Моральні листи до Луцілія - Сторінка 18

А знаєш, кого назву доброчесним? Людину досконалу, цілісну, яку не зможе зіпсувати жодна сила, жодна скрута. Таким у майбутньому бачу і тебе, якщо й далі будеш не менш завзятим і наполегливим, якщо намагатимешся, щоб не було розбіжностей між твоїми вчинками та словами: щоб вони відповідали одне одному, мовби карбовані були однією печаткою. Ще немає ладу в душі тієї людини, чиї вчинки — безладні.

Бувай здоров!

ЛИСТ XXXV

Сенека вітає свого Луцілія!

Коли так ревно прошу тебе, щоб ти не занедбував своїх занять, то я стараюся передусім для себе: хочу, щоб ти був мені другом. А це можливе лишень тоді, коли продовжуватимеш почату справу — вдосконалюватимеш себе. Тепер ти любиш мене, але ще не став моїм другом.— "То як? Хіба то різні речі?" — Авжеж! Та ще й цілком неподібні: хто твій друг, той неодмінно любить тебе, але той, хто любить тебе, той ще не мусить бути твоїм другом. Тим-то дружба — завжди корисна; любов — іноді й шкідлива. Тож удосконалюйся хоча б заради того, щоб ти навчився любити. А ще — поспішай, коли вдосконалюєшся для мене, аби не трапилося, що збагатишся мудрістю для когось іншого. А я вже наперед смакую плоди, вже уявляю, як-то ми живемо, наче однією душею, як-то, полишаючи мене з віком, мені знову передається моя снага — від тебе, хоч ти вже і не настільки молодший. Але я ще й у дійсності хочу відчувати радість. Вона, щоправда, напливає на нас від тих, кого любимо, навіть за їхньої відсутності, вона навідує нас, та радість, радше — легка її тінь. Бачити, бути обіч, розмовляти — лише в тому є щось від живої насолоди(1). А ще коли бачиш не тільки того, кого б хотів бачити, але й саме такого, яким хотів би його бачити. Зроби ж мені великий дарунок — подаруй самого себе! А щоб не баритися, думай над тим, що ти — смертна людина, а я — людина стара. Поспішай до мене, але до себе — насамперед! Удосконалюйся, але найперше дбай про те, аби ти був у злагоді з самим собою. Кожен раз, коли схочеш пересвідчитися, чи вже чогось осягнув, задумайся над тим, чи нині бажаєш того самого, чого й учора бажав. Переміна бажань — ознака пливкої душі, яка з'являється то тут, то там,— куди вітер подме. Не блукає лиш те, що на стійкій засаді. Такою перевагою втішається хіба мудрець або в якійсь мірі той, кому вже не так далеко до тієї досконалої мудрості. Яка тут різниця? — Той другий, хоч і не змінює місця, все ж похитується, мов на хвилі, перебуває в русі; перший — навіть не похитується.

Бувай здоров!

ЛИСТ XXXVI

Сенека вітає свого Луцілія!

