Мито - Сторінка 2

На перевірку чекайте в машині".

Рене сиділа іі чекала. Розумніше не дратуватися... З автомобільної ніші вийняла атлас доріг і знічев'я гортала його. Штат за штатом. Блідо-рожевий, блідо-оранжевий, блідо-зелений, бузковий, блакитний. Канадські провінції, наче в уніформі, однаково блідо-жовті. Штати, провінції, території. Величезні водні простори. І, на жаль, ніяких пояснень. Проглянула атлас до кінця і раптом збагнула, що тремтить.

Навколо стояв шарварок. Гучно хряпали автомобільні дверцята. Поліцейська рація в патрульній машині, що стояла поряд... Радіоприймач у сусідній машині, оглушливе ревіння музики... Туди й пазад сновигали люди. Дехто у формі, Інші явно були подорожні. Хлопець у джинсах і зачіскою під Ісуса Христа вмостився з сигаретою на якійсь подобі прилавка; збоку від пього на підпорках рекламний щит. "Завітайте до Каліфорнії". Зворушливо, чи не так? Безвихідь.

ВИ

Ідіотизм... Рене хотілося б знати, що їй робити далі. Люди залишали свої машини й чимчикували з рожевими бланками до контори, товклися довкола, радились один з одним, а вона боялася вийти з машини, розпитати і мучилася через свою сором'язливість. Так можна просидіти й цілий день, пропускаючи всіх поперед себе. Припікало. Сонце в зеніті. Кругом галас радіоприймачів, галас людей... Через два автомобілі ішла ретельна перевірка заляпаної грязюкою присадкуватої машини. Хлопці, яких Рене запримітила перед цим, стояли, схрестивши руки, і дивилися відсутнім поглядом на митників. У юнака без сорочки жовте, як віск, обличчя. А скільки зневаги в очах!.. Він стоїть, схрестивши тонкі мляві руки, і спостерігає за митниками. На вигляд йому не більше, ніж вісімнадцять. Рене хотілось зустрітися з ним очима, порозумітися... адже у них спільна біда. Але хлопець не помічав її. Дебелий чолов'яга у формі й кашкеті перевіряв машину, підсвічуючи кишеньковим ліхтариком. Зазирав під сидіння. Речі хлопців стояли край тротуару — одна-сдииа валіза і дві вовняні спортивні сумки. Ось підняли капот... нарешті, відкрили й багажник... Але інспекторові все було мало. Рене відвела погляд, коли він сів навпочіпки, щоб зняти з колеса ковпак.

Час потроху спливав за читанням оголошення, котре висіло якраз перед очима. Загальнодержавні постанови й закони штату. Правила. Штрафи за перевезення нижчевказаних предметів: довгий список пунктів, видрукуваний дрібнішими літерами. Слова "вогнепальна зброя" і "наркотики" були набрані жирним шрифтом. Внизу — слова "карний злочин", "конфіскація", "ув'язнення"... Зараз оглядають сусідню машину. Вийшла парочка — чорношкірі чоловік і жінка. Вони зійшли з проїжджої частини і стали під навіс митниці. Обоє мали страшенно бундючний вигляд. На чоловікові світло-кремовпй спортивний піджак і картаті, крикливі штани. Беж, чорне, біле. Ошатне спортивне вбрання. Йому, очевидно, вже за тридцять; щуплявий, в безглуздо стильних окулярах: широка, у формі крил кажана, оправа — чорна, скельця — блакитні. Жінка молодша за нього. Приваблива, хоч і манірно копилить товсті темно-оливкові губи. Фарбоване волосся з темно-червоним полиском, такого самого відтінку, що й у Рене, проте в Рене волосся вже не таке блискуче. Волосся негритянки з пишними, напрочуд шовковистими пасмами було коротке і грайливо закручувалося догори. А, мабуть, перука. Звичайно. Якась дешева синтетика; занадто лискуча й бездоганна. Поки її супутник видивлявся в небо, негритяночка пильпо наглядала за обшуком їхньої машини. Час під часу її губи ворушилися. Що вона промовляла?.. Що вона хотіла сказати? Рене спробувала впіймати її погляд. Не вийшло. Негритяночка придивлялася до дій білого, нічого не пропускаючи.

