Майже Безпечна - Сторінка 35

Він лежав у кораблі, який вона викрала у мене. Це доволі небезпечна штука. Ніхто не рухайтесь. Давайте всі заспокоймося і дізнаємося, що її так засмутило.

— Де моє місце? — раптом прокричала Рендом.

Рука, яка тримала зброю несамовито тремтіла. Її інша рука занурилася в кишеню і витягла звідти залишки Артурового годинника. Вона труснула нею в їх бік.

— Я думала тут моє місце, — схлипнула Рендом, — на планеті, яка мене породила! Але виявляється, що навіть моя мати не знає хто я така! Рукою з годинником вона махнула вбік і той полетів у пляшки, які стояли за барною стійкою, розлетівшись на друзки.

Всі далі продовжували мовчати.

— Рендом, — тихо промовила Трілліан зі сходів.

— Заціпся! — крикнула Рендом. — Ти мене покинула!

— Рендом, дуже важливо, щоб ти мене зараз послухала і зрозуміла, — м'яко наполягла Тріція. — У нас залишилося мало часу. Нам треба летіти звідси. Нам усім треба летіти звідси.

— Про що ти говориш? Ми завжди летимо кудись звідкись! Тепер обидві її руки лежали на пістолеті і обидві тряслися. Взагалі Рендом ні в кого не цілилась. Вона направила дуло на світ в цілому.

— Послухай мене, — почала знову Трілліан. — Я залишила тебе, бо мені потрібно було полетіти на зйомки під час військових дій. Це дуже небезпечно. Принаймні я так думала. Коли я приїхала, то війна раптом просто не відбулася. В них якась часова аномалія і... послухай! Будь ласка, послухай! Розвідувальний корабель не з'явився там де потрібно, а решта флоту десь розлетілась. Зараз таке трапляється весь час.

— Та мені все одно! Я не хочу слухати про твою ідіотську роботу! — закричала Рендом. — Я хочу дім! Я хочу знайти своє місце!

— Це не твій дім, — промовила Трілліан, все ще намагаючись тримати свій голос спокійним. — В тебе його немає. І в жодного з нас його немає. Важко знайти бодай когось в кого він є. Той корабель, про який я розказувала. В тих людей немає дому. Вони не знаю звідки вони прилетіли. В них навіть немає жодних спогадів про те, ким вони були чи для чого там перебувають. Вони геть зовсім загублені, заплутані і налякані. Вони тут, у сонячній системі, і збираються зробити щось дуже... неправильне через те, що вони на стільки розгублені і збентежені. Нам... треба...летіти...зараз. Я не можу сказати куди нам з тобою краще летіти. Мабуть, такого місця ніде немає. Але це точно не те місце. Будь ласка. Лише один останній раз. Давай полетимо звідси.

Рендом коливалася. Її заполонила паніка і збентеження.

— Все в порядку, — м'яко сказав Артур. — Якщо я тут, тоді ми в безпеці. Не питайте мене чому так, але, якщо я в безпеці, тоді й ви в безпеці. Добре?

— Про що ти говориш? — здивувалася Трілліан.

— Давайте всі заспокоймося, — продовжував Артур. Сам він почувався дуже спокійно. Його життя було зачарованим і все це здавалося несправжнім.

Поступово Рендом також заспокоїлась і почала опускати пістолет, дюйм за дюймом.

Одночасно сталися дві події.

Двері на верхньому кінці сходів відчинилися і звідти, шморгаючи носом, вийшов чоловік, який раніше чіплявся до Артура.

Налякана несподіваним рухом, Рендом знову підняла руку в той час, як чоловік, який стояв за нею схопив її.

Артур кинувся вперед. Пролунав оглушливий вибух. Він незграбно упав долі, відчувши як на нього впала зверху Трілліан. Звук затих. Артур подивився вверх і побачив чоловіка на верхівці сходів, який витріщився на нього з остовпілим виглядом.

— Ти... — прохрипів він.

Потім повільно і жахливо, він розвалився на шматки.

Рендом опустила пістолет і впала на коліна, ридаючи.

— Вибачте! — схлипнула вона. — Мені так шкода! Мені так, так шкода...

Тріція підійшла до неї. Трілліан підійшла до неї.

Артур сидів на сходах. Голову він затиснув між руками і не мав жодного уявлення, що робити. Форд сидів на сходах біля нього. Він підняв щось, обдивився з цікавістю і передав Артурові.

— Це щось для тебе значить? — запитав він.

Артур поглянув. Це була коробка із сірниками, яку впустив уже мертвий чоловік. На ній була назва клубу. А ще ім'я власника клубу. Загалом на ній було написано:

СТАВРО МЮЛЛЕР БЕТА

Він пильно дивився на неї якийсь час, аж поки в голові не почало складатися все до купи. Він подумав над тим, що робити далі, але ця думка була якась лінива і слабка. Навколо нього люди бігали і кричали, але йому раптом стало дуже ясно, що вже нічого не вдасться зробити, ні зараз, ні будь-коли. Через незвичний наростаючий шум і світло він міг розгледіти тільки обриси Форда Префекта, який сидів поруч і сміявся мов навіжений.

Несподівано безмежне відчуття спокою прийшло до нього. Він знав, що нарешті, раз і на завжди, все остаточно завершилось.

У темряві капітанського містка, серці вогонського корабля, Простетник Вогон Джелтс сидів один. Плями світла на коротку мить пропливали через екрани зовнішнього огляду, які заповнювали всю стіну. У повітрі над ним переривчасто-нескінченні зелено-сині сардельки розлітались. Варіанти руйнувались, можливості скручувались одна в одну, і все разом поступово саме стирало своє існування.

Все заповнила глибока темрява. Капітан вогонів сидів занурившись у нею ще кілька секунд.

— Світло, — наказав він.

Відповіді не було. Пташка також вийшла за межі усіх можливостей.

Вогон увімкнув світло сам. Він дістав шматочок паперу і поставив галочку у маленький квадратик.

Ну що ж, з цим покінчено. Корабель непомітно зник у чорнильний пустоті.

Не зважаючи на те, що він зробив, як він вважав, неймовірно корисний вчинок, Лідер ґребулонців все ж таки мав дуже поганий місяць. Цей місяць був дуже схожий і на попередні місяці, однак тепер вже не було, що подивитися по телевізору. Тому він вирішив поставити легку музику.