Морський Вовк - Сторінка 27

Білий хребет хвилі піднявся над ним і розсипався сніжно-білим порохом. Тоді напівзатоплена шлюпка виринула. Ліч вихлюпував воду, а Джонсон із сполотнілим, переляканим лицем наліг на стерно.

Вовк Ларсен різко засміявся мені в вухо і пішов до навітряного борту. Я гадав, що він дасть наказ лягти в дрейф, але судно йшло далі своїм курсом, ніякої команди капітан не віддав. Луїс незворушно стояв за штурвалом, але я помітив, як матроси, що купчилися спереду, тривожно поглядають у наш бік. Тим часом "Привид" ішов усе далі, і шлюпка зменшилась уже до ледь помітної цяточки, коли раптом пролунав голос Вовка Ларсена — вій звелів повернути на правий галс.

Ми пішли назад, назустріч шлюпці, що змагалася з хвилями; врешті було спущено бом-клівер, і ми лягли в дрейф з навітряного боку, милі за дві від неї. Мисливські шлюпки не пристосовані плисти проти вітру. Вони мусять триматися навітряного боку, і коли вітер свіжішає, він жене їх просто до шхуни. Але тепер, серед цієї дикої стихії, для Ліча й Джонсона не було іншого порятунку, крім "Привида", і вони почали відважний бій із вітром. Серед високих хвиль вони насилу посувалися вперед. Щохвилини їх загрожувало затопити. Знов і знов бачили ми, як шлюпка влітала на білопінні хребти величезних хвиль, втрачала хід, і її відкидало назад, мов той корок.

Джонсон був знаменитий моряк, шлюпку він вів так само вправно, як і шхуну. За півтори години він майже прибивсь до нас, вийшовши нам за корму і гадаючи дальшим галсом підійти до борту.

— То ви передумали? — буркнув Вовк Ларсен чи до себе, чи то до них, наче вони могли його почути.— Ви хочете назад, га? Ну що ж, підходьте.

— Стерно під вітер! — скомандував він Уфті-Уфті, що тим часом змінив Луїса за штурвалом.

Команда лунала за командою. Коли шхуна вивернулась під вітер, було попущено фока— і грота-шкоти. І саме тоді, коли Джонсон, нехтуючи небезпекою, віддав шкот, "Привид" рвонувсь уперед. Шлюпка пройшла в нас за кормою не далі як за сто футів. І знову Вовк Ларсен засміявся й махнув їм рукою: йдіть слідом за судном. Очевидно, він надумав погратися з ними, думав я, провчити не биттям, а на такий манір, хоч така наука для вутлого суденця була надто небезпечна — його щохвилини могло затопити.

Джонсон швидко повернув шлюпку і погнався за нами. Нічого іншого йому не лишалося. Навкруги на них усюди чигала смерть. Котрась із цих величезних хвиль рано чи пізно накриє шлюпку, перекотиться через неї — і край.

— Ото потерпають сердеги... Видима ж смерть,— шепнув мені на вухо Луїс, коли я йшов наперед, щоб дати наказ згорнути бом-клівер і стаксель.

— О, він скоро ляже в дрейф і підбере їх,— відказав я бадьоро.— Він хоче тільки провчити їх, та й годі.

Луїс подививсь на мене проникливо й спитав:

— Ви так гадаєте?

— Атож,— відповів я.— А ви?

— Я тепер весь час гадаю лиш про одне — про власну шкуру,— мовив він.— Дивом дивуюсь я — як воно на світі буває. В таку халепу мене та зайва чарчина у Фріско вкинула! Але вам буде ще гірша халепа — через оту жінку, що тепер у каюті. Я ж добре знаю вашого брата!

— Що ви маєте на думці? — поквапно спитав я, бо, пустивши свою стрілу, він відвернувся.

— Що маю на думці? — скрикнув він.— І ви мене питаєте? То пусте, що я маю на думці. Що онде Вовк має на думці, Вовк — ось про що ходиться!

— В разі якої пригоди ви мені поможете? — запитав я несамохіть, бо ж він висловив мої власні страхи.

