Наодинці з акулами - Сторінка 3

Бен знову став чекати.

Його не бентежило те, що він ще раз опинився в оточенні цих страховищ, від яких зазнав стільки лиха. У клітці він почував себе цілком безпечно. Але Бен виразно відчув біль у руці, куди минулого разу вп'ялися зуби акули. Боліло в тій частині руки, якої вже не було.

"Останній раз, — сказав він сам собі. — Останній хід — і більше не гратиму. Треба подумати й про хлопця…"

Бен і сам вважав, що надто вже добре вміє пристосуватись до обставин. Це корисно, коли літаєш над канадськими лісами, і при такій безладній роботі, яку йому доводилось виконувати в Єгипті. Оглядаючись назад, він зрозумів, що вміння пристосуватись стало його другою натурою. Та й як інакше міг би працювати й навіть просто вижити такий льотчик, як він? Проте не можна будувати на цьому життя людині, якій треба ростити сина. І, поглядаючи на шершаву шкіру акули, що була від нього на відстані якихось шести футів, Бен вирішив, що доведеться про це добре поміркувати у вільний час. Йому зовсім не хотілося, щоб Деві ріс таким, як він.

Дві акули кинулись на м'ясо, а потім безстрашно пропливли повз клітку. Бен націлив на них об'єктив.

— Ну, мене ти не схопиш! — сказав він, коли одна з акул вернулася, щоб подивитись на нього. — Дзуськи!

Тепер у Бена був багатий вибір: перед ним плавало п'ять чи шість акул. Деякі з них належали до породи акул-велетнів, дві були плямистими "кішками". Одна лежала на дні великої підводної скелі мертвого корала, в тому самому місці, де він сподівався побачити скатів. До цієї скелі Бен прикріпив розчалку, що держала клітку.

"Тільки не поспішай!" — у думці сказав він сам собі.

Йому завжди хотілося знімати дуже короткі шматки. Він підтримував камеру обрубком руки. Було боляче, але якось виходило. Раптом одна з акул-велетнів зухвало наблизилась до клітки і, відпливаючи, вдарила по ній хвостом.

Клітка нахилилась назад, потім уперед і мало не перекинулась на бік; її тримали вірьовки, якими Бен прив'язав клітку до коралового рифу. Він почекав, доки клітка перестала хитатись, і вирішив, що вже годі. До того ж у камері кінчилася плівка.

— Ще раз, і все, — сказав він Деві, випливши на поверхню.

— Чому акула вдарила по клітці? — запитав Деві.

Він усе бачив зверху, але Бен ухилився од відповіді.

— Хто його знає, — пробурчав він. — Випадково…

Але він не заспокоїв Деві. Бажаючи розвіяти його страхи, Бен звелів хлопцеві укладати спорядження, щоб можна було вирушати в дорогу, тільки-но він випливе.

* * *

Він невдаха, в житті йому завжди не щастило, і хоч Бен до цього вже звик, йому, видно, вже не по літах боротися із своїми невдачами. Бен скінчив знімати акул. Вони зжерли все м'ясо, і більшість із них уже попливли собі. Але він уперто чекав, сподіваючись, що з'явиться тисячодоларовий скат — скати облюбували місце біля коралової скелі, де дрібні рибчини очищали їх від паразитів.

"Боже мій! — вигукнув у думці Бен. — Здається, поталанило…"

Велика, схожа на плямисту хмару, тінь рухалась по самому дну мимо скелі. Це був скат з дивовижними головними плавниками; він плив важко й незграбно: чи то був сліпий, чи поранений, а може, просто старий.

Пливучи, скат збивав із скелі невеликі шматки. корала, а білий пісок на дні клубочився від кожного помаху його велетенських гострих бокових плавників.

"Ану, голубчику, ближче!" — запрошував його Бен.

Скат плив біля самої клітки, і хоч Бен цілком захопився зйомкою, він усе ж подумав, що плавником або могутньою головою скат може порвати вірьовку, прив'язану до коралової скелі.

Бен постукав камерою по прутах клітки, щоб налякати ската, але той плив далі й наткнувся на вірьовку.

