Маргаритко, моя квітко

Маргаритко, моя квітко

Розділ 1,

у якому той, хто не читав першої та другої частин цієї історії, має нагоду познайомитися з її героїнею

Маргариті Марії Закмаєр було сімнадцять років, вона мала сірі, як дунайська рінь, очі, волосся кольору спанієля, малесенький дитячий носик, зріст один метр і сімдесят сантиметрів, і тіло її було чудово сформоване по всій довжині. Об'єктивно Маргариту можна було назвати "дуже вродливою", а суб'єктивно вона себе теж такою вважала.

Маргаритин тато добре заробляв, працюючи прокуристом на макаронній фабриці. Маргаритина мама заробляла мало. Вона була соціальна працівниця. Маргаритин брат Гансик був великим п'ятнадцятирічним занудою з купою проблем. Маргаритина сестра Меді була маленькою дев'ятирічною діставучкою.

Маргарита жила зі своїми батьками, братом і сестрою в солідно підклеєній сімейній гармонії. Підклеєній, бо три роки тому гармонія була геть розвалилася. Після численних сварок Маргаритині батьки розійшлися. Мама пішла жити до подруги, взявши зі собою Маргариту і Меді. Гансик залишився з татом. Добровільно. І Маргарита була твердо переконана, що будь-яка спроба налагодити подружнє життя батьків – цілком марна справа.

У тому, що Маргаритині тато і мама врешті-решт возз'єднались і тепер розігрували сімейну гармонію, був винен Гансик. Він був "важким" підлітком, і тато не давав собі ради з його вихованням, особливо в "душевному секторі". Гансик ставав дедалі "важчим", затятішим, замороченішим і товстішим, а маму через це все більше гризли докори сумління, бо вона вважала, що, пішовши з дому, стала причиною ненормального розвитку свого улюбленого синочка.

А що добрі матері не можуть бути щасливі, коли комусь із їхніх дітей погано, то мама вирішила "залатати" подружжя.

Наскільки інтенсивно батьки відновили подружнє життя, Маргарита не знала. Найрадше вона схилялася до думки, що тато і мама живуть одне з одним як брат і сестра, суто в інтересах родини. Однак часами вона в цьому сумнівалася. Певні докази свідчили проти цього. Та Маргарита не надто ламала собі голову над батьківськими інтимними проблемами, бо, по-перше, від природи була делікатною особою, а по-друге, сама по самісінькі вуха загрузла в еротичних клопотах. І вони цілком задовольняли її потреби в сексуальних турботах.

Маргаритині еротичні проблеми були пов'язані з обставиною, яка сама по собі була дуже втішна. Річ у тому, що Маргарита дуже подобалася хлопцям! А особливо двом істотам чоловічої статі, котрі вже роками намагалися здобути її прихильність. Однією з них був Гінцель, милий хлопчина лагідної вдачі, іншою – Флоріан Кальб, однокласник. Кальб був не такий лагідний, як Гінцель, але натомість більше відповідав Маргаритиним естетичним запитам. Він був найгарнішим хлопцем у Маргаритиному класі. А на думку Ґабріели – хто-хто, а вона зналася на чоловічій красі! – навіть найгарнішим хлопцем усієї школи. Маргарита не мала нічого проти, щоби крутити романи з Гінцелем і Флоріаном одночасно. Вона почувала в собі достатньо снаги для цього. От тільки хлопці з цим не погоджувалися. Флоріан постійно висував свої претензії на дівчину, Гінцель весь час сиг-нилізував про свої побоювання втратити Маргариту. Висловлюючись менш науково, обидва були страшенно ревниві!

Маргарита страждала від цих ревнощів і дійшла гіркого висновку, що подвійна любов не конче означає подвійне задоволений. Уже кілька років вона намагалася дати лад своїм почуттям і вибрати одного з двох. Прийняттю цього вкрай наболілого рішення перешкоджала насамперед Маргаритина ідея-фікс, буцімто після того, як вона зробить свій вибір, їй треба буде зі своїм обранцем негайно "йти до ліжка". А цього їй зовсім не хотілось.

У школі в Маргарити було все гаразд, хоча вона вже і не вчилася так сумлінно, як раніше. Вона так довго була найкращою ученицею, що вчителі до цього звикли. Вони все ще вважали Маргариту "здібною дівчинкою" і ставили їй добрі оцінки. А коли вона не могла дати вичерпної відповіді на якесь питання, то це доброзичливо списувалося на "невдалий день". Той факт, що ця несправедлива прихильність учителів тільки зовсім-зов-сім трішки обурювала Маргаритиних однокласників, і вони її за це не зненавиділи, свідчить про те, якою великою любов'ю та повагою вона втішалася серед товаришів.

Поза тим із Маргаритиної біографії треба було би розповісти, що у минулому в неї були "жирні часи". Усі Закмаєри були раніше страшенно грубі. Такі товсті, що сусідський хлопець Конні називав їхнє сімейство не інакше, як "Заки-Рюкзаки".

Однак Маргарита одночасно з мамою скинула зайве сало, причому, на відміну від мами, їй навіть не довелося самозречено голодувати. З якої такої таємної причини стопився Маргаритин жирок? Щодо цього у членів сім'ї Закмаєрів були різні думки. Мама була тієї думки, що Маргаритине дитяче сальце наросло через лінощі і зникло, коли дівчина почала вести більш жвавий і рухливий спосіб життя. А тато вважав, що Маргарита заразилася маминою манією схуднення. Він потайки підозрював, що вона вибльовує всі ті добрі харчі, які поїдає! Це ж останнім часом стало модним серед бабноти! Про це пишуть у кожному журналі!

