Мудрець Країни Оз - Сторінка 5

Незабаром Дороті зустріла Клаптикову Дівчинку й запитала її:

— Що ти збираєшся подарувати Озмі на день народження?

— Я склала для неї пісеньку, — відповіла кумедна Клаптикова Дівчинка, яку здебільшого звали просто "Клаптиком". Ця дівчинка, хоч і була набита ватою, проте мала надзвичайно строкатий клаптиковий мозок, у якому все плуталось. — Моя пісенька дуже весела, а співати її треба так:

Я дурненька.

Ви — умненька.

Люба Озмо!

Що співаю,

Я не знаю,

Але щастя вам бажаю,

Люба Озмо!

Я із клаптиків пошита,

Грубо ватою набита;

Я строката, некрасива.

Ви ж — розумна і вродлива.

Хай щастить вам щохвилини

В будні дні і в іменини,

Люба Озмо!

— Ну як, Дороті, подобається? — запитала Клаптикова Дівчинка.

— А чи справді цей віршик гарний, Клаптичку? — невпевнено запитала Дороті.

— Гарніший за будь-яку пісню, — відповіла та. — І я придумала йому чудову назву. Я назову пісеньку так: "Коли в Озми іменини, всі мусять бути веселими, бо вона ж не винувата, що колись народилась".

— Це, Клаптичку, довгувата назва, — сказала Дороті.

— Зате модна, — відповіла Клаптикова Дівчинка, перевернувшись у повітрі й ставши на одну клаптикову ніжку. — В наші дні назви іноді бувають довшими за самі пісні.

Дороті попрощалася з нею і повільно пішла до палацу. Але тут вона зустріла Бляшаного Лісоруба, який тільки ступив на парадні сходи.

— Що ти думаєш подарувати Озмі на день народження? — запитала його дівчинка.

— Це таємниця, але тобі я скажу, — відповів Бляшаний Лісоруб, який одночасно був і маршалом в Краю Моргунів. — Я наказав своїм людям зробити Озмі гарненький пояс з чудовими бляшаними самородками. Кожен бляшаний самородок буде оздоблений разком смарагдів, саме так, щоб відтінити красу бляшок. Пряжка на поясі буде з чистої бляхи! Хіба не красиво?

— Я певна, що це їй сподобається, — сказала Дороті. — А ти не підкажеш, що б могла подарувати я?

— На жаль, Дориті, нічого не можу порадити. Я три місяці сушив голову, поки придумав свій подарунок Озмі.

В глибокій задумі дівчинка обійшла навколо палац і там раптово зіткнулась із Страшилом, знаменитим опудалом Країни Оз, якому щойно двоє людей з палацу напхали ноги свіжою соломою.

— Що ти подаруєш Озмі на день народження? — запитала Дороті.

— Я хочу вразити її, — відповів Страшило.

— Розкажи мені, чим, я мовчатиму, — пообіцяла Дороті.

— Тоді слухай: у мене вже є для неї кілька солом'яних капців — з щирозолотистої соломи, завваж собі, і сплетених надзвичайно майстерно. Озма завжди захоплювалась моєю солом'яною начинкою. Отже, я певен, що їй сподобаються ці гарненькі солом'яні капці.

— Озма буде рада всьому, що їй подарують люблячі друзі, — сказала дівчинка. — А мені просто біда, любе опудалко. Я хочу подарувати Озмі таке, чого в неї ще не було, а ніяк не можу придумати.

— Те саме й мені не давало спокою, поки я не вигадав капці, — відповів Страшило. — Ти подумай іще, Дороті. Тільки так можна витиснути з себе щось путяще. Коли б я не був таким кмітливим, то ніколи б не придумав цих солом'яних взуваночок на Озмині ніжки.

Дороті попрощалася з опудалком Страшилом і пішла до себе в кімнату. Там вона сіла і спробувала ще раз добре подумати. На підвіконні, скрутившись калачиком, лежало Рожеве Кошеня. Дороті спитала в нього:

— Що б я могла подарувати Озмі на день народження?

— О, та віднеси їй молочка, — відповіло Рожеве Кошеня. — Це найкраще, що я знаю.

Кучерявий чорний песик розлігся в ногах у Дороті її подивився на неї розумними очима.

