Небезпечна гра (Підступна гра) - Сторінка 14

— .

* * *

Того вечора я був закоханий. Провівши Пепі додому, в її чепурну й охайну двокімнатну квартиру в Чел-сі (я сподівався побачити там страшенний розгардіяш, бо тоді ще не знав, яка Пепі організована й вимоглива до себе), я дорікнув їй за грубість під час вечері й суворо зауважив, що так поводитись негоже. При цьому зробив дурницю, нагадавши, що їй тільки дев'ятнадцять років.

— Ні, це ви не вмієте поводитись,— зачіпливо відказала вопа.— Ви ж тільки-но вихопилися з своїх диких ха-щів.

— То виходить, що ми там краще виховані,— згорда промовив я.

Вона засміялася. Мп стояли в пальтах посеред вітальні й сперечалися, неначе хотіли з'ясувати, чи дійдемо якоїсь згоди, перше ніж робити щось інше.

— Ви жахливий буржуа,— сказала Пепі.— По-вашому, говорити те, що думаєш, негоже. Але ж це чистісінька облуда. Вам краще повернутися до Австралії, де геть усі такі самі буржуа.

— Пепі!— промовив я.— Ви самі не тямите, що говорите. Ваша зумисно груба поведінка аж ніяк не замінює інтелекту, на який ви претендуєте.

— Ха!—глузливо пирхнула вона.— А хто ^це каже? Якийсь морячисько з великими претензіями! Я завжди говорю те, в що вірю. Б'юсь об заклад, ви вважаєте, що я була груба з тим німцем. Ну, а коли й так, то що? Він це розуміє. А ви — ні. Я скажу те саме де завгодно, а от ви — ручуся, що ні.

Пені була пацифісткою, і її вже не раз притягали до суду за участь у демонстраціях Комітету за ядерне роззброєння й Комітету ста, тому я не міг відмовити їй у громадянській чесності, але і мав підстави закидати, що вона шукає в цих виступах тільки сильних почуттів. Ми вже й раніше сперечалися про це.

— В усьому, що ви робите, вас вабить лише чуттєвий бік,— сказав я.— Оті пацифістські демонстрації приємно збуджують вас, тому ви їх і полюбляєте.

— А що, коли й так?— спокійно озвалася вона.— Хіба погано житп почуттями? Я ними й живу. Власне, інакше жити й не можна. Я хочу звідати в житті геть усе.

Пепі скинула пальто, і навіть у рухах її відчувалася ота непримиренна й трохи безжальна правдивість.

Вона сіла на канапу, підібгала ноги й прочитала мені невеличку в'їдливу лекцію про важливість почуттів у людському житті. Сказала, що сама не боїться ніяких переживань і хоче спізнати й відчути все, що можна. "А що в цьому поганого?"— раз у раз запитувала вона. Призналася навіть, що колись прожила три тижні, перевдягнувшись чоловіком (у паш час це пе так уже й ва^кко) і що то була для неї наука па все життя. *

— Чоловіки — боягузи,— рішуче провадила далі.— Всі вони страшенно лицемірні. Послухайте тільки, що вони говорять жінкам, а що — між собою, це ж просто жах! От я однаково розмовляю з усіма, і з чоловіками, і з жінками, а для чоловіків світ наглухо переділений на дві статі й над усе в них важить секс. Я й сама нічого не маю проти сексу, але ж вопи роблять з нього справжній культ. Навіть пе намагаються осягти розумом і підкорити собі, як це робить більшість жінок.

Я зняв цальто й кинув на стілець. Мене дратувало в ній це поєднання зовнішньої ніжності з душевною суворістю, якій важко було протистояти. Та й вигляд вона мала пе дівчини, а жінки, незважаючи на дитячі бровепята, куці спіднички й недбало виставлені довгі ноги в ажурних панчохах. Одначе я знав, що їй дев'ятнадцять, а не двадцять дев'ять, і знову спробував повестися з нею, як з дівчинкою, але вона пе приймала мого .тону.

