Мауглі - Сторінка 17

Нам, Племенам Джунглів, відомо, що Людина наймудріша в світі. А якби ми вірили тільки своїм вухам, то думали б, що вона дурніша за всіх.— І вголос вона додала:— В цьому Людське дитинча має рацію. Люди полюють зграями. Було б нерозумно вбити одного, не знаючи, що роблять інші. Ходімо подивимося, що ця Людина замишляє проти нас.

— Не підемо, — буркнув Сірий Брат. — Полюй сам, Братику. Ми знаємо, чого нам треба. Ми вже давно принесли б череп.

Мауглі з болем в серці зміряв поглядом кожного з своїх друзів, і його очі наповнилися слізьми; він кинувся уперед і, впавши на одне коліно, сказав:

— Хіба я знаю, чого мені треба? Гляньте на мене!

Звірі неохоче подивились і одвернулися, але Мауглі знову й знову наказував їм дивитися, аж поки вся шерсть на них стала дибом і вони затремтіли всім тілом, а Мауглі не зводив з них очей.

— Тепер, — промовив він, — хто з нас п'ятьох ватажок?

— Ти ватажок, Братику, — відповів Сірий Брат і лизнув Мауглі ногу.

— Так ходімо ж зі мною, — сказав Мауглі, всі четверо пішли за ним, підібгавши хвости.

— Це від того, що він жив з Людською Зграєю, — озвалася Багіра, нечутно спускаючись за ними. — Тепер у Джунглях з'явилась сила дужча, ніж Закон Джунглів, Балу.

Старий ведмідь нічого не відповів і глибоко задумався.

Мауглі безшумно простував Джунглями під прямим кутом до стежки Бульдео. Нарешті, розсунувши кущі, він побачив, як старий мисливець з рушницею за плечима біг собачим тюпцем по дводенному сліду.

Ви пам'ятаєте, як Мауглі, залишивши село, ніс на плечах важку сиру шкуру Шер-Хана і Акела з Сірим Братом дріботіли за ним — через те їхній слід виднівся дуже виразно. Ось Бульдео дійшов до того самого місця, звідки, як вам відомо, Акела повернув назад і переплутав сліди. Він сів, закашлявся, щось бурмотів, потім бродив туди й сюди, намагаючись знову натрапити на слід, — і весь час був так близько від тих, кого шукав, що міг вцілити їх камінцем.

Ніхто не вміє підкрастись тихіше за вовка, коли він не хоче, щоб його почули, і хоч, на думку звірів, Мауглі був страшенно незграбний, проте він рухався, мов тінь. Усі зони оточували старого мисливця, як зграя дельфінів оточує корабель, що мчить на всіх парах, і при цьому безперечно розмовляли між собою, бо мова звірів починається нижче низької ноти, яку може вловити недосконале вухо людини. (Кінчається ж її гама таким високим писком Манга, кажана, що багато хто з людей не може почути його зовсім. З цієї високої ноти починається мова всіх птахів, кажанів і комах.)

— Це краще за будь-яке полювання, — сказав Сірий Брат, коли Бульдео нахилився, придивляючись і віддихуючись. — Він скидається на свиню, яка заблудилася в Джунглях біля річки. Що він говорить?

Бульдео із запалом щось бурмотів.

Мауглі переклав:

— Він каже, що, напевно, коло мене танцювали цілою зграєю вовки. Він каже, що ніколи в житті не бачив такого сліду. Він каже, що дуже стомився.

— Він того сліду не знайде до смерті,— сказала холодно Багіра і шмигнула за дерево, так наче вони гралися в хованки. — А що тепер робить цей кощавий?

— Збирається їсти або пускати дим ротом. Люди завжди бавляться своїми ротами, — відповів Мауглі, і мовчазні слідопити побачили, як старий мисливець, набивши і припаливши люльку, почав пускати дим з рота. І вони силкувалися запам'ятати запах тютюну, щоб найтемнішої ночі, коли треба буде, безпомилково впізнати Бульдео.

