Не сподівайтеся позбутися книжок - Сторінка 36

Name: Не сподівайтеся позбутися книжок
Author: Умберто Еко

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Я набагато скромніший, але в мене є дві колекції, яким я хотів би забезпечити особливе майбутнє. Одна з них, як мені здається, єдина в своєму роді. Це моя колекція казок і легенд, засадничих епосів кожної країни. Це не колекція цінних книжок у бібліофільському сенсі цього слова. В цих текстів часто немає авторів, видані вони доволі пересічно, та й самі примірники доволі обшарпані. Я би хотів передати цю колекцію з трьох-чотирьох тисяч примірників у музей народних мистецтв або до спеціалізованої бібліотеки. Ще не знайшов куди.

Друга колекція, якій я зичу особливої долі (але ще сам не знаю якої) — це колекція, що збирав разом із дружиною. Вона стосується, як я вже розповідав, "Подорожі до Персії", починаючи з XVI століття. Можливо, якось цим зацікавиться наша донька.

У.Е.: Моїх дітей це, здається, взагалі не цікавить. Синові подобається, що в нас є перше видання "Уліса" Джойса, а моя донька часто гортає гербарій Матіолі XVI століття, але це все. Хоча і я сам став справжнім бібліофілом лише після п'ятдесяти років.

Ж.-Ф. де Т.: Ви двоє боїтеся крадіїв?

Ж.-К.К.: Якось у мене вкрали книжку, ще й неабияку, а оригінал "Філософії в будуарі" де Сада. Здається, я знаю, хто її вкрав. Це сталося під час переїзду. Але ту книжку я більше так і не знайшов.

У.Е.: Це точно був знавець. Найбільш небезпечні крадії — бібліофіли, що крадуть тільки одну книжку. Книгарі з часом ідентифікують клієнтів-клептоманів та вказують на них колегам. Натомість нормальний крадій колекціонерові не страшний. Уявіть бідолашних зломщиків, які вирішать вкрасти мою колекцію. Їм знадобиться десять ночей, аби тільки покласти всі мої книжки в коробки, та ще й вантажівка, аби їх вивезти.

Далі (якщо все не купить Арсен Люпен і не заховає скарб десь у потаємному місці) їм не пощастить із букіністами, бо таке купуватимуть лише несовісливі торговці — всім буде очевидно, що книжки крадені. Кожен добрий колекціонер має опис кожної книжки, де названі всі недоліки та особливі ознаки, також існує окремий відділ поліції, спеціалізований на крадіжках творів мистецтва та книжок. В Італії, наприклад, ця поліція дуже добре працює, бо вчилася своєї роботи вона після війни, коли ішлося про пошук зниклих витворів мистецтва. Але навіть якщо такий крадій вирішить забрати з собою лише три книжки, то обов'язково помилиться, обравши найпривабливіші палітурки та корінці, вирішивши, що саме вони — найцінніші, хоча рідкісна книжка часто маленька та непримітна.

Головний ризик — це злодій, спеціально найнятий несамовитим колекціонером, який знає, що у вас є певна книжка, і який дуже хоче нею заволодіти, нехай і ціною крадіжки. Але для цього треба мати "Folio" Шекспіра 1623 року видання, в іншому разі ризик невиправданий.

Ж.-К.К.: Ви знаєте, є "антиквари", що показують каталоги старовинних меблів, які ще стоять у власників. Якщо ви зацікавилися, вони організовують крадіжку саме певних меблів. Але загалом я згоден із усім, що ви сказали. Мене одного разу пограбували. Крадії забрали телевізор, радіо, щось іще, але не взяли жодної книжки. Вони накрали добра на десять тисяч євро, хоча могли винести одну з книжок, що коштувала в п'ять чи десять разів більше. Нас захищає незнання.

Ж.-Ф. де Т.: Припускаю, що будь-який колекціонер, також одержимий страхом вогню?

У.Е.: О так! Саме тому моя колекція застрахована на дуже велику суму. Я не випадково написав роман про бібліотеку, що згоріла. Я завжди боюся, що згорить мій дім. І сьогодні я знаю чому. Квартира, в якій я жив у віці з трьох до десяти років, містилася під квартирою капітана пожежників. Дуже часто пожежа починалася просто посеред ночі, і пожежники під звуки сирен приїздили по свого капітана. Я прокидався і чув стукіт чобіт на сходах. Наступного дня його дружина розповідала моїй матері всі подробиці трагедії… тож ви розумієте, що моє дитинство було одержиме страхом вогню.

Ж.-Ф. де Т.: Я би хотів таки повернутися до долі ваших терпляче зібраних колекцій…

Ж.-К.К.: Думаю, дружина й діти продадуть мою колекцію повністю чи частково — аби заплатити податок на спадок. Ця думка мене не засмучує, навпаки: коли старовинні книжки повертаються на ринок, вони розпорошуються по всіх усюдах і ощасливлюють людей, підтримують пристрасть бібліофілів. Ви точно пам'ятаєте про полковника Сіклса, багатого американського колекціонера, який зібрав найбільш визначну колекцію французької літератури XIX і XX століть, яку тільки собі можна було уявити. Він за життя продав усю колекцію на аукціоні Друо. Я зустрів його після цього продажу. Він не шкодував. І навіть пишався тим, що на два тижні розпалив пристрасть сотні справжніх шанувальників.

