Навколо світу за три години - Сторінка 2

Вірніше, з лісу.

– А що було в лісі?

– Я не можу сказати, – відповіла Аліса. – Це надто жахливо. Я не маю права кидати підозру на людину, якої не знаю.

– Але на кого?

– Ви мені можете сказати, хто з ваших підводників прилетів сьогодні?

– Будь ласка.

Дівчина протягнула Алісі склянку соку, а сама набрала запит на комп'ютері. Через декілька секунд жовта карточка лежала перед Алісою.

Вона не встигла глянути на неї, тому що в двері влетіли три чоловіки, обвішані камерами, освітлювальними приборами і штативами.

— Де? – закричав з порогу перший із них.

– Ви запізнилися, – відповіла дівчина.

– Як запізнилися?

– Його уже майже загнали в сіть, але він зник у підводній тріщині.

– І не встигли сфотографувати?

– На щастя, Семен устиг це зробити, – відповіла дівчина.

Аліса так і не зрозуміла, про що йдеться. Вона вже знову дивилася на карточку. На ній в стовпчик було виписано шість імен. Вона дуже надіялася відшукати серед них ім'я Смайлса. Але імені Смайлса там не було. Там були: Сато, Пірсон, Емінеску, Чакравартін, Поло і С. Іванов.

– Іванов! – буквально підскочила Аліса. – От ти мені де попався!

Вона не стала нічого запитувати у дівчини. Вниз вів тільки один шлях – ліфтом.

Аліса вбігла в ліфт і натиснула кнопку нижнього поверху.

Ліфт зупинився у великому залі, перекритому прозорим куполом. Купол був схожий на зоряне небо. І Аліса не відразу зрозуміла, що це не небо, а чорна вода, в якій снують, плавають і висять на місці риби, які світяться, та інші морські тварини.

В залі було досить багато народу. Всі голосно розмовляли, сперечалися, навіть кричали. Багато хто розглядав кольорові фотографії.

– Вибачте, – запитала Аліса, коли підійшла до першої групи людей. – Ви не бачили С. Іванова?

– Семена? – запитав сивий бородач в плавках. – Хвилин п'ять назад тут був.

Аліса кинулася до другої групи людей.

– Скажіть, – запитала вона в худенької японки, – ви не бачили С. Іванова?

– Звичайно, бачила, – відповіла японка. – Він мені віддав цю фотографію. Хочете подивитися?

Вона протягнула фотографію Алісі. На фотографії була зображена тварина, схожа на тюленя, тільки з дуже довгою шиєю і головою. Поруч з твариною пливла людина, і ясно було, що тварина дуже велика, метрів шість довжиною, а може, й більше.

– Що це? – спитала Аліса.

– Невже не здогадалася? Це ж морський змій! Ми його переслідували і вистежували шість місяців. І коли б не С. Іванов з його геніальним умінням фотографувати, все наше багаточасове переслідування морського змія пропало б впусту.

– Він уміє не тільки фотографувати, – уїдливо сказала Аліса, але японка її не зрозуміла, вона вже знову розглядала фотографію загадкового чудовиська.

Аліса оббігла весь зал, підходила до всіх, усіх опитувала про С. Іванова. Всі його тільки що бачили, але ніхто не знав, куди він подівався.

Хвилин через п'ятнадцять, зрозумівши, що Іванова в підводному залі немає, Аліса піднялася наверх.

– Ну що? – спитала чергова. – Знайшла, кого шукала?

– Він тільки що був. Може, втік?

– А хто тобі все-таки потрібен?

– Мені потрібен ваш геніальний фотограф С. Іванов, – сказала Аліса.

– Але він хвилину назад промчав мимо мене як блискавка, – сказала дівчина. – Ось, дав мені фотографію і зник.

– Куди? – майже закричала Аліса.

– Він не сказав, – відповіла дівчина. – Але ти не переймайся. Може, він ще вернеться. Хочеш фотографію на пам'ять? Перший морський змій!