— Чи поможу я вам? Старий гладкий Луїс помагатиме собі, і з того йому досить мороки буде. Це ще тільки починається, кажу я вам, тільки починається.

— Не думав я, що ви такий боягуз,— піддрочив його я.

Він кинув на мене презирливий погляд.

— Коли вже я не зважився помогти отим нерозважним сердегам,— він показав на маленьке вітрило за кормою,— то невже ви думаєте, що я дам розчерепити собі голову за жінку, що її до сьогодні й у вічі не бачив?

Обурений, я повернувся і пішов за корму.

— Згорніть топселі, містере Ван-Вейдене,— сказав Вовк Ларсен, коли я піднявся до нього на ют.

Той наказ був мені полегкістю, і я вже не так хвилювався за долю тих двох у шлюпці. Мабуть-таки Ларсен не хоче відриватися задалеко від них. У мене зажевріла надія, і я швидко виконав наказ. Ледве я розкрив рота, щоб віддати потрібні команди, як одні матроси прожогом кинулися до фалів і ніралів, а інші подерлись нагору до вантів. Вовк Ларсен тільки похмуро осміхнувся, загледівши те завзяття.

І все-таки шлюпка відставала все далі. Коли вона була вже за кілька миль від нас, ми лягли в дрейф і стали чекати. Всі пильнували за її наближенням, навіть Вовк Ларсен, хоч він єдиний був цілком спокійний. Луїс, що гостро вдивлявся вдалину, не міг приховати неспокою, який відбивався йому на обличчі.

Шлюпка підходила все ближче й ближче, стрибаючи серед зеленого кипіння, мов жива. Вона то підносилася, то падала, то злітала на величезний пінявий хребет, а то зникала за ним, щоб знову виринути. Віри не йнялося, що вона може ще лишатись ціла, але раз у раз ставалося те неймовірне: вона виносилась на хвилю. Налетів дощ, і з-за водяної запони вона виринула майже коло нас.

— Стерно на борт! — загорлав Вовк Ларсен і, сам стрибнувши до штурвала, різко крутнув його.

Знову "Привид" рвонувсь і помчав уперед. Цілих дві години Джонсон і Ліч ганялись отак за нами. Ми лягали в дрейф і знову втікали, тоді ще й ще робили те саме, і весь час за кормою клапоть вітрила то підстрибував під саме небо, то провалювався в безодню. Він був за чверть милі від шхуни, коли густий дощ, налетівши, заховав його від нас. Більше ми його не побачили. Дощ пронесло, але клаптик вітрила вже не виднів на розбурханій воді. Мені здалося, що на високій хвилі майнуло чорне дно шлюпки. То було все. Життя Джонсона і Ліча урвалося.

Матроси все тіснилися на шкафуті. Ніхто з них не пішов униз, ніхто не промовив ані слова. Всі стояли, не важучись глянути один на одного. Кожен ніби скам'янів у глибокій задумі, немов не вірячи в те, що сталося у нього перед очима. Та Вовк Ларсен не дав їм довго думати. Шхуна лягла на свій курс — до котикових табунів, а не до Йокогами. Тепер матроси тягли снасті вже без того завзяття, були мляві й понурі, а прокльони, що зривалися з їхніх уст, були теж якісь мляві. Інша річ мисливці. Невгамовний Смок розповідав уже якогось анекдота, і його товариші, спускаючись у кубрик, гучно реготали.

Йдучи завітряним бортом на корму, я побачив біля камбуза одного з урятованих — механіка. Він підступив до мене, обличчя його було бліде, губи тремтіли.

— Ради бога, сер, що це за судно? — вигукнув він.

— А що ви, самі не бачите? — відповів я майже брутально, бо мені самому серце рвалося з туги й страху.

— Ви ж обіцяли! — сказав я Вовкові Ларсенові.

— Коли я обіцяв, я не думав брати їх на судно,— відповів він.— В кожному разі ви повинні визнати, що я їх і пальцем не торкнув.— І засміявсь:— Так-так, навіть пальцем не торкнув!

