Невидимець - Сторінка 3

- Герберт Джордж Уеллс -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Нарешті кінчиком батога Фіренсайд уперіщив собаку, і той, заскавулівши від болю, поплентався під колеса фургона. Все це сталося протягом якоїсь півхвилини. Ніхто не говорив, усі галасували.

Незнайомець швидко глянув на свої подерті рукавички й штанину, зробив такий рух, ніби хотів нахилитись, а потім повернув і швидко зійшов назад на ганок. Потім чути було, як він біг коридором і сходами до своєї кімнати.

— Ах, ти, гадюка! — вилаявся Фіренсайд, з батогом у руці злазячи з фургона, тоді як собака дивився на нього з-за колеса.

— Ану сюди! — гукнув Фіренсайд.— Я т-тобі!..

Гол розгублено стояв на місці.

— Укусив,— сказав він.— Я краще піду подивлюсь на нього. І Гол подався слідом за Незнайомцем. У коридорі він зустрів місіс Гол.

— Його вкусив Фіренсайдів собака,— кинув він.— Треба поглянути, що з ним.

Гол піднявся нагору. Двері кімнати Незнайомця стояли прочинені. Він штовхнув їх, без вагань увійшов, щоб чимось допомогти.

Штора була спущена, в кімнаті було досить темно. Гол устиг помітити щось незвичайне: перед ним, у повітрі, метнулася ніби рука без кисті, а далі видніло обличчя — так наче три великі бліді плями на білому тлі, що скидалися на квітку братків. Потім його щось боляче вдарило в груди, жбурнуло назад, і перед самим його носом зачинилися двері. Все це сталося так швидко, що Гол не мав часу й роздивитись. Якісь непевні тіні, стусан і біль у грудях. Гол стояв на маленькій темній площадці і дивувався з того, що сталося.

За кілька хвилин він приєднався до маленького гурту, що зібрався перед дверима "Карети й коней". Там був Фіренсайд, який удруге докладно розповідав про подію; була місіс Гол, яка казала, що Фіренсайдів собака не повинен кусати її пожильців; був Гакстер, власник універсальної крамнички навпроти, який розпитував про подробиці; був Сенді Воджерс із кузні, що вряди-годи докидав і свої зауваження. Були ще й жінки та діти, і кожне висловлювало звичайні за таких обставин зауваження: "Хай би він мене спробував укусити", "Ніхто не має права тримати таких собак", "За що він його вкусив?" тощо.

Містер Гол дивився на них зі сходів, прислухаючись до їхніх розмов, і йому здалося неймовірним те, що він бачив там, нагорі.

— Він не хоче ніякої допомоги,— сказав містер Гол у відповідь на жінчине запитання.— Давайте віднесемо його багаж.

— Слід було б зараз же припекти рану,— зауважив містер Гакстер.— Особливо якщо почалося запалення.

— А я б застрелила цього собаку,— сказала одна з жінок.

Раптом собака загарчав знову.

— Швидше! — гукнув сердитий голос у дверях. Там удруге з’явився Незнайомець у пальті з піднятим коміром і в капелюсі із спушеними крисами.— Чим швидше повносите ви мої речі, тим краще.

Один з присутніх зауважив, що на ньому були вже інші штани й рукавички.

— Він вас покусав, сер? — спитав Фіренсайд.— Мені дуже прикро, що мій собака...

— Це пусте,— заспокоїв його Незнайомець.— Навіть шкіра не подряпана.— Поспішіть краще з цими речами.