Порадь своєму другові, щоб він усією душею зневажив тих, хто йому дорікає: от, мовляв, замість почесної посади обрав затінок і дозвілля, над усе поцінував спокій, хоч міг уже бути на вищому становищі. Вони, ті осудливі добродії, щоденно бачитимуть докази того, що він таки не знехтував своїм добром. Адже ті, кому заздрять, не стоять на місці: того виштовхнули, той — летить сторч головою. Щастя — неспокійна річ: воно само себе діймає турботами; як не тим, то цим висушує мозок. Гостряком понукає кожного бігти за чимсь навздогін: одних — за владою, інших — за розкішшю; тих надимає, цих — розніжує, всіх же, врешті, кладе на лопатки.— "Але ж дехто непогано переносить його".— Авжеж. Як, наприклад, чарку. Не дай себе переконати, що щасливим є той, кого облягають юрбою: до нього збігаються, як до ставка,— аби зачерпнути, аби скаламутити.— "Моєму другові дорікають легковажністю, лінивством".— Хіба не знаєш, що дехто говорить усе навпаки, надаючи словам протилежного змісту? Багатьох, приміром, називали щасливими. І що з того? Були вони такими? Не дбаймо й про те, що декому він видається надто суворим, непривітним. Арістон(1) казав, що йому більше до вподоби юнак похмурий, ніж веселун, улюбленець юрби. Молоде вино, котре терпкувате, щипке, згодом стає добрим вином, а те, що подобається на смак іще в бочці, з часом хіба що псується. Отож хай називають твого друга понурим, хай вважають його ворогом своєму ж успіхові: згодом та його понурість піде йому на добро, тільки б не перестав плекати чесноту, тільки б і далі вбирав у себе вільні науки — не ті, якими достатньо лиш окропитися, а ті, що ними наскрізь повинна перейнятись душа. Саме тепер йому пора вчитися.— "Як це? Хіба є такий час, коли не треба вчитися?" — Звичайно, нема. Але якщо в будь-якому віці похвальним є віддаватись науці, то не в будь-якому віці годиться записуватися в учні. Ганебне й смішне видовище — старець за букварем! В зеленому віці треба набувати, у сивому — користуватись набутим.

Допомігши твоєму другові сягнути досконалості, ти й собі зробиш найкращу послугу. Недарма кажуть, що лише тих добродіянь треба шукати, лиш на такі спромагатися (вони, без сумніву,— найвищої якості), що їх не тільки отримувати, а й робити корисно. Втім, твій друг уже не вільний у своїх діях: він зв'язав себе словом. Менша ганьба обманути вірителя, ніж добру надію. Купцеві, аби сплатити борг, потрібне щасливе плавання, рільникові — родючість землі, яку він обробляє, та прихильність неба; а йому, щоб вернути належне, потрібна лиш одна добра воля. Фортуна не владна над звичаями людини. Нехай він укладає їх так, щоб душа у найвищому спокої могла сягнути досконалості,— коли, не відчуваючи ні набутків, ані втрат, незалежно від ходу подій та обставин, вона залишається у незмінному своєму стані: хоч би скільки нагромадилось того, що прийнято вважати благами, вона над усім височітиме; скільки б того не убуло, хай навіть усе б забрав випадок,— вона не зубожіє. Якщо б він народився у Парфії, то з дитинства б натягував лук, коли б у Германії,— то ще хлоп'ям потрясав би тонким списом у правиці, а коли б жив за наших пращурів, то вчився б верхової їзди та близького бою з ворогом. Такі заняття приписує і зобов'язує до них прийняте в того чи іншого народу виховання.

Про що ж повинен думати твій друг? А про те, що протистоїть будь-якій зброї, будь-якому ворогові,— про зневагу до смерті. Ну, а вона — тут ніхто не засумнівається — має в собі щось таке, що жахає нам душу, бо людині від природи притаманна любов до себе самої. Не було б ніякої потреби вигострювати свою мужність, готуватися до смерті, коли б до неї ми йшли самохіттю, як пориваємось, навіть не усвідомлюючи того, до самозбереження. Ніхто ж не підготовляє себе до того, щоб, не втрачаючи рівноваги духу, лежати на встеленому трояндовими пелюстками ліжку. Гартуються для того, щоб не зрадити вірності під муками, щоб у разі необхідності простояти на сторожі перед оборонним насипом, іноді й пораненим, всю ніч, не спираючись навіть на спис, бо досить відчути хоч якусь опору — тут же вповзає у вічі сон. Смерть не заподіює жодного лиха. Інакше б мусив бути хоч хто-небудь, хто б відчував те лихо. А коли так уже прагнеш продовжити свій вік, то подумай ось про що: ні одна з речей, що зникає з нашого зору, аби зануритись у лоно природи, звідкіля все випірнуло й куди ось-ось має пірнути знову, ні одна з тих речей не знищується — все лиш перестає існувати, але не гине. Смерть, якої так жахаємось, якої сахаємось, лише перериває життя, але не вириває його з коренем. І настане днина, що вихлюпне нас до сонячного світла, днина, від якої чимало б відмовилось, коли б разом із життям вона не приносила й забуття про життя минуле. Згодом я докладніше роз'ясню тобі, що все те, що начебто гине, насправді лише змінює форму. То хіба не повинен із спокійною душею відходити той, хто має повернутися? Приглянься до коловороту речей, які спішать до своїх витоків: побачиш, що в цьому світі ніщо не пропадає — все своєю чергою то вгору йде, то додолу. Минає літо, але наступний рік знову його приводить; відступає зима, але її повертають зимові місяці; ніч навалюється на сонце, але новий день миттю її розвіює. Та й зірки в своєму обігу не сходять з уторованого шляху: одна частина небосхилу піднімається, друга — опускається, і так — безупинно. Врешті, кінчатиму. Одне лишень додам: ні немовлята, ні діти, ані ті, хто несповна розуму, не бояться смерті. Тож велика ганьба для тих, хто розумом не може спромогтись на ту безтурботність, до якої інших привела глупота.

