Маленька принцеса - Сторінка 28

Лише чари могли перетворити на щось незвичайне старенький стіл, накритий червоною шаллю й заставлений різним непотребом зі скрині, яку давно не відкривали. Але Сара відступила крок назад і окинула все це сяючим поглядом — вона бачила, як відбувається диво. Беккі й собі дивилась із захватом, а потім стишено спитала:

— А тепер тут, — припустила вона, озираючи горище, — уже не Бастилія? Була тюрма, а тепер стало щось інше?

— Так, так! — підхопила Сара. — Зовсім інше! Це бальна зала!

— Нічо собі, міс! — вихопилось у Беккі. — Дальна зала! — і вона озирнулася, щоб іще раз окинути дива збентеженим поглядом.

— Бальна зала, — виправила Сара. — Велике приміщення, де відбуваються бенкети. У бальній залі має бути висока склепінчаста стеля, і спеціальна галерея для музик, і величезний камін, де горять дубові дрова, і канделябри з восковими свічками, що поблискують звідусіль.

— Нічо собі, міс Сара! — знову зітхнула Беккі.

Тут відчинилася двері, й увійшла Ерменґарда, перевалюючись під вагою своєї ноші. Вона озирнулась і на радощах аж скрикнула. Увійшовши з холодного темного коридору, дівчинка несподівано опинилася перед чудовим бенкетним столом, накритим червоною скатертиною, оздобленим білими серветками, та ще й заквітчаним, — приготування вдалися на славу.

— Саро! — вигукнула вона. — Ти найрозумніша дівчинка серед усіх, кого я знаю!

— Правда ж, гарно? — усміхнулася Сара. — Усе це знайшлось у моїй старій скрині. Я попросила поради в чарів, і вони порадили мені пошукати там.

— Заждіть, міс, — втрутилася Беккі, — заждіть, хай міс Сара вам усе розкаже. Це все не просто так… Міс, прошу вас, розкажіть їй! — повернулась вона до Сари.

І Сара все розповіла подрузі. Чари допомагали їй, втілюючи фантазії: Ерменґарда майже бачила золоті тарілки, склепінчасту стелю, палаючі дрова в каміні, поблискування свічок із воску. Із пакунка дівчатка дістали наїдки: глазуровані тортики, фрукти, цукерки й наливку — усе було готово до початку бенкету.

— У нас справжня вечірка! — вигукнула Ерменґарда.

— Їжа, як у самої королеви, — зітхнула Беккі.

І раптом Ерменґарді сяйнула чудова думка:

— Знаєш що, Саро, — сказала вона. — А давай будемо думати, ніби ти принцеса, і в нас королівський бал.

— Але ж це твій бенкет, — заперечила Сара. — І принцесою маєш бути ти, а ми будемо твоїми фрейлінами.

— Ні, я не можу, — не погодилась Ерменґарда. — Я занадто гладка, в мене не вийде. Принцесою будеш ти.

— Добре, якщо ви так наполягаєте, — сказала Сара.

Зненацька вона підхопилась і підбігла до іржавої решітки коминка.

— Тут зібралось багато паперу й різного сміття, — вигукнула дівчинка. — Якщо ми його запалимо, воно кілька хвилин погорить, а нам здаватиметься, ніби це справжній вогонь.

Сара запалала сірник, й за мить спалахнуло привітне полум'я, що освітило всю кімнату.

— Коли воно згасне, — сказала Сара, — ми вже й забудемо, що вогонь несправжній.

Вона стояла біля танцюючих язиків полум'я і усміхалась.

— Правда ж, усе здається справжнім? — мовила дівчинка. — Тепер можемо починати наш бенкет.

Сара попрямувала до столу. Милостиво змахнула рукою, запрошуючи Ерменґарду й Беккі, — вона вже цілком поринула в свої мрії.

— Проходьте, вельможні пані, — казала Сара щасливим, замріяним голосом, — і займайте місця за бенкетним столом. Мій шляхетний батько, король, подався у далеку мандрівку, а перед тим наказав мені влаштувати для вас бенкет.

