Майже опівночі - Сторінка 27

Якась примха долі — і загинув чоловік, з яким вона мала одружитися.

Він відмовлявся одружитися з нею, поки не стане на ноги. Із В'єтнаму Джін приїхав героєм — низка орденів і медалей, блискучий послужний список стрільця рятувального вертольота. Поки він носив форму, його шанували, товариші по службі приязно поплескували його по плечах. Потім він скинув військову форму, і виявилося, що для нігера, хай і колишнього героя, пристойної роботи немає. Джін Мур нікому не був потрібний. На десять авіамеханіків у країні важко було знайти одного такого, як він, але ніхто не бажав сісти в літак, двигун якого підготував до польоту чорношкірий. Він міг заправляти літаки пальним, протирати кабіни ззовні, прибирати в ангарах. Але йому не дозволяли торкатися робочих механізмів.

Ніхто не дозволяв, окрім Майка Джеффріза, який не розрізняв кольорів шкіри. Принаймні внутрішнім зором. Але він заглянув [257] углиб, у саму душу Джіна Мура. Майнові не потрібен був зайвий механік, але він знав, крізь які злигодні пройшов Джін.

— Зараз у мене нема для тебе роботи, — сказав він Джіно-ві. — Але я дам тобі нагоду показати своє вміння, і, якщо ти справді добрий фахівець, я тебе не звільню.

Це було все, про що мріяв Джін. Він дістав свій шанс у житті від Майка, і дружба між ними виникла з першої зустрічі й дедалі міцніла. Майк навчив Джіна управляти літаком і стрибати з парашутом. Удвох вони справляли велике враження. Майк не керував своїм другом. Він надихав його.

Потім Джін загинув. Тоні Мальйоні був йому майже таким самим близьким другом, як і Майк. Тоні не залишав ніяких сум-нівів щодо своєї позиції в расовому питанні.

— Якщо хтось запевняє, що йому байдуже, якого кольору шкіра в людини, — казав Тоні, — ніколи не вірте цьому сучому синові. Треба просто не помічати кольору шкіри. Ось у чому суть... Я? Та мені начхати на це...

Але на людях Тоні розумівся, і він теж допомагав Джінові Муру стати класним пілотом; а коли в газетах вони побачили чорну купу уламків автомобіля, він тяжко переживав це. Бо під тими уламками був Джін.

Саме тоді й потрапила Леслі в обійми Тоні. Це сталося досить швидко і було як диво. Вони покохали одне одного. Вони й самі не знали, як це сталося, і не хотіли знати. Навіть проміж себе не розмовляли на цю тему. Просто збагнули, що віднині мають бути разом.

І ось вони разом — у цьому "фольксвагені", з хлопцем, якого звуть Майк, та його безіменною дівчиною, що вовтузяться на задньому сидінні, не зважаючи ні на кого.

Не дивно, що Тоні глузував з усього світу. Він мав рацію: життя — суцільна мерзота...

Боб Вінсент поклав ноги на стіл генерала Артура Шерідана. На обличчі в того відбився подив.

— У вас свято? — поцікавився Шерідан. Вінсент усміхнувся.

— Ні, скоріше передчуття свята. — Він помахав стрічкою телетайпного повідомлення. — Ми одержали повідомлення, що Мальйоні бачили в околицях Лос-Анджелеса. В якомусь убогому мотелі. Управитель нібито бачив також, як до нього в кімнату заходила молода негритянка. Якщо він не помилився, то могла бути Леслі Холл.

— А хіба вона негритянка?

— Атож. Нині такі пари вже не дивина, як ото раніше, але й не таке поширене явище, щоб не привертати до себе уваги. [258]

Шерідан кивнув і потягся за сигарою. Акуратно надрізаз кінчик і поверх сигари глянув на Вінсента.

— Ви ж не для того сюди зайшли, щоб розповісти мені про це.

Вінсент стулив губи.

— Ні-і-і, — протягло мовив він. — Ясна річ, не для того. Правду кажучи, я прийшов із наміром...