Бувай здоров!

ЛИСТ XXXVII

Сенека вітає свого Луцілія!

Найбільша з твого боку запорука розсудливості — це те, що ти обіцяв бути доброчесною людиною. Ти вже зв'язаний присягою. Хіба жартома хтось міг би сказати, що тебе чекає приємна й легка служба. Не хочу тебе вводити в оману. У твоєму найпочеснішому зобов'язанні й у тому іншому — найганебнішому є однакові слова: "Хай мене палять, в'яжуть, убивають залізом"(1).

Від тих, хто наймає свої руки для арени, хто за їжу та пиття платить кров'ю, беруть зобов'язання, що все це зноситимуть навіть проти волі; від тебе ж вимагається зносити все це добровільно й охоче. їм дозволено опускати зброю, здаючись на ласку юрби(2). Тобі ж ані зброї опускати не можна, ні життя випрошувати. Мусиш умерти на ногах, непереможеним. Та чи багато скорис-таєш, вигравши якихось кілька днів або й років? Народжуємось без права на звільнення.— "Як же все-таки, — запитаєш, — позбутися тих пут?" — Необхідності не уникнеш — її можна лише подолати. "Сила шлях прокладає собі"(3). Цей шлях вкаже тобі філософія. До неї вдайся, якщо хочеш бути здоровим, безпечним, щасливим, а найголовніше — вільним. Жодним іншим способом цього тобі не домогтися. Глупота — річ гнітюча, мерзенна, гидка, рабська, що слугує багатьом найшаленішим пристрастям. А від них, тих жорстоких напасниць, котрі повелівають то по черзі, то всі нараз, вирятує тебе мудрість; вона — єдина свобода. До неї провадить одна, до того ж пряма дорога; тут уже не зіб'єшся на манівці. Йди лишень упевненим кроком. Хочеш, щоб усе було підвладним тобі? Піддайся владі розуму! Багатьма покеруєш, якщо тобою керуватиме розум. Він навчить тебе, до чого і в який спосіб маєш братися. Вже не будеш наосліп хапатися то за цю, то за іншу справу. Знайди мені такого, хто, бажаючи чогось, знав би, відкіля в нього те бажання. Та й не диво: не з розмислом прийшов до нього, а ввігнався, так би мовити, з розгону. Доля не частіше натрапляє на нас, ніж ми — на неї. Ганебно, якщо ми не йдемо, а дозволяємо, щоб нас кудись несло, мов за течією, та ще й нарікаємо, ошелешені, закружлявши раптово у самому вирі справ: "Агій! А то як я тут опинився?.."

Бувай здоров!

ЛИСТ XXXVIII

Сенека вітає свого Луцілія!

Справедливо домагаєшся, щоб ми частіше обмінювалися листами.