Щось почало непокоїти Рене. Щось невловиме, далеке... Згадка про щось, якесь застереження, якась... Що саме? Не могла пригадати. В машині стояла задуха, сонце пряжило крізь бічне скло. Коли їй сказали вилізти з-за керма, Рене відчула справжнє блаженство. Вона зграбно висіла і розправила зібгану спідницю. Прошу? Є запитання? Інспектор був Бванових років. Близько тридцяти. Коротко стрижене темне волосся, окуляри від сонця у дротяній оправі. Однаковий з нею иа зріст. Ні про що не питав і взагалі ледве глянув на неї, цікавився тільки машиною. Рене знову обсмикнула одяг, торкнулась волосся. На щастя, вдягнена вона привабливо: темно-синє плаття, срібний кулон на тоненькому ланцюжку, волосся зібране на потилиці у вузол, па йогах панчохи і її босоніжки на кожний день. Але це були гарні босоніжки, з чудової шкіри. Ручної роботи. Пасма волосся вибилися в неї на чолі, біля вух. Вона автоматично поправила їх, не

Спускаючи очей з іпспекторової спини. Його мундир почав темнішати від поту. І вона, Рене, також почала пітніти. Нервувала, по-дурному нервувала. Нічого їй* могло скоїтись і нічого не скоїться. Рене знала цс. Адже вона громадянка Сполучених Штатів, а не кар ний злочинець, не контрабандистка, вона ніде не схо вала ніякого краму, чи наркотиків, чи... їй нічого хона ти, зовсім нічого. Та щось било в ній на сполох. Що саме? Що?.. Очевидно, вона почувала себе надто самотньою.

Навколо висів гамір людських голосів, раз у раз верещала поліцейська рація, лунали накази. Молодиіі Інспектор, який перевіряв її машину, лише раз глянувши в її бік, навіть не зволив вибачливо усміхи у тися, хоча мав би добре усвідомлювати безглуздя то го, що робив. "Я тільки виконую свою роботу",— міг би буркнути він. Але, мабуть, не наважиться; якби таке почули, він утратив би місце.

Автомобільна ніша. Атлас доріг. І його він гортай, немов сподівався знайти щось таке, що вислизне з-поміж сторінок. Решта паперів в автомобільній ніші. Обгортка від цукерки. Паперова серветка. Посібник з експлуатації і догляду за автомобілем. Він присвічував ліхтариком, хоч мав би чудово бачити, що в автомобільній ніші вже порожньо. Рене сподівалася, що він обернеться, вибачливо усміхнеться, та коли він таки обернувся до неї, його обличчя було таке саме байдуже, бездумне, як І в тих хлопців. Віп запитав, чи ні чого не лежить під сидіннями. Може, пляшка? € що небудь? Пляшка. Рене похапливо відповіла "Ні", лин чайно, "ні", вона навіть... навіть не п'є. Але він не зважав на заперечення, тільки ковзнув очима по П ногах, босоніжках і шукав далі. Він щось бурчав, при сідаючи, щоб зазирнути під переднє сидіння. Паскуда. А ще він нагадав Рене їхнього з Еваном спільного знайомого — студента-вечірника, який навчався в універ

