Моральні листи до Луцілія - Сторінка 7

Що ж до згаданої напасті, то тут, як у великій війні: все вирішує сам вигляд та широта приготування.

Тож намагаймось утриматися від будь-якої неприязні. Інколи потрібно остерігатися простолюду; іноді,— якщо державний лад віддає майже всю владу в руки сенату,— найвпливовіших у ньому людей; а часом — кожного з тих, хто покликаний здійснювати владу над самим же народом. Усіх їх зробити своїми друзями — справа нелегка; достатньо, щоб вони не були тобі ворогами. Тому-то мудрець ніколи не викликатиме гніву можновладців, навіть уникатиме його, як мореплавець — негоди. Прямуючи до Сіцілії(2), ти переплив протоку. Необачний керманич, злегковаживши погрозами південного вітру (а це ж він, той вітер, збурює Сіцілійське море(3), запінює його вирами), завертає не до лівого берега, а пливе вздовж того, де піниться

крутежами Харібда. Але котрий обережний, той розпитає досвідчених, що знають місця, де там яка течія, яку погоду віщують хмари, і тримається оподаль від тих горезвісних своїми водокрутами берегів. Те саме робить мудрець: уникає небезпечних можновладців, але передусім дбає про те, щоб уникати їх непомітно. Безпека, власне, в якійсь мірі й полягає в тому, що шукати її треба не навпрямець, не відкрито: тікати від чогось — значить його засуджувати. То як же нам забезпечитись од простолюду? І Насамперед — не жадаймо того, чого й люд жадає: суперництво не веде до злагоди. Потім — не володіймо нічим таким, що заздрісник міг би вирвати у нас з великою для себе користю. Хай на твоєму тілі буде якомога менше здобичі для напасника. Ніхто— принаймі мало хто,— не проливає людську кров заради самої крові. Довкіл набагато більше зависників, аніж ненависників. Голяка і розбійник не чіпає. Вбогому затишно навіть на небезпечній дорозі(4). Врешті, за давньою настановою, треба уникати трьох речей: ненависті, заздрості, зневаги. Як цього домогтися? Одна лише мудрість покаже стежку. Тут нелегко дотримати міри: слід остерігатися, щоб, тікаючи від заздрості, не здобутися на зневагу; а не бажаючи взяти когось під ноги,— не видатися таким, що й народжений для того, аби його топтали. У багатьох не бракувало причин для страхів через те, що вони самі могли бути острахом для інших. Тримаймось, отже, осторонь: зневага й заздрість — однаково шкідливі. Значить, філософія має бути нашим сховком. Не кажу вже для добрих, але й для тих людей, котрі ще не пройнялися злом, вона — мов знак святості. Красномовність у суспільних справах, як і будь-яка інша, покликана збуджувати пристрасті люду, має своїх ворогів. Філософія, навпаки, лагідна, віддана своїй справі, тому й не може викликати зневагу, її шанують люди різних занять, навіть найгірші з них. Зіпсуття ніколи не набере аж такої сили, ніколи так не озброїться у змові проти всіх чеснот, щоб ім'я філософії перестало бути шанованим і священним. А втім, самою філософією треба займатися спокійно і скромно.— "Як це так? — запитаєш.— На твою думку, скромно віддавався філософії Катон, що самою своєю промовою у сенаті приборкав громадянську війну? Катон, який сам-один кинувся між війська двох розлютованих вождів(5), Катон, який став водночас і проти Помпея, і проти Цезаря, хоч усі інші римляни нападали то на одного з них, то на другого?" — Можна б іще посперечатися, чи варто було мудрецеві втручатися тоді у суспільні справи.— "Чого домагаєшся, Марку Катоне? Таж не про свободу йдеться: її давно вже не стало. Питання лиш у тому, кого матиме своїм повелителем Рим — Помпея чи Цезаря. А що тобі до тієї суперечки? Ні одна, ні друга сторона не є твоєю: мова лише про вибір повелителя. То яка тобі різниця, хто візьме гору? Може перемогти кращий, але хто б із тих двох не переміг, той таки напевно не буде зразком чесноти".-/Я торкнувся лиш тієї ролі, яку Катон відіграв уже наостанку. Але й попередні роки були не з тих, які давали б можливість мудрецеві займатися справами республіки, що стала здобиччю грабіжників. На що ж інше, окрім вигуків та гнівних слів, міг спромогтися Катон, коли люд, ухопивши його, тягнув, обпльованого, геть за межі форуму, чи коли прямо таки з сенату його вели до в'язниці(8)?.. Потім ми ще повернемося до того, чи мудрецеві слід займатися державними справами. А тим часом відсилаю тебе до стоїків, які, відсторонені від суспільних справ, усе ж нічим не ображали тих, хто при владі, а лиш відійшли, аби вдосконалювати своє життя і створювати правові засади для людського роду. Мудрець не порушуватиме усталених звичаїв, не привертатиме загальної уваги небувалим способом життя.— "То що? Варто триматись тієї засади — і буду в безпеці?" — Не можу тобі обіцяти цього у більшій мірі, аніж поміркованій людині обіцяю здоров'я. Трапляється, що й у затоці тоне корабель,— що вже казати про відкрите море! Наскільки ймовірніші небезпеки для того, хто постійно в дії, у напрузі, якщо й дозвілля не захищає від пригод? Гинуть іноді й невинні (хто перечитиме?), але винні — таки частіше. Мистецтвом бою володів той, кого й крізь панцир досягло вістря. Взагалі ж, розумний бере до уваги задум, а не наслідок. Початок залежить від нас; щодо завершення вирішує фортуна, але над собою я не визнаю її суду.— "Все ж вона чимало може нашкодити, чималою бідою вдарити!" — Розбійник, порішивши мене, буде моїм убивцею, а не суддею. Ти вже сягаєш рукою по щоденний прибуток. Нині платитиму тобі золотом. А що мова зайшла про золото, то ось тобі порада, як домогтися того, щоб і користуватись, і володіти ним ти міг любіше. "Той найбільше втішається багатством, хто найменше відчуває в ньому потребу". Поцікавишся, чиї то слова? Я вже звик (знай мою щирість) хвалити чуже: це слова Епікура, або Метродора, або ще когось із тієї майстерні. Та хіба так важливо, хто сказав? Усім сказав. Хто відчуває потребу в багатстві, той боїться за нього. Хто тремтить над своїм майном, той не може втішатися ним, а хто прагне ще й додавати що-небудь до нього, той, пам'ятаючи про відсотки, забуває з нього користати: отримує рахунки, вичовгує торгову площу, гортає календар — із господаря стає управителем.

