Матео Фальконе - Сторінка 2

Аж тут їхній командир, переконавшись, що син Фальконе не злякався погроз, вирішив зробити останню спробу: а чи не спокусять, бува, хлопця улесливі слова й подарунки?

— Племінничку,— мовив він,— ти, либонь, славний, тямущий хлопець! Ти далеко підеш! Проте хай йому біс, ти ведеш зі мною ницу гру, і якби я не боявся, що завдам прикрості моєму братові Матео, я забрав би тебе з собою.

— Овва!

— Та коли Матео повернеться, я розповім йому все, і, щоб відучити від брехні, він відшмагає тебе різками.

— Побачимо!

— От і побачиш... Але послухай мене! Якщо ти будеш добрим хлопчиком, я тобі щось дам.

— А я, дядечку, дам вам пораду: якщо ви будете отак марнувати час, то Джанетто встигне сховатися в макі, і тоді знадобиться ще кілька таких молодчиків, як ви, щоб його впіймати.

Гамба вийняв з кишені срібний годинник, який коштував щонайменше десять екю, і, побачивши, як спалахнули очі Фортунато, сказав, тримаючи годинник за кінець сталевого ланцюжка і погойдуючи ним:

— Малий шалапуте! Тобі, мабуть, хотілося б носити на грудях отакий годинник? Ти прогулювався б вулицями Порто-Веккйо гордо, мов павич, і коли перехожі питали б у тебе: "Котра година?" — ти відповідав би: "Подивіться на мій годинник!"

— Коли я виросту, мій дядько капрал подарує мені годинника.

— Хай і так, але в сина твого дядька вже є годинник... правда, не такий гарний, як цей... А той хлопець менший за тебе...

Фортунато зітхнув.

— Ну, гаразд; а хочеш — я подарую тобі цього годинника, племінничку?

Фортунато, який раз у раз крадькома поглядав на годинник, скидався на кота, котрому тицяють під ніс курчатко. Почуваючи, що його навмисне піддрочують, кіт не наважується запустити в курчатко пазурі, час від часу відводить очі, щоб не піддатися спокусі, облизується і всім своїм виглядом ніби говорить хазяїнові: "Як ти жорстоко жартуєш із мене!"

Проте ад'ютант Гамба й справді, здається, вирішив подарувати Фортунато свого годинника. Та хлопець не простяг руки, а сказав з гіркою усмішкою:

— Навіщо ви смієтеся з мене?

— Їй-богу, не сміюся. Скажи тільки, де Джанетто,— і годинник твій!

Фортунато недовірливо всміхнувся; його очі так і вп'ялися в очі ад'ютантові: чи можна вірити його словам?

— Нехай із мене здеруть еполети, якщо ти не одержиш годинника! — вигукнув Гамба.— Хай ось мої солдати будуть свідками!

Говорячи так, він ближче й ближче підносив годинника до Фортунато, майже торкаючись ним блідої щоки хлопця.

На обличчі Фортунато виразно відбивалося те, що спалахнуло в його душі: боротьба між палким бажанням заволодіти годинником і обов'язком гостинності. Груди його важко здіймалися; здавалось, він от-от задихнеться. А годинник погойдувався перед ним, крутився, часом торкаючись кінчика носа.

Нарешті хлопець нерішуче потягся до годинника, пальці торкнулися його, і годинник ліг на долоню Фортунато, дарма що Гамба ще не випустив з рук ланцюжка...

Блакитний циферблат... Кришка начищена до яскравого блиску... вогнем горить проти сонця...

Спокуса була надто велика.

Фортунато підняв руку і показав великим пальцем через плече на копицю сіна, до якої притулився. Гамба одразу зрозумів його. Він відпустив кінець ланцюжка — і Фортунато відчув себе володарем годинника. Він схопився зі спритністю лані й відбіг на десять кроків од копиці, яку вольтижери почали ту ж мить трусити.

