Модеста Міньйон - Сторінка 9

Серед одноманітного життя в кокетливому Шале, серед прегарних квітів, вирощуваних Дюме, серед розміреного, як цокання годинника, розпорядку дня, серед провінційної розважливості, серед гри в карти і снування плетільних дротиків, серед тиші, що уривалася лише гуркотом морського прибою — серед цього тихомирного монастирського існування Модеста жила життям напруженим і тривожним, замкнувшись у своєму духовному світі. Молоді дівчата нерідко дивують близьких своїми нерозважливими вчинками; але не кожна має сліпу матір, яка може постукати костуром у її незаймане серце, де панує палка уява. Подружжя Дюме ще спало, коли Модеста розчахувала стулки вікна, чекаючи, коли проскаче повз неї прекрасний юнак, ідеал її мрій, довгоочікуваний лицар, що посадить її на круп свого коня, і вони помчать у далеч під пострілами Дюме. Гірко сумуючи по смерті сестри, Модеста жадібно накинулася на книжки і читала невтомно, до одуріння. Уже змалку вона розмовляла двома мовами і німецькою володіла так само вільно, як і французькою. За допомогою пані Дюме вони з сестрою вивчили також англійську. Живучи серед людей малоосвічених, Модеста могла вибирати для читання що їй заманеться і тамувала свій духовний голод найсучаснішими шедеврами трьох літератур: англійської, німецької і французької. Лорд Байрон, Гете, Шіллер, Вальтер Скотт, Гюго, Ламартін, Крабб25, Мур26, найвидатніші твори сімнадцятого та вісімнадцятого століть, історія, театр і роман, від Рабле до "Манон Леско"27, від "Нарисів"28 Монтеня до Дідро, від старовинних фабліо до "Нової Елоїзи"29, духовні надбання трьох народів населили неясними образами цю голівку, розбудили кришталево чистий і незайманий розум дівчини, звідки вдарив невгамовний струмінь щирого і глибокого захвату перед могутністю людського генія. Кожна нова книжка була великою подією для Модести. Коли їй щастило прочитати справді визначний твір, вона раділа, лякаючи цим пані Латурнель, як ми вже бачили, і сумувала, якщо книжка не хвилювала її до глибини душі. Прихований від усіх ліричний настрій кипів у її душі, переповненій чудовими ілюзіями юності. Але жоден відблиск не мерехтів на її чолі від того внутрішнього вогню, й ні лейтенант Дюме, ні його дружина, ні подружжя Латурнелів нічого не помічали; лише сліпа мати чула, як палахкотить у Модестиній душі невгасиме полум'я. Глибоке презирство, яке дівчина відчувала до всіх пересічних чоловіків, надавало її обличчю гордого, замкнутого виразу, завдяки чому дівоча наївність німецьких рис не так впадала у вічі, а одна її зовнішня особливість ще дужче підкреслювала цей вираз: корінці волосся утворювали над чолом вузенький мисик, ніби продовжуючи легку зморшку між бровами, що її уже встигли прорізати думи. Голос Модести, яку Шарль ще до свого від'їзду назвав за витончений розум "моя маленька цариця Савська"30, набув унаслідок вивчення трьох мов дивовижної гнучкості, а його тембр, водночас дзвінкий і ніжний, підсилював це чарівне враження, ласкаючи слух і зворушуючи серця. Хоч мати й не могла бачити, що на чолі її доньки сяє надія на незвичайну долю, вона простежувала, як визріває її душа, дослухаючись до переливів дівочого голосу, в якому бриніло кохання. Після періоду ненаситного читання для Модести настав період гри в життя; цією дивною здатністю обдаровані люди з палкою уявою; з її допомогою вони стають дійовими особами у житті вигаданому, схожому на мрію, причому бачать усе, що їм хочеться, так чітко й виразно, наче перед ними дійсність, а не вигадка; люди з таким даром уміють подумки втішатися чим завгодно, за лічені хвилини пережити довгу низку років, вони одружуються, старіють, ідуть — за прикладом Карла V31 — у власному похоронному кортежі, тобто розігрують перед самими собою комедію життя, а іноді й комедію смерті. Щодо Модести, то вона розігрувала комедію кохання. Вона по черзі бачила себе на всіх щаблях суспільної драбини, і на кожному хтось закохувався в неї до безуму. То вона перетворювалася на героїню похмурого роману й закохувалася або в ката, або в злочинця, що кінчав життя на ешафоті, або, за прикладом сестри, в юного чепуруна без жодного су в кишені, який не ладнав з правосуддям. То уявляла себе куртизанкою і, як Нінон32, розбивала чоловічі серця серед безперервних свят, то авантюристкою, то уславленою актрисою, то повторювала пригоди Жіля Бласа33, то здобувала бучні тріумфи на сцені, як Паста34, Малібран35 або Флоріна36. Переситившись жахливими пригодами, Модеста поверталася до життя реального. Виходила заміж за нотаря і їла чорний, зароблений нелегкою працею хліб, нічим не відрізняючись від пані Латурнель. Змирялася з тяжким трудовим життям і терпіла злигодні, щоб нажити багатство. Потім знову починала захоплюватися романами. За її красу в неї закохувався син пера Франції, ексцентричний молодик, любитель мистецтва; він розгадував її серце і помічав у неї на чолі печать творчого генія, подібного до генія пані де Сталь37. Кінець кінцем повертався її батько, що став мільйонером. Навчена досвідом, вона піддавала своїх залицяльників різним випробуванням і при тому зберігала цілковиту незалежність. У неї був чудовий замок, слуги, екіпажі, її оточувала найвитонченіша розкіш, і вона морочила своїх поклонників до сорокарічного віку, і аж тоді зважувалася зробити вибір. Протягом майже року виходила ця "Тисяча й одна ніч" у одному примірнику, поки Модеста не переситилася грою уяви. Надто часто гралася вона в життя, надто часто віддавалася філософським роздумам, і ось вона серйозно, з гіркотою запитала себе: "А що ж далі?" — і, кінець кінцем, поринула в глибоку зневіру, яка опановує людей обдарованих і від якої вони рятуються, до самозабуття віддаючись своїй творчості. Якби не її молодість та не любов до розмаїття світу, Модеста пішла б у монастир. Переситившись уявним життям, дівчина, вихована на засадах твердої віри, стала шукати виходу в прагненні до добра, в небесній благодаті. Вона вирішила, що добродійність — її покликання. Але, не знаходячи більше поживи для фантазії, що зачаїлася на самому дні її серця, як отруйна комаха в чашечці квітки, Модеста поринула в похмурий розпач. І ось вона бездумно шиє сорочечки для дітей убогих батьків! І неуважно слухає бурчання Латурнеля, який дорікає панові Дюме за те, що той побив його тринадцяту карту або видурив у нього останній козир! Віра навіяла Модесті дивні ілюзії. Вона вирішила стати бездоганною з погляду католицької релігії, майже святою, переконавши себе, що тоді Бог неодмінно прислухається до її молитов і виконає її бажання. "Віра, як сказав Христос, пересуває гори, спаситель ходив із своїм апостолом по водах Тіверіадського озера. Я ж прошу у Бога тільки чоловіка, а таке прохання куди легше виконати, ніж провести мене по морю". Так думала Модеста. За весь піст вона не з'їла нічого скоромного і не вчинила найменшого гріха. Потім переконала себе, що такого-то дня, виходячи з церкви, вона неодмінно зустріне вродливого юнака, гідного її високих переваг; безумно закохавшись, він піде за нею, і пані Міньйон зустріне його прихильно. Але в день, який вона призначила Богові, щоб той послав їй цього ангела, лив дощ, і ніде не видно було жодного юнака, а пішов за нею досить-таки бридкий жебрак. Модеста вирішила прогулятися до порту й подивитись, як виходять на берег приїжджі англійці, але всі вони привезли з собою своїх англійок, майже таких вродливих, як і Модеста, на чию біду до Гавра не приблудився жодний Чайльд-Гарольд. Сльози наверталися їй на очі, коли вона сиділа на руїнах своїх фантазій, як римський полководець Марій на руїнах Карфагена38. Нарешті, коли вона звернулася до Бога втретє, їй сяйнула думка, що обранець її мрій прийде до церкви, і вона заглянула за кожну колону — тягнучи за собою й пані Латурнель,— переконана, що він ховається десь тут із скромності. Після цього останнього розчарування, вона зневірилася в могутності Господа Бога. Вона часто розмовляла із своїм уявним коханим, вигадувала запитання, відповіді й наділяла його неабияким даром дотепності.

