Незнайко на Місяці - Сторінка 6

Що мені зробити, щоб повернутись у попереднє положення? Для цього досить махнути рукою вбік.

Знайко махнув убік лівою рукою і, зробивши кілька обертових рухів, перевернувся знову догори головою.

— Ви бачите, що, виконуючи нескладні рухи руками, можна надавати своєму тілу будь-якого положеня у просторі. Тепер послухайте, що нам треба зробити в першу чергу. В першу чергу тим із вас, що висять головою донизу, треба перевернутися головою вгору.

— А тим, що вгору головою, треба перевернутися вниз головою? — запитав Незнайко.

— А ось цього саме й не треба, — відповів Знайко. — Всі повинні бути головою вгору, тому що таке положення звичне для кожного нормального коротульки. По-друге, всім треба опуститися вниз і намагатися триматися поблизу підлоги, бо для кожного нормального коротульки природно бути на підлозі, а не маячити під стелею. Сподіваюся, це зрозуміло?

Всі почали робити плавні рухи руками, намагаючись перейти у вертикальне положення й опуститися вниз. Це не зразу вдалося всім, бо, опинившись у вертикальному положенні й опустившись униз, коротульки відштовхувалися ногами від підлоги й злітали знову під стелю.

— Тримайтеся ближче до стін, братики, — радив коротулькам Знайко, — а опустившись униз, хапайтесь руками за щось нерухоме: за підвіконня, за дверну ручку, за трубу парового опалення.

Ця порада була дуже корисна. Минуло небагато часу, й усі коротульки зібралися внизу, окрім Пончика, який усе ще незграбно перевертався в повітрі. Всі наперебій радили йому, як опуститися вниз, але це не не давало користі.

— Ну, нічого, — сказав Знайко. — Нехай він потренується. З часом у нього буде все добре виходити. А ми з вами трошки відпочинемо й постараємось звикнути до стану невагомості.

— Як же! Звикнеш до нього! — насупившись, пробурчав Бурчун.

— До всього можна звикнути, — спокійно відповів Знайко. — Головне — не звертати на невагомість уваги. Якщо кому здаватиметься, що він падає вниз або перевертається догори ногами, а такі відчуття бувають у стані невагомості, то треба швиденько оглянутися на всі боки. Ви побачите, що перебуваєте в кімнаті, нікуди не падаєте, і перестанете хвилюватися. У кого є, запитання?

— Мене дуже непокоїть одне питання, — сказав Незнайко. — Ми будемо сьогодні снідати чи в зв'язку з невагомістю всілякі там сніданки та обіди зовсім відміняються?

— Сніданки та обіди не відміняються, — відповів Знайко. — Зараз чергові по кухні готуватимуть сніданок, а ми тим часом займемося ділом. Насамперед треба закріпити всі рухомі предмети, щоб вони не літали в повітрі. Столи, стільці, шафи та інші меблі треба прибити до підлоги гвіздками; по всіх кімнатах і коридорах слід протягти вірьовки, як для сушіння білизни. Ми триматимемось за вірьовки руками, й нам буде легше пересуватися.

Всі, крім Пончика, одразу ж взялися до роботи: хто прибивав меблі до підлоги, хто протягував вірьовки по кімнатах. Це було нелегке діло. Спробуй-но забити гвіздок у стіну, коли при кожному ударі молотком сила протидії відкидає тебе в протилежний бік, і тобі темніє в очах, і ти летиш, не знаючи, об що стукнешся головою. Тепер усе доводилось робити по-новому. Щоб забити один гвіздок, треба було не менше трьох коротульок. Один тримав гвіздок, другий бив по ньому молотком, а третій тримав того, що бив по гвіздку, щоб сила протидії не відкидала його назад.

Особливо важко довелося черговим по кухні. Добре, що черговими в той день були Гвинтик і Шпунтик. Це були дуже винахідливі коротульки. Опинивсь на кухні, вони одразу ж почали мізкувати й вигадувати різні вдосконалення.