У.Е.: Тема моєї колекції така особлива, що я навіть не знаю, чи могла би вона когось направду зацікавити. Я би не хотів, щоб мої книжки опинилися в руках якого-небудь окультиста, котрий, звісно, до них прикипить, але з інших причин. Можливо, мою колекцію купить якийсь китаєць? Я отримав примірник журналу "Semiotica", який видають у США і який присвячений семіотиці в Китаї. Там мої твори цитують більше, ніж спеціалізовані видання. Можливо, колись моя колекція зацікавить китайських дослідників, які захочуть зрозуміти всі безумства Заходу.

Післямова

Що буде з бібліотеками після нашої смерті? Жорстоке запитання. Модератор розмови знову і знову наполегливо його ставить. Думка веде його співрозмовників різними напрямками. Але все ж таки, що буде після кінця, яке життя книжок після нашої смерті? У відповідях і міркуваннях героїв цієї книжки вражає тверезість розуміння конечності. Життя буде прожите. Бібліотеку буде передано відповідним інституціям або продано якомусь багатію. Книжку буде дочитано.

Текст книжки, звук розмови та плин смислів уривається доволі несподівано. Коли я закінчила перекладати, то відчула читацьке обурення — таке ж, як і в часи студентські, вперше читаючи цю книжку французькою мовою, одночасно дописуючи магістерську в Ам'єні. Текст уривається — і це найліпша ілюстрація того, про що говорять Умберто Еко і Жан-Клод Кар'єр.

На відміну від життя, книжку можна перечитати ще раз. Залишити закладки в улюблених місцях.

Окремий сюжет цієї книжки — власне розмова поміж трьома чоловіками. Вона розгортається в часі лінійно, як і наше читання. Але вона також розгортається просторами порозуміння: співрозмовники притираються та шукають спільний вокабуляр. Знаменником порозуміння виявляється читання та книжка — у будь-якій її іпостасі, від сувою папірусу до екрана "читалки".

Для мене книжка — це контактер. На моїй полиці, що колись належала татові та тримала його студентські книжки, стоїть бабусина книжка "Плодоводство", яка раніше жила в бабусиній книжковій шафі. Її видано в Москві 1954 року, в час, коли бабуся ще "зеленою" студенткою вчилась у місті Мена Чернігівської області. Її студентська книжка — не лише джерело знань про нові ягідні культури чи золотисту нематоду, але і моє вікно в пам'ять. Така ж книжка в мене є від дідуся — підручник з ветеринарії. Це кавалок сімейної пам'яті. Інший такий кавалок — мій старий російсько-французький словник, виданий ще в далекі 1960-ті, вже антикварний. Я нещодавно пошкодувала його віддати двоюрідному племіннику, що саме почав вивчати французьку мову. Чому я так вчинила, адже тим словником вже давно не користуюся, — мені його замінив мережевий Larousse? Тому що ця книжка втілює період щонайменше десь у половину мого життя.

"Не сподівайтеся позбутися книжок" — такий самий контактер. На її сторінках чимало химерних персонажів. Автор грубої книжки прямих друкованих репортажів (майже фейсбук! записана усна історія!) із революційного Парижа, що їх він пише ночами та сам друкує на папері, який виготовляє з маси, звареної із зібраних на вулицях клаптів паперу. Спалений на вогнищі інквізиції поет, який колись писав вірші на смерть друга, спаленого на вогнищі інквізиції поета. В'язень під гільйотиною, який непокоїться, хто після страти опікуватиметься його песиком. Одержимі інкунабулами колекціонери та уявна бабця з "Фоліо" Шекспіра в старій шафі, про яку вже і згадувати забула.

* * *

Я довго добирала фінальний абзац для цієї післямови. Але плавне заокруглення ніяк не виходило. Будь-яка книжка закінчується. Іноді — раптово. Закінчилась і ця. І не сподівайтеся її позбутися.

Ірина Словінська

notes

Примітки

Цитата з роману "Собор Паризької Богоматері" подана за перекладом Петра Тернюка (прим. перекладача).

Назву книжки можна також перекласти як "Війна фальшивок" та "Війна брехні". Варто також зауважити, що окремої книжки "Війна підробок" ("La Guerre du faux") в доробку Умберто Еко нема. Таку назву має збірка есеїв Еко, перекладена французькою Міріам Танан і видана 1985 року. Збірка "La Guerre du faux" містить тексти "Il costume di casa" (1973), "Dalla periferia del Timpero" (1977), "Sette anni di desiderio" (1983) (прим. перекладача).

Наги в буддизмі — це напівбоги, змієподібні істоти, символ мудрості. Вважається, що Будда проповідував нагам і що наги зберігали вчення Будди доти, доки люди стали готові до його сприйняття (прим. перекладача).

Слово "бустрофедон" походить від давньогрецьких слів βοϋς (бик) і στρέφω (повертаю) (прим. перекладача).

"Для використання дофіном", тобто спадкоємцем трону. Термін позначав серію класичної літератури, підготовленої для Людовіка Французького, сина Людовіка XIV, з ініціативи графа Монтозьє. Особливістю цієї серії була цензура — з класичних текстів було вичищено всі фрагменти, які вважалися надто непристойними для читання дофіном (прим. перекладача).

Дослівний переклад Вольтерової версії Шекспіра: "Чекай, треба зробити вибір і перейти за мить / Від життя до смерті чи від буття в ніщо" (прим. перекладача).

Ідеться про книжку Умберто Еко "Come si fa una tesi di laurea. Le materie umanistiche" — "Як написати дисертацію. Гуманітарні науки" (прим. перекладача).

Цитату подано за виданням Буало Н. Мистецтво поетичне.

Всі твори Умберто Еко