Менсфiлд-парк - Сторінка 7

- Джейн Остін -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Том прибув у доброму гуморі і сповістив, що з батьком також усе гаразд; але, на думку місіс Норріс, навряд чи він вирушив би в путь лише задля того, щоб повідомити таку незначну новину. Мабуть, міркувала вона, на сера Томаса чигає небезпека і він, стривожений за сина, поквапився його відіслати. Вона проводила довгі осінні вечори у своїй самотній оселі, охоплена зловісними передчуттями, а вдень була змушена шукати порятунку в їдальні Менсфілд-парку. Але поновлення зимових розваг подіяло на неї благотворно, і посеред цих приємних клопотів її думки були так зайняті влаштуванням майбутнього старшої племінниці, що нерви заспокоїлися також. "Якщо бідний сер Томас і не повернеться, нас утішатиме хоча б щасливе заміжжя нашої любої Марії", — думала вона завжди, перебуваючи в товаристві молодих людей з видами на майбутнє, і особливо коли їх представили юнакові, що недавно отримав у спадок солідний капітал і один із найпрекрасніших маєтків Англії.

Містер Рашворт був з першого погляду вражений красою старшої міс Бертрам — і, маючи намір одружитися, невдовзі намислив собі палке кохання. То був вайлуватий молодик, про якого тільки й те, що можна було сказати, що він при здоровому глузді; та оскільки ні в його подобі, ні в поведінці не було нічого неприємного, юна леді втішалася зі своєї перемоги. Марії Бертрам ішов уже двадцять перший рік, і, беручи до уваги те, що шлюб з містером Рашвортом обіцяв їй втіху від володіння більшим прибутком, ніж у її батька, і будинком у Лондоні — що було тепер найважливішим для неї, — вона вважала себе просто зобов'язаною, якщо поталанить, вийти заміж за містера Рашворта. Місіс Норріс ревно клопоталася цим заміжжям, і всі її задуми були підкорені єдиній меті — зробити шлюб якомога принаднішим для обох сторін; вона нетерпляче прагнула заприятелювати з матір'ю молодого джентльмена, що жила з ним в одному домі, і примусила леді Бертрам подолати десять миль по бездоріжжю, щоб нанести тій ранковий візит. Минуло трохи часу, і між місіс Рашворт та місіс Норріс запанувало повне взаєморозуміння. Місіс Рашворт зізналася, що вельми бажає бачити свого сина одруженим і що серед усіх панянок, з якими їй випало зазнайомитися, міс Бертрам, з її чарівною вродою та шляхетними манерами, здається їй найкращою партією для її сина. Місіс Норріс прийняла цю похвалу як належне і захоплювалася прозірливістю дівчини, що змогла зробити такий безпомилковий вибір. Вони всі пишаються Марією, у неї немає жодного ґанджу, — вона просто янгол! І, звичайно, у такому оточенні кавалерів їй не так вже й легко вирізнити когось одного; проте, наскільки місіс Норріс може судити при такому недовгому знайомстві, містер Рашворт видається їй саме тим обранцем, що гідний Марії і вочевидь їй подобається.

Потанцювавши одне з одним на балах стільки, скільки належить, молоді люди підтвердили це судження і невдовзі — з огляду на відсутність сера Томаса — мали заручитися, на радість своїм рідним та тим сусідам, які вже багато тижнів тому впевнено передбачали шлюб між містером Рашвортом і міс Бертрам.

Згоду сера Томаса можна було отримати не раніше, ніж за кілька місяців; та оскільки ніхто не мав сумніву, що він щиро схвалить вибір своєї доньки, обидві родини тим часом підтримували найтісніший зв'язок і не робили жодної спроби втаємничити майбутню подію — хіба що тітонька Норріс, говорячи про неї усім та всюди, незмінно застерігала, що зараз про це говорити не варто.

Едмунд був єдиним з усієї сім'ї, хто вважав це рішення хибним; і його тітонька, без упину вихваляючи містера Рашворта, так і не змогла переконати Едмунда в доцільності такого союзу. Він був згодний, що його сестрі краще знати, в чому полягає її щастя; але йому було прикро, що своє щастя вона бачить лише у грошах, і він не міг втриматися, щоб не сказати собі, опинившись у товаристві містера Рашворта: "Якби цей добродій не мав дванадцяти тисяч на рік, з нього був би справжнісінький бовдур".

Сер Томас, однак, був справді щасливий, чекаючи такого беззаперечно вигідного союзу, про який чув самі лише схвальні та приємні відгуки. Це був вельми вдалий вибір: обидві родини однаково заможні, живуть по сусідству, — тому він, не зволікаючи, повідомив про свою сердечну згоду. Він лише поставив умову, щоб весілля відбулося не раніше його приїзду до Англії, якого він знову чекав з нетерпінням. Він написав у квітні і був твердо переконаний, що остаточно все владнає і покине Антигуа ще до кінця літа.