І він стиха вилаявся — так принаймні запевняє містер Гол. Як тільки перший ящик за його командою було принесено до вітальні, Незнайомець зараз же кинувся до нього і заходився розпаковувати, розтрушуючи скрізь солому на килимі місіс Гол. Він витягав різні пляшки: маленькі, опуклі з якимись порошками, тоненькі з білою та кольоровою рідиною, видовжені, циліндричні з наклейками "отрута", круглі з вузенькими шийками, великі з зеленого та білого скла, пляшки із скляними затичками, пляшки з корковими затичками, пляшки з дерев’яними затичками, пляшки з-під вина, пляшки з-під олії. Розставляв він усе це рядами на шифоньєрі, на каміні, на столі коло вікна, на підлозі, на книжковій полиці,— одне слово, скрізь. Аптека в Брембльгерсті не могла похвалитися й половиною такої кількості пляшок. Видовище було разюче. Ящик за ящиком звільнявся від пляшок; і нарешті всі шість спорожніли, а на столі й підлозі виросла ціла купа соломи. Крім пляшок, у ящиках було ще багато пробірок, а в одному з них лежали старанно укутані терези.

Порозпаковувавши ящики, Незнайомець зараз же підійшов до вікна й почав працювати, не звертаючи найменшої уваги ні на грубий шар соломи під ногами, ні на пригаслий камін, ні на ящик з книжками, який залишався ще надворі, ні на решту багажу, вже винесеного нагору.

Коли місіс Гол принесла йому обідати, Незнайомець настільки захопився переливанням рідини з пляшок у пробірки, що не помічав її присутності, аж доки вона не позамітала солому і не поставила на стіл тацю, зробивши це трохи сердито, бо бачила, в якому стані її підлога. Тільки тоді він озирнувся, але одразу ж повернув голову назад. Місіс Гол помітила, проте, що він був без окулярів, які лежали поруч на столі, і їй здалося, ніби очні западини в нього страшенно глибокі. Незнайомець зараз же надів окуляри, а тоді повернувся обличчям до неї. Місіс Гол зібралася вже висловити своє незадоволення щодо забрудненої підлоги, але пожилець випередив її.

— Я попросив би вас не заходити до кімнати, не постукавши,— сказав він із роздратуванням, яке не залишало його весь ранок.

— Я постукала, здається...

— Може, й так. Але під час моїх досліджень — надзвичайно важливих і потрібних — найменша перешкода... скрип дверей... Я мушу просити вас...

— Звичайно, сер. Ви можете зачинятися на ключ у таких випадках. Та й завжди.

— Думка дуже слушна,— погодився Незнайомець.

— Але ця солома, сер. Дозволю собі сказати...

— Не треба. Якщо солома вас непокоїть, запишіть її до рахунку.

І він пробурмотів кілька слів, що місіс Гол видалися ніби лайкою.

У нього був такий дивний вигляд, войовничий і запальний, коли він стояв перед нею з пляшкою в одній руці й з пробіркою в другій, що місіс Гол не на жарт занепокоїлась. Але вона була жінка рішуча.

— Тоді я б хотіла знати, сер, скільки, на вашу думку...

— Шилінг... Запишіть до рахунку шилінг. Шилінга, певно, вистачить?

— Нехай і так,— сказала місіс Гол, застеляючи стіл скатертиною.— Коли це вас задовольняє, то, звісно...

Він сів, обернувшись до неї піднятим коміром пальта.

До вечора він працював, замкнувши двері і, як свідчить місіс Гол, майже в цілковитій тиші. Тільки раз почувся дзенькіт пляшок, що стукались одна об одну, неначе трусили стіл, і брязкіт кинутої на підлогу пляшки. Після цього почулися швидкі кроки по кімнаті. Боячись, чи не скоїлось там чого серйозного, місіс Гол підійшла до дверей і прислухалась, але стукати не наважилась.

— Нічого не виходить! — нестямно вигукнув її пожилець.— Нічого не виходить! Триста тисяч, чотириста тисяч! Безліч! Залишився в дурнях! Це може забрати все моє життя... Але терпіння! Терпіння насамперед! Дурень і брехун!

У цю хвилину в буфеті почулась чиясь важка хода, і місіс Гол хоч-не-хоч мусила відійти, так і не дослухавши. Коли ж вона вернулась до дверей, в кімнаті вже було тихо, тільки поскрипувало крісло під постояльцем та іноді дзенькала пляшка. Все скінчилося. Він знову працював.