— ...розворушити мій мозок, — закінчив замість нього Шерідан.

Вінсент опустив ноги додолу.

— Ну, не зовсім так. Я вам, пригадую, якось сказав, що ви нездатні збагнути психологію злочинця.

— Справді. Не знаю тільки, чи ображатися мені на це, чи навпаки...

— Вважайте це за комплімент. А зараз я беру ті свої слова назад. Мені треба, щоб пробудилися всі злочинні інстинкти, які ховаються під прилизаною машкарою вашого розуму.

Шерідан скривився.

— І знов я не збагну, куди ви хилите.

— Зараз поясню, — сказав Вінсент. — Розумієте, Артуре, ми потребуємо деякої екстраполяції у тій сфері, де комп'ютер нам не допоможе.

Шерідан очікувально мовчав. Вінсент непомітно перейшов від жартівливого тону до ділового.

— Наскільки ми це собі уявляємо, — повів він далі, — Мальйоні, перебуваючи в Лос-Анджелесі, примудрився якимось чином змінити свою зовнішність. Зрештою, це не так важко. Ми не знаємо, чи з ним ця дівчина Леслі Холл. Ну, а якщо вони вдвох...

— А чи в такому разі не будуть вони впадати у вічі, наче прищ на носі? — запитав Шерідан.

— Взагалі-то так, — погодився Вінсент. — Але ми маємо справу з людьми, які чудово усвідомлюють собі, що роблять. Ми припускаємо, що Мальйоні — з дівчиною чи без неї — зумів вибратися з Лос-Анджелеса і подався на схід. Перед Мальйоні стоїть одне завдання...

— Вибратися з країни цілим і неушкодженим, — сказав Шерідан.

— Саме так. Особисто я схиляюся до думки, що дівчина при ньому і...

— Чому?

— Ми ретельно вивчили його спосіб життя. Він не має нікого, крім кількох близьких друзів. І ті друзі важать для нього більше, ніж будь-що.

— Навіть ніж гроші? — скептично спитав Шерідан. [259]

— Хоч як це дивно, але так, — одразу ж відказав Вінсент. — Гроші для нього, мабуть, ніколи не були...

— Тоді якого біса він устряв у всю цю колотнечу? — голосніше, ніж хотів, запитав Шерідан.

— 3 тих, кого я знаю, — спокійно сказав Вінсент, —ви мо-. жете зрозуміти це краще, аніж будь-хто. Мальйоні — колишній льотчик морської авіації, покалічений в авіакатастрофі. Нещасливий випадок під час посадки на авіаносець. На думку більшості пілотів, які служили там же, з ним повелися несправедливо. Він мало не став безробітним. Та ось він зустрів Майка Джеффріза, — а то неабияка особистість, це для нас стає чимдалі очевидніше, — і тільки в нього Мальйоні дістав постійну роботу. Він хотів літати, бо без цього просто не мислив свого життя...

— Усе ясно, — урвав його Шерідан. Вінсент кивнув головою.

— Ну що ж, тепер ви маєте загальне уявлення.

— Справді, — похмуро сказав Шерідан. — Але зрадника не може виправдати ніщо.

Вінсент зітхнув.

— Ця оцінка справі не допоможе. І я не хотів би, щоб вона вплинула на ваші висновки.

Артур Шерідан промовчав.

— Якби ви були Тоні Мальйоні, Артуре, що б ви зробили зараз?

Шерідан не квапився з відповіддю. Він подумав про загородження на всіх дорогах, які перетинали кордон, про посилені патрулі, крізь які не проскочити нікому — навіть уночі або за поганої погоди. Пильнували й мексіканці, готові схопити кожного перебіжчика кордону, — адже Сполучені Штати оголосили винагороду в п'ятдесят тисяч доларів за кожного члена банди. Жоден рейсовий літак не вилетів за межі країни без найретель-нішої перевірки. Кожне судно, кожен приватний літак — усі транспортні засоби, що мали покинути Сполучені Штати, проходили крізь густе сито найпильнішого огляду.

