Мандрівні зірки - Сторінка 38

Глибоко зітхнувши, він поліз до бічної кишені й тремтячими пальцями витяг звідти товстий гаманець з грішми. Актори пожвавішали:

— Ідеш до "Кишенева" *, Іцюню? їдь, їдь, злодюго, востаннє, аж на самий цвинтар.

Так озвався до нього один сухорлявий актор з гострим борлаком, а директорова сестричка Златка Гольцман вибухнула сміхом. Всі озирнулись на неї, Златка зашарілася аж до кінчика носа й мало не згоріла від сорому. Рафалес-ко зглянувся на неї і запропонував купити вдвох жирового туза — "сьогодні щастить на жирову масть". Вона почервоніла ще більше й глянула на нього вдячними очима, серце мало не вискочило з грудей. Ах, коли б він підійшов до неї, став близенько. Так тільки подумала Златка, а Ра-фалеско, наче вгадавши її бажання, підійшов до неї, зупинився близенько. Вона відчувала запах його гарного довгого русявого волосся, від якого мало не божеволіла.

"Господи! Хіба є на світі ще такий янгол, як цей парубок з довгим русявим пахучим волоссям і з гарними щирими очима? Ні, немає, не було й не буде!" Щоразу, коли вона стояла близько біля нього, Златка почувала, що серце мало не вискакувало з грудей, вона губилася, не знала, на якому вона світі і як їй поводитись. Все падало їй з рук. Помітивши це, її мати Сура-Бруха звернулася до неї вголос: "Що тобі, доню моя?" Вкрай червона Златка ладна була крізь землю піти.

А все-таки вона була щаслива з того, що стоїть поблизу цього вродливого юнака з гарним русявим волоссям. До того ж він ощасливив її поглядом, одним-однісіньким поглядом цих лагідних, щирих очей, що сяяли, як небо, і гріли, як сонце!.. Бідній Златці було тепер однаково, чи дивляться ці очі на неї, чи на інших. Аби небо було гарне й ясне, аби сонце світило й гріло... Ізак Швальб, усе ще банкуючи, спродав понад половину колоди карт і згріб накидані гроші в тарілку, а тоді повагом спроквола почав викладати з другої колоди карту по карті, а люди дивилися жадібними очима, яка карта бита. Гамір зростав, лунали прокльони й регіт, а Швальб гарячився і платив готівкою. Жировий туз вийшов у четвертому ряді. Знявся галас:

— У кого жировий туз?..

— У Рафалеска! Ще б пак, хто ще може мати жирового туза?..

— Рафалеско! Чого мовчиш! Бери гроші!..

— Ми виграли,— сповістив Рафалеско радісну новину, а Златка була на сьомому небі. Не чер^з виграш, а тому, що Рафалеско розмовляв з нею, із Златкою... Рафалеско показав Швальбу свою карту. Актори заздрили: "От кому щастить! Ну-ну! Ото щасливчик! Хтось перейшов йому дорогу з повними відрами..." А банковникові Швальбу казали зловтішно:

— Ластівочко! Жировий туз... У чотири рази більше... Давай гроші, Іцику, давай, давай!..

— Даю, даю! — сказав Ізак Швальб, з приємністю відраховуючи Рафалескові в руку в чотири рази більше. Це тому, що Рафалеско не був схожий на інших. Рафалеско не танцює від радості, коли виграє, не галасує і не лається, коли програє. Рафалеско взагалі не схожий на інших. Рафалеска люблять усі актори й усі актриси, геть усі. А більш за всіх його полюбила директорова сестричка, бідолашна Златка.

Розділ 78

ТЕЛЕГРАМА З ЛОНДОНА

Гольцманова сестричка Златка сама вже не рада була, що так сталося. Вона взагалі не знала, що з нею діється. Коли зустрічає Рафалеска, то зовсім розгублюється, труситься, як кленовий лист на вітрі. А ще гірше було в театрі, на сцені. Тільки-но побачить його, тільки почує його мову, враз губиться так, що слова не може вимовити. Уже не раз давав їй перцю з маком її брат (Гольцман був суворий режисер навіть щодо рідної сестри). Він казав їй у присутності всієї трупи:

— Ну, грала ти сьогодні, Златко, чисто як та корова!.. Руки й ноги треба тобі потрощити за таку гру!..