^— Ви просто не розумієте жінок,— дорікнула мені.

— А ви ще ніяка не жінка,— сказав я.— У вас нема чого розуміти.

Вона зневажливо знизала плечима.

— А в чому, по-вашому, полягає жіноча суть?— запитала.— В сексі? То я стала жінкою ще в Шістнадцять років, але що це доводить? Сексом у наш час нічого не вимірюється, хоч усі про нього стільки говорять, навіть і я. День і ніч тільки про одне п чуєш, уже в зубах нав'язло. Я не знаю, що має являти собою жіпка, але знаю, що я не дівчинка.

— Тоді навіщо ви одягаєтесь, як Дівчинка?

— Так мені більше до вподоби.

— У вас завжди такий вигляд, наче ви хтозна-скільки не милися.

— А у вас такий, п-паче ви нікому не вірите. Н-пікому в світі!

Я вперше почув, як Пепі заїкається, і хоч це було ледь помітно, вона дуже розсердилася, з чого я зрозумів, яких постійних зусиль коштує їй говорити нормально.

— Ось бачите, до чого ви мене довели!— напустилася вона на мене.

А потім сердито замовкла й сиділа, міцно стуливши уста й втупивши очі перед себе, паче мене там і не було. Я спробував розворушити її якимсь зауваженням щодо її дражливості, але вона пустила мої слова повз вуха і, тільки коли я підвівся й рушив до дверей, заговорила знову:

— Ні, не йдіть, Джеку. Я вже не серджуся.

— То не ігноруйте мене,— сказав я.

— Хай йому чорт!— мовила вона.— Адже я зовсім не хочу вас кривдити.

— А ви мене й не кривдите,— заперечив я.

— Ні, кривджу,— наполягала вона.— Мабуть, вам уже до смерті набридло, що я весь час гніваюся. Ну йдіть сюди, я буду хороша. Я не хочу бути грубою, дурною і самовпевненою, але па мене щоразу таке находить, особливо коли стомлюся.

Вона знову стала приязною, лагідною та веселою, і коли між нами зрештою й дійшло до любощів, то це трапилось без будь-якого попереднього наміру, але й не випадково. Пепі була досвідчена в коханні п віддавалась йому до кінця, па відміну від багатьох жінок, що поступаються лише малим, а решту тримають про себе, непаче цим боронять останні залишки матріархату від повної за, гибелі. А Пепі була надто певна себе, щоб стримуватись, і в цій її щедрості відчувалася любов. Ідучи від неї тієї ночі, я знав, що закоханий у неї, але щасливим себе не почував, бо то було тільки кохання до Пепі й нічого більше, тоді як Пігмаліон у моїй душі жадав набагато більшого; і я вважав себе ошуканим, бо знав напевне: мені ніколи не перетворити Пепі в ту жінку, якою я хотів би її бачити. ;

Розділ десятий

У понеділок Руперта запросив до себе містер Осипенко, і той повернувся з Хайгета дуже задоволепий: росіяни таки дали йому, перше піж будь-кому іншому, специфікації на потрібні їм Судна. І хоч Рендолф усе ще стояв па нашому шляху нездоланною перепоною і мав більшу владу на верфях, піж Фредді, хоч російська нафта так само залишалася головною проблемою, ми вперше відчули, що чогось усе-таки досягли.

1 Суднові специфікації — дуже . наочні документи. Якщо ви колись, плавали на судні, то могли помітити в капітанському сейфі цілу купу паперів, кожний з яких являє собою своєрідний ключ до безлічі технічних пристроїв, якими оснащене судно, і здебільшого всі ті пристрої ретельно й дбайливо продумані. Я ніколи раніше не бачив специфікацій замовника, і от тенер у нашій конторі Руперт читав їх мені вголос, а я дивився у вікно крізь зимову імлу па брудні, засиджені птахами дахи лондонських автобусів перед церквою Сент-Мері-Екс і почував себе Уїлфрідом Бішопом, що, вмостившись па своєму сідалі в конторі, мріє про романтичні світи. І поки Руперт читав, гортаючи аркуші цигаркового паперу, я встиг збудувати це судно й обжитися на ньому.

