Мандри Гуллівера - Сторінка 30

Це добре знає простий люд, і, обстоюючи свою волю чи власність, він розуміє, до якої межі можна доводити свій опір. Та й король, коли вже вирішить розчавити яке-небудь місто, наказує спускати острів якнайтихіше, нібито з жалості до населення, а насправді — боячись пошкодити алмазне дно. Бо тоді, на думку всіх їхніх філософів, магніт не втримає острова і вся його маса впаде на землю.

Років за три перед моїм прибуттям138 до лапутян, коли король подорожував над своїми володіннями, сталася надзвичайна подія, що мало не була фатальною для тієї монархії, принаймні для її теперішнього державного ладу. Ліндаліно,139 друге за розміром місто в королівстві, було першим на шляху його величності. Через три дні після його відбуття городяни, які часто скаржились на великі утиски, зачинили міську браму, заарештували губернатора та з дивовижною енергією та швидкістю спорудили по краяx міста (воно являє собою правильний чотирикутник) чотири масивні вежі, такі ж заввишки, як і гранітна — гостроверха скеля в самому центрі міста. На вежах, так само як і на вершечку скелі, вони поставили по великому магніту і запасли величезну кількість дуже жаркого палива, сподіваючись сильним полум'ям розколоти алмазний спід острова,— в тому разі, коли їхній план з магнітом зазнав би невдачі.

Тільки через вісім місяців короля повідомили про те, що ліндалінці зчинили бунт, і він наказав перенести острів до того міста. Населення одностайно вирішило боротися до кінця і запаслось провіантом; до того ж посеред міста протікає велика річка. Король багато днів ширяв над повстанцями, позбавляючи їх дощу і сонця. Він звелів спустити вниз безліч мотузів, але нікому й на думку не спало просити в нього ласки; зате до Лапути полетіла сила надзвичайно зухвалих претензій. В них вимагалось відшкодувати всі заподіяні місту кривди, повернути привілеї, надати населенню право самому обирати губернатора і такі інші безглузді речі. У відповідь на це його величність звелів усім остров'янам кидати з нижньої галереї на місто великі каменюки, але городяни врятувалися від цього лиха, поховавшись із своїм майном у чотирьох вежах та інших кам'яницях, а також по льохах.

Тоді король, постановивши за всяку ціну приборкати зухвалих, наказав повільно спустити острів на сорок ярдів над вершечки веж і скелі. Наказ було виконано, але урядовці, які здійснювали його, виявили, що спуск проходить куди швидше проти звичайного. Повернувши магніт, вони ледве спромоглися зупинити острів у повітрі, але помітили, що якась сила і далі тягне його вниз. Негайно повідомивши короля про це дивне явище, вони попросили дозволу підняти острів вище. Король згодився, тоді скликали велику нараду, і урядовців, які відали магнітом, теж привели на неї. Одному з найстаріших та найдосвідченіших серед них дозволили провести запропоновану ним спробу. Він узяв міцний шнур у сто ярдів завдовжки, а коли острів піднявся над містом на таку височінь, що помічена ними притягальна сила перестала діяти, прив'язав до кінця шнура уламок алмазу такого складу, як на споді острова,— з домішкою залізняку,— і став повільно спускати його з нижньої галереї над однією вежею. Не встиг алмаз спуститися на чотири ярди, як урядовець відчув: алмаз падає вниз із такою силою, що він ледве витяг його назад. Потім він скинув з острова кілька уламків алмазу і спостеріг, що їх усі з великою силою притяг до себе верх вежі. Таку ж спробу провів він і з іншими трьома вежами та зі скелею, і наслідки щоразу були однакові.

Отак городяни розладнали всі плани короля, і (ми не будемо зупинятися на подробицях) йому довелося дати спокій тому місту.

Один з міністрів запевняв мене: коли б острів спустився над містом так низько, що не міг би знову піднятись, то ліндалінці назавжди позбавили б його здатності пересуватись, убили б короля й міністрів і цілком змінили б державний лад.

Основний закон цієї держави забороняє королю та двом його старшим синам залишати острів;140 те саме стосується і королеви, поки вона здатна родити дітей.

Розділ IV

Автор покидає Лапуту; його приставляють до Белнібарбі, і він прибуває до столиці. Опис столиці та прилеглих місцевостей. Один вельможа гостинно приймає автора. Його розмова з цим вельможею.

Не можу сказати, щоб зі мною на острові погано поводились, проте я почував деяку зневагу в ставленні до себе, бо і король, і його підданці з усіх галузей знання цікавилися тільки математикою та музикою, з якими я був обізнаний куди менше, ніж вони; тому й поважали мене там дуже мало.

Я зі свого боку, оглянувши все варте уваги, дуже хотів покинути острів, бо його жителі мені вже вкрай набридли. Лапутяни, щоправда, великі знавці в двох згаданих мною галузях, які завжди шанував я і в яких сам дещо тямлю, але вони так захопилися абстрактним мисленням і мудруванням, що я ніколи не зустрічав неприємніших співрозмовників. Під час мого двомісячного перебування на острові я розмовляв тільки з жінками, крамарями, ляскачами та придворними пажами — через що мене зрештою почали надзвичайно зневажати,— але тільки від них і міг я дістати розумні відповіді.