Златка сама почувала, що за таку гру їй треба руки й ноги потрощити. Але чим вона завинила, коли покохала нишком цього гарного юнака з довгим русявим пахучим волоссям і з ясними, щирими, добрими очима? А покохала вона його з першої хвилини, як приїхала сюди разом з матір'ю... Навіщо було їм взагалі сюди приїздити?.. Хіба їй було погано вдома у далекому містечку? Навчалась шити кофточки і вже потроху заробляла. Ба ні, брат почав бомбардувати листами і гроші переказав їм, щоб вони приїхали, щоб, ради бога, приїхали! Ну, то вони й приїхали. А її зразу взяли в роботу. Спершу як субретку. Потім одяг-ли в коротеньку спідничку і такі тісні черевики, що очі мало на лоба не вилазять. А тепер ще нафарбували щічки червоним, підвели очі чорним і почали навчати, як ходити, як крутитися і як оченятками прясти. І хто навчав її? Брат, рідний брат!.. Так скаржилась вона своїй матері. А мати Сура-Бруха сказала: "Уяви, доню, що ти служиш у чужих і тобі наказують лізти на горище — хіба тобі було б краще!.." Потім брат схотів зробити з неї примадонну, але в неї не було голосу до співу. Брат страшенно гнівався, перекривляючи, як вона співає: "Ти вищиш, сестричко, мов та кішка, якій наступили на хвіст..."

Тільки тоді полегшало Златці на серці, коли брат дав їй вивчати роль Юдіфі з "Уріеля Акости". І не тому, що їй так сподобалася ця роль, а тому, що Акосту грав той гарний юнак з довгим русявим волоссям і ясними лагідними очима, якого звуть Рафалеском. Ах, яке то гарне ім'я: "Рафалеско", "Рафалеско"... Заради нього варто мучитись тут, вивчати роль і повторювати, як папуга, чудні слова, яких вона зовсім не розуміє, і виступати щоночі на сцені, яку, бог тому свідок, вона ненавидить. О, як вона ненавидить сцену, театр, акторів. А найбільше ненавидить братового компаньйона Ізака Швальба. Терпіти не може вона цю червону пику за те, що він за лаштунками лізе до неї, коли ніхто не бачить, в'язне, щипає її і раз у раз питає, чи любить вона його: "Яблучко моє! Любиш мене, яблучко?" Златка мовчала. "Щоб його так бог любив з його розпухлою червоною пикою!" —думала вона і втікала від нього. Світ заочі втекла б вона, але боялася брата. Плюнула б на театр, але шкода було покинути Рафалеска з довгим русявим волоссям і з ясними лагідними очима.

Ах, Рафалеско! Рафалеско! Це любе ім'я завжди було на її устах. Вона марила цим ім'ям. І не раз, лежачи вночі в ліжку, вона обіймала холодну подушку, притискала до теплих дівочих грудей і пригадувала свою роль, роль Юді-фі, де вона казала сама собі: "Що може стати мені на заваді, щоб я палко притиснула його до грудей?" Вона притискала холодну подушку й гарячими дівочими губами цілувала її в темряві, тихенько шепочучи любе ім'я: "Рафалеско! Рафалеско!"

Вранці, коли мати будила дочку, перше, що спадало Златці на думку, це — любий Рафалеско. От скоро вона його знову побачить. От скоро знову буде з ним на репетиції. От скоро знову стоятиме з ним на сцені, буде коло нього близько-близько, ковтатиме його слова, його солодкі любі слова: "Юдіфі Юдіф! На кожній пелюстці твоїх квітів гарячими сльозами написано, хто ми тепер одне для одного..." Серце її заздалегідь починало калатати: "Рафалеско! Рафалеско!"

