Мартін Іден - Сторінка 12

Несподівано вона відкривала в ньому чимало гарного, що день у день розпускалося, немов квітка на родючому грунті. Вона вголос читала йому Браунінга і не раз дивувалася його оригінальним тлумаченням неясних рядків. Годі було їй здогадатися, що, знаючи людей та життя, він далеко частіше, ніж вона, схоплював поетову думку. Його міркування здавалися їй наївними, хоч нерідко вона захоплювалася сміливим льотом його фантазії, яка бігла по такій широкій орбіті серед зоряних просторів, що, неспроможна наздогнати її, вона лише трепетала перед цією незбагненною силою. Потім вона грала Мартінові — тепер уже не визивно, — і музика відкривала в ньому незмірні глибини. Його душа розкривалася до музики, як квітка до сонця, і невдовзі він забув крикливі популярні мелодії робітничої околиці, а перейшов до класичних творів, що їх Рут виконувала майже напам'ять. Проте він відчував якусь демократичну прихильність до Вагнера', а увертюра до опери "Тангейзер", коли Рут пояснила її, сподобалась йому найбільше. В ній Мартін бачив своє життя. Тема Венериного грота нагадувала Іденові його власне минуле, а Рут він ототожнював з "Хором пілігримів". Мало не в екстазі ширяв він у цьому царстві духів, де точилася одвічна боротьба добра і зла.

Іноді він ставив їй такі запитання, що її на мить брав сумнів, чи правильно вона розуміє музику. Зате, коли Рут співала, він ні про що вже не питав. Тут вона була бездоганна, і юнак сидів непорушно, зачарований божественною чистотою її сопрано. Мимоволі він пригадував жалюгідне попискування й вереск простих фабричних дівчат та пропиті голоси охриплих від джину портових повій. Рут охоче співала і грала йому. Адже це їй вперше трапила до рук людська душа, і так утішно було ліпити з неї що хочеш, бо їй здавалося, що вона формує душу Мартінові і наміри має добрі. Крім того, їй з ним було приємно, він уже не лякав її. Те почуття, що спочатку відштовхувало її від нього, було не що інше як страх перед темною стороною власної душі, але тепер той страх непробудно спав. Несвідомо вона вважала його своєю власністю. Та й Мартін якось підбадьорював її. Вона напружено

1 Ріхард Вагнер (1813 — 1883) — великий німецький композитор, диригент, поет-драматург, публіцист. В романтичній опері "Тангейзер" (1845) Вагнер виразив протест проти святенницької моралі, ідею боротьби за вільний прояв людських почуттів.

працювала в університеті, і їй корисно було часом одірватися від книжкового пилу й подихати свіжим морським повітрям, що віяло від нього. Сила! Ось чого їй бракувало, а він великодушно ділився з нею своєю силою. Опинитися з ним в одній кімнаті, зустріти його на порозі — це вже означало дихати на повні груди. І коли він ішов додому, вона бралася за свої книжки з новим запалом і з подвоєним завзяттям.

Рут знала Браунінга, але ніколи не думала, як небезпечно гратися з людською душею. Що більше зацікавлювалась вона Мартіном, то палкіше хотіла переробити його життя на свій смак.

— От візьміть містера Бетлера, — сказала вона якось, коли граматику, арифметику та поезію на разі було вичерпано. — Спершу йому не дуже щастило. Його батько, банковий касир, прохворівши кілька років, помер в Арізоні від сухот, і містер Бетлер — його звуть Чарлз Бетлер, — лишився зовсім самотній. Батько його з Австралії, і в Каліфорнії у них немає ніяких родичів. Він пішов працювати до друкарні, — я кілька разів чула від нього цю історію, — і спочатку одержував три долари на тиждень. А тепер він має щонайменше тридцять тисяч на рік. Як він дійшов цього? Він був чесний, сумлінний, працьовитий і ощадливий. Не дозволяв собі жодної з тих розваг, що до них вдаються молоді хлопці. Він узяв за правило будь-що відкладати щотижня певну суму. Звісно, незабаром він почав заробляти більш ніж три долари, і в міру того, як зростав його заробіток, зростали й заощадження. Удень він працював, а ввечері ходив до початкової школи. Він завжди думав про майбутнє. Пізніше почав відвідувати вечірню середню школу. Сімнадцяти років він уже був складачем і заробляв добрі гроші, але його честолюбність цим не задовольнилася. Він жадав кар'єри, а не шматка хліба, і готовий був усім пожертвувати заради майбутніх благ. Він вирішив вивчити право і почав з кур'єра в конторі мого батька — подумайте тільки! — за якихось чотири долари на тиждень. Але він навчився бути ощадливим і навіть з цих чотирьох доларів примудрявся щось вигадувати.

Вона спинилася, щоб передихнути і глянути, яке враження справляє на Мартіна її оповідь. На обличчі його світилась зацікавленість юнацьким змаганням Бетлера, але брови-були нахмурені.

— Звісно, що скрутнувато було хлопцеві, — зауважив він. — Чотири долари! Як на них вижити? Тут уже справді не до розваг. Та от я плачу за харчі й помешкання п'ять доларів на тиждень і нічого путнього не маю. Він, певно, жив, як собака. Їв...

— Він сам собі варив на гасниці, — перебила вона.

— їв він, либонь, гірше, ніж матроси на найубогіших суденцях. А там же так паскудно годують, як ніде.

— Але подумайте, чого він досяг тепер! — захоплено вигукнула Рут. — Подумайте, які тепер у нього прибутки! Колишнє бідування покрилося тисячократно.

