Марні зусилля кохання - Сторінка 7

Вона ж сія,
Без неї тьма весь світ би полонила!
Принадно так, що жодний не згаса,
Всі барви на обличчі в неї злиті,
Така довершена її краса,
Що годі більшу велич уявити.
О, дайте цвіт велеречивих уст!
Ні, геть риторику! Хто хвалить всує?
Лише торгаш, який в тім бачить глузд,-
Хвала їй зайва, бо її плямує.
Пустельник, що зігнувсь від сотні зим,
Півсотні скине, як їй в очі гляне.
Краса ж вертає молодість старим,
Цвіте ж і костур, як весна настане.
Мов сонце, блиск вона несе всьому.
Король Чорнішої тобі знайти не вдасться.
Бірон Хай чорна, як ебен! Коли візьму
Я за жону її, це буде щастя.
Хто до присяги приведе мене?
Де біблія? Клянуся — не вродлива
Та, що з лиця світліша й не сяйне
Ось так очима темними, як слива.
Король О, парадокс! Таж чорне — пекла знак.
В'язниця чорна й ніч по дневі зблідлім,
Краса,— це світло, що жадає всяк.
Бірон Чорти спокусять швидше тих, що в світлім.
Якщо ж у траурі її чоло,
То це тому, що в інших дам волосся
Чуже й фарбоване на гріх і зло;
Вона все зробить, щоб гарніш вилося.
І перемінить моду наших днів,-
Рум'янцем ще вважаються рум'яна,
Але рум'яні, щоб їх світ цінив.
Чорнитись будуть, як моя кохана.
Дюмен Такий, як в неї, в сажотруса лоб.
Лонгвіль За нею в вугляра лице розквітло.
Король Таж чорне хвалить тільки ефіоп.
Дюмен Уже не треба свіч, бо тьма — це світло.
Бірон Ба! Навіть дощ лякає ваших дам,-
Рум'яна змиє, звісні їх тривоги.
Король Не вадить вашій, відповім я вам,
Піти під дощ і вмитися хоч трохи.
Бірон її звеличу й на суді страшнім!
Король І чорта настрашить твоя чорнява.
Дюмен Хто високо заноситься з низьким?
Лонгвіль
(показує на свій чобіт)
Обличчя в неї — як моя халява.
Бірон Коли б ти вимостив очима шлях,
То і тоді б він був її не гідний.
Дюмен Тьху! Піде так вона по тих очах,
І все, що вище ніг, їм буде видно.
Король Пусте! Любов нас узяла в полон.
Бірон Виходить, власну клятву ми зламали.
Король Облишмо спірку! Доведе Бірон,
Що ми законно чиним, як жадали.
Дюмен І дійсно, виправдай як-небудь гріх.
Лонгвіль Знайди підставу ту, що ясність вносить,
Крутійство, щоб чортів скрутити всіх.
Дюмен Дай приклади якісь.
Бірон їх більш, ніж досить.
Тож слухайте, сподвижники в любові!
У чому поклялися ми спочатку?
Постити, вчитись, уникать жінок.
Але ж це означає— зрадить юність.
І як же вам постити? Юні шлунки
Від стриманості в їжі заболять.
А давши клятву вчитися, панове,
Ми з вами справжньої зреклися книги:
Чи можна вічно споглядать і вчитись?
Як можете, королю, й ви, сеньйори,
Знайти високу суть життя і вчення
Без ясності жіночої краси?
З очей жіночих цю доктрину взяв я:
Вони — це академії та книги,
І в них вогонь іскриться Прометеїв.
Адже сидіння вічне за книжками
Скує нам дух і кров захолодить
Так, як натуга і нестримний рух
В путі ослаблюють мандрівцю м'язи.
Отож, зарікшись на лице жіноче
Дивитись, ви зреклись очей своїх,
Зреклись того, у чім клялись,— науки.
Чи в світі є мудрець, який краси
Навчає ліпше від очей жіночих?
Наука —це придаток до людини,
І там, де ми, там буде й наша вченість.
Якщо ми в очі дивимось жінкам,
То чи не бачим наше в них знання?
Ми присягли навчатися, панове,
І разом з тим зреклися наших книг:
Скажіть, де б ви, королю, й ви, сеньйори,
В тяжкому спогляданні відшукали
Палкі рядки, що нам оце навіяв
Жагучий погляд чарівних наставниць?