А побачивши його, вона зовсім губилася. Руки й ноги тремтіли, вона мінилась усіма кольорами і, бідолашна, ховала обличчя, щоб ніхто не побачив.

Ніхто з акторів цього не помічав. Усі були занадто захоплені картами. Тільки Гольцман, який бачив навіть тоді, коли не дивився, і чув навіть те, чого не кажуть, бачив усе, все чув і думав сам собі: "Хлопець, нівроку, сам іде на гачок... Коли господь бог дозволить, ми незабаром покажемо цілому світу дулю і виголосимо амінь!"

— Одоробло! Чого ти зупинився? Давай карти! — каже Гольцман компаньйонові.

— Даю! Даю! — відповідає йому Швальб, здає карти, а обличчя йому й далі пашить. У цю мить почувся стук у

двері... Раз, два, три. "Заходьте",— водночас вигукнуло кілька голосів, двері відчинилися — телеграма.

— Кому телеграма?

— Ізакові Швальбу.

— Звідки телеграма?

— З Лондона.

— Що за телеграма?

— Майте спокій, нехай прочитає.

— Як може прочитати Швальб? Це не про його зуби, діло.

Ізак Швальб насамперед повернув гроші з банку всім гравцям, а це забрало чимало часу, бо треба було мати міністерську голову, щоб запам'ятати, скільки хто поставив. Тут знову на нього посипалися лайка, прокльони, гострі дотепи й кпини.

Роздавши гроші, Швальб вибігає на мить з телеграмою до власника готелю, щоб той прочитав йому, що там написано, а всі в кімнаті сиділи, затамувавши подих. Які секрети міг мати Швальб і критися перед своїм компаньйоном Гольцманом?.. Більш за всіх був приголомшений Гольцман. Йому взагалі було неприємно, що залишився тут, разом з усіма, як причмелений. Обличчя йому взялося плямами від гніву на цього грубіяна, з яким надала йому нечиста сила зв'язатися. "Холера цьому цигарочникові!" Аж ось повернувся Швальб і, сяючи, проказав усім присутнім:

— Дітоньки, ми їдемо до Лондона!

Важко змалювати, що сталося з акторами, коли вони почули цю радісну звістку. А один скочив на стіл і почав розмахувати правою рукою:

— Ах, Лондон! Лондон! Лондон! Нехай живе Лондон!

Другий ударив себе по литках:

— Мені давно вже так кортить до Лондона, що просто нехай чорт мене візьме.

Третій високий сухорлявий актор у картатих штанях випростався на весь свій довгий зріст, засунув руки в кишені штанів, витріщив очі й почав співучо говорити "англійською мовою":

— О, єс, єс, май дір, май бір, май кейк, май стейк, май рінг, май кінг!1

Четвертий ляснув приятеля по плечу й просто пішов у танок, виспівуючи хрипким голосом українську пісеньку:

— Гей, був, та нема, та й поїхав до млина!..

— Тихше, байстрята,— загримав на них Гольцман, ударивши при цьому кулаком по столу, як людина, що почуває себе справжнім господарем.— Диви, як вони розсокотілися! Зраділи як! Ні на копійку пошани до старших, сто болячок вам у пику і холера в спину...

А до Швальба він озвався так:

— Ану, покажи-но телеграму, ластівонько.

— "Покажи телеграму"? — вагаючись, промовив Швальб.— Показати тобі телеграму? Авжеж! Чому ні? Хіба я тобі не покажу? Покажу, звичайно покажу. Не зараз, трохи згодом. Я мушу спершу тобі дещо розповісти. Ходімо, якщо хочеш, у льох. Там я тобі покажу.

Швальб обернувся обличчям до акторів.

— Хто йде зі мною в льох?

— Як це хто? Всі!

— В льох! У льох!

Знявся гармидер, усі, штовхаючись, покинули "Чорного півня" й подалися в льох.

1

Набір слів, які нічого не означають, почасти англійських, почасти вигаданих.

Роаділ 79 У ЛЬОХУ

Це, власне кажучи, не льох, а хата.