Мартін суворо глянув на неї.

— Одне тільки можу сказати, — мовив він, —що тепер містер Бетлер навряд чи зможе повеселитися. Якщо він замолоду рік у рік так погано харчувався, то тепер у нього з шлунком запевно не все гаразд.

Вона опустила очі перед його пильним поглядом.

— Ладен закластися, що в нього катар, — визивно додав він.

— Так, —погодилась Рут, —проте...

— І я певен, —провадив Мартін далі, —що він похмурий і сердитий, як сич, ніщо його не тішить, дарма що він має тридцять тисяч на рік. І, мабуть, не дуже любить дивитися, як інші тішаться. Хіба не так?

Вона потакнула головою, однак поспішила пояснити:

— Але він взагалі не з тих, хто схильний до веселощів. Це чоловік тверезий і поважний за вдачею. Такий він був завжди.

— Ще б пак! — вигукнув Мартін. — Мати три-чотири долари на тиждень. Молодому хлопцеві самому варити собі на гасниці й відкладати гроші, день працювати, а вночі вчитися, вічно працювати й ніколи не погуляти, не розважитись, навіть не знати, що таке розвага! Звісно, що ті тридцять тисяч йому прийшли запізно.

В його жвавій уяві промайнула тисяча подробиць злиденного існування ощадливого хлопця, який, відстаючи в духовному розвитку, поступово став людиною з прибутком у тридцять тисяч. Перед його очима, немов на екрані, пройшло все життя Чарлза Бетлера.

— А знаєте, — додав Мартін, — мені шкода містера Бетлера. Він тоді, звісна річ, був занадто молодий і не розумів, що робить, але ж він сам украв у себе життя заради цих тридцяти тисяч! Це добрі гроші, проте вони не дадуть йому того, що хлопцем він міг би мати за десять центів, коли б не відкладав їх, а купував на них цукерки, горіхи або квитки до театру.

Своєрідність його поглядів разила Рут. Вони були не тільки нові для неї, не тільки суперечили її власним — в них чулася іскра правди, яка загрожувала знищити або докорінно змінити всі її уявлення про світ. Якби їй було не двадцять чотири, а чотирнадцять років, те уявлення може й змінилося б. Але їй було двадцять чотири, і, консервативна по натурі і вихованню, вона вже цілковито сформувалась в тому оточенні, де жила. Правда, Мартінові дивацькі погляди бентежили її, але вона списувала це на оригінальність та незвичайність його життя і скоро про них забувала. А сила його слів, хоч вони були їй не до вподоби, блиск очей і серйозність обличчя хвилювали її й вабили. Рут і гадки не мала, що цей чоловік, який прийшов з-поза меж її крайобрію, в такі хвилини високо підносився над нею, висловлюючи заглибокі для неї думки. В межах її крайобрію містився увесь її світ: обмежений розум бачить обмеженість тільки в інших. Отож їй і здавалося, що її погляди дуже широкі, і коли думки їхні часом розходились, то це тільки через Мартінову обмеженість. І вона мріяла розширити його світогляд настільки, щоб він злився з її власним.

— Але я ще не скінчила, — мовила Рут. — Батько каже, що жоден з його кур'єрів не працював так, як містер Бетлер. Він завжди відзначався надзвичайною працьовитістю. Ніколи не спізнювався, а навіть приходив у контору на кілька хвилин раніш. І все-таки уривав час для себе. Кожну вільну хвилину присвячував навчанню. Вивчав бухгалтерію, писав на машинці, вчився стенографії і, щоб заплатити за уроки, ночами диктував одному судовому репортерові. Незабаром він став клерком. Батько оцінив його і, побачивши, що він далеко піде, порадив вступити до юридичної школи. Він став адвокатом, і, як тільки вернувся до контори, батько відразу ж узяв його за молодшого компаньйона. То справді видатна людина. Він уже кілька разів відмовлявся від місця в сенаті Сполучених Штатів, а, якби захотів, каже батько, міг би стати й членом найвищого суду. Таке життя — приклад усім нам. Воно показує, що вольова людина здатна всього добитися в житті.

— Так, він справді видатна людина, — щиро погодився Мартін.

Але щось у цій розповіді ображало його почуття краси й розуміння життя. Як на нього, всі ті муки й злидні містера Бетлера не були нічим виправдані. Якби він терпів усе це заради любові до жінки або до краси, Мартін зрозумів би його. Безтямно закохавшись, людина може піти на все за один поцілунок, але ж не за тридцять тисяч доларів прибутку. Його не захоплювала кар'єра містера Бетлера. Кінець кінцем, у ній було щось жалюгідне. Тридцять тисяч на рік — це, звісно, не погано, але катар шлунка й нездатність бути по-людському щасливим позбавляли їх усякої цінності.

Своїми міркуваннями він спробував поділитися з Рут, але вона тільки жахнулась і остаточно впевнилася, що Мартіна конче треба перевиховати. В ній говорила та вузькість світогляду, яка змушує людину вірити, що її колір шкіри, релігія й політичні переконання — найкращі і що всі інші люди, розкидані по світу, стоять нижче за неї. Це була та сама вузькість думки, котра спонукала стародавнього єврея дякувати богові за те, що він не народився жінкою, а в наш час посилає місіонерів у всі кінці земної кулі проповідувати свою віру; і вона ж таки викликала у Рут бажання перетворити Мартіна на щось подібне до людей її кола.

РОЗДІЛ IX

Повернувшись з плавання, Мартін Іден поспішив до Каліфорнії, гнаний любовною тугою.