Неминуча - Сторінка 3
- Моріс Метерлінк -Північ б'є, і за останнім гуком здається декому, немов хтось підвівся дуже раптово.
Дід (здригнувся від якого особливого жаху). Хто се встав?
Дядько. Ніхто не вставав!
Батько. Я не вставав. [234]
Три дочки. Ні я! — Ні я! — Ні я!
Дід. Але хтось таки встав від стола.
Дядько. Світла!
Раптом чутно крик жаху праворуч, з дитячої хати; і сей крик чутно аж до кінця сцени з різними градаціями жаху.
Батько. Слухайте! Дитина!
Дядько. Воно ще ніколи не плакало!
Батько. Ходім подивімось!
Дядько. Світла, світла!
В сю хвилину чутно раптову біганину, приглушені кроки в хаті ліворуч. Потім мертва, тиша. Всі прислухаються з німим жахом, врешті одчиняються помалу двері з тієї хати, де хвора, і світло вривається до зали з дверей. На порозі з'являється сестра милосердя в чорних шатах, склоняється, хрестячись, даючи тим звістку, ще жінка вже вмерла. Вони розуміють се і по хвилі вагання та жаху йдуть мовчки в хату до померлої, тим часом дядько затримується на порозі і ввічливо відступає набік, щоб дати дорогу трьом дівчатам. Сліпий; зоставшись сам, встає і метушиться; хапаючись руками за стіл у темряві.
Дід. Куди, ви йдете? Куди ви йдете? Вони мене покинули самого!
Завіса.