Ревно вивчаючи їхню мову, я її добре засвоїв; моє перебування на острові, де мені так мало приділяли уваги, ставало мені дедалі осоружніше, і я вирішив залишити його при першій нагоді.

При дворі був один вельможа, близький родич короля; його всі мали за найбільшого неука та дурня і тільки через його родинні зв'язки з королем віддавали йому належну шану. Він зробив великі послуги короні, мав чималі природні здібності та добру освіту, був, безперечно, порядною й чесною людиною, але не мав музичного слуху і, як зловтішно казали його вороги, часто відбивав такт невлад. Крім того, вихователі тільки з великими труднощами навчили його доводити найпростіші математичні теореми. До мене цей вельможа ставився надзвичайно прихильно і часто вшановував мене своїми візитами, під час яких розпитував про європейські справи, про закони, звичаї та освіту в тих численних країнах, де мені довелося бувати. Він дуже уважно слухав мене і завжди робив цілком слушні зауваження. Відповідно до свого рангу він мав двох ляскачів, але брав їх з собою тільки до двору або коли віддавав офіційний візит і зараз же відпускав їх, тільки-но ми лишалися вдвох.

Ось цю видатну особу я й просив поклопотатися за мене перед королем у справі мого від'їзду, і мій доброзичливець, хоч і з жалем, як сам мені зволив сказати, але виконав моє прохання; він робив мені багато вигідних пропозицій, проте я їх відхиляв, висловлюючи при тому глибоку вдячність за них.

16 лютого я попрощався з королем та його двором. Його величність дав мені щедрі подарунки, які коштували щось із двісті англійських фунтів; на таку ж суму обдарував мене мій захисник, родич короля, давши, крім того, ще й листа до свого приятеля в Лагадо. Острів у той час кружляв над горою милі за дві від столиці, і мене спустили з нижньої галереї так само, як колись підняли.

Континент у межах володінь монарха Лапути зветься Белнібарбі, а столиця, як я вже згадував свого часу, має назву Лагадо. Я з приємністю відчув під ногами твердий грунт і без ніяких перешкод, одягнений, як перший-ліпший з місцевих жителів і досить обізнаний з їхньою говіркою, добувся до міста. Швидко знайшовши будинок особи, до якої у мене була рекомендація, я передав хазяїнові лист від його високоповажного друга з острова і був прийнятий дуже ласкаво. Цей вельможа, М'юноді141 на ім'я, надав мені помешкання в своєму будинку, де я й жив увесь час мого перебування в Лагадо, користуючись надзвичайною гостинністю господаря.

Другого ранку по моїм прибутті він повіз мене каретою оглядати місто, приблизно вдвічі менше, ніж Лондон;142 будинки в ньому дуже химерно побудовані, і більшість їх зовсім занедбані. Городяни, одягнені здебільшого в лахміття, швидко ходили по вулицях, безтямно втупивши погляд в одну точку. Поминувши одну з міських брам, ми проїхали милі зо три полем, де я бачив багато селян, що якимсь знаряддям длубались у землі; але що саме вони робили, я добрати не міг. Не помітив я також ніде ні збіжжя, ні трави, дарма що грунт був, очевидно, дуже родючий. Незвичайний вигляд міста та його околиці не міг не здивувати мене, і я насмілився попросити пояснень у свого супутника. Я не розумів, як це при такій силі заклопотаних облич, при стількох головах і руках і в місті, і в полі ніде не видно добрих наслідків їхньої праці; навпаки, мені ще ніколи не доводилось бачити гірше оброблених ланів, неоковирніших і занедбаніших будинків, а зовнішній вигляд людей та їхній одяг свідчили тільки про злидні та нестатки.143

Пан М'юноді був дуже значний урядовець; протягом кількох років він був губернатором у Лагадо, але через намову міністрів його звільнили, як нездатного до врядування. Проте король не позбавив його своєї прихильності і вважав за добромисну, хоч і обмежену людину.

Вислухавши мою відверту думку про країну та її жителів, вельможа зауважив тільки, що я дуже мало прожив тут, щоб мати правильне судження, що різні нації мають різні звичаї, і сказав ще кілька фраз такого ж загального характеру. Та коли ми повернулись до його палацу, він спитав, як подобається мені його дім, які недоладності знайшов я в ньому і що можу закинути щодо зовнішнього вигляду та одягу його слуг. Таке запитання він міг поставити цілком спокійно, бо все в домі вражало розкошами, порядком та охайністю. Я щиро відповів, що його розум, здібності та багатство охороняють його від усіх вад, до яких призводять інших недотепність та убозтво. Тоді він сказав мені, що коли я захочу відвідати його заміський будинок у маєтку, ліг за двадцять від міста, то там у нас буде більше дозвілля для таких бесід. Я відповів його ясновельможності, що я весь до його послуг, і на другий день ранком ми вирушили туди.

Дорогою він звернув мою увагу на різні методи, які застосовують фермери, обробляючи свої лани, але мені було зовсім не зрозуміло, в чому їх сенс, бо тільки подекуди я помічав якийсь колосок чи бадилинку. Та через три години подорожі картина стала зовсім інша. Ми потрапили в напрочуд гарну місцевість; близько одна від одної стояли чепурненькі хатки фермерів, ділянки було обгороджено тинами й поділено на луки, лани та виноградники.