Я нічого не відказав. Я був такий ошелешений, що не міг здобутися на слово. Мені треба було зібрати думки докупи. Тепер на мені лежала відповідальність за ту жінку, що спала там, унизу в каюті, і єдина розважна думка блимала у мене в голові: не треба нічого робити згарячу, коли я хочу якось помогти їй.

РОЗДІЛ XX

Решта дня проминула без пригод. Шторм, "промочивши нам зябра", поволі стихав. Механіка й трьох мастильників після запальної розмови з Вовком Ларсеном, убравши в старі лахи, що знайшлися в судновій коморі, розподілили по різних шлюпках під команду мисливців, призначили на вахти і спровадили в кубрик на баку. Вони пішли, ще обурюючись, але не дуже голосно. Вони були вже добре налякані тим, що бачили, і починали розуміти, що за людина Вовк Ларсен, а те, що вони почули про нього в кубрику, відбило їм і зовсім охоту опинатись. Міс Брустер — так назвав урятовану жінку механік — усе спала. За вечерею я прохав мисливців розмовляти тихше, щоб її не потурбувати. Вона показалася лише вранці другого дня. Я хотів був подати їй сніданок до каюти, але Вовк Ларсен заборонив. Хто вона така, що гребуватиме нашим товариством за столом у кают-компанії? — так спитав він.

Її поява за столом мала досить кумедні наслідки. Мисливці мовчали, наче води в рот понабиравши. Тільки Джок Горнер і Смок не зніяковіли: вони крадькома поглядали на неї і навіть устрявали в розмову. Решта четверо, повтуплювавши очі в свої тарілки, старанно й зосереджено жували; вуха їхні рухались у такт щелепам, як ото в багатьох тварин.

Спочатку Вовк Ларсен говорив мало, хіба що відповідав, коли до нього зверталися. Не те що він почував себе ніяково. Зовсім ні. Ця жінка була новий тип людини для нього, іншої породи, ніж усі ті, що він досі знав, і це його цікавило. Він уважно розглядав її, його очі майже не відривалися від її обличчя, хіба лиш коли слідкували за рухами рук або пліч. Я теж придивлявся до неї, і хоч розмовляли ми, власне, тільки з нею вдвох, я якось нітився і не зовсім опанував себе. Ларсен поводився цілком невимушено і був сповнений непохитної самопевності; жінки він боявся не більше, як шторму або бійки.

— А коли ж ми будемо в Йокогамі? — спитала вона, обернувшись до нього і дивлячись просто йому в вічі.

Запитання навпростець! Щелепи у всіх спинилися, вуха перестали рухатись, і, хоч очі були повтуплювані в тарілки, кожен чекав відповіді нетерпляче.

— Місяців за чотири; може, за три, якщо сезон скінчиться раніше,— сказав Вовк Ларсен.

Їй, видно, аж дух забило. Затинаючись, вона сказала:

— А... а я думала... мені сказали, що до Йокогами тільки день пливти. Ви...— Вона зовсім замовкла й обвела поглядом не дуже принадні обличчя людей, що повстромляли очі в тарілки.— Ви не маєте права...— закінчила вона врешті.

— Про це ви побалакаєте з містером Ван-Вейденом,— відповів він, глузливо кивнувши в мій бік,— Містер Ван-Вейден у нас, так би мовити, авторитет у таких питаннях, як право. А я, простий моряк, дивлюся на справу трохи інакше. Можливо, вам це видасться нещастям — лишатися з нами, але для нас це, безперечно, велике щастя.

Він, осміхаючись, подивився на неї. Вона спустила очі під його поглядом, але враз підвела їх знову і з викликом зиркнула на мене. Я прочитав у тому погляді невисловлене запитання: "Чи справедливо це?" Але я вирішив, що повинен грати нейтральну роль, і не відповів.

— Як ви гадаєте? — уже вголос запитала вона.

— Це таки нещастя, коли ви маєте якісь невідкладні справи, що їх вам треба владнати протягом найближчих місяців.