Мандри Гуллівера - Сторінка 46

У такого ватажка є звичайно фаворит, страшенно подібний до нього. Обов'язок цього фаворита полягає в тому, щоб лизати ноги та зад свого хазяїна й приводити до його лігва самиць, за що йому іноді перепадає кусень ослячого мяса. Його ненавидять усі в стаді, і він задля безпеки завжди держиться свого пана. Цей улюбленець залишається при ватажкові, доки знайдеться хто-небудь ще бридкіший, ніж він, а як тільки його проженуть, усі єгу в окрузі — старі й молоді, самці й самиці — на чолі з його наступником накидаються на нього і з голови до ніг каляють своїм послідом. Вирішити, наскільки це скидається на звичаї наших міністрів та придворних, мій хазяїн полишив мені самому.

Я не наважився заперечити щось на цю злісну обмову, що ставила людський розум нижче від кмітливості звичайного хорта, який здатен розрізняти гавкання найдосвідченішого пса в зграї і, не помиляючись, бігти слідом за ним.

Хазяїн зауважив далі, що єгу мають ще деякі цікаві особливості, про які я, здається йому, не згадував або згадав побіжно, коли розповідав про людську породу. У них, сказав він, як і в інших тварин, самиці спільні, але різниця в тому, що самиця єгу пускає до себе самця навіть тоді, коли вона вагітна, і що самці б'ються з самицями так само люто, як і один з одним. І те й друге свідчить про таке крайнє озвіріння, до якого не докотилася ще жодна жива істота.

Ще одне дуже дивувало мого хазяїна — їхнє замилування в бруді й неохайності, тоді як усім іншим тваринам притаманна любов до чистоти. Перші два обвинувачення я залишив без відповіді, бо, незважаючи на всю мою прихильність до людей, не міг сказати й слова на їхній захист. Зате обвинувачення роду людського у винятковій неохайності мені було б легко спростувати, якби в тій країні були свині (на мій превеликий жаль, вони там не водяться), бо ці чотириногі, може, й приємніші на вигляд та вдачею, ніж єгу, але, я гадаю, не можуть похвалитися більшою охайністю. Це мусив би визнати і його милість, коли б побачив, як гидко вони їдять і як барложаться та сплять у грязюці.

Згадав мій хазяїн і про ще одну особливість, яку його слуги виявили в багатьох єгу і якої він так і не зміг зрозуміти. Він розповів мені, що іноді той чи той єгу забивається в куток, лягає там на землю, виє, стогне і жене від себе всякого, хто до нього підходить, дарма що сам він молодий, угодований і має вдосталь і їжі, і питва. Не можуть збагнути причини цієї дивної недуги і слуги хазяїна. Єдиний засіб, який допомагає проти неї,— це приставити єгу до важкої роботи, від цього він швидко вертається до тями. З любові до свого роду я змовчав, хоч ясно бачив, що то непомильні ознаки спліну, який вражає тільки ледарів, нероб та багатіїв і від якого вони, певно, вилікувалися б, якби застосувати такий засіб і до них.

Далі його милість розповів, що самиця єгу, побачивши поблизу молодих самців, має звичку ховатися за кущ чи за горбок і раз у раз визирати звідти, роблячи якісь чудернацькі жести; в такі хвилини, як помічено, від неї дуже неприємно тхне. Коли ж хто-небудь із самців рушить до неї, вона поволі віддаляється, часто поглядаючи назад, а потім, удавши перелякану, тікає до якогось затишного місця, бо добре знає, що самець піде туди слідом за нею.

Якщо в стадо єгу випадком потрапить чужа самиця, то три-чотири єгу тієї ж таки статі зараз же оточують її, починають лупити на неї очі, ґерґочуть, кривляться, обнюхують її з усіх боків, а тоді одвертаються від неї з жестами зневаги й огиди.

Можливо, хазяїн мій трохи перебільшив, розповідаючи мені те, що бачив сам або чув од інших, але я не міг не дійти трохи дивного й дуже прикрого висновку, що зародки розпусти, кокетства, заздрості й лихослів'я притаманні жіноцтву від природи.

Я весь час сподівався почути від хазяїна обвинувачення єгу в протиприродних нахилах, таких звичайних у нас серед обох статей. Проте природа, як видно, не дуже досвідчений навчитель, і ці вишукані втіхи є виключно породженням мистецтва та думки на нашій частині земної кулі.

Розділ VIII

Автор розповідає про деякі особливості єгу. Великі чесноти гуїгнгнмів. Виховання та вправи їхньої молоді. Національна рада.

Гадаю, що я знаю людську природу краще, ніж міг знати її мій хазяїн, і мені неважко було прикласти змальовану ним вдачу єгу до себе самого й до моїх співвітчизників. Сподіваючись, що власні спостереження дозволять мені зробити ще й нові відкриття, я часто просив у його милості дозволу відвідати сусідні стада єгу. Певний, що огида, яку викликають у мене ці тварюки, не дозволить мені перейняти їхні погані звички, він завжди задовольняв моє прохання, та ще й наказував одному зі своїх слуг, дужому гнідому лошакові, дуже порядному й добродушному створінню, охороняти мене. Без цієї охорони, признаюсь, я не наважився б на такі прогулянки. Читач уже знає, як неприязно поставились до мене ті гидкі тварини з першої ж зустрічі. Після того я ще разів три або чотири ледве врятувався від їхніх пазурів, коли, не взявши тесака, відходив далеко від дому. Я маю підстави гадати, що вони виразно відчували свою спорідненість зі мною, особливо тоді, коли я, користуючись із присутності мого охоронця, закасував перед ними рукава сорочки і показував свої голі руки та груди. Тоді єгу присувалися ближче і, наче мавпи, наслідували всі мої рухи, не приховуючи, проте, своєї ненависті до мене. Так само робить і галич, що завзято переслідує приручену галку в шапочці та панчішках, коли та ненароком з'явиться серед зграї.

