Напад на Великий Конвой - Сторінка 3

- Діно Будзаті -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

— Клянуся, що...

Він затнувся, бо помітив П'єтро, який теж став примарою й очікувально дивився, ніяково почуваючи себе в чужому товаристві.

— Гляньте на цього молодецького хлопця, — сказав Планетта, звертаючись до мертвих бандитів. — Він мав лише сімнадцять років. З нього був би справжній герой.

Бандити приязно схилили голови, вітаючи побратимця.

Планетта замовк і нерішуче роззирнувсь. От халепа! Поїхати, кинувши хлопця напризволяще? Він знову поплескав коня по спині, вдавано кахикнув і звернувся до юнака:

— Іди сідай! Ти на це заслужив. Давай, давай, чого там! — незлобно гримнув він, побачивши, що той вагається.

— Якщо ти хочеш... — мовив П'єтро, щиро потішений такою честю. І з незвичною спритністю, якої сам не сподівався, легко злетів у сідло.

Бандити помахали капелюхами, вітаючи Ґаспара Планетту, а дехто підморгнув йому приязним оком на знак прощання. Давши остроги коням, вершники погналися клусом, пролетіли, мов кулі, крізь хащі й зникли в лісовій глушині.

Залишившись на самоті, Планетта обвів зором пагорб, тоді кинув погляд у бік дороги. Конвой ще стояв, але за закрутом, і його не було видно. Дорогу охороняли кілька дозорців, які нерухомо сиділи на конях і роздивлялися Планетту. Здається неймовірним, але вони могли спостерігати все, що відбувалося на галявині: тіні мертвих бандитів, прощання, стрімкий біг коней-примар.

Начальник дозору помітив звернений на них погляд Планетти. Він випростався в сідлі й по-військовому віддав йому честь. Склавши губи в посмішці, Планетта теж торкнув пальцями капелюха. Відтак повернувся до вершників спиною, заклав руки в кишені й подався геть, насвистуючи мелодію похідного марша.

Він простував у напрямку, в якому зникли його товариші, верстав шлях до царства мертвих бандитів, котрого зроду не бачив, але міг слушно вважати, що воно краще за цей світ.

ВСЕСВІТ. — 2005. — № 7/8.

ПЕДАН Юрій, переклад з італійської, 2005.