Мандрівні зірки - Сторінка 84

Певна річ, її сердечний біль був великий, а ганьба ще більша. Якби перед нею розкрилася могила, вона б напевне кинулася туди живцем. Але що вдієш? Адже тепер не можна дорікати дочці, яка щойно врятувалася від такої небезпеки. Нехай тільки господь дасть, щоб стала на рівні ноги, тоді... мати дасть їй перцю з маком. Вона вже візьметься до Златки: "Скажи-но, люба доню: як, коли, де і... від кого?" Нещасні й прокляті вони тепер обидві — що вони робитимуть? Куди подадуться? До кого їм тепер звернутися?

Але це все буде згодом. Згодом, не тепер. Тепер треба доглянути її, годувати, двічі на день варити бульйончик... Породілля, первісток — нещасна моя голівонька... А дитиночка? Чим винна дитинка? Чиста душа. Живе створіннячко. Шкода бідолашного. Якби воно само покинуло цей грішний світ, це було б дуже розумно з його боку. Але вбити? Що ви, бійтеся бога! Чи ошпарити окропом? Теж ніколи в світі! Адже ми люди, еге ж? Щастя, що народилось дівчатко, не хлопчик: не треба обрізання, менше сорому... Як на те, здорове дівчатко, нівроку, гляньте, яка дівка! І гарне воно, як намальоване. Всі сусідки кажуть, що давно вже не бачили такої дитини... На кого вона скидається?

— На кого? На батька,— каже їм Сура-Бруха.— Він гарний хлопчина, кравець, до Америки поїхав...

Сура-Бруха почуває, що їй пашить старе обличчя від сорому. Прожила стільки років і на старості стала брехухою, вкрила ганьбою своє сиве волосся, прокляття на голови її ворогам, щоб вони повиздихали разом з ним!..

Кого мала на увазі стара, кажучи "з ним",— не важко здогадатися... Найцікавіше те, що Златка вже підвелася з ліжка, вже тинялася по хаті, а Сура-Бруха все ще не давала їй прочухана... То була зовсім зайва річ. По-перше, дитина, пташенятко. Треба її купати, а що знає Златка? Прости господи, сама ще пискля. А по-друге, оцей хрипкий неборака, друг її сина, Шолом-Меїр Му-равчик, він занадився до них у хату, почав приходити двічі на день і запропонував старій Сурі-Брусі план, який мав врятувати від усіх злигоднів і від ганьби. Він не мав при цьому ніяких задніх думок. Навпаки, він це робив тільки в ім'я дружби до неї та її сина, хай земля йому пером, який був його найкращим єдиним другом — "нехай господь дасть мені стільки радості й утіхи".

Розділ 66

ЯНГОЛу А НЕ ЛЮДИНА

Спочатку наш Муравчик — дуже може статися — справді не мав ніяких задніх думок. Але хто не любить совати носа в чужу тарілку, принюхуватися, чим пахне, і давати іншому поради? Так усі роблять. У Шолом-Меїра був трохи загострений нюх. Те, чого інший не міг би розшолопати за місяць, Муравчик розгадував за один день. Ця людина мала в собі таку силу, що тільки-но Муравчик з вами потоваришує, ви йому геть у всьому звіритесь, розповісте, як рідному, всі найприхованіші таємниці. Не тільки стара Сура-Бруха, а навіть соромлива Златка дивилася йому в рота, прислухалася до його хрипкого голосу та до його слів, які, наче бальзам, розливалися по серцю. Він їм казав:

— Що мені з вами робити, коли ви, тітонько, жінка Старого світу, а ваша дочка бідна овечка? Ви спитайте