Потім на стежці з'явилось кілька вуглярів, і, звісно, всі вони зупинилися поговорити з Бульдео-мисливцем, слава якого гриміла миль на двадцять довкола. Вони посідали й запалили люльки. Багіра та її супутники, наблизившись, чекали, поки Бульдео почне розповідати про Мауглі, хлопчика-перевертня. Старий мисливець розповів усе від початку до кінця з найрізноманітнішими доповненнями і прикрасами. Як він власноручно убив Шер-Хана, як Мауглі став вовком і бився з ним до самого вечора, а потім знову перетворився у хлопчика і заворожив рушницю Бульдео так, що куля, призначена для Мауглі, звернула вбік і влучила його власного буйвола і що село, вважаючи Бульдео найхоробрішим мисливцем у Сіонійських горах, послало його убити перевертня. А тим часом мешканці села схопили Мессуа і її чоловіка, які, безперечно, є батьки перевертня, і замкнули у їхній власній хаті, і зараз готуються тортурами змусити їх зізнатися в тому, що батько Мауглі — чаклун, а мати — відьма, і що потім обох спалять.

— Коли? — запитали вуглярі, тому що вони дуже хотіли теж побувати на церемонії.

Бульдео сказав, що до його повернення нічого не робитимуть, бо селяни хочуть спершу вбити хлопчика з Джунглів. Потім вони розправляться з Мессуа та її чоловіком і розділять їхні землі і буйволів. У чоловіка Мессуа надзвичайно гарні буйволи. На думку Бульдео, знищувати чаклунів — дуже добре діло, а люди, які беруть у свою хату вовчих дітей із Джунглів, належать, звісно, до найшкідливіших чаклунів.

— Але що буде, — запитували вуглярі,— коли про це довідаються англійці? Кажуть, англійці просто божевільні і не дають чесним хліборобам спокійно знищувати чаклунів.

— Нічого, — відповів Бульдео, — староста скаже, що Мессуа і її чоловік померли від укусу гадюки. Все це передбачено, залишається тільки вбити вовчу дитину. Чи не доводилося їм, вуглярам, зустрітися з диким хлопчиком?

Вуглярі обережно озиралися кругом, дякуючи своїй зірці за те, що їм не довелося бачити такого. Та вони не сумнівалися, що така хоробра людина, як Бульдео, знайде перевертня, коли тільки це можливо. Сонце вже схилялося до заходу, коли вони надумалися йти в село Бульдео подивитись на лиху чаклунку. Старий мисливець сказав, що, незважаючи на свій обов'язок убити перевертня, він не наважується відпустити купку неозброєних людей іти без охорони Джунглями, де кожної миті може вискочити вовк-перевертень. Тому Бульдео проведе їх, і як тільки чаклунове дитинча з'явиться, — о, тоді він покаже, як найкращий мисливець Сіонійських гір діє у таких випадках. Брамін, говорив старий, дав йому талісман проти перевертнів, і тепер йому нічого боятися.

— Що він каже? Що він каже? Що він каже? — щохвилини запитували вовки, і Мауглі перекладав доти, доки люди заговорили про чаклунство, чого він сам не дуже розумів. Тоді він сказав, що чоловік і жінка, які дуже добре ставилися до нього, потрапили в пастку.

— Невже люди ловлять людей? — запитав Сірий Брат.

— Так він каже. Я не розумію до пуття його балаканини.

"Вони всі божевільні. Яке відношення мають до мене Мессуа та її чоловік, щоб через мене їх садовили в пастку? І що вони кажуть про Червону Квітку? Треба довідатись. Принаймні вони нічого не заподіють Мессуа, доки не повернеться Бульдео. Отже…" — думав Мауглі, бавлячись колодочкою ножа. А в цей час Бульдео й вуглярі хоробро чимчикували один за одним.

— Я зараз же піду до Людської Зграї,— сказав нарешті Мауглі.

— А ці? — спитав Сірий Брат, жадібно позираючи на засмаглі спини вуглярів.

— Проведи їх додому з піснями, — сказав, посміхнувшись, хлопчик. — Я не хочу, щоб вони повернулися в село до вечора. Ви можете їх затримати?

