Майстер і Маргарита - Сторінка 75

Очевидно, прізвище бєляєвського доктора Равіно і наштовхнуло Булгакова на думку дати своєму персонажу прізвище Стравінський, яке перекликалося з тим же прізвищем Берліоз. Насправді це прізвище належить видатному російському композиторові Ігорю Федоровичу Стравінському (1882-1971). Клініка доктора Стравінського, можливо, займає місце Хімкінської міської лікарні № 1 (Правобережна вулиця, 6а). З 1928 року тут знаходилася Московська обласна лікарня з великим невропсихіатричним відділенням. Вона займала особняк у стилі модерн, побудований знаменитим архітектором Ф. О. Шехтелем (1859— 1926). З вікон цього будинку, схожого на лицарський замок, відкривається вид на сосновий бір за річкою, що повністю відповідає виду з клініки Стравінського.

С. 109. Коров’єв-Фагот — персонаж роману, старший з підлеглих Воланду демонів, чорт і лицар, який відрекомендувався москвичам перекладачем при професорові і колишнім регентом (диригентом) церковного хору. Основними мотивами цей образ пов’язаний з творами О, К. Толстого, Ф. М. Достоєвського, М. В. Гоголя, самого Булгакова, опосередковано — Мігеля де Сервантеса. Демонологічні прототипи Коров’єва-Фагота в його лицарській іпостасі виявляються в добре відомій Булгакову книжці М. О. Орлова "Історія відносин людини з дияволом" (1904). Один з них, іспанський лицар, був розтерзаний величезними чорними собаками на кару за насмішку над пророкуванням власної смерті (схожа доля спіткала і Берліоза). Інший лицар на ім’я Фалькенштейн мав сумніви щодо могутності й самого існування демонів. Для нього зустріч з дияволом скінчилася тим, що "все обличчя його зблідло і лишалося таким до кінця життя" (лицар Фагот приречений на завжди похмуре обличчя). Жартівливий варіант "легенди про жорсткого лицаря" був знайомий Булгакову з повісті С. С. Заяїцького "Життєпис Степана Олександровича Лососинського" (1928). Реальним прототипом Коров’єва-Фагота міг бути слюсар-водопровідник, за якого згодом вийшла заміж домробітниця Булгакових. В алкогольному сп’янінні він любив пригадувати, що в юності співав у церковному хорі, і починав виконувати псалми.

С. 137. Бегемот — персонаж роману, кіт-перевертень і улюблений блазень Воланда. Ім’я Бегемот взяте з апокрифічної старозаповітної книги Єноха. У дослідженні І. Я. Порфир’єва "Апокрифічні сказання про старозаповітні особи й події" (1872), ймовірно, знайомому Булгакову, згадувалося морське чудовисько Бегемот, що мешкало в невидимій пустелі "на схід від саду, де жили обрані і праведні". Відомості про Бегемота письменник міг також почерпнути з книги М. О. Орлова "Історія відносин людини з дияволом" (1904), виписки з якої збереглися в булгаковському архіві.

С. 149. Майстер — багато в чому автобіографічний герой Булгакова, його вік на час подій роману ("чоловік приблизно років тридцяти восьми") точно збігається з віком письменника у травні 1929 року. Газетна кампанія проти Майстра і його роману про Пілата майже повторює цькування Булгакова, викликане повістю "Фатальні яйця", п’єсами "Дні Турбіних", "Біг", романом "Біла гвардія" та ін. У булгаковському архіві збереглася виписка з газети "Рабочая Москва" від 15 листопада 1928 року, де виступи комуністів, що працювали у сфері мистецтва, викладалися під заголовком "Вдаримо по булгаковщині!". Після заборони "Бігу" в 1929 році письменник опинився в такому самому безвихідному становищі, як і Майстер. У житті Булгаков намагався знайти вихід, звернувшись із листом до Сталіна. У романі ж він направляє автобіографічного героя шукати притулку в психіатричній лікарні.

Неоміфологічний образ булгаковського Майстра має також багато інших, нерідко несподіваних прототипів. У їх числі називаються М. В. Гоголь та І. Кант, літературні персонажі Й. В. Гете і герої сучасної Булгакову варіації "Фауста", що написана Е. Л. Міндліним, "Повернення доктора Фауста". Цілою системою мотивів булгаковський герой включений у надзвичайно широкий контекст релігійно-філософської і художньої культури багатьох століть.

С. 157. Алоїзій Могарич — персонаж роману, прототипом якого став друг Булгакова, драматург С. О. Єрмолинський (1900-1984). Вони познайомилися в 1929 році, коли розгорнута в пресі кампанія проти Булгакова сягла свого піку. Конфіденційне спілкування двох літераторів мало наслідком підозри Булгакова щодо зради його Єрмолинським — підозри, що мали певні підстави. Однак щоденникові записи О. С. Булгакової свідчать про те, що за п’ять днів до смерті письменник відкинув ці підозри. Можливо, у зв’язку з цим оповідь Майстра про знайомство з Алоїзієм Могаричем у рукописі була Булгаковим закреслена, але нового варіанта він написати вже не встиг.

С. 216. Барон Майґель — персонаж роману, реальним прототипом якого вважають колишнього барона Бориса Сергійовича Штейгера. Уродженець Києва, у 20-ті та 30-ті роки він працював у Москві уповноваженим Колегії Наркомпросу РРФСР із зовнішніх відносин. Водночас Штейгер був штатним працівником ОГПУ-НКВС. Він стежив за радянськими громадянами, що входили в контакт з іноземцями, і прагнув отримувати від іноземних дипломатів відомості, що цікавили органи безпеки. У 1937 році був заарештований у справі колишнього секретаря Президії ЦИК А. С. Єнукідзе, який очолював і урядову комісію з керівництва Великим і Художнім театрами. Невдовзі Штейгеру були висунуті фальшиві звинувачення у зраді батьківщини, шпигунстві і терористичній діяльності. Військова комісія Верховного Суду СРСР присудила його до розстрілу, вирок було виконано негайно.

