Нові пригоди Електроника - Сторінка 15

І так далі, і таке інше.

За кожним пунктом "ніяких", що його виголошували незворушними голосами, з усією очевидністю з'ясовувалося, яких благ і почестей бажають відтепер чемпіони.

— І ти так вважаєш? — запитав лікар, підходячи до капітана команди.

— Я обчислюю варіанти, — спокійно відповів Електроник! — Я — як усі.

Лікар похитав головою.

Ростик, здається, більше був обізнаний із симптомами нового захворювання, ніж його колега.

— Повітряні бродяги, суперкоролі й новоявлені чемпіони, я вас зрозумів! — урочисто промовив він, оглянувши принишклу команду. — Я обіцяю, що ви матимете необхідні тренування і додаткові компоти. І залишитеся непереможеними!

— Досить! — обірвав його один з чемпіонів.

— Він хоче заспокоїти нас компотом, — мляво підхопив другий.

— Обізвав бродягами, — злегка скривив губи третій.

— От що, Ростику, — Макар Гусєв трохи підвівся на лікті, — ще одне образливе слово — і ми переходимо до іншого тренера.

Ростик, котрий бачив немало "чудес" у своєму спортивному житті, завмер із розкритим ротом.

— Попрошу дотримувати лікарняного режиму, — сказав рішуче фахівець у білому халаті. — Я маю поставити діагноз... Сніданок принесуть у палату...

Один лише Сироїжкін заявив, що він цілком здоровий і скоро всі інші видужають, але голос був у нього не дуже впевнений, і йому не дозволили встати з ліжка.

Лікар і фізорг вийшли на веранду, тихо причинивши за собою двері.

— Який тут діагноз?! — сичав червоний від обурення Ростик. — Звичайна спортоманія! — Ростик розумів, що його звіт у міністерство про нові методи тренувань несподівано провалився.

— Щось спортом тут не пахне, — замислено промовив лікар. — Манія є, згоден, ця хвороба серйозна. Найімовірніше, їх уразив вірус. Але чому так раптово? І що це за вірус?

— Агов, хлопці! — покликала Електроничка, заглянувши у відчинене вікно. — Що з вами, хлопці?

Шестеро хворих не ворухнулися.

Вікна палати обліпили волейболістки Елиної команди.

— Ой, дивіться, дівчатка, вони — наче мумії... втомилися, бідолахи!.. Хай знають, як з нами боротися!.. А може, це всерйоз? Може, захворіли? Може, ми в усьому винуваті?..

Новини про вчорашніх переможців поширювалися по табору зі швидкістю польоту м'яча. Чемпіони за додаткове какао дозволили оглянути себе й прослухати легені. За пончики погодилися зміряти тиск на руці. А за аналіз крові з пальця зажадали покупатися перед обідом. Але яке вже тут купання, коли діагноз неясний! Довелося кров брати трохи не силою.

— Гей, хто-небудь? Ви живі?.. Чого мовчите? Скажіть хоч слово! — шепочуть у вікно дівчатка, коли пішов лікар.

Хтось із хворих чхнув, мляво промовив:

— Забирайтеся геть!

— Ой, хто це? — вискнули Бублики. — Здається, в окулярах... Професор прийшов до пам'яті! Чи він марить?

— Нічого я не марю. — Професор чхнув ще раз.

— Він не марить, він живий! — зраділи дівчатка. — А чому ти такий грубіян, Професоре?

Професор демонстративно повернувся до стіни. Гусєв присів на постелі, тицьнув пальцем у вікно, зареготав:

— Дивіться, вся команда з'явилася! Навіть Нінка припленталася... Що, хочеться повитріщатися на чемпіонів? Тепер вам до нас далеко... Давайте фотографуйте, беріть інтерв'ю, закохуйтесь. Для стінної преси ми згодні... — І він недбало відкинувся на подушку.

— Макаре, тобі не здається... — почала було, спалахнувши, Ніна, але Сироїжкін перебив її:

— Не Макаре, а Макаре Степановичу! — І пояснив свою думку: — Я намагаюся бути поважним, але... не можу. Макар Степанович хворий.