– Спасибі, – сказала Аліса і вийшла на платформу, біля якої на маслянистих лінивих хвилях покачувалися декілька пустих флаєрів.

Аліса подивилася вгору. Їй здалося, що на фоні голубих гір Нової Зеландії вона бачить точку флаєра. Це він!

Тепер він не укриється!

Аліса скочила у флаєр і полетіла навздогін. Але вже через три хвилини виявилося, що вона гналася за альбатросом.

Так закінчилася її гонитва.

Аліса не знала, що їй робити. Звичайно, можна вернутися на підводну станцію і чекати, поки С. Іванов вернеться назад. Можна об'явити його в розшук у Веллінгтоні.

Але тут Аліса подивилася на годинника і зрозуміла, що пройшло уже більше двох годин, як вона вилетіла з лісу, і Пашка сидить там голодний і хвилюється, куди вона поділася. Та й сама вона втомилася.

"Гаразд, – подумала Аліса. – Нехай Іванову буде гірше. Не треба було ховатися. Я прилечу назад, ми приберемо з Павлом сміття, а потім розкажемо про все лісному патрулю. Ім'я зловмисника відомо. Більше йому не прийдеться роздарювати фотографії морських зміїв".

З такими думками Аліса добралася до аеропорту, сіла в перший же стратоліт, який ішов через Антарктиду в Африку, в Дакарі пересіла на московський рейс і через три години і десять хвилин після відльоту з лісу вернулася на галявину біля річки.

Вона посадила флаєр там, де повинен був її чекати Пашка.

Але галявина була пуста. Більше того, Пашка, виявляється, не дочекався її і все прибрав. Галявина була чиста, і лише прим'ята трава там, де була палатка зловмисника С. Іванова, нагадувала про те, що тут сталося.

– Пашка! – закричала Аліса. – Гей, ти де?

Ніхто не відгукнувся.

Аліса втомилася, навіть гриби збирати не хотілося.

Тим більше що її кошика ніде не було видно. Але відлітати без Пашки не можна: у нього немає флаєра.

Аліса присіла на траву і стала чекати. Вона розглядала фотографію морського змія.

– А ось і ти! – роздався веселий Павлів голос.

Аліса обернулася. Пашка вийшов із лісу. За ним ішов молодий чоловік з повним кошиком рижиків у руці.

– Здрастуйте, – сказав молодий чоловік, – вибачте, що через мене вам прийшлося витратити стільки часу. – Він протягнув руку і представився. – Семен Іванов.

– Ах, це ви... – вимовила Аліса, вклавши в ці слова все своє невдоволення.

– Та почекай ти, не сердься, – засміявся Пашка. – Сеня так хотів рижиків, він сам із Санкт-Петербурга, а працює на підводній станції, що взяв відпустку на три дні і прилетів сюди. А тут терміновий виклик із станції – знайшли морського змія...

– Ми півроку за ним полювали, – перебив Пашку Іванов. – Не можна було втрачати ні секунди. Я згорнув палатку, скочив у флаєр і помчав на станцію. На щастя, встиг сфотографувати чудовисько, перш ніж воно від нас втекло.

– І як тільки зміг, – сказав Пашка, – відразу на стратоліт і назад. Ви з ним, певно, зовсім поруч були.

– Я вас бачив, – сказав Семен. – Ви як раз із ліфту вискочили і вбігли у підводний зал. А я чекав ліфт, щоб наверх піднятися. Мене дуже мучила совість, але ж я так спішив...

– Все в порядку, – сказала Аліса. – Ви мені підпишете фотографію?

І вона протягнула йому фотографію морського змія.

А потім, як Аліса не відмовлялася, Семен змусив її взяти кошик рижиків. Він іще назбирає, а Аліса через нього залишилась без грибів. Пашка, звичайно, підтримав Іванова.

Так що Аліса повернулася додому з грибами.

Переклад з російської Євдокії Кашуби