С. 221. Ґелла — персонаж роману, член почту Воланда, жінка-вампір. Ім’я Ґелла Булгаков запозичив із статті "Чародійство" Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона, в якому зазначалося, що на Лесбосі цим ім’ям називали передчасно померлих дівчат, які після смерті стали вампірами. Вампіри — традиційно найнижчий розряд нечистої сили. Можливо, тому Ґелла, єдина з почту Воланда, відсутня у сцені останнього акту.

С. 228. Марґарита — персонаж роману, головним прототипом якого стала третя дружина письменника — О. С. Булгакова. У літературному плані Марґарита сягає "Фауста" Ґете. Деякі деталі її образу можна знайти в романі Е. Міндліна "Повернення доктора Фауста". Мотивом милосердя Марґарита пов’язана з творами Г. Гейне і Ф. М. Достоєвського. Багаторазово Булгаков підкреслює віддзеркалення у створеному ним образі двох французьких королев, пов’язаних з цим ім’ям, — Марґарита Наваррської (1492-1549) і Марґарити Валуа (1553-1610). Булгаковська Марґарита — символ любові й вічної жіночності.

С. 256. Гессар — паризький видавець листування Марґарити Валуа, яке вийшло в середині XIX століття, але Булгаков зробив його, як і безіменного товстуна, учасником Варфоломіївської ночі. 24 серпня 1572 року кровопролиттям закінчилося пишно відсвятковане весілля Марґарити Валуа з майбутнім французьким королем Генріхом IV (1553-1615), що увійшло в історію як Варфоломіївська ніч.

С. 267. Секст Емпірик — давньогрецький філософ і вчений, представник скептицизму (кінець II — початок III століть).

Марціан Капелла — римський поет, майстер епіграми (бл. 40 — бл. 104).

С. 271. Абадонна — персонаж роману, демон війни. Ім’я Абадонна сягає давньоєврейського Аваддон — так звати ангела Апокаліпсису. Дослівно Аваддон перекладається як "припинення буття".

С. 272. Великий бал сатани — епізод роману, який, як свідчать спогади О. С. Булгакової, був переписаний під враженням від прийому в американському посольстві в Москві 22 квітня 1935 року, куди письменник і його дружина були запрошені послом США Вільямом Буллітом. Ще одне джерело Великого балу — книга маркіза Астольфа де Кюстіна "Росія в 1839 році" (1843). Враховував Булгаков і досвід російського символізму, зокрема "Північної" симфонії А. Бєлого, його ж симфонії "Повернення", драми Леоніда Андрєєва "Життя Людини". Живі шахові фігурки, якими грають Воланд і Бегемот, найімовірніше, виникли під впливом повісті економіста-аграрія А. В. Чаянова "Венедиктов, або Достопам’ятні події життя мого" (1921), а також "Легенди про арабського звіздаря" з книги американського письменника Вашингтона Ірвінґа "Альгамбра" (1832). Багатьма мотивами шахова партія Бегемота й Воланда пов’язана з подіями громадянської війни в Іспанії 1936-1939 років, лиха якої Марґарита бачить на кришталевому глобусі. Низка гостей, що проходять перед Марґариток), не випадкова. Страждаючи від зради чоловікові, вона ставить свій вчинок в один ряд із страшними злочинами минулого й майбутнього, вчиненими вбивцями, отруйниками, катами, розпусниками і звідницями.

Особливу роль відіграє Фріда, яка уособлює долю того, хто переступив межу сльози невинної дитини. Повторюючи долю ґетівської Марґарити, вона стає символом Марґарити булгаковської. У біографії Фріди відобразилися історії двох жінок, описані в книзі швейцарського психіатра Августа (Опоста) Фореля "Статеве питання" (1908). Одна з них, Фріда Келлер, убила хлопчика, друга, Конієцко, задушила носовичком немовля. Найімовірніше, робота Фореля вплинула і на образотворчі рішення Великого балу. У ній згадується "бал голих або напівоголених", який щороку влаштовувався художниками і натурницями в Парижі. Ще одне джерело епізоду Великого балу у сатани, як вважають деякі дослідники, — це історія так званої "комуни Бокія". Гліб Іванович Бокій був видатним чекістом, якого розстріляли в 1937 році. Деякі його співробітники, що піддалися репресіям уже після загибелі "батьки Бокія", на слідстві дали про нього свідчення як про організатора п’яних оргій, що супроводжувалися розпустою і бійками. Гості Бокія бували так само п’яні, а жінки — так само голі, як в епізоді Великого балу.

С. 274. В’єтан Анрі (1820— 1881) — бельгійський скрипаль і композитор.

С. 274. Штраус Йоганн (1825-1899) — австрійський композитор, скрипаль, диригент, "король вальсу", приїздив до Росії, де керував концертами в Павловську, поблизу Петербурга, в 1856-1865 роках.

С. 281. Калігула (12-41) — римський імператор з 37 року з династії Юліїв-Клавдіїв.

С. 319. Афраній — персонаж роману, начальник таємної охорони, який безпосередньо підкоряється прокуратору Іудеї Понтію Пілату. Прототипом послужив Афраній Бурр, про якого докладно розповідається у книзі французького історика релігії Е.