Сірий Брат, замість відповіді, вищирив свої білі зуби:

— Ми можемо ганяти їх, як спутаних кіз, якщо я знаю Людину.

— Цього мені не треба. Заспівай пісеньку, Сірий Брате, щоб вони не нудьгували в дорозі,— можна й не дуже ніжну…

Іди з ними, Багіро, і поможи співати. Коли стемніє, зустріньте мене біля села, — Сірий Брат знає, де саме.

— Нелегке полювання — вистежувати для Людського дитинчати. Коли ж я висплюся? — сказала Багіра, позіхаючи. Але по очах видно було, що вона захоплена розвагою. — Я співатиму голим людям? Що ж, спробуємо.

Вона нахилила низько голову, щоб звук лунав далі, й протяжно закричала: "Доброго полювання!" Опівнічний вигук серед білого дня звучав жахливо, як для початку. Мауглі чув, як то слабшав, то знову дужчав і нарешті стихав протяжним виттям позад нього крик пантери. Він біг Джунглями і сміявся сам до себе. Хлопчик бачив, як усі вуглярі збилися докупи, як рушниця старого Бульдео затремтіла, мов банановий лист, і завертілася то в один, то в другий бік. Тоді Сірий Брат завів: "Іа-ла-хі! Іа-ла-ха!" — Ловецький Клич Зграї, коли вона жене нільгаї, велику сизу самку. Ніби з самісінького краю землі нісся цей звук усе ближче і ближче, поки нарешті обірвався коротким різким викриком. Інші три вовки відповіли йому, та так, що навіть сам Мауглі поклявся б, що галасує вся Зграя. Потім вони завели величну Вранішню Пісню Джунглів з найрізноматнішими трелями, переливами, руладами, знайомими всякому голосистому вовкові.

ВРАНІШНЯ ПІСНЯ ДЖУНГЛІВ

Ще мить тому нічну пітьму

Не смугували тіні.

Засяяв Схід — за нами слід,

І тінь біжить в долині.

І кожен з нас в ранковий час

Закличний голос чує:

"Спочинку доброго усім,

Хто наш Закон шанує!"

І хутро, й ріг забули сміх

У мороці нічному.

З усіх кінців Князі Лісів

Скрадаються додому.

В ріллю суху вженуть соху

Воли в ярмі тяжкому.

Із краю в край весь небокрай

Горить в огні страшному.

Мерщій в барлоги! Стрілу тривоги

Метнуло сонце в тишу.

Рипить, мов крук, сухий бамбук,

Трава тривожно дише.

Знемога й сон беруть в полон

І біг непевний став.

А в небі качур дико кряче:

"Людино, день настав!"

Були ми всі в рясній росі —

Тепер просохли боки.

Де буйвол пив — намул осів,

В глею сліди глибокі.

Зрадлива тьма: була — й нема,

А день біду віщує.

Тож клич летить: "Всі міцно спіть,

Хто наш Закон шанує!"

Просто неможливо передати те враження, яке справляла ця пісня, і неможливо передати й ту зневагу, що з нею чотири вовки вимовляли кожне її слово, чуючи тріскіт гілок під вагою людей, що квапливо деруться на верховіття, і безперервні заклинання й замови Бульдео. Потім звірі полягали й заснули, бо, як і всі істоти, що самі добувають собі їжу, вони любили певний порядок; до того ж, ніхто не зможе як слід працювати, не виспавшись.

Тим часом Мауглі долав милю за милею, пробігаючи по дев'ять миль за годину, і радів, що не ослаб після довгих місяців життя з людьми. Він думав лише про одне — звільнити Мессуа та її чоловіка з пастки, хоч яка б вона була; хлопчик мав природну недовіру до пасток. А згодом, думав Мауглі, він з верхом відплатить селу за себе.

Уже спустилися сутінки, коли Мауглі розгледів добре знайомі пасовища й дерево дхак, де його чекав Сірий Брат того ранку, коли він убив Шер-Хана.