Міжзоряний мандрівник - Сторінка 36

Ще інші вирушали постити у пустелю, а вернувшися звідти, проголошували нові вчення, збирали довкола себе людей, створювали нові секти.

— Присягаюсь Одіном, — якось сказав я Пілатові,— наші північні вітри й морози скоро остудили б їм голови. Тут занадто лагідний клімат. Замість того щоб будувати собі оселі й добувати м’ясо, вони вигадують різні химери.

— І міняють природу бога, — задумливо докинув Пілат. — Немає погибелі на ті їхні химери!

— Авжеж, — потакнув я. — Якщо я колись виберуся з цього божевільного краю і мій розум тут не потьмариться, то розрубаю надвоє кожного, хто насмілиться спитати мене, що буде зі мною по смерті.

Зроду-віку не бувало таких ворохобників, як ті євреї. Все, що існувало під сонцем, для них було або святе, або нечисте. Вони були здатні вести хитрі суперечки про віру, але не розуміли римської ідеї держави. Всяка політика перетворювалася в них на релігію, а всяка релігія — на політику. Тому кожний римський прокуратор[48] мав з ними дуже багато мороки. Римські орли, римські статуї, навіть щити з дарчими написами, що їх поставив Пілат, — усе ображало їхню релігію.

Римляни провели перепис майна, і це їх знову ж таки обурило. Але перепис потрібен був, щоб визначити податки. Податки державі були також злочином супроти їхнього закону та їхнього бога. О, той закон! Він був не римський, а їхній власний, дарований їм, мовляв, від бога. У них були такі фанатики, що вбивали кожного, хто порушував той закон. А якби прокуратор скарав такого фанатика, зловившл його на гарячому, вони зчинили б бунт, а то й повстання.

Ці дивні люди робили все в ім’я боже. Ті з них, кого ми, римляни, називали "тавматургами", творили дива, щоб довести правдивість своєї віри. Мені завжди здавалося, що безглуздо доводити правильність таблиці множення за допомогою перетворення шматка заліза в змію або навіть і в дві змії, хоч саме таке робили "тавматурги", незмінно викликаючи цим збудження серед простого люду.

О небо, скільки ж у них було сект! Фарисеї, есенеї, садукеї[49]— цілий легіон їх! А скоро виникала нова секта, то відразу ж ставала політичною. Прокуратор Канопій, один із Пілатових попередників, витратив багато часу й сили, приборкуючи призвідницьку діяльність гавлонітів, — однієї з таких сект, що поширилася з Гамали.

Коли я востаннє був у Єрусалимі, то помітив серед євреїв неабияке збудження. Вони збиралися великими гуртами й голосно сперечалися. Одні пророкували кінець світу, інші були скромніші й твердили, що завалиться храм, най-сміливіші знаймували, що римському царству настав кінець і тепер наступить царство юдейське.

Я завважив, що Пілат також був дуже стривожений. Йому випали скрутні дні. Проте, як ви й самі це побачите, дипломатичною хитрістю він не поступався перед євреями, і я певен, що він зумів би загнати в кут не одного книжника з їхніх синагог.

— Якби мені хоч півлегіону римлян, я взяв би Єрусалим за горло… і, звісно, потім мене за це відкликала б до Риму.

Як і я, він не дуже покладався на наймані війська, а римлян у нас було сама жменька.

Повернувшись до Єрусалима, я знову поселився в палаці і на превелику свою радість застав там Міріам. Але втіху з того я мав абияку, бо наші розмови точились довколо єрусалимських подій. На це були свої причини, бо місто гуло, мов осине гніздо. Наближався Великдень, їхнє релігійне свято, і тисячі людей з’їжджалися з усього краю, щоб, за звичаєм, відсвяткувати його в Єрусалимі. Це були люди духовно збудливі, бо інакше вони не зважилися б на таку подорож. Місто аж кишіло ними, і ще чимало прибульців отаборилося за його мурами. Я не міг зрозуміти, наскільки це збудження викликане проповідями мандрівного рибалки, а наскільки — ненавистю євреїв до Риму.