Потім Сара ледь повернула голову, спрямувавши погляд у куток кімнати.

— Агов, менестрелі! Мерщій беріть віоли й фаготи та зіграйте нам! У принцес, — швиденько пояснила вона Ерменґарді й Беккі, — на бенкетах завжди грають менестрелі. Уявімо, що там, у кутку, ложа для менестрелів. А тепер починаймо.

Ледве дівчатка встигли взяти по шматку торта — навіть не відкусили й по крихті, — як раптом усі троє підхопились на ноги й повернули сполотнілі обличчя до дверей, прислухаючись.

Хтось піднімався сходами. Не лишилося жодного сумніву щодо того, хто це був. Усі троє впізнали злу, важку ходу і зрозуміли, що чарівний вечір скінчився.

— Це хазяйка! — здавленим голосом мовила Беккі, і шматок торта випав з її руки просто на підлогу.

— Так, — сказала Сара. Її очі розширились від несподіванки й видавались величезними на худенькому блідому обличчі. — Міс Мінчін нас викрила.

Міс Мінчін різко відчинила двері. Вона й сама зблідла, але від люті. Господиня пансіонату стояла, переводячи погляд зі зляканих облич на бенкетний стіл, і з бенкетного столу на останній спалах догораючого паперу в коминку.

— Щось таке я й очікувала побачити, — гаркнула вона. — Та навіть не думала, що нахабство перевищило всі межі. Лавінія казала правду.

Так дівчатка довідалися, що саме Лавінія якось рознюхала їхній секрет і видала його. Міс Мінчін рвучко підійшла до Беккі й удруге за вечір дала їй ляпаса.

— Нахабне дівчисько! — крикнула вона. — Щоб завтра зранку ноги твоєї не було в цьому домі!

Сара й далі стояла нерухомо, тільки очі ще більше розширювались, а обличчя полотніло. Ерменґарда розплакалась.

— Не виганяйте її, — схлипувала вона. — Моя тітонька прислала мені пакунок із їжею. Ми просто… просто влаштували бенкет…

— Я бачу, — ядуче процідила міс Мінчін. — А верховодить бенкетом принцеса Сара, — вона розлючено повернулась до Сари. — Знаю, це ваших рук справа, — крикнула вона. — Ерменґарда сама б до такого ніколи не додумалась. Думаю, це ви вигадали прикрасити стіл різним… сміттям!

Міс Мінчін повернулась до Беккі й наказала їй:

— Геть звідси!

Беккі вилетіла прожогом, закриваючи обличчя фартушком, а плечі її здригалися.

Тоді господиня пансіонату знову повернулась до Сари.

— Вами я займуся завтра. Ви завтра не отримаєте нічого на сніданок, обід і вечерю!

— Але я й сьогодні не обідала та не вечеряла, міс Мінчін, — кволо спробувала заперечити Сара.

— Що ж, так навіть краще. Цей урок вам запам'ятається. Не стійте тут. Складіть їжу назад до пакунка.

Міс Мінчін сама заходилася забирати зі столу наїдки й раптом помітила нові книги Ерменґарди.

— А ви, — сказала вона Ерменґарді, — принесли свої чудові нові книжки на це брудне горище. Візьміть їх і йдіть спати. Завтра вам буде заборонено підніматись із ліжка, і я напишу вашому батькові. Що б він сказав, якби дізнався, де ви провели сьогоднішній вечір?

Щось у Сариному потайному, непорушному погляді збентежило міс Мінчін, і вона миттю спрямувала свою лють на дівчинку.

— Про що це ви думаєте? — вимогливо крикнула вона. — Чого ви так на мене дивитесь?

— Я задумалась, — відповіла Сара, точнісінько так, як у пам'ятний день, у класній кімнаті.

— І про що ви задумались?

Сцена справді нагадувала ту, що відбулася колись у класі. У Сариній поведінці не відчувалось навіть натяку на зухвальство. Дівчинка була сумна й тиха.

