Мандри Гуллівера - Сторінка 34

Він пообіцяв дістати зручний баркас і висловив бажання поїхати разом зі мною, запросивши до товариства ще й свого приятеля.

Глабдабдріб, якщо я правильно перекладаю це слово, означає острів чаклунів, або чародіїв. Розміром він такий, як третина острова Уайта, і земля там надзвичайно родюча. Править ним ватажок племені, що складається з самих чародіїв. Одружуються вони тільки поміж себе, і старший у роду є монархом або правителем. У нього розкішний палац із парком на три тисячі акрів, обгороджений муром з тесаного каменю в двадцять футів заввишки. В парку кілька загородок для худоби, посівів та городів.

Правителеві та його родині прислуговують досить незвичайні слуги. Знаючи некромантію, він може викликати до себе які завгодно тіні мертвих і примушувати їх слугувати собі протягом двадцяти чотирьох годин, але не довше; крім того, він не може викликати одну й ту саму особу частіше як раз на три місяці, і порушувати це правило дозволено тільки у виняткових випадках.

Ми прибули на острів близько одинадцятої години ранку, і один з моїх супутників пішов до правителя попросити, щоб той прийняв чужоземця, який приїхав заради честі відвідати його високість. Дозвіл було дано негайно, і ми втрьох увійшли в палацову браму між двома лавами сторожі, озброєної та одягненої на дуже старовинний манір. В обличчях сторожі було щось таке, що змусило мене здригнутися від невимовного жаху. Ми пройшли кількома покоями між такими самими слугами, вишикуваними з обох боків, і дісталися до приймального залу, де після трьох низьких поклонів та кількох загальних запитань нас запросили сісти на три ослінчики біля нижньої приступки трону його високості. Правитель розумів мову Белнібарбі, хоч вона й відмінна від мови їхнього острова, і попросив мене розповісти про мої мандри. Щоб я почував себе вільніше, він кивком пальця відпустив увесь свій почет, і, на превеликий мій подив, той почет миттю щез, неначе сонна мара, що зникає, коли раптом прокинешся. Я опам'ятався тільки тоді, коли правитель запевнив, що мені не загрожує ніяка небезпека. Побачивши ж, як байдуже поставились до цього дива обидва мої супутники, яких уже часто так приймали, я трохи заспокоївся і став розповідати його високості про свої пригоди, хоч остаточно побороти своє хвилювання не міг і раз по раз озирався на те місце, де нещодавно стояли оті слуги-привиди. Я мав честь пообідати у правителя, і страви нам подавала та услуговувала за столом нова партія духів, але тепер я лякався їх уже менше, ніж уранці. Я залишався в палаці до смерку, але уклінно просив його високість вибачити мені, що я не можу прийняти запрошення зостатись тут на ніч. Разом з двома приятелями я переночував у приватному будинку в сусідньому місті — столиці цього маленького острова,— а вранці ми знову пішли засвідчити свою пошану правителеві і віддати себе в його розпорядження.

Так прожили ми на острові десять днів, гостюючи більшу частину дня у правителя, а ночуючи в міській своїй оселі. Я скоро так призвичаївся до духів, що на третій чи на четвертий раз вони вже зовсім не хвилювали мене; навіть коли я відчував деякий острах, то цікавість брала над ним гору. Нарешті його високість запропонував мені викликати з того світу будь-кого з людей, померлих від початку історії людства й дотепер — скільки захочу. Я міг сам питати їх, з однією тільки умовою, щоб запитання мої обмежувалися часом їхнього життя на землі. Я можу бути певним, що вони казатимуть саму правду: адже брехливість на тому світі — талант зовсім не потрібний.

Я уклінно подякував його високості за таку велику ласку. Ми стояли в кімнаті, звідки видно було прегарний парк. А що спершу мені кортіло помилуватися величними та урочистими сценами, то я зажадав побачити Александра Македонського на чолі його війська після бою під Арбелою.157 Великий полководець за першим порухом пальця правителя з'явився на широкому полі перед вікном. Ми запросили Александра в кімнату. Мені дуже важко було зрозуміти його грецьку мову, а він мало розумів мою. Він присягався честю своєю, що його не отруїли158 і помер він з гарячки після доброї пиятики.

Далі я побачив Ганнібала під час його переходу через Альпи, і він сказав мені, що не має й краплі оцту159 в своїм таборі.

Я бачив Цезаря і Помпея на чолі їхніх армій, готових до бою, а також Цезаря під час його останнього великого тріумфу.160 Я просив показати мені римський сенат в одному великому залі, а в іншому залі, для порівняння, сучасний парламент. Перший здавався зборами героїв, півбогів; другий — набродом гендлярів, злодюжок, грабіжників та розбишак.

На моє прохання правитель знаком звелів Цезареві та Брутові наблизитись до нас. Побачивши Брута, я вмить пройнявся глибокою пошаною до нього; мене вразила надзвичайна чесність, непохитна відвага, щира любов до своєї батьківщини і до всього людства, які промовляли з кожної риси його обличчя. Я з задоволенням спостеріг, що обидва вони живуть у цілковитій злагоді, а Цезар відверто признався мені, що найбільші подвиги, здійснені ним за життя, не йдуть ні в яке порівняння зі славою того, хто відібрав у нього це життя. Я мав честь довго розмовляти з Брутом,161 і він сказав мені, що його предок Юній,162 Сократ,163 Епамінонд,164 Катон Молодший,165 сер Томас Мор та він сам завжди перебувають укупі — секстумвірат, до якого вся історія людства не може додати сьомого члена.

