Місто Сонця - Сторінка 10

- Томмазо Кампанелла -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

д. Бо з квадратур і в протистояннях планети знижуються, щоб від цього світла не віддалятись. Тільки Місяць навіть у протистоянні, тим паче в сполученні 96 , піднімається вгору, тому що перебуває нижче від Сонця. Через це й здається, що всі небесні світила, хоч і рухаються зі сходу на захід, пересуваються у зворотному напрямку, бо все зоряне небо обертається протягом двадцяти чотирьох годин, а вони повільніше, через що відстають на своєму шляху. Саме тому, що небо їх обганяє, складається враження, начебто вони рухаються зворотно. Зате ніколи не видно, щоб Місяць, який є найближче до нас, перебуваючи чи в протистоянні, чи в сполученні, рухався назад. Але й він тільки незначно посувається вперед тоді, коли повністю освітлений згори або знизу. Річ у тім, що перше небо 97 настільки швидше рухається порівняно з Місяцем, що в своєму русі обганяє його на тринадцять градусів 98, на які Місяць відстає. Отже, Місяць не рухається назад, а лише сповільнює або прискорює рух уперед або назад. Звідси, ясна річ, випливає, що епіцикли й ексцентрики не здатні пояснити, чому планети рухаються то вгору, то вниз, то назад і чому сповільнюють свій рух. Солярії доводять, що мандрівні зорі 99 в певних частинах всесвіту вступають у співдружність з небесними явищами. З цієї причини вони затримуються там довше. Звідси й виникає твердження, що вони піднімаються до абсиди. А довше перебування Сонця в північній смузі, ніж у південній, вони пояснюють фізичними причинами, зокрема тим, що Сонце піднімається, щоб дужче нагрівати землю там, де випало їй одержати більше сили в той час, коли воно скерувалося спершу на південь, як тільки виникло разом із світом. Через те, всупереч новішим поглядам, вони погоджуються з халдеями 100 і стародавніми євреями в тому, що світ виник тоді, коли в нас буває осінь, а на південній півкулі весна. Отже, Сонце, піднімаючись, щоб надолужити втрачене, більше днів перебуває на півночі, ніж на півдні 101, і видно, що воно сходить на шлях ексцентрика. Разом з тим солярії не мають твердої певності, чи Сонце є центром нашого світу, чи немає ще інших центральних планет і чи навколо них не обертаються інші Місяці так само, як обертається Місяць навколо нашої Землі. Але вони, не заспокоюючись, наполегливо намагаються дійти до істини.

Про фізику

Солярії дотримуються погляду, що є дві першооснови всіх земних речей, а саме: Сонце як батько, і Земля як мати. Повітря вони вважають нечистою частиною неба, а весь вогонь, на їхню думку, походить від сонця. Море є ніщо інше, як піт землі або випари розпеченого й розплавленого її нутра, являючи собою сполучну ланку між повітрям і землею, таку, як кров між тілом і духом у живих істот. Світ, твердять вони,— це величезне живе створіння. Ми живемо в його череві, як черв'яки живуть у наших нутрощах. Тим-то ми залежимо не від провидіння зірок, Сонця й Землі, а від божого провидіння, адже по відношенню до небесних тіл, які прагнуть лише збільшення своєї величини, ми виникли і живемо випадково, а по відношенню до бога, знаряддям якого вони є, ми були обмірковано створені провидінням і призначені для великої мети. Отже, своїм існуванням ми зобов'язані лише богу як батькові, і повинні пам'ятати, що йому все підвладне.

Вони твердо вірять у безсмертя душі; вона, на їхній погляд, після смерті приєднується до гурту добрих або злих ангелів, залежно від того, до кого уподібнилась своїми вчинками за життя на цьому світі. Все-бо, що існує, тягнеться до чогось схожого.

Їхні погляди про місця покарання й нагороди в потойбічному житті майже збігаються з нашими. Вони не певні, чи існують інші світи поза межами нашого, але вважають безглуздим твердження, що поза ним нічого немає, хоча й не відкидають можливості небуття взагалі. Однак бог для них як безконечне буття і небуття — поняття несумісні.

Про метафізику

Визнають дві метафізичні першооснови: існуюче, тобто бога всевишнього, і небуття, тобто відсутність існування чого-небудь, а також умову, без якої ніщо в природі не існує. Далі, схильність до небуття породжує зло й гріх; значить, гріх є наслідком причини недостатньої, а не дієздатної. Під недостатньою причиною розуміють брак сили, або мудрості, або волі. Саме в браку волі полягає суть гріха, бо хто знає, що таке добро й може творити добро, повинен також хотіти це робити, адже воля випливає з мудрості й сили, а не навпаки.

Викликає подив те, що солярії вшановують бога в трійці, доводячи, що бог є найвища сила, від якої походить найвища мудрість, яка також є богом, а від них двох, у свою чергу, походить любов, котра заодно є і силою, і мудрістю. Бо похідне обов'язково зберігає природу того, від чого походить. Разом з тим вони не вміють розрізнити поіменно осіб трійці, як це властиво християнській вірі, бо не знають, що таке одкровення. Але вони знають, що в богові закладене походження трійці та відношення її самої до себе, між собою і поза собою.

