Ніс - Сторінка 2

А надто розгнівав Найґу капосний хлопець на побігеньках. Якось одного дня Найґу, зачувши несамовите скавучання, вихопився надвір і побачив, як служка, розмахуючи дощечкою завдовжки два сяку, навперейми ганяє за схудлим псом. Та він не тільки бігав за собакою, але ще й глузливо викрикував: "Диви, не розбий носа! Не розбий носа!" Висмикнувши дощечку (ту саму, якою Найґів ніс підтримувано під час обіду) з хлопцевих рук, Найґу щосили мазнув йому по обличчю.

Найґові стало прикро, що він так нерозважно, ні сіло ні впало, вкоротив носа.

Якось уночі – може, через те, що вітер звечора видзвонював дзвіночками на пагоді, їх теленчання докучливо лізло у вуха, а надворі схолодніло, – Найґу ніяк не міг заснути. Втупившись у темряву, він зненацька відчув, що ніс його нестерпно засвербів. Найґу помацав: кінчик носа, здавалось, набряк і пашів жаром. "Я його силоміць укоротив, от він і болить", – мимрив Найґу, торкаючись носа так шанобливо, наче ставив кадильні палочки й квіти перед образом Будди.

Як завжди, назавтра Найґу пробудився рано-ранісінько. Мабуть, тому що за ніч обсипалося листя з адіантумів і каштанів, дах пагоди узявся памороззю, а в сіруватому ранковому повітрі на шпилі пагоди відсвічувало дев'ять металевих кілець, – храмовий сад блищав, наче золотом усталений. Найґу вийшов на веранду, розчинив віконниці й глибоко вдихнув повітря.

І в одну мить знову вернулося те відчуття, що вже, здавалось, покинуло його. Найґу хапливо торкнувся носа. Помацав – ніс уже не був такий короткий, як звечора. Тепер це був той самий ніс, завдовжки десь з п'ять сунів; як і раніше, він перевисав над губами й сягав аж підборіддя. Найґу зрозумів: протягом ночі ніс знову видовжився. І так само, як тоді, коли ніс пощастило вкоротити, Найґу відчув, що його переповнює велика радість.

"От тепер уже, напевне, ніхто не глузуватиме", – в думці проказав Найґу, коли ранковий осінній вітер злегка погойдував його довгим носом.