На Маті Макалоа - Сторінка 21

Він придивився до ділового життя на Гаваях і сповнився великого шанолюбства. Щоб грунтовно опанувати торгівлю та англійську мову, він шість місяців був за крамаря на плантації. На кінець своєї служби він знав про ту крамницю більше, ніж будь-який управитель плантації знає взагалі про будь-яку підпорядковану йому крамницю. Коли він лишав ту роботу, то отримував уже на місяць сорок золотих, або вісімдесят колоніальних доларів, і почав набирати тіла. До законтрактованих кулі він тепер ставився згорда. Управитель запропонував йому підвищення — шістдесят золотих доларів, що за рік склало б казкову суму: тисячу чотириста сорок колоніальних доларів, або в сімсот разів більше за його річний заробіток на річці Янцзи, де він працював як двонога конячина, отримуючи одну чотирнадцяту цента за кожну джонку.

Проте А Кім не лишився, а поїхав до Гонолулу й почав усе спочатку у великій універсальній крамниці "Фонг і Чоу Фонг" за п'ятнадцять золотих доларів на місяць. Він пробув там півтора року, а коли йому минуло тридцять три, пішов звідти, хоч господар-китаєць платив йому вже по сімдесят п'ять доларів. Отоді він і повісив на фасаді таблицю "КОМПАНІЯ А КІМ. УНІВЕРСАЛЬНА КРАМНИЦЯ". А ще від кращих харчів у його постаті з'явився перший натяк на округлість дині, що пізніше стала його основною прикметою.

З кожним роком А Кімові краще велося, і надії, які подавала його постать, мали от-от здійснитися; сам він був уже членом вибраного й могутнього Гаї Гум Тонга, а також об'єднання китайських купців і звик до ролі господаря на обідах, що коштували більше, ніж він міг би заробити за тридцять років праці на одинадцятому порозі. Двох речей йому не вистачало: дружини і матері, що частувала б його палицею, як колись.

У тридцять сім років А Кім перевірив свій рахунок у банку. Там виявилося три тисячі золотих доларів. За дві з половиною тисячі і невеличку заставну він міг купити триповерховий легкий будинок і навічно землю, де стояв той будинок. Але тоді на дружину лишалося тільки п'ятсот доларів. Фу Ї-по мав на відданні дочку з маленькими ногами, яку ладен був привезти з Китаю і продати за вісімсот доларів, додавши витрати на дорогу. Навіть більше: він погоджувався взяти п'ятсот доларів готівкою, а на триста одержати шестивідсотковий вексель.

А Кімові, вгодованому тридцятисемирічному парубкові, справді хотілося мати дружину, а надто з маленькими ногами; він-бо народився і виховався в Китаї, і образ жінки з маленькими ногами глибоко ятрив йому серце. Але ще дужче, куди дужче, ніж дружини з маленькими ногами, йому бракувало матері та солодких ударів її палиці. Отож він відхилив вигідні умови Фу Ї-по, а натомість куди меншим коштом привіз матір і зробив її з служниці в голови гільдії річкових кулі, що отримувала за рік один долар і на тридцять центів одягу, господинею свого гонолульського триповерхового будинку з двома служницями, трьома клерками і швейцаром, не кажучи вже про цілі стоси краму на полицях, ціна якого досягала десяти тисяч доларів; там можна було знайти все — від дешевого ситцю до найдорожчих шовків з вишитими візерунками.

Бо треба сказати, що навіть уже тоді А Кімова крамниця обслуговувала американських туристів.

