Мері Поппінс повертається - Сторінка 6

- Памела Ліндон Треверс -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

ви... — заникуючись, хрипіла міс Ендрю,— ви жорстоке, непоштиве, лихе, зіпсоване дівчисько... як ви могли? Як могли?

Мері Поппінс перевела погляд на міс Ендрю і довго дивилася на неї, примружившись.

— Ви сказали, що я не вмію виховувати дітей, — вимовила вона повільно й виразно.

Міс Ендрю затремтіла від страху й позадкувала.

— Ви... вибачте, насилу промовила вона.

— Що я зухвала, недотепа і дуже непевна особа,— вів далі незворушний, невблаганний голос.

Міс Ендрю вся зіщулилася під тим пильним поглядом.

— Я... помилилася... Да...руйте мені це, — мимрила міс Ендрю.

— Що я — нахабне дівчисько! — безжально вела далі Мері Поппінс.

— Я беру всі свої слова назад, — видушила з себе міс Ендрю. — Всі до одного. Тільки пустіть мене. Більше я нічого не прошу. — Вона заломила руки і благально втупилася в Мері Поппінс. — Я не можу тут бути, — прошепотіла вона. — Ні, ні! Тільки не тут! Благаю, пустіть мене!

Мері Поппінс добру хвилину задумливо дивилася на неї. Тоді махнула рукою кудись повз огорожу Будинку Номер Сімнадцять.

— Ідіть собі! — сказала вона. Міс Ендрю полегшено зітхнула.

— Ох, дякую! Дякую! — скрикнула вона і, не спускаючи з Мері Поппінс очей, позадкувала з східців, а потім повернулася і, спотикаючись, кинулась доріжкою до хвіртки.

Таксист, що досі витягав з машини речі міс Ендрю, якраз тоді завів мотор і мав уже рушити.

— Міс Ендрю махнула йому тремтячою рукою.

— Постривайте! — судорожно гукнула вона. — Почекайте мене! Я дам вам десять шилінгів на чай, якщо ви зараз же мене відвезете.

Шофер витріщив на неї очі.

— Правду вам кажу! — не вгавала міс Ендрю. — Ось! — Вона гарячково помацала в кишені. — Ось гроші. Беріть — і рушаймо!

Все ще тремтячи, міс Ендрю влізла в машину і гупнулась на сидіння.

Таксист, досі ще з роззявленим з дива ротом, захряснув за нею дверцята.

А сам квапливо кинувся заносити в машину речі міс Ендрю. Робертсон Ей устиг заснути на купі валіз, але таксист, щоб не гаятися довше, не будив його, а просто стягнув на узбіччя доріжки і швидко повкладав усе сам.

— Здається, тіточка схибнулася! Зроду-віку не бачив когось отакого приголомшеного! Зроду-віку!

Але що ж саме тіточку так приголомшило, таксист не знав і нізащо не здогадався б, якби навіть прожив на світі цілу сотню років...

— А де міс Ендрю? — запитала місіс Бенкс, що вибігла шукати гостю аж у передпокій.

— Поїхала, — сказав Майкл.

— Як-то — поїхала? — Місіс Бенкс страшенно здивувалася.

— Ну, не схотіла залишитися, — сказала Джейн. Місіс Бенкс спохмурніла.

— Що це все означає, Мері Поппінс? — спитала вона.

— Сама не знаю, — відповіла Мері Поппінс незворушно, так наче все це її аніскільки не цікавило. Вона перевела погляд на свою нову блузку і розгладила її.

Місіс Бенкс подивилася на всіх по черзі й похитала головою.

— Це все дуже дивно! Я просто нічого не збагну! Саме тієї миті хвіртка відчинилася і, тихо дзенькнувши, зачинилася знову.

Доріжкою навшпиньочки ішов містер Бенкс. Він нерішуче завмер на одній нозі, побачивши їх усіх.

— Ну що? Приїхала? — спитав він нервовим гучним шепотом.

— Приїхала й поїхала, — сказала місіс Бенкс. Містер Бенкс закам'янів з несподіванки.

— Поїхала? Тобто як — зовсім поїхала? Місіс Бенкс ствердно кивнула головою.

— О радість, яка ж радість! — скрикнув містер Бенкс і, підхопивши руками поли плаща, просто посеред доріжки пішов танцювати шотландський танок. Та раптом він зупинився.