Єгу змалку надзвичайно моторні, проте мені раз пощастило-таки впіймати трирічного самця. Я пестив його, всіляко намагаючись заспокоїти, але бісеня так верещало, дряпалось і кусалося, що я мусив випустити його. І зробив це вчасно, бо на гомін прибігло ціле стадо дорослих; проте, побачивши, що дитинчаті нічого не сталося (воно тим часом утекло), і вгледівши неподалік гнідого лошака, вони не насмілилися підійти ближче. Я зауважив, що тіло молодого єгу дуже смердить і сморід цей скидається на тхорячий або лисячий, тільки він ще неприємніший. Я забув згадати ще одну подробицю (думаю, читач вибачив би мені, якби я проминув її зовсім): поки я тримав на руках це погане гадюченя, воно обкаляло мені весь одяг своїм рідким жовтим послідом. На щастя, недалеко протікав струмок, де я обмився як міг, але потім не наважився з'явитись до хазяїна, поки одяг мій не провітрився зовсім.

Як я міг зробити висновок, єгу з усіх тварин найменше здібні до виховання, навчити їх можна хіба що тягати вантажі. Але я гадаю, що головною причиною цього є їхня впертість, бо їм не бракує розуму на хитрування, обман та помсту. Вони істоти витривалі й дужі, але боягузливі й через це нахабні, в'їдливі та жорстокі. Помічено, що рудоволосі єгу обох статей зліші й хтивіші, ніж решта, зате вони дужчі й спритніші.

Тих єгу, що працюють у господарстві, гуїгнгнми оселяють у хлівах коло панського будинку, а інших виганяють у поле, де вони викопують із землі коріння, їдять різне зілля і розшукують падло, а подеколи ловлять тхорів або люхімухсів (порода польового пацюка) і жадібно пожирають їх. Своїми пазурами вони виривають на узгір'ях глибокі нори й живуть там поодинці. У самиць, нори трохи більші, бо в них звичайно живуть ще двоє-трое малят.

Усі єгу з самого малку плавають, як жаби, і можуть довго бути під водою, де часто ловлять рибу; матері відносять її в лігво своїм дітям. Читач, сподіваюся, дозволить мені розповісти в зв'язку з цим одну дивну пригоду.

Якось я пішов погуляти з моїм охоронцем, гнідим лошаком. Надворі була надзвичайна спека, і я попросив його дозволу скупатися в річці, що текла поблизу. Він згодився, і я вмить роздягнувся й спокійно ввійшов у воду. Тим часом за піщаним пагорком випадково стояла молода самиця єгу, яка бачила все, що я робив, і, запалившись хіттю (так гадала ми вдвох з гнідим лошаком), швидко підбігла до берега та кинулась у річку за п'ять ярдів від того місця, де я купався. Ще ніколи зроду не лякався я так, як тоді. Лошак, не сподіваючись ніякого лиха, скуб траву неподалік. Самиця обняла мене найнепристойнішим способом, я закричав на весь голос, і лошак галопом примчав до мене. Тоді вона дуже неохоче випустила мене із своїх обіймів і вискочила на протилежний берег, де стояла й вила, дивлячись на мене, весь час, поки я одягався.

Ця пригода дуже розважила мого хазяїна та його родину і прикро засоромила мене. Тепер я не міг уже заперечувати, що я справжнісінький єгу, від голови до ніг; адже їхня самиця відчула природний потяг до мене, як до одного із своїх. До того ж і волосся в неї було не руде, що до певної міри виправдувало б її ненормальну хтивість, а чорне як воронове крило. З лиця вона теж була не така бридка, як інші її родички, і мала на вигляд не більш як одинадцять років.

Я прожив у цьому краї три роки, і читач, напевне, сподівається, що я, на взірець інших мандрівників, опишу звичаї та побут її жителів; так, я справді найбільше цікавився їхніми звичаями та побутом.

Благородні гуїгнгнми мають від природи нахил до всіх чеснот і не уявляють собі, як то розумна істота можна робити щось погане. Отже, головне правило в них — це розвивати розум і керуватися лише ним. Розум для них — не засіб для суперечок, як у нас, де його використовують, щоб вигадливо захищати цілком протилежні думки; навпаки, він переконує відразу, бо не затемнений чи викривлений пристрастю або корисливістю. Я пригадую, як важко було мені пояснити моєму хазяїнові, що означає слово "гадка" або як можливо дискутувати про якесь твердження. Адже розум учить нас щось заперечувати чи стверджувати лише тоді, коли ми впевнені, а коли нема певності, то ми не можемо ні стверджувати, ні заперечувати. Отже, суперечки, дискусії, обстоювання хибних або сумнівних тез — це лихо, незнане серед гуїгнгнмів. Так само, коли я намагався роз'яснити його милості наші різні системи натурфілософії, він тільки сміявся з того, що створіння, яке претендує на розум, здатне пишатися знанням чужих вигадок, та ще в таких питаннях, де це знання, коли б воно навіть було незаперечним, не може дати ніякої користі. Тут думки його цілком узгоджуються з Сократовими, як переказує їх Платон, і це, на мій погляд, робить неабияку честь нашому цареві філософів.