— А ти що порадиш, Тото? — звернулась до нього дівчинка — Який подарунок був би найкращий для Озми?

Маленьке чорне собача помахало хвостиком.

— Твоя любов, — сказало воно. — Озма хоче, щоб її дуже любили.

— Але ж я й так дуже люблю її, Тото!

— Тоді скажи Озмі, що тепер ти любиш її вдвоє дужче, ніж раніш.

— Це буде неправда, — заперечила Дороті, — бо я завжди любила її так, як тільки могла. А потім, знаєш, Тото, я хочу зробити Озмі якийсь подарунок, бо всі готують їй подарунки.

— Он воно що! — глибокодумно промовив Тото. — А чому б тобі не подарувати Озмі оте ні на що не здатне Рожеве Кошеня?

— Ні, Тото. це не годиться.

— То подаруй їй шість поцілунків.

— Це теж не годиться.

— Ти хочеш вигадати щось особливе, Дороті, — сказав песик. — На мою думку, ти далеко перебірливіша, ніж буде сама Озма.

Дороті вирішила, що зараз їй може допомогти тільки добра Клінда, прекрасна чарівниця Країни Оз, близька та віддана подруга Озми. Але замок Клінди стояв у Краю Балакунів і до нього було дуже далеко.

Тоді маленька дівчинка пішла до Озми й попросила дозволу скористатись Дерев'яною Конячкою та королівською Червоною Каретою, щоб поїхати до Клінди. Дівчина-правителька поцілувала принцесу Дороті й люб'язно дала на це дозвіл.

Дерев'яна Конячка була одним з найдивовижніших створінь у всій Країні Оз. За тулуб їй правила невелика колода, а за ноги — чотири деревних пагони, ввіткнуті в тулуб. На місці очей були сучечки, на передньому кіпці колоди — пропиляний рот. а замість вух вставлені дві трісочки. Невеличка гілочка стирчала на задньому кінці колоди Вона заміняла хвіст.

Озма сама, в одну з своїх ранніх подорожей, вдихнула життя в Дерев'яну Конячку, і була така прихильна до цього кумедного створіння, що підкувала його дерев'яні копитця золотими підківками, які ніколи не зносяться. Дерев'яна Конячка була прудка і слухняна, і хоч вона вміла розмовляти, проте завжди мовчала, поки до неї не звертались. Коли Дерев'яну Конячку запрягали в Червону Карету, зовсім не потрібно було віжок, бо всі накази їй віддавали звичайною мовою.

Дороті тільки сказала, що їй треба до палацу Клінди, і Дере'вяна Конячка помчала її з шаленою швидкістю.

— Кліндо, що ви збираєтесь подарувати Озмі на день народження? — сказала Дороті, коли її привітала знаменита чарівниця. Це була висока й струнка дівчина, з гарними й величавими рисами обличчя, одягнута в чудову сукню, що дуже їй пасувала.

Чарівниця посміхнулась і відповіла:

— Зайди до мене в пашіо,{Пашіо — внутрішній дворик.} я покажу тобі.

Вони прийшли на місце, яке було з усіх боків оточене флігелями високого замку, але не мало над собою даху. Тут росло безліч квітів, били фонтани, височіли прекрасні статуї і стояло багато диванчиків та крісел з полірованого мармуру, оздоблених різьбленим золотом. На диванчиках і кріслах сиділо п'ятдесят найвродливіших молоденьких дівчат, Кліндиних подруг, яких привезли сюди з усіх кінців Країни Оз за їх розум, красу і лагідну вдачу. То була велика честь — потрапити в подруги до Клінди.

Коли Дороті ввійшла за чарівницею в цей мальовничий дворик, всі п'ятдесят дівчат ткали, і їх човники виблискували зеленкуватими і наче кришталевими нитками, яких маленька дівчинка ніколи ще не бачила.

— Що це таке, Кліндо? — запитала вона.

— Один з моїх останніх винаходів, — пояснила чарівниця. — Я знайшла спосіб робити нитки із смарагдів, спершу розм'якшуючи камінці, а потім розсукуючи їх на довгі шовковисті волокна. З цих смарагдових ниток ми тчемо матерію, щоб пошити Озмі чудову святкову сукню на її іменини. Придивись, як міняться і сяють нитки, — наче самі смарагди, з яких вони зроблені! Отже нове вбрання Озми буде чимось досі небаченим у цілому світі і якнайкраще насуватиме нашій улюбленій правительці чарівної Країни Оз.