Усе це миттю промайнуло в голові Шерідана.

— То, кажете, Мальйоні подався на схід від Лос-Анджелеса?

— Наскільки ми можемо судити, — уточнив Вінсент.

— їхати на північ йому нема сенсу, — почав міркувати Шерідан уголос і затягся сигарою. — Ні, певно, ви таки маєте рацію, Боб. Найімовірніше, що він мав би податися саме на схід. — Шерідан звів очі на Вінсента. — Мав би, — наголосив генерал.

— Чому мав би? — запитав Вінсент.

— А тому... — всміхнувся Шерідан. — Я, здається, здогадуюся, що збирається вчинити наш приятель. Хочете, поб'ємось об заклад?.. [260]

— Тоні, не вбивай його.

Тоні втупив у неї здивований погляд.

— Не вбивай його, — повторила вона. — Це має колись скінчитися. То чому не зараз?

— Я тебе не розумію, Леслі. — Він обернувся в її бік, щоб краще роздивитися її обличчя. — Ти ж бо знаєш, нам конче треба...

— Ну й нехай, — із запалом відказала вона. — Прошу тебе. Заради мене. Заради нас. Я... я... ну прошу тебе, Тоні.

Він стенув плечима — вона побачила це навіть при тьмяноту світлі місяця.

— Гаразд, — пообіцяв він. — Картина мені вже ясна. Тут лише один нічний сторож. І о цій порі він не буде надміру пильний. Бачиш його? Дивись за отим рядом літаків. Там світить його ліхтарик.

— Бачу.

— Чудово. Ти знаєш, що тобі робити.

Вони вибралися з рівчака. Мальйоні, низько припадаючи до землі, попрямував понад краєм льотного поля до східного ангара. Леслі зачекала, поки він зник за кущами, а тоді випросталася на повен зріст і рушила вздовж позначеної синіми вогнями вирулюваної доріжки. Зовсім не ховаючись. Тоні обміркував усе чітко. Коли вона підійде до ангара, сторож теж підійде туди з другого боку. Вони опиняться зовсім поруч. Віч-на-віч. Білий чоловік о третій годині ранку, сам-один на віддаленому аеродромі, радий вітати першу-ліпшу жінку. Будь-якого кольору шкіри.

Вона помахала рукою.

— Гей, там!..

Ліхтарик засвітив у її бік. Вона помітила відблиск металу рушничної цівки, і в думці у неї промайнуло: "О Боже!"

Та тривожитися не було підстав. У подібній ситуації Тоні був наче лютий звір. Охоронник присвітив ліхтариком їй в обличчя, і вона зрозуміла, що він усміхається. О такій порі — хто дізнається? Чорнопика вона чи ні — а фігурка в неї мов виточена...

Тоні ребром долоні зі страшною силою вдарив сторожа збоку по шиї. Той одразу знепритомнів.

— Пильнуй його! — наказав Тоні.

В його руці блиснув ніж. Накульгуючи, він підбіг до найближчого літака й різонув по шнурах кріплення. За кілька хвилин він витяг сторожа за огорожу — уже зв'язаного, з кляпом у роті і все ще непритомного.

— Візьми його рушницю, — мовив він до Леслі. — Вона ще може нам знадобитися.

Леслі взяла рушницю, а він тим часом побіг уздовж ряду літаків. [261]

Вона не відставала від нього. Тоні зупинився біля двомоторного.

— Ось те, що нам треба, — сказав він, усміхаючись. — Погляньмо, може, вони залишили дверці відкритими. — Тоні підняв-: ся на праве крило і посмикав за дверці кабіни. — Замкнені, хай їм чорт. Починай-но, Леслі, відв'язувати шнури. Під кожним крилом та ще під хвостом. Поквапся.

"З їхнього боку вельми люб'язно, — подумав він, — надаїя " наше розпорядження "ацтек". — Він побіг назад до ангара. Май' же завжди там валяється якийсь брусок металу для буксування літаків до ангара та з нього — ага, осьде й він. Тоні підняв брусок і повернувся до "ацтека".