— Це має бути плавучий рибоконсервний завод по переробці улову у відкритому морі,— сказав Руперт.

Я уявив собі нудотний сморід і пасичепу духом прянощів гарячу пару. А Руперт уже читав далі:

— Судно призначене для прийому свіжої риби від риболовецьких траулерів (я враз почув весь отой гвалт і подумав, яка то мука для палубних матросів поночі, та ще й в неспокійному морі, коли траулери вивалюють свій улов у трюм); для переробки її на консерви в бляшаній упаковці, засолу оселедців, виготовлення з відходів та з непридатної до .споживання частини улову кормового борошна й риб'ячого жиру (ото чорна робота!); для Швидкого заморожування риби та зберігання готової продукції у трюмах до передачі її транспортним суднам чи доставки в порт

(при цьому я побачив перед собою величезний, вкритий памороззю трюм, де гуркіт машин і кожен стук на палубі відлунює громом у вухах тих, хто там працює); для постачання риболовецьких суден льодом, паливом, водою, продовольством, рибальськими снастями,— читав далі Руперт,— для подання їм медичної допомоги, для культурного обслуговування та проведення невідкладного ремонту (за всім цим я бачив майбутній екіпаж).

Руперт прочитав решту п'ять сторінок технічних характеристик, розподілених по багатьох рубриках: дальність плавання та умови навігації, тип і клас судна, основні виміри та— спеціальні вимоги, швидкість, місткість трюмів і цистерн, потужність холодильних пристроїв, експлуатаційні правила й нормативи.

Отак, від початку до кінця, він прочитав специфікації на кожне судно. Дві з них були на плавучі консервні заводи, третя — на вантажний рефрижератор, а четверта — на транспортний рпбохолодильнпк. Усе це мали бути великі судна досить складної конструкції, особливо плавучі рибоконсервні заводи.

Прочитавши все до кінця, Руперт, як і я, на якусь мить немовби сам поринув у ту морську атмосферу й сказав, що легко може уявити собі життя на цих суднах, які стоятимуть на якорі десь за багато миль від берега в сірому розбурханому північному морі. Траулери, розгойдувані хвилями, битимуться в борти, і промерзлі люди в клейончатих спецівках з каптурами над очима вантажитимуть рибу з палуби на палубу.

Руперт аж здригнувся і сказав:

— Ні, це не для мене. Терпіти не можу північних морів. Детально обговоривши специфікації, мп понесли їх до

Фредді, але той подивився па них зовсім інакше.

— Не так уже й багато їм потрібно, правда ж? — сухо мовив він, проглянувши першу специфікацію.— Головні двигуни — дизелі Бурмейстера і Уейпа, швидкість — п'ятнадцять вузлів...— Він прикинув, скільки льоду знадобиться на вісімсот тонн риби.— Ну, і плюс склади для готових консервів. Оці два великих обійдуться нам надто дорого, Руперте. Забагато побічних замовлень, складне устаткування і все таке інше. Цього нам не потягти, та й строки поставки, як на^такі речі, надто малі.

— Ну, а рефрижератор? — спитав Руперт.— Адже там нічого особливо складного — просто велика порожня коробка з холодильним агрегатом у трюмі.

— І там є свої проблеми, але гадаю, це нам підійде. Треба тільки спочатку дещо з'ясувати.

Фредді зняв трубку з синього телефонного апарата на своєму порожньому столі й повернув енній важіль на панелі з різноколірними вимикачами, пояснивши, що це прямий зв'язок з Алепом Беарінгом у Беркхемпстеді.

— Алене,— сказав він,— ми тут одержали від росіян специфікації...