Сіно заворушилося, і з нього виліз скривавлений чоловік з кинджалом у руці. Та коли він спробував звестися на ноги, рана, що запеклася кров'ю, не дала йому цього зробити. Він упав. Гамба накинувся на нього й вихопив кинджал. Його відразу ж міцно зв'язали по руках і ногах, незважаючи на опір.

Лежачи на землі, перев'язаний, мов оберемок хмизу, Джанетто повернув голову до Фортунато, який підступився до нього.

— Син!..— мовив він скорше зневажливо, ніж гнівно.

Хлопець кинув Джанетто срібну монету, яку одержав

від нього, почуваючи, що вже не має на неї права,— але той і не глянув на гроші.

— Дорогий Гамбо,— спокійно мовив він до ад'ютанта,— я не можу йти. Вам доведеться нести мене до міста.

— Таж ти щойно біг прудкіше за дику козу! — відказав жорстокий переможець.— Але не турбуйся: нарешті ти потрапив мені до рук, і я такий радий із цього, що ладен тебе нести на власній спині цілу милю, не почуваючи втоми. А втім, приятелю, ми зробимо для тебе ноші з гілок і твого плаща, а на фермі Кремпоні знайдемо коней.

— Гаразд,— сказав бранець,— натрусіть тільки трохи соломи на ноші, щоб мені було зручніше лежати.

Поки вольтижери поралися — хто лаштуючи ноші з каштанових гілок, хто перев'язуючи Джанетто,— з-за повороту стежки, що вела в макі, зненацька вигулькнули Матео Фальконе та його дружина. Жінка йшла поволі, зігнувшись під тягарем здоровезного мішка з каштанами, а чоловік поважно крокував поруч легкома, тримаючи в одній руці рушницю, а другу заклавши за спину,— адже мужчині не випадало нести будь-яку іншу ношу, крім зброї.

Вгледівши солдатів, Матео насамперед подумав: вони прийшли, щоб його заарештувати. Чому він так подумав? Хіба в нього були якісь непорозуміння з законом? Ні. Він був, як то кажуть, доброчинним громадянином, його всі поважали. Та водночас він був і корсиканцем та горянином — а хто ж із корсиканців-горян не пригадає, не знайде в своєму минулому якого-небудь грішка: рушничного пострілу, удару кинджалом чи ще якоїсь дрібнички?..

Сумління Матео було чистіше, ніж у будь-кого, бо ось уже десять років, як він не цілився із своєї рушниці в людину; проте він був насторожі й вирішив стійко захищатися, коли в цьому виникне потреба.

— Жінко,— сказав він Джузеппі,— поклади-но мішок і будь напоготові.

Джузеппа послухалась — поклала мішок на землю. Матео дав їй рушницю, яку ніс за спиною і яка йому тільки заважала б. Другу рушницю він зарядив і почав повільно наближатися до свого дому, тримаючись ближче до дерев обабіч дороги, ладен при найменшій ворожій дії заховатись за найтовщий стовбур. Звідти він міг би стріляти, маючи надійне прикриття.

Джузеппа йшла слідом за чоловіком, несучи запасну рушницю й патронташ. Обов'язок доброї дружини — під час бою заряджати рушницю для свого чоловіка.

Ад'ютантові стало трохи моторошно, коли він побачив, що Матео неквапом підходить до них з рушницею напоготові, тримаючи палець на спусковому гачку.

"А що,— промайнуло в голові у Гамби,— як Джанетто — рідня або приятель Матео? І Матео захоче його захистити?.. Тоді двоє з нас, напевно, дістануть кулі з його рушниць. А якщо він прицілиться в мене, хоч я йому й рідня?.."

Та, опанувавши себе й подолавши розгубленість, Гамба вирішив піти назустріч Матео і, як родичеві й приятелю, розповісти йому про все, що тут сталося. Проте ті кілька десятків кроків, що відділяли його від Матео, здалися страшенно довгими.

— Здоров був, друзяко! — закричав він.— Як ся маєш? Це я, Гамба, твій родич.

Матео, не кажучи ні слова у відповідь, спинився. Поки Гамба говорив, він неквапливо піднімав цівку рушниці так, щоб у той момент, коли ад'ютант підійде до нього, цівка була спрямована в небо.