— Ісус у цьому не винен або майже не винен, — відповів Пілат на моє запитання. — Винні Каяфа й Анна.

Вони знають своє. Хтозна, для чого вони бунтують людей, але мені, у кожному разі, клопіт буде немаленький.

— Так, це правда, що до заворушень причетні Каяфа й Анна, — погодилася Міріам. — Але ти, Понтію Пілате, тільки римлянин і не зрозумієш усього. Якби ти був єврей, ти збагнув би, що причина цього куди глибша, аніж суперечки між сектами чи бажання завдати мороки тобі й Римові. Первосвященики й фарисеї, багаті й значні євреї, Філій, Ангіна та й я сама — ми боремося за наше життя. Може, цей рибалка божевільний, але дуже хитрий божевільний. Він проповідує вбогість і тим самим виступає проти нашого закону, а тобі пора збагнути, що наш закон — це наше життя. Ми боронимо свої закони так само пильно, як ти боронив би себе, якби хтось здавив тебе за горло. Або Каяфа, Анна та все те, що вони боронять, або той рибалка. Вони мусять знищити його, а ні, то він знищить їх.

— Це дивно, простий собі чоловік, рибалка! — докинула ГІілатова дружина. — Звідки в нього така сила? Хотіла б я його побачити. Хотіла б навіч побачити такого незвичайного чоловіка.

Пілат насупився, почувши це. Я збагнув, що турбот йому додає ще й нервове збудження дружини.

— Якщо ти хочеш побачити його, то навідайся до найбрудніших міських вертепів, — злісно всміхнулася Міріам. — Ти знайдеш його там або за чаркою вина, або в товаристві неподобних жінок. Єрусалим ще не знав такого чудернацького пророка.

— А що ж тут поганого? — запитав я, мимоволі стаючи на бік того рибалки. — Хіба ось я не дудлив вино й не розважався ночами в усіх провінціях? Чоловік є чоловіком, і його вчинки також чоловічі, хіба що він уже божевільний, хоч я цього рішуче не думаю.

Міріам похитала головою.

— Він не божевільний. Він гірше — він небезпечний. Ебіонізм узагалі небезпечний. Той рибалка хоче знищити вікові порядки. Він — бунтар. Він хоче знищити те, що нам, євреям, ще лишилося від нашої держави й храму.

Пілат їй заперечив:

— Я вже дізнавався про нього: він не політик. Він мрійник. У нього нема ні краплі бунтарства. Він навіть визнає римські податки.

— Ти все ще не розумієш, — наполягала на своєму Міріам. — Річ не в тім, що він задумав, а в тім, що здійснення його планів робить з нього бунтаря. Я сумніваюся, що він сам передбачає всі наслідки. Цей чоловік— такий небезпечний, як пошесть, тому його й треба знищити.

— Наскільки я чув, то його можна не боятися, бо він не має ніяких лихих намірів, — зауважив я.

І я розповів, що був свідком, як Ісус зцілив десятьох прокажених у Самарії, коли я їхав до Єрихона.

Пілатова дружина слухала мою розповідь мов зачарована. До нас долинув з вулиці гомін і крик, і ми зрозуміли, що то вояки розганяють натовп.

— І ти, Лодброгу, повірив, що то було чудо? — запитав Пілат. — Що в одну мить у хворих загоїлися всі рани?

— Я бачив їх зціленими, — відповів я. — Я поїхав услід за ними, щоб вочевидь переконатися. На них справді це лишилося й сліду прокази.

— А ти бачив їх хворими? — наполягав Пілат.

Я похитав головою.

