка з Паоло про нього добре знають. Думаю, саме тому вони прийшли раніше за інших дітей.

— Може, й так, — подумавши, відповів Віл.

Ліра згадала, як уранці розмовляла з дітьми: вони сказали їй, що жоден із них нізащо не піде до башти, бо там є якісь моторошні речі. Пригадала вона і власне почуття тривоги, спричинене тим, що вони з Пантелеймоном на шляху до вікна заглянули в напіввідчинені двері вежі.