Мандрівні зірки - Сторінка 61

Чули також чарівні мелодії й співи уславлених примадонн. Бачили танці найкращих у світі танцюристів — але такого приголомшливо-високого й небесно-чистого та святого мистецтва в Нью-Йорку ще ніколи не бачили й не чули".

Директор іншого театру зручно розлігся, як містечковий багатій, у своїй газеті й просто розповідає історію, як він цього літа блискуче провів відпустку в Європі, об'їздив усі великі міста, відвідав усі театри, придивлявся й прислухався, збирав повсюди, наче бджола, краплини меду, й це наштовхнуло його на ідею створити для нью-йорк-ської єврейської публіки таку святкову п'єсу, яка одночасно причарувала б слухача небаченими національними костюмами і сповнила серця справжньою єврейською гордістю та патріотизмом. П'єсу, що показала б найкращі, най-шляхетніші образи старої минувшини і новітніх бандитів XX сторіччя. П'єсу, що мала б справді біблійні мотиви, суто єврейські національні мелодії та патріотичні пісні разом із найновішими танцями паризького балету. Це все скомпонувати, писав директор-драматург, коштувало йому багатьох сил і грошей. А коли після великої праці, зусиль і величезних витрат закінчив п'єсу, він лише тоді опинився перед найскладнішою проблемою: яку назву дати п'єсі? Уявіть собі, що найважче в музично-драматичному творі — не музика, не драматична дія, не типи, не декорації, не картини, а назва! Музична драма повинна мати назву, яка гула б, наче дзвін, грала б, наче скрипка, співала б, як примадонна... Хвалити бога, він знайшов найвлучнішу назву для цієї величезної музично-драматичної і національно-патріотичної трагікомедії. Вона має називатися не інакше, як "Мойше".

Розділ 27 "МОЙШЕ"

Ім'я "Мойше" дуже популярне в американоєвреііських театральних колах.

"Мойше" в лапках — так прозивається там майже вся єврейська театральна публіка.

"Мойше" — це символ наївності, простоти й неуцтва.

"Мойше" — це тип простака, з яким годі панькатися. Йому можна дати будь-що, хоч сіно чи солому. Не турбуйтесь, у "Мойше" добрий шлунок, він усе перетравить.

Вважають, що слово "Мойше" вигадав — нехай пробачить він мені — родоначальник єврейського театру божественний Гольдфаден.

Я кажу "нехай мені пробачить", тому що слово "Мойше" супроводиться ще одним словом, якого не можна на-друкувати і яке найбільший єврейсько-американський поет римував із словом "неборака".

Правда, знайшлися такі, що були незадоволені цим словом. Один навіть якось виступив з полум'яним протестом у пресі проти такого брутального блюзнірства п зганьблення найсвятішого імені, яке є в нашій історії *. А втім, і це не допомогло. Протест прочитали, добре посміялися, а ім'я "Мойше" залишилось по сьогодні не тільки там, у країні Колумба, воно докотилося й до нас, у старий світ, разом із супровідним словом. Отже, коли хтось із наших акторів каже "Мойше", всі вже знають, що йде далі...

Коротше кажучи, автор національно-святкової музично-драматичної і патріотичної п'єси під назвою "Мойше" добре поціляв і ще краще влучив. Для примадонни є в п'єсі патетична пісня, що полонила всіх. Примадонна співає цю пісню так зворушливо й принадно, з такою чарівною мелодією, що викликає найгучніші оплески. Пісню цю співає не тільки сама примадонна. Увесь театр з усіма акторами й хором, уся публіка допомагає їй.

"Мойше" зветься пісенька і співається вона так.

Виходить на сцену примадонна, дуже гарна жінка в офіцерській формі, і заспівує дуже приємним метщо-со-прано:

Чи не бачили ви Мойше?

Мойше! Мойше! Мойше!

Серце в нього вельми гоже.

Гоже. Гоже. Гоже.

Люди, де шукати Мойше?

Чи не бачили ви Мойше?

Мойше тут і Мойше там,

Він усім знайомий вам.

Мойше тут і Мойше там,

Він усім знайомий вам.

Тут примадонна кидає погляди в шановну публіку, дивиться скрізь — у партер, ложі, на гальорку. Хтось із шановної публіки в партері, ложі чи на гальорці озивається:

— Я Мойше!

Але примадонна з тією ж чарівністю відповідає йому:

— Ні, ти не мій Мойше!

Озивається ще хтось із партеру, ложі чи з гальорки:

— Я Мойше!

Тоді примадонна закінчує, і хор разом із шановною публікою допомагають їй:

Мойше тут і Мойше там,

Він усім знайомий вам.

Після перших кількох вистав пісня "Мойше" стала популярною і поширилась у всьому дев'ятому районі Нью-Йорка. Її співали в кожному домі, на вулиці, підприємствах і у всіх кухнях, єврейських ресторанах, крамницях та фабриках — скрізь чути було, як тільки співають "Мойше". Більшого успіху не можна було й сподіватися: бо коли від національно-музично-драматично-патріотичної п'єси в пам'яті шановної публіки лишається одна пісенька, то це найкраща ознака успіху всієї п'єси, прикмета, що п'єса, дасть бог, надовго затримається в репертуарі. Директорові того театру не доводилось турбуватися. Він знав, що його "Мойше" не зійде з репертуару доти, доки всім цим Мой-шам не набридне співати "Мойше"... Нехай собі критики критикують п'єсу, скільки їм заманеться, нехай фейлетоністи жартують і висміюють п'єси, підготовані до свят, обзиваючи їх найдошкульнішими образливими словами,— директори єврейських театрів кажуть, що знають краще, що саме любить "Мойше" і що треба давати "Мойшеві". А коли, кажуть вони, йдеться про те, хто найбільше псує смаки шановної публіки: театр чи преса,— нехай краще, кажуть вони, погортають газети, єврейські газети в Америці, і побачать, які пошлі романи друкуються там на честь "Мойше"... Починається палка полеміка в газетах, розпалюється запекла боротьба між представниками двох великих сил у найбільшій єврейській громаді світу, між єврейською пресою й єврейським театром,— та все через "Мойше". А Мойше читає те, що пишуть про нього в газетах, і сміється. Хіба він має час у країні скажених темпів, де панує принцип "кожний сам собі допомагає", спинитись хоч на мить і зацікавитися дурницями, якоюсь філософією? Запрацьовані, очманілі, затуркані, стомлені бізнесом глядачі після виснажливої денної праці, насилу дочекавшись вечора, подаються на єврейську вулицю, забезпечують себе квитками і заповнюють гальорку, партер та ложі, ковтають солоденьку патріотично-принадну пісню "Мойше", яку славетна примадонна співає так чарівно, шукаючи при цьому поглядом серед публіки:

Гвалт, люди добрі, Мойше!

Скажіть, на бога, де Мойше? ^

а шановна публіка підхоплює разом з нею:

Мойше тут і Мойше там,

Він усім знайомий вам.

Розділ 28

КОМУНА РОЗПИЛЮЄТЬСЯ

Свято наближалося до кінця. "Дурний театральний тиждень" з його чудернацькими безглуздими святковими п'єсами кінчався. Єврейські театри Нью-Йорка вже збиралися перейти до серйозного репертуару й літературних п'єс. На великих вуличних афішах і на других сторінках єврейських газет з'явилися добре відомі єврейсько-американському театральному світові імена. Преса писала про нові драми, що прибули з старого світу, давала нові назви давнім творам, майстерно перелицьованим, спритно переробленим на американський копил і так безсоромно підчикриженим, що чорта пухлого дізнаєшся, звідки вони походять. Одне слово, все було "ол райт".

Критики цілком серйозно дискутували про ці "нові" п'єси, присвячуючи їм цілі сторінки й коронуючн авторів блискучими епітетами. Одного вони звеличували Зудерма-ном, другого — Гауптманом, третього — Ібсеном, четвертого називали Шекспіром — "єврейський Шекспір", навіть "ще більший за Шекспіра".

Звісно, не всі рецензенти були одностайні й не всі додержувались однієї думки. Як ведеться з давніх-давен, думки гостро поділялися. П'єсу, яку критик в одній газеті вихваляв на всі заставки і підносив до неба, а самого автора обожнював, другий критик в іншій газеті нещадно висміював, топтав п'єсу ногами, змішував автора з багном і доводив якнайпереконливіше, що, відколи Колумб відкрив Америку, такої пошлятини ще ніхто не бачив. Одне слово, "сезон" був у розпалі, а "Мойше" все ще панував на єврейській вулиці. Директор театру, де йшла вистава "Мойше", засунувши руки в кишені, бідкався на кепські справи: приміщення його театру надто мале, щоб прийняти всю публіку, яка хоче щовечора дивитись і слухати його "Мойше". При цьому він кривився, удаючи з себе нещасного Рокфеллера, який не знає, що робити з грубими мільярдами, бо вони, наче каміння, падають на нього з неба.

Можна собі уявити, як заздрили йому директори всіх інших театрів. Даремні були їхні намагання. Даремно витягали вони із скринь найкращий крам драматургів цілого світу, даремно писали про самих себе, що тільки в них "осередок" справжньої єврейської драми. "Мойше" сплутав їм усі карти, запаморочив голови, поставив навколішки. Бідні власники театрів були в крайньому розпачі, коли перед ними одного чудового дня забило джерело нових сподівань на порятунок, надій, що підбадьорили їх і, можна сказати, вдмухнули в них живий дух.

Цим джерелом була наша відома комуна "Кламер, Швальб і К°".

"Мандрівна компанія" в перші дні прибуття до Нью-Йорка поки що нічого не робила, тільки стояла осторонь і придивлялася та дивувалася тому, що відбувається в єврейському театрі "країни Колумба". Нова людина, яка стає ногою на чужій землі, схожа на плавця в невідомих водах. Треба спершу оглянутись, на якому ти світі, придивитися до звичаїв, прислухатися до мови, акліматизуватися.

Протне довго так сидіти теж не діло. Наші актори мандрівної трупи "Кламер, Швальб і К°" могли так з'їсти всю готівку, яку містер Кламер прихопив з Лондона. Кожний фунт стерлінгів, що доводилось обмінювати на американські долари, містер Кламер добре оплакував, глибоко зітхав і підганяв своїх компаньйонів, дорікаючи їм за те, що вони такі повільні, натякав, звичайно, по-хорошому, що в гаманці вже порожніє і ось-ось, дуже скоро, буде, як кажуть англійці: "Но пей — но шоу" 1. Нашою мовою кажуть: "Немає папи, йди люлі..."

Цілком зрозуміло, що компаньйонам його було не дуже приємно слухати такі натяки, а найбільше було це неприємно голові й керівникові компанії, Нісонові Швальбу. Всі погляди були спрямовані на геніального комбінатора, всі чекали, що він робитиме, яка комбінація зародиться в нього? І Нісон Швальб не сплохував перед своїми компаньйонами і репутації своєї, крий боже, не зрадив. Він просив у них тільки не гарячитися і довів їм з цифрами в руках, що вони тут загрібатимуть золото руками, збагатіють, перевершать Джейкоба Шифа *, заткнуть за пояс трьох Рок-феллерів, "щоб я так мав чуже добро".

Але що ж? Нісон Швальб своїм досвідченим оком побачив, що цій країні, яка зветься Америкою, закони старого світу не писані.