Дороті захоплено дивилась широко розкритими очима на смарагдову матерію, клапоть якої вже виткали дівчата.

— Я ніколи не бачила нічого красивішого! — зітхнувши, промовила вона. — Але скажи мені, Кліндо, що можу я подарувати нашій правительці?

Добра чарівниця задумалась. Нарешті вона сказала:

— Як завжди, в день народження Озми в столичному палаці відбудеться великий бенкет, на який прийдуть усі наші друзі. Тому, я гадаю, що ти могла б спекти великий іменинний пиріг для Озми й поставити навколо нього свічки.

— О, всього лише пиріг! — розчаровано вигукнула Дороті.

— Нема нічого кращого на день народження, — заперечила їй чарівниця.

— А скільки ж свічок поставити на пиріг? — запитала дівчинка.

— Суцільне коло, — відповіла Клінда, — бо ніхто не знає, скільки Озмі років, хоч нам вона здається зовсім молодою, така вона свіжа та гарна.

— Пиріг не дуже схожий на подарунок, — упиралась Дороті.

— А ти зроби незвичайний пиріг, — порадила чарівниця. — Хіба ти забула про дві дюжини живих дроздів, запечених у пиріг? Ну, ти можеш взяти для свого пирога не дроздів, а щось інше, набагато цікавіше.

— Але що? — нетерпляче запитала Дороті.

— Коли я тобі скажу що, то пе вже буде не твій подарунок Озмі, а мій, — з посмішкою відповіла чарівниця. — Подумай над цим сама. Я певна, ти знайдеш щось незвичайне, що додасть багато радості й веселощів на святковому бенкеті в Озми.

Дороті подякувала своїй старшій подрузі, сіла в Червону Карету й наказала Дерев'яній Конячці одвезти її назад до палацу в Смарагдовому Місті.

По дорозі вона весь час напружено думала, як зробити іменинний пиріг незвичайним, і нарешті надумала.

Приїхавши додому, вона одразу ж пішла до Мудреця Країни Оз, у якого була окрема кімната у найвищій вежі палацу, де він, на прохання Озми, розробляв науку чарів, щоб людям Країни Оз жилося щекраще.

Мудрець і Дороті були нерозлучними друзями і зробили разом багато захоплюючих подорожей.

Мудрець Країни Оз — маленький чоловічок з лисою головою, гострими очима і круглим, життєрадісним обличчям. Він щиросердий, простий, веселий і зовсім не гордовитий. Через те його дуже люблять усі жителі Країни Оз.

— Друже, — сказала Дороті, — я хочу, щоб ви допомогли мені підготувати подарунок на день народження Озмі.

— Я завжди радий зробити приємне для тебе та Озми, — відповів він. — А що ти надумала, Дороті?

— Я хочу спекти великий пиріг, з глазуррю й свічками і, знаєте, з усякими такими штукенціями.

— Дуже добре, — сказав Мудрець.

— Посередині цього пирога я хочу залишити по рожнє місце, прикривши його тільки дашком з глазурі, — вела дівчинка далі.

— Дуже добре, — ще раз повторив Мудрець, киваючи лисою головою.

— А в цю порожнину, — сказала Дороті, — хочу сховати багато мавпочок по три дюйми кожна. Коли пиріг поставлять на бенкетний стіл, мавпочки розіб'ють глазур і почнуть танцювати на скатерті. Потім я хочу, щоб мавпочки розрізали пиріг на шматочки і роздали всім гостям.

— Вибачай мені! — закричав маленький Мудрець, заливаючись сміхом. — Оце й усе, чого ти хочеш, Дороті?

— Майже, — відповіла дівчинка. — Але ви Мудрець і, може, придумаєте щось цікавіше для мавпочок?

— Не так швидко, — відповів той. — А потім, де ти візьмеш таких крихітних мавпочок?

— Отут ви й повинні мені допомогти, — сказала Дороті. — У диких лісах в Краю Балакунів живе безліч різних мавп.

— Великих! — перебив її Мудрець.

— Так, великих.