Отже, все, що існує, за їхніми словами, метафізично складається, з одного боку, з сили, мудрості й любові, оскільки воно наділене буттям, і, з другого боку,— з немочі, незнання і ненависті, оскільки причетне до небуття. Завдяки трьом першим властивостям люди творять добро. Через три інші — грішать, впадаючи у гріх супроти природи внаслідок немочі й незнання, або допускаються гріха з власної волі й свідомо, бо їхній гріх спричинений воднораз трьома вадами: неміччю, незнанням і ненавистю, чи грішать під впливом однієї ненависті. Та й природа в поодиноких випадках грішить через слабість або незнання, плодячи чудовиська. Зрештою, все це передбачене й влаштоване богом, істотою всемогутньою, наймудрішою і найдобрішою, обдарованою безконечним буттям. Тому в богові жодне створіння не грішить, а грішить поза богом. Однак поза богом ми можемо перебувати лише для себе і щодо нас самих, а не для нього і у відношенні до нього. Річ у тім, що нам властива недосконалість, а богові — дієвість. Тому гріх є дією бога настільки, наскільки гріху властиві істотність і дієвість; і саме через те, що йому більше притаманні неістотність і недосконалість (у цьому, власне, і виражається суть гріха), він зароджується в нас і походить від нас, бо ми через свою недосконалість тяжіємо до небуття.

Ч е р н е ц ь

Боже мій, які премудрості!

Г е н у е з е ц ь

Твоя правда, якби я зумів тоді все запам'ятати і якби не боявся тепер, що запізнюся, то розповів би тобі дивні-предивні чудеса, але мені вже пора рушати — інакше я не встигну на корабель.

Ч е р н е ц ь

Дуже прошу, поясни мені ще одне-едине: що вони думають про гріхопадіння Адама?

Г е н у е з е ц ь

Про причину зла у світі

Вони глибоко впевнені, що в світі дедалі більше панує неправда; що люди вже не керуються світлими і високими пориваннями; що чесні люди зазнають переслідувань і їх зневажають; що мало не скрізь при владі стоять негідники. Проте солярії вважають, що розкішне життя цих нечестивців не дає їм справжнього щастя. Їхнє благоденство — насправді не що інше, як нікчемність і омана, бо людина не може бути царем чи мудрецем, чи подвижником, чи святим тільки по назві, треба, щоб вона була ним по суті. Звідси солярії роблять висновок: у людських справах з невідомої причини пішов великий нелад. Спочатку вони схилялися до погляду, який відстоював Платон 102,— що небесні тіла первісно оберталися з теперішнього заходу в той бік, який ми називаємо сходом, і тільки згодом вони почали рухатися в протилежний бік. Вважали також можливим і те, що справами нашого світу за велінням верховного божества керує якесь нижче божество, але тепер цей погляд визнають безглуздим. А ще безглуздіше, на їхню думку, вірити в те, що спершу добре правив світом Сатурн, потім гірше — Юпітер, далі по черзі — і все гірше — інші планети, хоч вони стоять на тій точці зору, що загалом світові періоди зумовлені черговістю планет. Вони також вважають, що внаслідок переміщення абсид 103 через кожні тисячу або тисячу шістсот років у світі відбуваються значні зміни 104.

Наш вік, на їхню думку, слід визнати віком Меркурія, причому в його дію втручаються великі сполучення, та й повороти аномалій мають шкідливий вплив. Зрештою, вони твердять, що християни — щасливі люди, бо задовольняються вірою в те, що такі смутні часи настали через гріхопадіння Адама 105. Гадають також, що від батьків до дітей переходить у спадщину скоріше тяжка кара за провину, ніж сама провина 106 .

З іншого боку, відповідальність за провини синів падає на батьків через те, що вони легковажно поставились до дітородіння і зробили це у невідповідний час та в невідповідному місці, занедбали справу виховання дітей, погано вчили їх і наставляли. Тим-то солярії величезну увагу приділяють дітородінню й вихованню, виходячи з тої точки зору, що вина і кара як батьків, так і дітей обертається лихом для всього суспільства. Доводять, що в наш час усі держави потрапили в скруту. Але, що набагато гірше, цей жалюгідний стан люди називають миром і благоденством і роблять це тільки тому, що не відають, у чому полягає справжнє добро, і тому, що вірять, начебто світом керує сліпа випадковість. Насправді, однак, хто уважно приглянеться до будови всесвіту і пізнає анатомію людини (її вони вивчають часто-густо на трупах страчених злочинців), а також анатомію рослин і тварин, як і дію їхніх більших і менших органів, той врешті-решт на весь голос визнає мудрість і передбачливість бога. Отже, людина повинна цілком покластися на свою віру і повсякчасно славити небесного творця. Одначе виконувати цей обов'язок завжди й у всьому може тільки той, хто глибоко вивчить і збагне творіння бога, дотримується його заповідей і в своїх учинках керується мудрими настановами, як-от: "Чого не бажаєш собі самому, не роби того іншому", або: "Що ви хочете, аби люди робили вам, робіть і ви їм". Звідси випливає таке: якщо ми вимагаємо пошани і подяки від наших дітей і від людей за ту крихітку добра, яке ми їм робимо, то в далеко більшому боргу ми у бога, від якого все одержуємо, всім йому зобов'язані й повсюдно з ним живемо. Хвала йому повік!

Ч е р н е ц ь

Справді, якщо ці люди, знаючи тільки закон природи, так близько підійшли до християнства, яке не додає нічого зайвого до природних законів, крім таїнств, необхідних для їхнього дотримування, то я розцінюю це як вагомий доказ на користь християнської віри.