Я надокучив би читачеві, перелічуючи величезну кількість славетних осіб, викликаних, щоб задовольнити ненаситне моє бажання побачити перед собою світ у всіх періодах його давньої історії. З найбільшим задоволенням зупиняв я свої очі на людях, що вбивали тиранів та узурпаторів, і на тих, хто визволяв пригнічені та покривджені народи. Але я неспроможний висловити всі свої приємні почуття й хвилювання в такій формі, щоб вони достатньо зацікавили читача.

Розділ VIII

Дальший опис Глабдабдрібу. Поправки до стародавньої та новочасної історії.

Мені кортіло побачити найуславленіших мудреців стародавнього світу, і один день я присвятив розмові з ними. Я попросив викликати Гомера та Арістотеля разом з усіма їхніми коментаторами; проте цих останніх була така сила, що кількасот їх мусило чекати надворі та в передпокоях палацу. Я не тільки відразу впізнав цих двох героїв серед юрби, але й відрізнив одного від другого. Гомер був вищий на зріст і вродливіший за Арістотеля; як на свій вік, тримався він дуже прямо, а очі його були найжвавіші та найпроникливіші з усіх, які я будь-коли бачив. Арістотель дуже горбився й спирався на ціпок. Обличчя його було худорляве, волосся рівне й рідке, голос глухий. Я скоро помітив, що обидва вони були зовсім незнайомі з рештою товариства і досі ніколи не бачили і не чули про цих людей. А один із привидів, імені якого я не називатиму, шепнув мені, що на тому світі коментатори завжди тримаються якнайдалі від своїх авторів, бо соромляться і почувають себе винними в жахливому перекрученні суті їхніх творів. Я познайомив Гомера з Дідімом166 та Євстафієм167 і переконав його поставитися до них краще, ніж вони, мабуть, заслуговували, бо Гомер швидко виявив, що їм не вистачає хисту зрозуміти дух поезії. Але Арістотель страшенно розсердився, коли я відрекомендував йому Скотта168 й Рамуса169 і став з'ясовувати йому їхні погляди; він запитав їх, чи й усі інші коментатори такі йолопи, як вони.

Далі я попросив правителя викликати Декарта170 й Гассенді171 і умовив їх викласти свої системи Арістотелеві. Великий філософ відверто визнав свої помилки в натуральній філософії, бо йому доводилось обґрунтовувати багато міркувань самими здогадами, як то трапляється робити й іншим людям; він гадав, що філософська система Гассенді, яка, по суті, є пристосованою до сучасних смаків доктриною Епікура,172 а також теорія вихорів Декарта будуть однаково відкинуті нащадками. Він провістив таку саму долю теорії тяжіння, яку теперішні вчені боронять з таким запалом. Він сказав, що нові системи природи — тільки нова мода, яка міняється з кожним новим поколінням і що навіть ті філософи, котрі намагаються вивести їх за допомогою математичного методу, матимуть успіх недовго і в призначений долею термін вийдуть з моди.

П'ять днів я витратив на розмови з багатьма іншими стародавніми вченими. Я бачив більшість римських імператорів. Я намовив правителя викликати кухарів Геліогабала,173 щоб вони приготували нам обід, але через брак відповідних припасів вони не спромоглися показати нам своє вміння. Один ілот Агесілая зварив нам спартанську юшку,174 але я міг проковтнути лише одну ложку її.

Двоє панів, що супроводили мене в подорожі на цей острів, мусили в своїх справах повернутися на три дні додому. Цей час я використав на побачення з деякими покійниками з числа тих, що в останні два-три сторіччя уславилися в мене на батьківщині та в інших європейських країнах; а що я завжди був великим шанувальником славетних старовинних родів, то попросив правителя викликати кільканадцятеро королів разом з їхніми предками до восьмого чи дев'ятого коліна. Але мене чекало негадане й гірке розчарування: замість довгого походу коронованих осіб, я побачив в одній династії двох скрипалів, трьох дженджикуватих царедворців і одного італійського прелата, а в другій — голяра, абата й двох кардиналів. А втім, глибока повага до коронованих голів не дозволяє мені спинятися довше на цій дражливій темі. Що ж до графів, маркізів, герцогів тощо, то з ними я почував себе вільніше і, признаюся, не без приємності простежував до першоджерела певні риси, що відрізняють деякі роди. Мені легко було виявити, звідки в одному роду довгі підборіддя, а в другому протягом двох поколінь так багато шахраїв, а протягом двох наступних — дурнів; чому в третьому стільки пришелепуватих, а в четвертому — шулерів; чим пояснюються слова, сказані Полідором Вергілієм175 про один знатний рід: "Nec vir fortis, nec foemina casla";176 як жорстокість, криводушність та боягузтво стали характерними прикметами деяких родів і відрізняють їх так само виразно, як фамільні герби; хто перший приніс у благородну родину пранці, що в наступних поколіннях обернулися на золотушні пухлини. Все це перестало мене дивувати, коли я побачив, скільки разів родовідну лінію порушували пажі, лакеї, слуги, кучери, картярі, офіцери та кишенькові злодії.

Найбільшу огиду викликала в мене нова історія, бо, уважно придивившися до всіх осіб, що в минулому сторіччі зажили такої гучної слави при дворах монархів, я зрозумів, як дурять світ продажні письменники, приписуючи воєнні подвиги боягузам, мудрі поради дурням, щирість підлабузникам, римську доблесть зрадникам батьківщини, благочестя безбожникам, цнотливість содомітам, правдивість донощикам.