Принісши йому чай, місіс Гол побачила в кутку під дзеркалом побите скло й жовтувату, абияк розтерту пляму. Вона звернула на це його увагу.

— Запишіть це до рахунку! — огризнувся він.— І, Бога ради, не докучайте мені. Коли щось буде пошкоджено, записуйте до рахунку.— І він знову взявся робити якісь позначки у своєму зошиті.

— Маю щось розповісти вам,— таємниче сказав Фіренсайд. Було вже надвечір, і вони сиділи в маленькій пивничці.

— Ну? — спитав Тедді Генфрі.

— Про того самого молодця, що його вкусив мій собака. Він, знаєте, чорний. Принаймні його ноги. Я бачив це крізь дірку в штанях і в рукавичці. Ви сподівалися б побачити там щось рожеве, правда? Але нічого подібного. Справжнісінька чорнота. Він — чорний, кажу я вам, як мій капелюх.

— Та ну? — здивувався Тедді.— От-то чудасія! А ніс же в нього рожевий, мов намальований.

— Правда ваша,— згодився Фіренсайд.— Але я теж дещо бачив. І я скажу вам те, що думаю. Він — рябий, Тедді. Подекуди — чорний, подекуди — білий: плямистий. Колір на ньому виступає плямами впереміш. Я чув про таке й раніше. А в коней воно буває раз у раз, це кожен знає.

IV. ПОБАЧЕННЯ МІСТЕРА КАСА З НЕЗНАЙОМЦЕМ

Про прибуття Незнайомця в Айпінг я розповів досить докладно, щоб читач зрозумів, яке дивне враження справив він на місцевих громадян. А про подальше його перебування там аж до пам’ятного дня клубного свята, за винятком двох не зовсім звичайних випадків, досить буде розповісти у кількох словах. Правда, він мав не одну сутичку з місіс Гол з приводу порушень встановленого нею розпорядку, але до кінця квітня, аж поки не з’явилися перші ознаки грошових нестатків, всі непорозуміння легко залагоджував додатковий рахунок.

Гол не любив свого пожильця і, коли набирався духу, все повторював, що треба його позбутися. Найвиразніше виявляв він свою неприязнь тим, що намагався уникати зустрічей з пожильцем.

— Зажди до літа,— розважливо казала місіс Гол,— коли сюди почнуть приїздити художники. Тоді побачимо. Він, може, й з примхами, але хоч би там як, а рахунки сплачує акуратно.

Незнайомець не бував у церкві та й взагалі не відрізняв неділі від буднів, навіть щодо вбрання. Працював він, казала місіс Гол, з перебоями. То він сходив у вітальню вранці і був зайнятий увесь день, а то вставав пізно, цілими годинами снував по кімнаті, нервував, палив люльку або спав у кріслі перед каміном. Ніяких стосунків ні з ким не підтримував. Настрій у нього бував дуже мінливий. Здебільшого він мав вигляд людини немовби зацькованої, а іноді вибухав гнівом і тоді лаявся, бив, трощив усе, що попадало під руку. Дедалі частіше він розмовляв упівголоса з самим собою, та хоч як ревно підслуховувала його місіс Гол, второпати не могла нічого.

Вдень він рідко виходив з дому, зате прогулювався смерком, під час усякої погоди однаково закутаний, і все вибирав найбезлюдніші стежки та найбільш затінені деревами чи відмежовані насипами місця. Його окуляри та страхітливо перев’язана голова під навислими крисами капелюха, виринаючи з темряви, лякали поодиноких робітників, що поверталися з роботи додому, а Тедді Генфрі, що якось о пів на десяту, йшовши із "Червоного камзола", угледів схожу на череп голову Незнайомця (той ніс капелюх у руці, і з розчинених дверей шинку блиснуло на неї світло),— мало не вмер від страху.