— Щоб нормально працювати, треба твердо стояти ногах, — сказав Гвинтик. — Спробуй, наприклад, місити тісто, шаткувати капусту, різати хліб або крутити м'ясорубку, коли твоє тіло без усякої опори теліпається в повітрі.

— Ми не можемо твердо стояти, бо наші ноги не мають зчеплення з підлогою, — сказав Шпунтик.

— Коли зчеплення нема, треба зробити, щоб воно було, — відповів Гвинтик. — Якщо ми приб'ємо свої черевики до підлоги, то зчеплення буде цілком достатнє.

— Дуже дотепна думка! — схвалив Шпунтик. Друзі одразу зняли черевики й прибили їх до підлоги гвіздками.

— Бачиш, — сказав Гвинтик, всунувши ноги в черевики, — тепер ми твердо стоїмо на ногах, і наше тіло нікуди не летить при найменшому поштовху. Руки в нас вільні, й ми можемо робити все, що захочеться.

— Добре було б прибити поряд з черевиками стільці, щоб можна було працювати сидячи, — запропонував Шпунтик.

— Блискуча думка! — зрадів Гвинтик.

Друзі швидко прибили до підлоги два стільці. Тепер, коли їхні ноги дістали зчеплення з підлогою, забивати гвіздки стало легко.

— Поглянь, як чудово вийшло, — сказав Шпунтик, сідаючи на стілець. — Хіба я зміг би сидіти на стільці, якби черевики не були прибиті? Я зміг би сидіти лише в тому разі, коли б тримався за стілець руками, але тоді я не зміг би нічого робити. Тепер же руки в мене вільні, і я можу робити все, що завгодно. Можу й писати, й читати, сидячи за столом, а коли сидіти набридне, можу встати й працювати стоячи.

Кажучи це, Шпунтик сідав на стілець і вставав з нього, демонструючи всі переваги нового методу.

Гвинтик витягнув одну ногу з черевика й сказав:

— Для надійного зчеплення з підлогою досить однієї ноги. Витягнувши з черевика другу ногу, я можу ступити крок уперед, крок назад або крок убік. Ступивши крок убік, я вільно можу дотягтися до печі; ступивши крок назад, я можу знову працювати за столом. Отож моя маневреність підвищується.

— Чудова думка! — вигукнув, схоплюючись із стільця, Шпунтик. — Дивись: якщо я ступлю крок праворуч, то можу дістати рукою до шафи, а якщо ступлю крок ліворуч, то дотягнуся до водопровідного крана. Отже, не втрачаючи стійкості, ми з тобою можемо переміщатися майже по всій кухні. От що значить технічна кмітливість!

В цей час на кухню зайшов Знайко.

— Ну як тут у вас, сніданок скоро буде готовий?

— Сніданок ще не готовий, зате готовий карколомний винахід.

Гвинтик і Шпунтик почали навперебій розповідати Знайкові про свої вдосконалення.

— Добре, — сказав Знайко. — Ми використаємо ваш винахід, але сніданок усе-таки треба готувати. Усі хочуть їсти.

— Зараз буде все готове, — сказали Гвинтик і Шпунтик.

Знайко пішов або, точніше сказати, відплив з кухні, а Гвинтик і Шпунтик заходилися готувати сніданок. Це було не так легко, як вони спочатку думали. По-перше, ні крупа, ні борошно, ні цукор, ні вермішель не хотіли висипатися з пакетів, а коли висипалися, то не попадали туди, куди треба, а розліталися в повітрі й плавали навкруги, набиваючись і в рот, і в ніс, і в очі, що завдавало Гвинтикові й Шпунтикові багато клопотів. По-друге, і вода з водопроводу не хотіла набиратися в каструлю. Витікаючи під напором з крана, вона вдарялась об дно каструлі й розхлюпувалась. Потім вона збиралась у великі й малі кульки, які плавали в повітрі й теж лізли Гвинтику й ІПпунтику в рот, і в ніс, і в очі, і навіть за комір, що теж було не так уже й приємно.