Від сильного поштовху клітку шарпнуло вперед. Бен відчув, як вона перекидається, наче її вдарило міною.

У нього промайнула думка, що скат потягне клітку з ним у відкрите море. Бен лежав на боці. Він вирішив, що ззаду або порвалися вірьовки, або відламався шматок коралового рифу. Клітку штовхнуло з неймовірною силою. Вона перекинулася раз і вдруге. Ще один поштовх — скат звільнився од вірьовки і незграбно зник у хмарі піску та коралових кришок.

"Як же я виберусь?" — подумав Бен.

Дверцята були притиснуті до морського дна. До того ж клітку погнуло, і прути з одного боку вдавило всередину. Бен почував себе так, як велика риба в акваріумі. Тюрма його була тісна, коли в ній можна було стояти, а тепер, лежачи, він ледве міг поворухнутись.

"Якщо я цього разу виберусь, буде просто диво", — сказав він собі.

Просунувши ногу крізь прути на морське дно, Бен спробував хоч трохи підняти клітку й перекинути її дверцятами вгору. Марно. Він хотів розігнути тонкі стальні прути, але коваль постарався зробити їх міцними. Бен почав трясти дверцята, сподіваючись їх зламати, але Махмуд зварив метал сумлінно.

"Амба!" — подумав Бен.

Він перевернувся на спину, щоб подивитися, чи стежить за ним Деві. Але вгорі не видно було маски хлопця. Тоді він глянув на манометр і вилаяв себе за те, що чекав зайвих п'ять хвилин — і все через якусь нещасну тисячу доларів!

Повітря у нього лишалося не більше як на двадцять хвилин.

* * *

Минуло дві хвилини, але Бену здалося, що минула година.

Він ще раз спробував звільнитись і, глянувши вгору, побачив маску Деві. Бен ліг на спину й помахав рукою. Син помахав йому у відповідь. Здоровою рукою Бен показав, що хоче одгвинтити болти, якими було скріплено клітку, і йому потрібен гайковий ключ.

Обличчя Деві зникло.

Коли хлопець з'явився знов, Бен побачив, що він опустив у воду гайковий ключ.

— Не кидай! — видихнув Бен з пухирцями повітря, неначе Деві міг його почути.

Та хлопець кинув ключ. Він прив'язав його до волосіні, розгойдав і закинув у клітку. Бен навіть не одв'язував його, а зразу ж узявся одгвинчувати болти.

Але круглі головки болтів виявились усередині клітки, а гайки — зовні. Хоч як Бен вивертав руку, він не міг накласти ключа на гайку. Бен глянув угору й похитав головою. Але Деві там не було.

За підрахунками Бена, повітря лишалося хвилин на п'ятнадцять. Тут він помітив, що до нього спускається вірьовка. Збагнув: хлопець хоче спробувати підняти клітку. На суші це було б неможливо, але під водою, може, й пощастить.

— Давай! — знову видихнув Бен, прив'язуючи вірьовку до кришки. — Тільки швидше!

Маска Деві зникла, а через кілька секунд вірьовка натягнулась, але клітка лишилася на місці. Спроба була безнадійною, і, коли знову з'явилося обличчя Деві, Бен почав вертіти рукою.

— Літак, — нечутно сказав він. — Запусти літак.

Бен показував, як запускати гвинт, брати на себе ручку, давати газ… Хлопець зрозумів і знову зник. Доки тяглися ці нескінченні хвилини, Бен старався уявити собі, що робить син: чи догадається він прив'язати трос до заднього колеса, чи зуміє запустити мотор, який так часто захлинався; перед ним стояло безліч дрібних завдань, від рішення яких залежав успіх; навіть тут, під водою, льотчикові здавалося, що його кидає в піт.

— Поспішай, Деві! — сказав Бен і злякався за хлопця.

Якщо він не зможе звідси вибратись, Деві нізащо не підніме в повітря цей "Бічкрафт". Літак надто старий і неподатливий, щоб хлопцеві ще раз пощастило долетіти. Тепер життя Деві цілком залежало від його власного.