Тринадцять років А Кім прожив порівняно щасливо — мати господарювала в домі і систематично його била, справедливо й несправедливо, за дійсні провини й вигадані. А через тринадцять років він дужче ніж будь-коли серцем і головою відчув тугу за дружиною, а крижами — за сином, що лишився б після нього і продовжив династію "Компанія А Кім". Це була мрія, що хвилювала чоловіків ще відтоді, як вони почали привласнювати собі право на полювання, монополізувати піщані обмілини на риболовлю і нападати на чужі селища, змушуючи їхніх мешканців братися до мечів. Ця мрія однаково властива королям, мільйонерам і китайським купцям з Гонолулу, хоч вони й дякують богові, що він створив їх хай і на свою подобу, але не схожими один на одного.

Ідеал жінки, що захоплював А Кіма в п'ятдесят років, був не схожий на той, що захоплював його в тридцять сім. Тепер він хотів дружини не з маленькими ногами, а незалежної, що вільно ступає нормальними ногами, і чомусь вона у вденішніх мріях і нічних снах з'являлася йому в образі Лі Фа, Сріблястої Місячної Квітки. Байдуже, що вона була дочкою матері каначки і двічі повдовіла, що вона носила спідниці білих дияволиць, корсет і черевички на високому підборі! Вона його вабила. Здавалося, ніби сама доля призначила, щоб вони разом почали рід, який у багатьох поколіннях буде володіти й керувати універсальною крамницею "Компанія А Кім".

— Я не хочу, щоб у мене була невістка тільки наполовину паке, — часто казала А Кімові мати ("паке" по-гавайському звуться китайці). — Моя невістка має бути чистокровна паке, як ти, мій син, і я, твоя мати. І вона повинна носити штани, як носили їх усі жінки в нашому роду. Жінка в спідниці білих дияволиць і в корсеті не може як слід шанувати наших предків. Корсет і пошана до предків не ходять у парі. Так і в тієї безсоромної Лі Фа. Вона зухвала, незалежна й не коритиметься ані своєму чоловікові, ані матері свого чоловіка. Ця нахаба уявлятиме собі, що вона — джерело життя й основоположниця роду, і не визнаватиме предків, які були до неї. Вона глузує з наших кадильних свічок, молитовників і домашніх богів, мені про це достеменно відомо…

— Від місіс Чанг Люсі, — простогнав А Кім.

— Не тільки від місіс Чанг Люсі, о сину мій. Я багатьох розпитувала. Принаймні чоловік із десять чуло, як вона називала наші кумирні мавпятниками. Це її слова, тієї, що їсть сиру рибу, сирих черепашок і печених собак. Наші кумирні — мавпятники! Але заміж вона залюбки вийшла б за тебе, за мавпу, бо твоя крамниця — справжній палац, а багатство зробило тебе великою людиною. Вона вкриє ганьбою і мене, і твого батька, що давно помер чесною смертю.

До цього питання вони більше не поверталися. А Кім знав, що мати правду каже. Недарма Лі Фа народилася сорок років тому від батька китайця, що відмовився від давніх традицій, і матері каначки, найближчі предки якої порушили табу, скинули своїх полінезійських богів і легковажно почали дослухатися до проповідей християнських місіонерів про їхнього далекого, невидимого бога. Лі Фа, освічена жінка, що вміла читати й писати по-англійському, но-гавайському і трохи по-китайському, заявляла, буцімто ні в що не вірить, хоч у глибині душі й побоювалася кагунів (гавайських чаклунів), які, вона була певна, могли відігнати біду або, навпаки, накликати смерть. А Кім добре розумів, що Лі Фа ніколи не ввійде в його дім на те, щоб складати шану його матері й бути їй рабинею, як споконвіку заведено в китайців. З погляду китайців Лі Фа була сучасною жінкою, феміністкою; вона їздила верхи, в нескромному вбранні красувалася на пляжі Вайкікі, а на луау (бенкетах) не раз, на превелику радість пліткарів, витанцьовувала гулу з людьми, не вартими й доброго слова.