— Добрий день, брате[6],— повторив Гамба, простягаючи руку.— Давненько ми з тобою не бачилися.

— День добрий, брате.

— Я заскочив до вас мимохідь, щоб привітати тебе й сестрицю Пеппу. Сьогодні нам довелося чимало попоходити, та ми не нарікаємо на втому — адже захопили непогану здобич. Щойно оце застукали Джанетто Санп'єро.

— Як добре! — вигукнула Джузеппа.— На тому тижні він украв у нас дійну козу.

Ці слова потішили Гамбу.

— Бідолаха! — озвався Матео.— Він був голодний.

— Цей негідник захищався, як лев,— вів далі Гамба.— Він убив мого солдата, ще й поранив капрала Шардона. А втім, це не велика біда: адже Шардон — француз... А потім він так добре заховався, що й сам чорт не знайшов би його. Якби не мій племінничок Фортунато, я ніколи б його не знайшов.

— Фортунато! — вигукнув Матео.

— Фортунато! — повторила Джузеппа.

— Авжеж! Джанетто заховався он у тій копиці сіна, але мій племінничок викрив його. Я неодмінно розповім про це його дядькові капралу, і той надішле добрий подарунок. А я згадаю і його, і твоє ім'я в донесенні панові заступнику прокурора.

— Сто чортів! — ледве чутно мовив Матео.

Вони підійшли до загону. Джанетто вже лежав на ношах, солдати збиралися вирушили. Побачивши Матео поряд із Гамбою, бранець якось дивно всміхнувся; потім, обернувшись обличчям до будинку, він плюнув на поріг і сказав:

— Дім зрадника!

Лише людина, приречена на смерть, могла зважитися назвати Матео зрадником. Він негайно помстився б за таку образу ударом кинджала, і удар той не довелось би повторювати.

Проте Матео тільки підніс руку до лоба, як людина, геть пригнічена горем.

Фортунато, побачивши батька, зайшов у дім. Невдовзі він вийшов з мискою молока у руках і, не підводячи очей, простяг її Джанетто.

— Геть від мене! — голосно вигукнув бранець.

Потім, повернувшись до одного з вольтижерів, він мовив:

— Товаришу, дай мені напитися.

Солдат підніс йому до рота свою фляжку, і Джанатто ковтнув води із рук того, з ким недавно обмінявся по стрілами.

Потім бранець попросив, щоб йому не скручували рук за спиною, а зв'язали навхрест на грудях.

— Я люблю лежати зручно,— сказав він.

Його прохання охоче виконали. Гамба подав знак рушати, попрощався з Матео, який нічого йому не відповів, і швидкою ходою рушив у бік рівнини слідом за своїм загоном.

Минуло хвилин із десять, а Матео все ще мовчав. Фортунато неспокійно позирав то на матір, то на батька, який, спираючись на рушницю, дивився на сина з виразом стриманого гніву в очах.

— Гарно ж ти починаєш! — нарешті сказав Матео голосом спокійним, але страшним для того, хто знав цього чоловіка.

— Батьку! — закричав Фортунато і зробив крок уперед, ніби хотів упасти перед Матео на коліна. Очі його були повні сліз.

— Геть від мене! — вигукнув Матео.

Фортунато, ридаючи, спинився за кілька кроків від батька.

Підійшла Джузеппа. Зненацька вона помітила ланцюжок від годинника — кінець його виглядав з-під сорочки Фортунато.

— Хто дав тобі цього годинника? — спитала вона суворо.

— Дядько Гамба.

Фальконе вихопив годинника і шпурнув його об камінь. Годинник розбився в друзки.

— Жінко! — сказав він.— Чи мій це син?

Смагляве лице Джузеппи спалахнуло.

— Схаменися, Матео! Подумай, кому це ти кажеш!

— Цей хлопець перший у нашому роду став зрадником!

Фортунато заридав іще відчайдушніше.

Матео не зводив із нього своїх рисячих очей.