Тут Бен відчув поштовх.

"Він його запустив!.."

Вірьовка натягнулася знову; Бен злякався, що її переріже об залізний кут клітки. Здоровою рукою він одвів вірьовку вбік. Бен був побитий і подряпаний, але тепер, коли працював мотор, до нього вернулася надія.

"Він не відпустив гальма", — подумав Бен.

Якщо гальма спрацьовані, вони не витримають… Зненацька справді щось смикнуло…

Клітка застрибала по дну, лягла на бік, потім уперлася дном у стінку коралового рифу і піднялася — не зовсім, але все ж трохи піднялася.

— Держи! — відчайдушне закричав Бен.

Не звертаючи уваги на біль, він просунув здорову руку крізь прути і почав підтягувати клітку до рифу. Вірьовка ослабла, Бен смикнув її вниз, закинув за виступ і якось прив'язав до стальних прутів.

Льотчик виразно відчував, як важко працює клапан подачі повітря. Глянувши на манометр, Бен побачив, що тиск упав до десяти атмосфер, — кінчалося повітря.

Він почав штовхати дверцята, проте, хоч клітка тепер і стояла, вони не відчинялись. Клітку погнуло, і дверцята безнадійно заклинились: Бен не міг вибити їх ні рукою, ні ногою.

* * *

Він знову безпорадно глянув угору.

— Пропав! — схлипнув льотчик. — Пропав!

Бен відчував, що втрачає розум, та коли знову побачив обличчя хлопця — маску й темне скло, — все ж зумів показати йому, що не може відчинити дверцят.

* * *

Тільки тоді, як Деві раптом зник, а потім усією постаттю з'явився вже нижче поверхні моря, Бен тривожно озирнувся, чи немає акул.

— Не спускайся! — замахав він руками.

Деві спускався з великим зусиллям. Хлопець був надто малий і легкий для свого великого акваланга, але він все ж дістався до клітки і вчепився за неї. Ох, як Бену пригодилося б повітря з цього акваланга! Але він раз у раз гарячкове оглядався, чи не видно поблизу акул.

Їх було дві; вони дрімали недалеко, біля скелі.

Деві з усієї сили смикнув дверцята руками.

У Бена промайнула думка про напилок, але він згадав, що в ящику з інструментами напилка немає.

Він більше нічого не міг придумати і вже майже не міг дихати. Дивився на Деві в якомусь отупінні; хлопець прив'язував вільний кінець вірьовки до дверей клітки.

— Ну і що?

Деві почав швидко рухати ногами, щоб спуститися глибше. Батько побачив, як він поплив до скелі, захопивши всі шматки вірьовок. Акули, що лежали там, на дні, могли бути й людожерами; Бен з тривогою стежив, як син обережно обходить виступ скелі, тягнучи за собою зв'язані докупи вірьовки.

"Він хоче використати скелю як блок", — зрозумів Бен, вдихаючи рештки повітря і чекаючи, що кожен новий ковток буде останнім.

Йому хотілося поквапити хлопця, але льотчик знав, що цього робити не можна.

Бен дивився, як Деві незграбно пропливає прямо над сплячими акулами. "Дітей не можна наражати на небезпеку, — з гіркотою подумав він, — навіть коли на карту поставлено твоє життя". Скільки разів Бен був злочинцем по відношенню до свого сина, покладаючись на те, що все обійдеться щасливо. Життя — це пастка, і треба вберегти від неї хлопця, якщо тільки пощастить вибратися звідси. Він оберігатиме сина від найменшого риску, від будь-якого натяку на небезпеку…

Бен ковтав останнє повітря з апарата, коли Деві благополучно обійшов коло й почав підійматись, затиснувши в руці вірьовку.

"Дай акваланг!" — жестом попросив Бен.

Він вказав на свій манометр і похитав головою; показав на акваланг Деві, даючи зрозуміти, що його треба спустити якнайшвидше.

Деві кивнув.

Бен відчував, як від кожного подиху тремтить і опирається повітряний клапан.

Він напружував тепер м'язи живота, витягаючи з балона останнє повітря.