Сам А Кім, на покоління молодший за свою матір, теж був отруєний духом сучасності, хоч давній лад тримався в ньому так міцно, що потай А Кім відчував, як його торкається закурена рука минулого. Проте він страхував своє майно і своє життя, збирав кошти для місцевих китайських революціонерів, що хотіли перетворити Небесну імперію в республіку, підтримував команду бейсболістів з гавайських китайців, що перемогла в цьому американському спорті самих американців, розмовляв про теософію з японським буддистом і постачальником шовку

Катсо Сугурі, давав хабарі поліції, вносив свою пайку праці та грошей в політику анексованих Гаваїв і намірявся купити машину. А Кім ніколи не зважувався заглянути собі в душу й поміркувати, в чому він відступив від давніх звичаїв. Його мати належала старовині, він шанував її і був щасливий під її палицею. Лі Фа, Срібляста Місячна Квітка, належала новому часові, а все ж без неї А Кім не міг бути зовсім щасливий.

Бо він кохав Лі Фа. Повновидий, як місяць, схожий постаттю на диню, спритний ділок, збагачений досвідом п'ятдесяти років життя, А Кім ставав поетом, коли думав про Лі Фа. Для неї він вигадував цілі поеми наймень, перевтілював її у квітки і філософські абстракції краси й довершеності. Для нього, єдиного з усіх чоловіків на світі, вона була Квіткою Сливи, Тишею Жіночності, Квіткою Раювання, Місячною Лілеєю і його Цілковитим Спокоєм. І коли він мурмотів ті солодкі наймення любові, йому здавалося, що в них відлунює шепіт потоку, голос срібного дзвоника, духмяність олеандр і ясмину. Вона була для нього поемою про жінку, лірикою серця, небесною втіхою для тіла й для душі, долею і щастям, призначеними йому ще до того, як боги створили першого чоловіка і першу жінку, ті самі боги, що з примхи створили всіх чоловіків і всіх жінок на радощі й на горе.

Та мати дала йому в руки пензлик і поклала перед ним на столі письмову табличку.

— Намалюй ієрогліф "одружуватися", — звеліла вона.

Він послухався, майже не здивувавшись, і з майстерністю, властивою китайцям, що мали добру вправу в письмі, намалював символічний знак.

— Розшифруй його, — наказала мати.

А Кім глянув на неї; він хотів їй догодити, але не знав, чого вона хоче.

— З чого цей ієрогліф складається? — наполягала вона. — Що означає кожен з трьох складників, які разом дають: "одружуватися", "одруження", "шлюб і весілля чоловіка з жінкою"? Намалюй їх, намалюй усі три окремо, щоб ми побачили, як розумні стародавні мудреці скомпонували ієрогліф "одружуватися".

А Кім послухався, намалював їх і побачив, що один із складників означає руку, другий вухо, а третій жінку.

— Прочитай їх, — звеліла мати. І він прочитав.

— Так воно й є, — мовила мати. — В цьому й полягав великий зміст ієрогліфа "одружуватися". Таким віддавна було одруження, і таким воно завжди буде в моїй хаті. Чоловіча рука бере жінку за вухо і веде її до свого дому, де вона має коритися йому і його матері. Отак і мене взяв колись за вухо твій батько, що давно помер чесною смертю. Я придивилася до твоєї руки. Вона не така, як у твого батька. І я придивилася до вуха Лі Фа. Ти її ніколи не приведеш за вухо. Не таке воно в неї. Я ще Довго житиму і до самої смерті буду господинею в домі свого сина, як велить наш давній звичай.

— Але ж вона моя шановна мати, — виправдувався А Кім перед Лі Фа.

Він був трохи збентежений, бо Лі Фа, довідавшись, що місіс Тай Фу пішла до храму китайського ескулапа принести в жертву сушену качку й помолитися за своє кволе здоров'я, скористалася з нагоди і відвідала його в крамниці.

Лі Фа склала свої зухвалі, непідмальовані губи так, що вони скидалися на ледь розпуклий трояндовий пуп'янок, і відповіла:

— Для Китаю це, може, й добре.