Такими були справи в липні місяці; і Фанні щойно виповнилося вісімнадцять років, коли до місцевого провінційного товариства увійшли нові особи — брат і сестра місіс Грант, містер і місіс Кроуфорд, діти її матері від другого шлюбу. Це були багаті молоді люди: син мав гарний маєток у Норфолку, сестра — двадцять тисяч річного прибутку. Коли вони були дітьми, сестра дуже їх любила; та оскільки сама вона вийшла заміж невдовзі після смерті своєї матері, а вони залишилися під наглядом батькового брата, якого місіс Грант зовсім не знала, вона відтоді їх майже не бачила. У дядечка їм велося дуже добре. Адмірал Кроуфорд та його дружина розходилися в усьому, окрім прихильності до цих дітей, і їхні почуття різнилися хіба лише тим, що в кожного був свій улюбленець: адмірал обожнював хлопчика, місіс Кроуфорд — дівчинку; і саме смерть леді Кроуфорд змусила її protégée після кількох місяців подальших випробувань у дядьковому домі шукати собі іншого притулку. Адмірал Кроуфорд, чоловік не вельми доброчинної поведінки, замість того щоб піклуватися про племінницю, ввів у дім свою коханку; і саме завдяки цій обставині місіс Грант мала щастя прийняти сестру до себе, що було так само приємним для однієї з них, як і зручним для іншої. Місіс Грант до цього часу уже використала всі звичайні можливості, що їх надає бездітній сім'ї сільське життя, — щедро обставила вітальню гарними меблями, розбила квітник, завела домашню птицю, — і тепер їй хотілося бодай якоїсь зміни вдома. Тому приїзд сестри, яку вона завжди любила і тепер сподівалася затримати в себе, поки та не вийде заміж, був дуже вчасним; її непокоїло лише одне — що Менсфілд не зможе вдовольнити всіх потреб дівчини, яка звикла до Лондона.

Міс Кроуфорд також цього побоювалася, хоча її тривога була здебільшого пов'язана із сумнівами, чи влаштує її стиль життя сестри і чи досить шляхетне нове товариство; і лише після марних спроб намовити брата оселитися з нею разом у їхньому маєтку вона зрештою вирішила звернутися до родичів. Генрі Кроуфорд, на жаль, відчував непереборну відразу до тривалого мешкання в одному будинку чи до постійного перебування в тому ж самому товаристві; він не міг поступитися сестрі в такій важливій справі, проте залюбки погодився супроводжувати її до Нортгемптону і був готовий одразу ж забрати її звідти, якщо їй набридне це місце.

Зустріч була вельми приємною для обох сторін. Міс Кроуфорд побачила, що її сестра зовсім не нудна і не провінційна, чоловік сестри виглядає справжнім джентльменом, а будинок просторий і затишний; а місіс Грант знайшла тих, кого сподівалася полюбити ще дужче, ніж колись, дуже привабливими. Мері Кроуфорд була надзвичайно гарненька; Генрі, хоч і не красень, мав приємний вираз обличчя і чарівне поводження; манера триматися в обох була жива й природна, і місіс Грант одразу ж віддала належне всьому іншому, їй подобалися обоє, але Мері була для неї дорожча; і, не маючи підстав пишатися власною вродою, вона тішила свою гордість красою сестри. Місіс Грант навіть не чекала її приїзду, щоб придивитися для неї гарну партію; зрештою вона обрала Тома Бертрама: старшому синові баронета дуже підійшла б дівчина з двадцятьма тисячами фунтів, а до того ж іще й з усіма тими достоїнствами та вишуканими манерами, у яких місіс Грант була певна заздалегідь; і, жінка добросерда та щира, вона вже години через три після першої зустрічі розповіла Мері про свої наміри. Міс Кроуфорд була дуже рада дізнатися, що неподалік від них живе така шанована родина; і їй не видалися недоречними ні турботи сестри про її майбутнє, ні зроблений нею вибір. Заміжжя було її головною метою — за умови, що знайдеться гідна партія; і, ще раніше побачивши містера Бертрама у Лондоні, вона зрозуміла, що сам він так само вартий уваги, як і його суспільне становище. І тому, сприймаючи наміри сестри нібито жартома, вона водночас не забувала подумати про них серйозніше. Невдовзі про це сповістили Генрі Кроуфорда.

– І зараз, — додала місіс Грант, — я подумала іще про одну річ. Мені дуже хотілося б, щоб ви обоє жили в нашій місцині; і тому, Генрі, тобі слід було б одружитися з молодшою міс Бертрам, вона дівчина просто чарівна — гарненька, весела, люб'язна, — і може зробити тебе щасливим.

Генрі вклонився і подякував їй.

— Люба сестро, — сказала Мері, — якщо тобі пощастить схилити його до чогось подібного, у мене буде ще одна причина радіти, що серед моїх родичів є така розумна особа; і я лише шкодуватиму, що в тебе немає півдесятка доньок, яких треба видати заміж. Якщо ти хочеш намовити Генрі одружитися, тобі знадобиться хитрість француженки. Усі намагання англійок уже зазнали поразки. У мене є три вельми перебірливі подруги, і всі вони по черзі за ним упадали; я просто описати не можу, як страждали і вони самі, і їхні матері (дуже розумні жінки), і ми з моєю любою тітонькою, щоб умовити його, чи то примусити, чи бодай хитрістю схилити до одруження! Ти навіть не уявляєш, який це капосний гульвіса! Якщо твої міс Бертрам не хочуть, щоб їхні серця були розбиті, нехай тікають подалі від Генрі.

— Мій любий брате, я просто не можу в таке повірити.

— Звичайно, ти надто для цього добра; ти будеш поблажливішою до мене, ніж Мері, зважаючи на мою молодість та недосвідченість. Я за вдачею обачливий і не кваплюся ризикувати своїм щастям. А до шлюбу я ставлюся з більшою пошаною, ніж будь-хто у світі. Як на мене, про жінку — Боже благословення — найкраще говориться в коротких рядках поета: "Останній благий дарунок Неба".

— Ось бачите, місіс Грант, як він словоблудить; ви подивіться лишень на його посмішку. Запевняю вас, він жахлива людина; мабуть, приклад адмірала дався взнаки.

— Я не дуже зважаю на розмови молоді про одруження, — мовила місіс Грант. — Якщо вони кажуть, нібито відчувають відразу до шлюбу, я лише розумію, що їм досі не трапився гідний обранець.

Доктор Грант, сміючись, привітав міс Кроуфорд з тим, що подібна відраза їй не загрожує.

— О, звичайно! І я анітрохи цього не соромлюся.