— Але як? Коли? Чому? — засипав він.

— Щойно. В таксі. Через те, що діти були з нею нечемні, так мені здається. Вона мені на них скаржилася. Нічого іншого мені просто й на думку не спадає. А вам, Мері Поппінс?

— Ні, пані, мені також ні, — сказала Мері Поппінс, дуже старанно струшуючи порошинки в себе з блузки.

Містер Бенкс обернувся до Джейн з Майклом:

— Ви були нечемні з міс Ендрю? З моєю гувернанткою? З цією славною бабусею? Мені сором за вас, просто сором!

Він говорив суворо, але в очах у нього блискали сміхотливі іскорки.

— Такий уже я нещасний, — вів він далі, заклавши руки в кишені. — Отак день при дні працюю, мов каторжний, щоб виховати вас як слід, і яку ж маю від вас дяку? Нечемність до міс Ендрю! Ганьба! Обурливо! Я просто не знаю, чи зможу коли-небудь вам таке пробачити. Але... — казав він далі, вийнявши з кишень два шестипенсовики і врочисто простягаючи їх дітям, — але я старатимусь. Старатимуся з усієї сили!

Він, сміючись, одвернувся набік.

— О! — вигукнув він, спіткнувшись об пташину клітку. — А це звідки тут узялося? Чия вона?

Джейн з Майклом і Мері Поппінс мовчали.

— Ну дарма, — сказав містер Бенкс. — Тепер вона моя. Я поставлю її в садку. Нехай плететься пахучий горошок.

— І він подався туди з кліткою в руках, превесело наспівуючи.

КУЛЬКА КУЛЬЦІ НЕ РІВНЯ

— Мері Поппінс, — сказала одного ранку місіс Бенкс, вбігаючи до Дитячої, — чи не знайдеться у вас часу дещо купити?

І вона улесливо й заразом нерішуче всміхнулася, так наче не була дуже певна, що дістане згоду.

Мері Поппінс обернулася до господині від каміна, де саме гріла сукеночку найменшенького дівчатка Аннабел. Мала недавно народилася.

— Може, й знайдеться, — почала Мері Поппінс не дуже люб'язно.

— Ох, розумію, — сказала місіс Бенкс ще нерішучіше, ніж перед тим.

— А може, й не знайдеться, — скінчила Мері Поппінс, старанно стріпнувши вовняну курточку й вішаючи її на ґратки каміна.

— Ну, якщо знайдеться, то ось список і ось вам фунт стерлінгів. І, якщо лишиться здача, можете потратити.

Місіс Бенкс поклала гроші на краєчок комода. Мері Поппінс не сказала нічого. Вона тільки засопіла.

— Ох, іще одне! — згадала місіс Бенкс. — Близнятам доведеться сьогодні йти пішки, Мері Поппінс. Робертсон Ей уранці сів у візок. Подумав, що то крісло. Тепер візок треба лагодити. Чи ви зможете без нього... І з Аннабел на руках?

Мері Поппінс розтулила і відразу ж знов стулила рота.

— Я, — промовила вона гостро, — зможу все що завгодно й навіть більше, коли схочу.

— Я... я знаю! — сказала місіс Бенкс, боком посуваючись до дверей. — Ви просто скарб... просто рідкісний скарб... чудовий і незрівнянний для всіх приклад... — Кінця не було чутно, бо вона доказувала його вже на сходах.

— І все-таки... все-таки... іноді мені хочеться, щоб вона не була такою бездоганною! — сказала місіс Бенкс до портрета своєї прабабусі, стираючи порох у вітальні. — 3 нею я роблюся наче мала, дурна дитина. А я не дитина! — Місіс Бенкс труснула головою і змахнула порох з рябенької корови, що стояла на каміні. — Я тут не абихто, я — мати п'ятьох дітей! Ось про що вона забуває!

І місіс Бенкс далі робила своє діло, думаючи про все те, що б вона хотіла виказати Мері Поппінс, хоч сама добре знала, що ніколи на таке не зважиться.

Мері Поппінс поклала список і фунт стерлінгів у сумочку, і не минуло й хвилини, як вона, пришпиливши на голові капелюшок, квапливо вийшла з дому з Аннабел на руках. Джейн з Майклом бігли позаду. Вони тримали за руки Близнят і якомога силкувалися не відставати від Мері Поппінс.