Брат Гансик теж підозрював Маргариту в чомусь такому і страшенно лютився, що вона стала стрункою! Гансик думав приблизно так: "Коли ми всі ще були грубі, ми були круглою і цілком задоволеною сім'єю! Всі нещастя почалися з маминої дурнуватої дієти". З цього Гансик робив такий висновок: той, хто худне, підлий, бо намагається зруйнувати сімейне щастя! Тож у стрункій фігурі своєї сестри він убачав дику зраду інтересів-родинного спокою. Він теж помітив,що сімейна гармонія полатана сяк-так, і боявся,що штукатурка не сьогодні-завтра тріснути, а сало вважав чудовим "клейстером" і кожен кілограм, набраний Маргаритою або мамою означав би для Гансика додаткове почуття безпеки. Та ні Маргарита ні мама не робили йому цієї маленької послуги.Вони навіть не здогадувалися, наскільки тісно пов'язані для Гансика сало та сімейна гармонія.

Р.S А ще варто би було згадати, що Маргарита мала кілька маленьких звичок. Вона часто чухала живіт, хоча він їй і не свербів. Інколи вона тримала в роті пасмо волосся, мимоволі жуючи його. Вона також тягнути себе за пальці, аж поки хруснуть суглоби. А ще вона часто шморгала носом. Так, ніби в неї був нежить, а вона не мала при собі хустинки. Дарма, що в неї ніколи не було нежитю, і вона завжди мала при собі хустинку.

Розділ2,

у якому Габріела в подвійному розпачі Маргарита має сумний привід побавитися в офіціантку

Маргарита стояла ца Трамвайній зупинці, їла морозиво і дивилася на небо. Морозиво було малйнове, і з нього стікали липкі краплі, а по небу великими згрзяшгшшвли хмари.

Поряд із Маргаритою стояла Ґабріела. Вона теж їла напівроз-топлене морозиво і теж спостерігала за скупченнями хмар/

– Ну, якщо вони там нагорі і далі будуть так господарювати, – сказала Маргарита, – то скоро погається дощ.

– Хмари йдуть геть, – заперечила Ґабріела, – там ззаду вже.нісшу набагато світліше!

Маргарита злизала морозиво з великого пальця і глипнула на "там ззаду". Там ззаду було зовсім не світліше, а нагромаджувалося щось загрозливе синьо-чорне та сірчано-жовте.

– Як слимаки! – пробуркотіла Маргарита. – За той час, що ми тут стоїмо, в кожної хмарини з'явилося по десятку дітей!

Те, що залишилося від морозива, Маргарита викинула у смітник і витерла липкі пальці до холош штанів.

– Але прогноз погоди був дуже добрий, – зазначила Ґабріела. Маргарита не заперечувала, хоча прогноз погоди, який вона

чула по радіо після школи, з абсолютною певністю обіцяв швидке наближення дощового фронту.

Маргарита розуміла, що Ґабріелу непереборно тягне у басейн. Передучора вона познайомилася там із таким собі цілком Приємним і приступним Анатолем. Анатоль натякнув їй, що є велика ймовірність зустріти його післязавтра на дерев'яних давках ліворуч від басейну. Свого прізвища він Ґабріелі не назвав і номера телефону не дав. Отож, у Ґабріели був єдиний реальний шанс іще раз побачити Анатоля – дерев'яні лавки ліворуч від басейну. От тільки Маргарита дуже сумнівалася, що той Анатоль з'явиться там за таких метеорологічних умов. Однак цим сумнівом вона не могла поділитися з Ґабріелою. Це би ту страшенно образило! Вона не могла собі уявити, що юнак відмовиться від зустрічі з нею тільки через трохи нездалу погоду. Ґабріела була схильна фатально перебільшувати свій "рейтинг" у представників протилежної статі.

Сама Маргарита не мала великої охоти провести пів дня у басейні. Крім того, там зараз гарантовано нікого не було. Флоріан сьогодні працював у крамниці делікатесів, де заробляв собі кишенькові гроші, а Гінцель мав термінове замовлення. І якщо Ґабріела зустрінеться у басейні зі своїм Анатолем – а зовсім виключати цього не можна було, – вона повністю переключиться на нього, а Маргарита опиниться між Уші-1 і Уші-2, Отті Горнеком і кількома іншими типами, котрі тільки те й роблять, що лежать із затканими вухами і слухають свої плеєри, контактуючи між собою лише тоді, коли їм потрібно допомогти намастити спину кремом від сонця.

Саме в той момент, коли попереду на перехресті з-за рогу вигулькнув трамвай, на малинове морозиво Ґабріели впала перша велика краплина дощу. Ґабріела зробила скривджену мінку, як маленька дитина, якій на Різдво не поставили в хаті ялинку.

– Яке нахабство, яке нечуване нахабство! – мимрила вона, набурмосено дивлячись на асфальт, на якому з'являлося щораз більше чорних цяток від дощу.

– Спокійно, стара. Завтра точно знову буде сонце, – потішила подругу Маргарита.

– А що мені з того завтра? – буркнула Ґабріела. Це прозвучало так, ніби завтра її вже не буде на цьому світі.

– Ходи, стара, – сказала Маргарита. – Не побивайся так. Ходім у "Ваксельберґер". Все одно сьогодні ніякого басейну вже не буде.

У кав'ярні "Ваксельберґер", окрім Іксі, не було ні душі. Іксі ж сиділа за шинквасом і малювала нігті бузковим лаком. Побачивши Маргариту і Ґабріелу, дівчина лише підняла голову, стомлено сказала: "Добридень, сестри", – і продовжила манікюр.

Маргарита з Ґабріелою сіли за мармуровий столик, найближчий до шинквасу. Ґабріела витягнула з торби рушник і витерла мокру голову, а тоді почала розчісувати скуйовджене волосся.