— Ні, мені тільки сказали, що вони були хворі,— признався я. — Але я їх бачив потім, і начебто вони й справді мали проказу. Вони були мов п’яні. Один сидів на сопці, обмацував своє тіло й дивився, ніби очам своїм не вірив. Він мовчав і ні на що не дивився, тільки на свою шкіру. Він ніби глузду рішивсь: одне сидів на сопці й дивився на своє тіло.

Пілат презирливо всміхнувся. Таку саму посмішку я помітив на устах Міріам. А Пілатова дружина сиділа, мов нежива, ледве дихаючи, й широко розплющеними очима вдивлялась кудись у далечінь.

В розмову втрутився Амбівій:

— Каяфа твердить, — він тільки вчора казав мені це, — ніби той рибалка обіцяє привести на землю бога й створити тут, на землі, нове царство, яким керуватиме сам бог…

— А це означає кінець римському пануванню, — урвав його я.

— У такий спосіб Каяфа й Анна хочуть вплутати до цієї справи Рим, — пояснила Міріам. — Але це неправда. Це вони самі вигадали.

Пілат кивнув головою і запитав:

— Але ж, здається, у ваших давніх книгах є таке пророцтво? А первосвященики хочуть вкласти його в уста цьому рибалці.

Міріам погодилася, що справді є таке пророцтво, й зацитувала його. Я згадую про це, аби показати, як добре Пілат вивчив тих людей, де йому так важко було підтримувати лад.

— А я чула, — вела далі Міріам, — що Ісус пророкує кінець світу і початок царства божого, але не тут, а на небі.

— Мені про це доповідали, — мовив Пілат. — Це правда. Ісус визнає римські податки. Він каже, що Рим пануватиме, аж поки настане кінець світу й скінчиться всяка влада. Тепер я зрозумів, яку гру веде зі мною Анна.

— Деякі його послідовники навіть твердять, що він сам бог, — сказав Амбівій.

— Мені не доповідали, щоб він таке казав, — відповів на це Пілат.

— А чому б і ні? — втрутилася Пілатова дружина. — Чому б і ні? І раніше так бувало, що бог сходив па землю.

— Послухай-но, — сказав Пілат. — Мені повідомили, що після того чуда, коли він кількома хлібинами й рибинами нагодував силу людей, дурні галілеяни захотіли зробити його царем. І зробили б проти його волі, та він утік від них у гори. З цього видно, що він не божевільний. Він надто розумний, щоб узяти собі на плечі такий тягар.

— Але саме це наміряється вчинити Анна, щоб спіймати тебе, — сказала Міріам. — Вони кричать, що Ісус хоче стати цареад Юдеї, а це цорушить римський закон, і Рим муситиме сам покарати Ісуса.

Пілат знизав плечима.

— Цар жебраків, або краще — цар мрійників, ось він хто. Він не дурний. Він мрійник, але мріє не про земне царство. Нехай йому пощастить на тім світі, бо там Рим уже не владний.

— Він учить, що багатство — гріх, і це не подобається фарисеям, — знов утрутився Амбівій.

Пілат добродушно засміявся.

— Проте цей цар жебраків і його жебрацька братія не цураються власності,— мовив він. — Ось послухайте, недавно вони вибрали навіть скарбника, щоб беріг їхнє спільне майно. Його звуть Юда, і кажуть, ніби він обкрадав їхню касу.

— Але Ісус не крав? — занитала Пілатова дружина.

Ні,— відповів Пілат, — крав Юда, скарбник.

— А хто таких Йоан? — запитав я. — Він був причетний до заколоту в Тіберіаді, і Антіна стратив його.

— Це ще один проповідник, — пояснила Міріам, — родом з околиць Геброна. Він також химерував і довго жив у пустелі. Чи то він, чи його прибічники, казали, ніби він Ілля, воскреслий з мертвих. А Ілля — це один з наших давніх пророків.

— Хіба він також підбурював люд? — запитав я.

Пілат усміхнувся, хитнув головою і пояснив:

— Він посварився з Антіпою за Іродіаду.