Мистецтва інші, скніючи у мозку,
Не розвиваються й тому в житті
Дають малий врожай з тяжкої праці.
Любов, що вивчена в очах жіночих,
Не зостається замкнутою в мозку,
А розливається по всьому тілу,
Біжить із швидкістю палкої думки,
І розвиває наші почуття,
І сповнює подвійною снагою.
Вона дає очам незвичну силу,-
Закоханий орла засліпить зором,
Почує вухом і найлегший звук,
Що й злодій насторожений не вловить.
В закоханих м'який і ніжний дотик,
Який затьмить і равликові ріжки,
Більш витончений смак, аніж у Вакха.
Любов смілива, наче Геркулес,
Бо й плід зірве із древа Гесперід.
Вона хитріша сфінкса; мелодійна,
Солодка, наче лютня Аполлона;
Коли ж любов говорить — божий хор
Вколисує співзвуччям дивним небо.
Пера поет не візьме, не розвівши
Свій атрамент любовною печаллю.
То й вірші слух чарують дикунам
І збуджують сумирність у тиранів.
З очей жіночих цю доктрину взяв я,-
Це в них вогонь іскриться Прометеїв.
Це — академії, книжки, мистецтва,
Якими живиться й живе наш світ;
Без них ніхто нічого не досягне.
Безумці ви були, жінок відрікшись,
Спевнивши клятву, будете безумці.
Ім'ям премудрості, що люблять люди,
Ім'ям любові, що людей підносить,
Чоловіків, що зачали жінок,
Жінок, що нас, чоловіків, зродили,-
Порушим клятву, щоб себе спасти,
Бо згинемо самі, її зберігши.
Така-бо зрада стане благочестям:
Велить нам бог чинити милосердя,-
А милосердя — це любов та сама!
Король 3 ім'ям Амура, воїни, в похід!
Бірон Вперед несіть знамена і — в атаку!
Ми звалим їх! Але я спершу раджу:
У битві треба затулить їм сонце.
Лонгвіль Тепер — до діла! Досить балачок!
Ми будемо французок домагатись?
Король І переможем їх! Тому розвагу
Для них придумаймо у шатрах їхніх.
Бірон Ми спершу проведімо їх туди.
Хай кожен з нас під руку візьме
Свою кохану даму. Пополудні
Для них влаштуємо якусь забаву,
Що за цей час підготувати встигнем.
Це ж ігри, танці, маскаради, співи
Засвідчують любові шлях щасливий.
Король Не гаймося! Всі якнайшвидше в путь!
Хвилин змарнованих не повернуть!
Бірон Allans! * Кукіль посіяв — будь без жита!
Зрівнялись долі терези в цю мить.
Зрадливцям з ницими дівками жити,-
Скарбів великих не придбать за мідь!
Виходять.
* Ходім! (Фр.)

ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Там само.
Входять Олоферн, отець Натаніель і Тупак.
Олоферн Satis quod sufficit *.
Натаніель Дякую богові за вас, пане. Ваша розмова за
обідом була гостра й повчальна; потішна без непристойності, до-
тепна без пишномовства, смілива без зухвальства, вчена без педан-
тизму і своєрідна без єресі. Quondam ** я розмовляв з одним із
товаришів короля, з тим, що іменується, зветься чи називається
дон Адріано де Армадо.
Олоферн Novi hominem tanquam te! *** Його вдача са-
мовпевнена, розум — догматичний, мова — вишукана, погляд —
гордовитий, хода — величава, і весь він гоноровитий, кумедний і
хвалькуватий. Він занадто манірний, занадто ошатний, занадто
показний, занадто неприродний, а ще —занадто обіноземлений,
якщо дозволите мені так висловитися.
Натаніель
(дістає свій записник)
Вельми оригінальний і вишуканий епітет!
Олоферн Нитка його багатослів'я тонша за основу його
доводів. Терпіти не можу таких безглуздих пройдисвітів, таких не-
товариських і прискіпливих співрозмовників, таких мучителів ор-
фографії, які замість "все одно" кажуть "все 'дно", замість "мене"
вимовляють "мине", а "милостиню" пережовують на "милість".
Це так бридко,— вони б сказали гидко! — що мало не доводить
мене до божевілля,-ne intelligis, domine? **** — тобто до безум-
ства, до сказу.
Натаніель Laus Deo, bone intelligo *****.