Бувай здоров!

ЛИСТ XV

Сенека вітає свого Луцілія!

Був у наших предків, ще й нині не занедбаний, звичай починати листа словами: "Якщо ти здоровий, то добре; я — здоровий". Ми ж із повним правом могли б казати: "Якщо ти присвячуєшся філософії, то добре". В ній-бо — справжнє здоров'я; без неї — хвора душа. Та навіть тіло, хоч як його зміцни, то це — міць божевільного або нестямного. Тому дбай передусім про те перше, справжнє здоров'я, а потім — це вже недорого коштуватиме — повертайся до другого, якщо дійсно хочеш бути здоровим. Безглузде, мій Луцілію, те заняття, та й не личить воно освіченій людині — плекання м'язів рук, укріплення шиї, зміцнення боків. Хоч як відгодовуй себе, хоч як обростай м'язами, однак ніколи ні вагою, ані силами не дорівняєш добірному бикові. А ще зваж на те, що надмірна вага тіла пригнічує дух, позбавляє його рухливості. Тому, як тільки можеш, обмежуй своє тіло, вивільнюючи місце для духу. Скільки-то клопотів у тих, хто завзято плекає своє тіло! Передусім виснажливі вправи, від яких наші душевні сили наче вичерпуються,— ми неспроможні зосередитись на тонших заняттях. Крім того, великий надмір поживи притуплює розум. Подумай, врешті, про тих найнижчої проби рабів, про тих горе-наставників, які проводять час між олією та вином(1), людей, які задоволені днем лише тоді, коли добре спітніли, коли замість того, що стекло з них потом, вони влили у своє порожнє нутро черговий, ще місткіший кухоль напою. Але ж пити і спливати потом — заняття хворих на живіт!

А тим часом є легкі й короткочасні вправи, які одразу ж роблять тіло пружним, а крім того,— на це слід особливо зважити — заощаджують час. Можна, скажімо, бігати, рухати руками з якимсь тягарем, стрибати, чи то піднімаючи тіло вгору, чи посилаючи його вперед, можна й підстрибувати, так би мовити, на зразок саліїв(2), або, кажучи по-простому, валіїв(3). От і вибирай будь-яку з цих вправ, яка з часом стане для тебе легкою і звичною. Але, що б ти не робив, якнайскоріше повертайся від тіла до душі. її вправляй і днями, й ночами. Не треба великих затрат, щоб її живити. А ще, коли вправляєш душу, на заваді не стане ні холод, ні спека, ні сама старість. Дбай же про те своє майно, що з віком стає не гіршим, а кращим. Не велю тобі, одначе, повсякчас хилитися над книжкою чи табличками: душі теж потрібно дати якусь перерву. Але не з тим, щоб вона розслабилась, а лише перепочила. Прогулянка на лектиці, до речі, й тіло тобі розрухає, і заняттям не перешкодить: можеш читати, можеш диктувати, можеш розмовляти, слухати. Та й піша прогулянка не заважає тобі віддатись будь-якому з тих занять.

Не раджу тобі нехтувати напруженням голосу. Липі не піднімай його, а потім не понижуй ступенями й визначеними ладами. А може, хочеш оволодіти ще й мистецтвом прогулянки? Тоді довірся тим, кого голод спонукав до чудернацьких наук: один із них розмірюватиме твій крок, інший приглядатиметься, як під час їжі рухаються твої щелепи, одне слово, настільки просунуться ті наставники, наскільки потуратимеш їхньому зухвальству своєю терпеливістю та легковір'ям.— "То що? Виходить,' починати треба з крику, з найбільшого напруження голосу?" — У стан збудження входимо поступово, і це настільки природно, що й при сварці спочатку перекидаються словами, а тоді вже починають галасувати. Ніхто ж бо, тільки-но розкривши рота, не закликає у свідки римський народ. Тож висловлюй своє обурення відповідно до душевного пориву: то бурхливіше, то погідніше, наскільки тебе спонукає сила твого голосу. Коли ж переходитимеш до природного його звучання, то хай влягається він помірно й скромно, а не падає раптово, обриваючись. Хай прямує, так би мовити, Серединною стежкою, а не розгулює по-простацькому, за звичаєм неуків. Одне слово, докладай зусиль не для того, щоб удосконалювати голос, а щоб голосом удосконалювати слухачів.

Так я звільнив тебе від чималого тягаря. До того добродійства матимеш іще й грецький даруночок. Ось тобі чудова настанова: "Життя нерозумних людей безпросвітне і сповнене страху, бо все воно поривається у майбутнє".— Хочеш знати, чиї то слова? Того самого, кому належать попередні.