— Ворушіться веселіш, будь ласка! — підохотила вона, обернувшись і суворо глянувши на них.

Вони додали ходи і ще швидше потягли за собою бідолашних Близнят, зовсім не зважаючи на те, що ноги Джона й Барбари ледве човгали по тротуару, а руки мало не уривались. Джейн із Майклом думали тільки про те, щоб не відбитися від Мері Поппінс і побачити, що ж вона зробить із здачею, яка залишиться від фунта стерлінгів.

— Два пакунки свічок, чотири фунти рису, три — цукру піску й шість — цукрової пудри, дві бляшанки томату і щіточку для каміна, гумові рукавички, півстовпчика сургучу, пакунок борошна, запальничку, дві коробки сірників, дві головки цвітної капусти і в'язку ревеню! — вичитувала зі списку Мері Поппінс у першій же крамниці за Парком.

Продавець, гладкий, лисий і заспаний, миттю взявся все записувати.

— Пакунок гумових рукавичок, — проказав він, зопалу слинячи не той кінець олівця-недогризка.

— Борошна, я сказала! — гостро нагадала Мері Поппінс.

Продавець почервонів, як жар.

— Ох, пробачте! Я не хотів, повірте. Чудовий сьогодні день, еге ж? Помилився, буває. То пакунок гу... борошна.

Він похапцем записав це й повів далі:

— Дві коробки щіточок для каміна...

— Сірників! — процідила Мері Поппінс. У продавця дрібно затремтіли руки.

— Ох, ну звичайно ж... Це все оцей олівець — так і стрибає, щоб записати не те. Доведеться купити новий. Звичайно, сірників! І ще, ви сказали...

Він швидко підвів очі і відразу знову втупився в недогризок олівця.

Мері Поппінс розгорнула папірець і нетерпляче прочитала все спочатку.

— Дуже мені прикро, — сказав продавець, коли вона скінчила, — але ревеню немає. Може, візьмете сушених слив?

— Звичайно, ні. Пакунок тапіоки.

— Ох, ні, Мері Поппінс, не треба тапіоки! Ми ж її їли минулого тижня! — втрутився Майкл.

Вона тільки поглянула — спершу на нього, а потім на продавця — і обидва зрозуміли, що даремні сподівання: тапіока буде. Продавець, почервонівши ще дужче, подався по неї.

— Нічогісінько не залишиться, як вона стільки всього накуповує, — стиха сказала Джейн, дивлячись, як усе вищає гора на прилавку.

— Може, лишиться на коробочку льодяників та й годі, — похмуро озвався Майкл, зиркаючи, як Мері Поппінс витягає з сумочки фунт стерлінгів.

— Дякую, — сказала вона, коли продавець простяг їй здачу.

— Вам спасибі, — промовив він чемно, зіпершись руками на прилавок і всміхаючись, на його думку, люб'язно. — А надворі ж гарно, правда? — повів він далі, так, начебто це саме він подбав, щоб надворі зробилося отак гарно — зумисне для неї.

— Дощу треба! — відповіла Мері Поппінс і замкнула водночас рота й сумочку.

— Атож, атож, — підхопив продавець, боячись, щоб вона часом не образилася. — Дощ — то приємна річ!

— Не дуже-то! — відрубала Мері Поппінс, зручніше вмощуючи Аннабел у себе на руках.

У продавця пересмикнулося обличчя. Хоч що він казав, усе було не до ладу.

Гадаю, — озвався він за мить, ввічливо відчинивши перед нею двері, — що ви ще завітаєте до нас.

— Бувайте здорові! — кинула Мері Поппінс уже за дверима.

Продавець зітхнув.

— Постривайте, — сказав він до Джейн і Майкла, квапливо порпаючись у ящику біля дверей. — Ось візьміть. Я й не думав нікого образити, повірте. Я хотів як краще.

Діти простягли руки, і він поклав Майклові на долоню три, а Джейн дві шоколадні цукерки.

По цукерці вам обом і тим двом меншим, а одну,— він кивнув головою услід Мері Поппінс, — їй!

Вони подякували і кинулись навздогін за Мері Поппінс, смокчучи цукерки.

— Що це ви там їсте? — спитала Мері Поппінс, глянувши на Майклові вимащені шоколадом губи.

— Шоколадки.