ситоті І працював таксистом, їхнього нового приятели, колишнього американця, якиіі прийняв канадське підданство. На це пішло п'ять років, але тепер віп був канадським громадянином. Дуже гарна, прекрасна людина. Не те щоб приятель. Вони ще пе досить знають Ного. Але дружній, близький по духу... Митник був тонший за Джеррі, проте схожий на нього поставою, відтінком шкіри. Просто дивно, що ці дві людини могли бути такими різними. Джеррі розповідав їм напідпитку анекдот про те, як віп став канадцем і наступного ж дня прочитав про новий рух за переваги корінним канадцям. Просто як на глум, однак він і це переживе — він упертий, веселий, ще не здався, та й хіба не смішно, що наступного дня, після того як він офіційно перелиняв і став канадцем, дізнатися про Існування такої штуки як канадці "за походженням" І "за законом", і що рух цей починався... зрештою, жменька озлоблених корінних канадців намагалася розпочати рух... і...

— Що це? — буркнув службовець. Біля заднього сидінпя він знайшов па підлозі зібгану пачку з-під сигарет. Взявши ліхтарик під пахву, він заходився шматувати її ретельно, розважливо. Порвав на клаптики целофан і паперову обгортку, а Рене дивилася і очам не вірила. Та де там, він украй серйозно ставився до цього заняття. Серйозно!.. Ліхтарик поволі вислизав іі-нід руки, і митник засунув його за пояс — ліхтарик на правому, а пістолет у кобурі на лівому боці. Рене наморочилось у голові. Що сталося? Що тут діється? Чоловік холодно глипнув на неї. Чи не водить вона його, бува, за ніс. га? Він старанно розкришив пачку "*пІд сигарет; нічого не знайшов. Мабуть, вона збиткується з нього? Рене тіпало від страху. Коїлось щось лихе, щось дуже лихе. Вона пе могла чітко сказати, що саме. Згадка про щось, якась пересторога... Не могла пригадати. Не могла позбутись якогось хвилин-

Ц Д. К. Оутс

22Ь

ного заціпеніння, моторошного усвідомлення, ЩО ПІД бувається щось не те, щось невловиме, не підвладно їй. Чому він до неї не заговорить?.. Якийсь дотеп, на віть вульгарний жарт, навіть взаємні образи — все що завгодно було б їй милішим за це похмуре мовчання Вона спробувала посміхнутись йому. Врешті-решт вона біла. До того ж ошатно вдягнена. Дякувати бо гові, вона біла, а не чорна... Ціною величезного зуспл ля спробувала посміхнутися пересохлими губами і по чула у відповідь, як він наказав: "Відімкніть багаж ник". Якусь мить Рене не знала, що він має на увалі.,, але вона ворухнулась, прийшла до тями, розкрила су мочку і заходилася порпатися в ній, шукаючи ключ від багажника. Звичайно, він у неї був. Намагалася вибачитись, пояснюючи: "...Ключ дійсно в мене є, ало він зіскочив з кільця... він десь у мене в сумочці,., десь... В усякому разі, в багажнику нічого немає, нічо го немає в багажнику". Митник терпляче чекав, нон но, прислухався. Вона говорила тепер дуже знервоип но. Вона не могла не викликати підозри. "...Я ж таки маю цього ключа... Впевнена, що взяла його. Я..." Шн наказав їй висипати з сумочки все, що там було, нп автомобільне сидіння; вона автоматично підкорилапі. Невеличке портмоне... гребінець з відламаним держа ком (господи, ще й не дуже чистий)... ще кілька на перових серветок... заколки для волосся... помада.., записи, список покупок, назви книжок, все, що нона мала зробити або купити... адреси... пара сережок, ямі вона зняла у театрі кілька тижнів тому й про які ;ш була... "Дайте-но я гляну на них",— сказав митним. Вона подала сережки. Він оглянув їх; мабуть, секунд тридцять він стояв і роздивлявся їх, хоч там ні на що було дивитись — звичайна пара сережок із штучного нефриту, ледь потьмянілі кліпси, одразу видно, що де шеві... В цю хвилину на протилежному кінці митниці зчинився гвалт: якісь негри, збуджені голоси, провий липий, нлче дитячий, лемент.