* Вистачить того, що задовольняє (лат.).
** Якось (лат.).
*** Я знаю цього чоловіка так само добре, як тебе (лат.).
**** Чи ви розумієте, пане? (Лат.).
***** Слава богу, добре розумію (лат.).
Олоферн Bone? Bone замість bene! Прісціан трохи по-
страждав, та дарма.
Входять Армадо, Метелик і Довбешка.
Натанієль Vidisne quis venit?
Олоферн Video et gaudeo *.
Армадо
(до Довбешки)
Драстуй!
Олоферн Quare ** драстуй, а не здрастуй?
Армадо Радий зустріти вас, мирні люди.
Олоферн Привіт, вельми войовничий сеньйоре.
Метелик
(до Довбешки)
Вони гуляли на великій словесній учті й накрали
там недоїдків.
Довбешка О, вони давно харчуються зі словесного жебра-
цького кошика. Я дивуюсь, як твій хазяїн ще не проковтнув тебе
замість якогось слова. Адже ти на цілу голову коротший за слівце
honorificabilitudinitatibus ***. Тебе легше проковтнути, аніж
родзинку з підпаленого пуншу.
Метелик Мовчи. Починається канонада.
Армадо
(до Олоферна)
Monsieur, хіба ви не з учених?
Метелик Так, так, він учить дітей за букварем.
(До Олоферна)
Що вийде, коли "є" та "б" написати навспак і
підмалювати до них роги?
Олоферн Pueritia! **** Вийде рогате "бе".
Метелик Бе-е! Дурний баран із рогами!
(До Армадо)
Бачите, яке його вчення.
Олоферн Quis, quis? ***** Що ти розумієш під цим спів-
звуччям?
* Бачиш, хто йде? Бачу і радію (лат.).
** Чому? (Лат.).
*** Безглузде слово, зліплене з окремих латинських слів
та складів.
**** Хлоп'яцтво (лат.).
***** Хто, хто? (Лат.).
Метелик Назвіть мені останній голосний звук, ось і діста-
нете відповідь.
Олоферн Дай подумати. Я.
Метелик От ви самі підтвердили, що ви — баран.
Армадо Тоді я клянуся солоною водою Середземного мо-
ря — це пречудовий удар, меткий випад швидкого розуму! Раз,
два, вперед і — проткнув! Яка втіха для мого розуму! Справжня
дотепність!
Метелик Та, яку дитина викладає старому чоловікові.
У старого — завжди роги.
Олоферн Що це за фігура? Яка це риторична фігура?
Метелик Рогата.
Олоферн Ти розмірковуєш, як дитина. Йди ганяй свою
дзигу.
Метелик Подаруйте мені ваші роги, я зроблю з них дзигу
і ганятиму вашу неславу circum circa*. Дзига з рога рогоносця.
Довбешка Якби я мав лише один мідяк, то і його віддав би
тобі на пряники! Візьми, це компенсація, що я отримав від твого
хазяїна. Бери, о дріб'язковий гаманець розуму, голубине яєчко
розсудливості. О, якби небу забаглося зробити тебе моїм сином,
навіть незаконним, то якого щасливого батька ти зробив би з ме-
не! Йди собі! В тебе розуму повна ладунка, по самі вуха, як то
кажуть!
Олоферн О, я відчуваю — запахло зіпсованою латинню:
ладунка замість ad unguem **.
Армадо Вчений мужу, praeambula ***: відійдімо від цих
неуків. Це ви навчаєте юнацтво в школі, що на вершині он тієї
гори?
Олоферн Краще, mons, горба.
Армадо Якщо вам завгодно назвати так гору.
Олоферн Навчаю, sans question ****.
Армадо Сеньйоре, сам король виявив високе бажання і
захотів ушанувати своєю увагою принцесу в її шатрі на схилку
дня, що груба юрба іменує "пополудні".
* По колу (лат.).
** Повно-повнісінько (лат.).
*** Проходь мимо (лат.).
**** Без сумніву (фр.).
Олоферн Вислів "на схилку дня", вельмишановний сеньйо-
ре, є рівнозначним відповідником для пополуденного часу. Це сло-
во вдало підібране; воно гарне і точне, сеньйоре, я запевняю вас.
Армадо Сеньйоре, король — благородна людина, і, я та-
кож вас запевню, він — мій близький, справді щирий друг.