На довершення всіх бід вогонь у печі не хотів горіти. Адже для того, щоб вогонь горів, потрібен безперервний приплив свіжого кисню. Полум'я нагріває навколишнє повітря. Нагріте повітря легше, ніж холодне, тому й піднімається вгору, а на його місце до полум'я з різних боків надходить свіже повітря, багате на кисень. Але в умовах невагомості як холодне, так і нагріте повітря зовсім нічого не важить. Тому нагріте повітря не стає легшим від холодного й не піднімається вгору. Як тільки весь кисень навколо полум'я витратиться на горіння, полум'я погасне, й тоді вже нічого не вдієш!

Зметикувавши, в чому заковика, наші друзі вирішили готувати сніданок на електричній плитці.

— А ще краще буде, якщо ми нічого не будемо готувати, а просто закип'ятимо чай, — запропонував Шпунтик. — У чайник все-таки легше води набрати.

— Геніальна думка! — схвалив Гвинтик.

Орудуючи якомога обережніше, друзі наповнили водою чайник, поставили його на електроплитку й міцно прив'язали вірьовкою до столу, щоб він нікуди не поплив. Спочатку все було добре, та через кілька хвилин Гвинтик і Шпунтик побачили, як з носика чайника почала пухирем вилізати вода, неначе її хто виштовхував зсередини. Шпунтик швиденько заткнув чосик чайника пальцем, але вода одразу почала вилізати пухирем з-під кришки. Цей пухир все збільшувався, нарешті відірвався від кришки і, тіпаючись, наче він був зроблений з рідкого холодцю, поплив у повітрі.

Гвинтик швиденько зняв кришку й зазирнув у чайник. Чайник був порожній.

— Оце так історія! — пробурмотів Шпунтик. Друзі знову наповнили чайник і поставили на гарячу плиту. Через хвилину вода знову почала лізти з чайника.

Тут з'явився Знайко.

— Ну, скоро ви там? Коротульки їсти хочуть!

— Тут у нас чудо якесь! — розгублено сказав Шпунтик. — Пухир лізе з чайника.

— Пухир лізе — це ще не чудо, — відповів Знайко. Він підійшов до плити й пильно подивився на пухир, що видувався з чайника. Потім сказав "гм" і пробував заткнути носик пальцем. Побачивши, що пухир почав вилізати з-під кришки, Знайко знову казав "гм" і спробував щільніше притиснути кришку до чайника. Упевнившись, що це нічого не дає, Знайко втретє сказав "гм" і на мить задумався, після чого мовив:

— Ніякого чуда тут нема, а є цілком поясниме наукове явище. Всі ви знаєте, що вода нагрівається завдяки переміщуванню. Нижні шари води в чайнику, нагріваючись на вогні або на електроплитці, стають легшими й піднімаються вгору, а на їхнє місце опускається холодна вода з верхніх шарів. У чайнику утворюється, як би це сказати, круговорот води. Але такий круговорот відбувається тоді, коли вода має вагу. Якщо ваги не буде — от як зараз, — то нижні шари води, нагрівшись, не стануть легшими й не піднімуться вгору, а залишаться внизу й нагріватимуться доти, аж поки перетворяться на пару. Ця пара, розширюючись від нагрівання, почне піднімати холодну воду, що міститься над нею, і вода пухирем вилізе з чайника. А що з цього випливає?

— Ну що випливає? — розвів Шпунтик руками. — Напевно, з цього випливає, що пухир одірветься від чайника й плаватиме в повітрі, поки розмажеться в кого-небудь на спині.

— З цього випливає, — строго сказав Знайко, — що кип'ятити воду в умовах невагомості треба в герметичній посудині, тобто в такій посудині, кришка якої закривається щільно й не пропускає ні води, ні пари.

— У нас у майстерні є казан з герметичною кришкою.