мене — я вам точно скажу, що тут робиться. Я вам читатиму, як з книжки. Я знаю людей, розумієте ви мене, як свої п'ять пальців. Адже й я трохи актор. Цей шалапут, наскільки я його пам'ятаю з дому, ще з Голенешті,— а пам'ятаю я його наче крізь туман — це хлопець, дай божн нам таке щастя. Але що ж? Якщо він поїхав до Америки, то вийшов з голобель і забув навіть попрощатися, чи як то кажуть: далі очі, далі серце. Проте в Америці є закон, що коли парубок таке утне, за це не гладять по голівці (при цьому він глянув на немовля, що лежало на Златчиних колінах, а Златка почервоніла як мак і опустила очі...), з ним довго не панькатимуться: раз, два, три — і просимо ласкаво до шлюбу... А коли, крий боже, він закомизиться, є й на це управа: там буцегарню звуть "Сінг-сінг"; я знаю, хоч я там ще не бував. Я тільки збираюсь туди; у мене там, розумієте ви мене, бізнес до однієї відомої співачки, примадонни, що коли пощастить, в мене буде таке життя, що й смерті не треба. Я матиму повні жмені золота чи доларів, як це там у них зветься. Долари, треба вам знати, то добра валюта. За один долар у них одержуєш аж цілих два карбованці... Чекайте-но, що ж я хотів вам сказати? Ага! Так ось поїдемо туди разом, бо коли я побалакаю з парубком, він від мене не відкрутиться. Я, розумієте ви мене, не люблю ляпати язиком. У мене, будьте певні, він стане шовковим! Спитаєте, заради чого я це роблю? Тільки через жалощі. Мені жаль вашої дочки. Я хочу, щоб немовля — дай боже мені таке щастя, що то за немовля,— щоб немовля мало батька. Більше я нічого не хочу, нехай господь дасть мені стільки щастя й утіхи.

Шолом-Меїр Муравчик не задовольнився самими тільки словами. У нього правило: якщо він комусь відданий, то всім тілом, душею і всім єством до судної дошки. Він не міг споглядати, як стара Сура-Бруха щоразу носить оберемки дров або великі кошики сміття: "Дайте мені, я вам покажу, як носять дрова, щоб усім здавалося, нібито це не дрова, а пір'я". Або: "Не так беруть кошик із сміттям. Кошик із сміттям треба брати так".

Не міг він так само зносити, що Златка дні й ночі мучиться з немовлям. Правда, сам він ніколи ще немовлят не мав, дай боже й надалі, зате в нього є сестра, хоч і велика злидарка, але страшенно плодюча! Вона додержується "дводітної системи" і щоразу родить близнят. Тим-то він такий досвідчений у цих справах. Він навіть знає, що робити, щоб дитина перестала кричати.

І, не довго вагаючись, вихопив із Златчиних рук дитину, яка в цю хвилину якраз зайшлася плачем, та почав обома руками підкидати вправо і вліво, вгору і вниз. Немовля таки перестало плакати, зате в Златки серце мало не вискочило з грудей.

Своєму рідному братові Златка зроду навіть сотої частини не розповіла з того, що розповіла цьому Мурав-чикові. Йому вона звірилася тим, чим не звірялася навіть перед рідною матір'ю.

Це було вранці, коли Сура-Бруха пішла на базар закупити на обід, а Златка залишилася з Муравчиком сама — того ранку Златка була дуже схвильована.

— Я маю до вас прохання,— сказала вона йому ослаблим голосом і зразу ж пошкодувала. Але почала говорити — пропало.

— Яке прохання, кицю? Хоч у вогонь і в воду.

Тремтячими руками Златка витягла з пазухи загорнуту в жовту хустку річ. Цю річ брат передав їй за годину перед смертю, наказавши вже урочистими словами, щоб вона берегла це як зіницю ока, щоб жодна душа не знала, навіть мати... При цьому Гольцман закашлявся, почав конати і більше вже не міг нічого говорити...

Віддавши річ новому другові, Златка відчула, що в неї наче камінь з серця звалився. Вона сказала йому:

— Передаю вам цей вузлик — наше єдине майно. Я доручаю вам найцінніше. Візьміть його й робіть з ним усе, що хочете, а тільки привезіть мене до "нього", як ви сказали...

Більше нічого не могла сказати бідна Златка. Ціла буря знялася в її серці, і сльози душили її. Шолом-Меїр Муравчик був дуже зворушений, навіть не заглянув у той вузлик і, як фокусник, опустив його в кишеню. До речі, прийшла стара, і він нічого не встиг сказати, тільки, потиснувши Златці руку, промовив:

— Будьте певні, любонько, хай моє ім'я не буде Муравчик.