Отож причиною цнотливої розважливості Модести, якою так захоплювалися близькі їй люди, було надмірне шанолюбство, що живилося цими романтичними вигадками; якби тепер до неї привели з десяток Франців Альторів та синів Вількена, вона б і не глянула на цих селюків. Вона прагнула для себе тільки генія, не більше і не менше, просто талант вона вважала за дрібничку, негідну її уваги — так ото адвокат здається нікчемством для дівчини, яка розраховує на посла. Якщо тепер вона й хотіла багатства, то лише для того, щоб кинути його до ніг своєму кумирові. Хоча тло, на якому вимальовувалися образи її мрій, і яскріло золотом, куди більші багатства були сховані в глибині її ніжного жіночого серця, бо воно прагнуло тільки одного: зробити щасливим і багатим чоловіка, подібного до Tacco, Мільтона39, Жан Жака Руссо, Мюрата40, Христофора Колумба. Буденні прикрощі мало зворушували цю душу, вона жадала заливати вогнища, на яких згорали мученики, що за життя часто скніли в невідомості. Модеста мріяла про окутані таємничістю страждання, про високі боріння думки. То вона готувала бальзам для Жан Жака і вигадувала всілякі ліки, складала музику, винаходила тисячі способів, щоб пом'якшити його жорстоку мізантропію. То уявляла себе дружиною лорда Байрона і майже переймалася його зневагою до реального життя і його сумнівами, то сама ставала примхливою, як автор "Манфреда"41, або навертала поета в католицизм. Модеста думала про меланхолію Мольєра і складала за це провину на всіх жінок XVII століття. "Чому,— міркувала вона,— не приходить до кожного генія любляча жінка, багата, вродлива, що стала б його рабою, як таємничий паж у поемі "Лара"42?" Як бачите, Модеста добре зрозуміла pianto*, що його англійський поет проспівав устами Гюльнари43. Вона захоплювалася вчинком юної англійки, яка сама запропонувала себе в дружини Кребійону-молодшому44. Історія Стерна та Елізи Дрепер становила зміст і щастя її життя протягом кількох місяців. Уявляючи себе героїнею подібного роману, вона не раз розігрувала прекрасну роль шляхетної Елізи45. Почуття, так зворушливо висловлені в тих листах, викликали на її очах сльози, що, як кажуть, ніколи не зволожували вій у найдотепнішого з англійських письменників.

* Плач (іт.).

Отож якийсь час Модеста жила тим, що намагалася збагнути не лише дух творів, а й характер своїх улюблених письменників.