— Задумалась про те, — стиха мовила вона, — що сказав би мій татко, якби побачив, де я проводжу сьогоднішній вечір.

Міс Мінчін розлютилася ще більше. Вона не стримувала себе — підбігла до дівчинки й з усіх сил струснула її.

— Нестерпна, зухвала дитина! — закричала вона. — Як ти смієш! Як ти смієш!

Тоді господиня пансіонату згребла книги, безладно скинула наїдки, приготовані для бенкету, назад до пакунка, схопила за руку Ерменґарду й штовхнула її до дверей.

— А тепер думайте, скільки заманеться, — сказала вона. — Негайно до ліжка!

Міс Мінчін зачинила двері за собою і бідолашною Ерменґардою, покинувши Сару на самоті.

Мрія розвіялась. Погасла остання іскра в папері, що горів у коминку, й залишився тільки попіл. Стіл стояв порожній. Золоті тарілки, багато вишиті серветки й гірлянди квітів знову перетворились на носовички, шматки смугастого паперу і жмуток штучних квітів — усе це безладно валялось на підлозі. Із галереї для музик більше не лунали звуки віол та фаготів — менестрелі зникли. Емілі сиділа, притулившись до стіни, — вона дивилась просто перед собою. Сара помітила ляльку, підійшла і взяла її тремтячими руками.

— Від бенкету нічого не лишилось, Емілі, — мовила дівчинка. — Більше немає принцес. Ми тепер знову в'язні Бастилії.

Сара сіла й затулила обличчя руками.

Якби ж вона не зробила цього, а натомість поглянула у віконце, можливо, закінчення цього розділу було б зовсім іншим. Адже якби дівчинка визирнула у віконце, вона б точно злякалась від побаченого, — там було те саме обличчя, притиснуте до скла, що зазирало раніше, коли Сара розмовляла з Ерменґардою.

Та вона не підводила голови, а сиділа так якийсь час. Сара завжди так сиділа, коли намагалась наодинці щось перебороти. Згодом підвелась і пішла до ліжка.

— Я більше нічого не можу уявити. Не варто більше пробувати, — сказала вона. — Треба поспати. Може, сни навіють мені щось хороше.

Дівчинка раптово відчула себе такою стомленою — може, від голоду, — що знеможено присіла на краєчок ліжка.

— Уявімо, що в коминку горить яскравий вогонь, і язички полум'я весело танцюють за решіткою, — пробурмотіла вона. — Уявімо, що тут стоїть зручне крісло — перед маленьким столиком, на якому парує вечеря — гаряча вечеря. І уявімо, — Сара натягнула на себе тоненьку ковдерку, — уявімо, що це чудесне, м'яке ліжко, з шерстяними ковдрами й пухкими подушками. Уявімо… Уявімо… — втома зморила дівчинку, її очі заплющились, і вона заснула.

Сара не знала, скільки вона проспала. Вона так стомилася, що її сон був глибокий і непорушний. Її ніщо не здатне було розбудити. Навіть якби вся Мельхиседекова сім'я вирішила вилізти з нірки, щоб улаштувати ігри й змагання просто в кімнаті, Сара цього не почула б.

Вона прокинулася зненацька, й навіть не знала, що саме її розбудило. Насправді ж дівчинку розбудив різкий звук, що пролунав, коли зачинилося віконце на горищі — після того, як спритна постать у білому прослизнула крізь нього і припала до черепиці на даху. Постать трималася досить близько, щоб спостерігати за горищем, але водночас і не впритул до вікна, щоб лишатись непоміченою.

Спершу дівчинка не розплющувала очей. Вона відчувала сонливість і водночас — що неабияк дивувало — тепло й затишок. Їй було так тепло й затишно, аж не вірилося, що це відбувається насправді. Сарі ніколи не вдавалось відчути такого тепла, хіба у мріях.

— Який приємний сон! — промурмотіла вона. — Мені так тепло. І зовсім не хочеться прокидатись…

Звісно, це був сон.