Не пізніше як наступного дня Муравчик прийшов поголений і вбраний з голови до ніг у все нове, наче наречений перед весіллям, і сказав бадьоро:

— Отож послухайте, справа така. Мої діла, хвалити бога, далеко кращі, ніж я сподівався. Все гаразд, куди не глянь. От тільки єдине те, що мене викликають до Нью-Йорка. Якщо хочете забути про всі злигодні й мати , втіху Ца старості літ, не баріться довго, не відкладайте справи на безрік, беріть, як то кажуть, речі на плечі, тобто дочку з немовлям і... правою ногою кроком руш! Я заскочу по квитки, тобто куплю шифскарти, а про гроші ви мені нічого не кажіть. Коли господь вам допоможе, ми розрахуємось...

Сура-Бруха перезирнулася з дочкою. Вона не розуміла, що це за напасть? Здається, такий собі блазень, а скільки бере на себе! І, очевидно, від великого зворушення, в неї скотилися по старому зморщеному пергаментному обличчі дві круглі, завбільшки з горошини, сльозинки. Вона тільки зібралася подякувати другові її сина, благословити його й побажати йому щастя, як він того чесно заслужив, але той замахав обома руками, заткнув вуха й вибіг, не хотів навіть слухати.

— Гаразд! Гаразд! Бувайте здорові. Я побіжу по квитки, а ви лаштуйтеся в дорогу. Завтра виїдемо. На все добре.

— Як тобі подобається? Янгол, а не людина! — сказала мати дочці, опустила руки і стала посеред хати ані руш.

— Янгол, а не людина,— погодилася з нею дочка, і обидві почали пакуватися, лаштуватись у дальню дорогу.

1

Фатер —батько (нім.).

2

листів Шолом-Меїра Муравчика з Лондона до його друга Альберта Щупака в Одесу ми пам'ятаємо, що він збирався провідати свого колишнього колегу — директора Гольцмана.

Розділ 67

ВЕЛИКИЙ ПРОВАЛ РАФАЛЕСКА

Ми залишили нашого юного героя Рафалеска в антракті між другою й третьою діями з примадонною Ген-рієттою Швальб, коли та, сміючись, вдерлася до нього у вбиральню саме в ту хвилину, коли він щойно довідався від перукаря, що в театрі на його виставі присутня Роза Співак.

— Кумедія з нашими аристократичними колегами. Кумедія, водевіль, ха-ха-ха-ха! Знаєш? Вони втекли. Ха-ха-ха!

Рафалеско, який оце збирався вибігти з убиральні, сам не знаючи куди, зустрівшись з Генрієттою, повернувся назад і безтямно спитав у неї: "Хто втік?" На це Генрієтта розв'язно мазнула його рукою по носі.

— Жовтороте пташенятко! Ти навіть не знаєш, які високі гості були в нас сьогодні? Гриша Стельмах і Роза Співак... У ложі номер три сиділи вони, поруч з директорською ложею. Ми з нею познайомились... їй сподобались мої браслети. Я сказала їй, що то твій подарунок. Вона розпитувала, звідки ти родом...

— Що ж ти їй сказала?

— Що я могла їй сказати, я сказала, що ти з Бухареста, ха-ха! Румунська королева, ха-ха-ха! Можна луснути від реготу. Але це все ніщо проти того, як вони втікали з театру. Той, хто не бачив, як вони втікали, ніколи нічого цікавого не бачив на світі, ха-ха-ха!

Рафалеско почав витирати холодний піт, що проступив на його чолі, і спокійно, наскільки це було в його силах, спитав:

— Чого ж вони, власне кажучи, мусили втікати?

— Очевидно, їм у нас не сподобалось, ха-ха-ха! Аристократи! Жартуєш! Я стежила весь час, коли ти грав: ця парочка сиділа й сміялася, ха-ха-ха!..

У безталанному романі нашого героя і примадонни Швальб були всякі моменти.