— Макаре Степановичу! — Кукушкіна труснула кісками.

— Ну?

— ...Ви серйозно хворі? Макар махнув рукою.

— Заспівала б ти нам чогось веселішого.

Від такої зухвалості в Зої покруглішали очі. Світлана заступилася за подругу:

— Може, накажете хором?

— Хто там такий розумний підказувач? — запитав Гусєв, не обертаючись до вікна.

— Світланка, — вмить відповів Чижиков-Рижиков. — Котра підвернула ногу.

— А-а, — Гусєв позіхнув, — хатинка на курячій ніжці. Теж пришкандибала... Слухай, ти, Світланко...

— Не Світланка, а Світлана Іванівна, — поправила Ніна.

— Іванівна... — Гусєв ошкірився. — Нехай спочатку покаже, яка вона Іванівна!

— Перша жінка-космонавт, яка висадиться на Марсі, — пояснила Ніна.

Гусєв розреготався.

— На Марсі? Світланка? Це точно! Перший марсіанський привид...

Волейболістки переглянулися, пошептались, і цей тривожний шепіт, мов свіжий вітерець, враз увірвався до палати. Чемпіони заворушилися, трохи попідводилися з подушок, а Сергій усміхнувся Майї.

— Не звертайте на них уваги! — дзвінко сказала Майя. — Вони цілком здорові... Просто корчать дурня!

— Ні, — заперечила Електроничка, придивляючись до лежачого Електроника. — Вони хворі. Здорові не корчать дурня.

Макар сів у постелі, взяв у руки подушку.

— То це ми хворі?! — вигукнув він. — Ану, хлопці, покажемо пас! — і метнув свою подушку в Професора.

Професор устиг кинути свій тугий снаряд Сироїжкіну, взяв подачу Макара. Подушки полетіли по палаті, сіючи в повітрі пух та пір'я, лунко гепаючи у витягнуті долоні. Подушки, м'які, теплі подушки, хранительки снів і безсонних думок, — їх шалено-весело ганяли зараз по замкнутому колу, перетворювали в безформні жмути, вибивали з них усі спогади.

— Припиніть хуліганити, — сказала, заходячи до палати, нянечка. — Бо хто ж підмітатиме?

Подушки вмить опинилися на місці, гравці пірнули під простирадла.

Нянечка, кліпаючи, дивилася на повислий у повітрі сріблястий пил.

— Ну чисто малі діти...

— Перша ознака еговірусу, — сказав, заходячи, лікар. — Апатія упереміжку з придуркуватістю та душолінощами!

Макар висунув голову з-під простирадла:

— То ми хворі, чи що?

— Хворі, — відповів лікар. — Вас іде обстежувати комісія.

Він причинив двері й наклеїв на них грізне застереження:

КАРАНТИН! ЕГОВІРУС!

СТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО!

Ох, і напереживалися дівчатка, спостерігаючи у вікна всілякі сцени. Що тільки еговірус не коїть з нормальними людьми! Аж бере жаль...

А тут ще повилазила з кущів малеча з молодших загонів, стала гасати біля карантинної дачі, викрикуючи хором:

Знають люди, знають звірі:

Два на два — завжди чотири.

Справжня дружба не загине...

Роботе, ти не людина...

Так, пішла гуляти по світу пісенька, що її склав якийсь жартівник у Сергійковому дворі.

Дівчатка прогнали зухвалих куплетистів. Хай відпочинуть хлоп'ята. Може, отямляться...

— Елеку, — пошепки покликала Електроничка, — лізь у вікно.

— Навіщо? — відповів Електроник.

— Подихаємо свіжим повітрям. Вирішимо, як вам вилікуватися.

— Не хочу, — почулася відповідь.

— А що ти робиш лежачи? — не могла зрозуміти Електроничка.

— Я досліджую новий метод робототехніки, — пояснив електронний хлопчик. — Під умовною назвою "Ел-елечка..."

— Ел-елечка? — Електроничка сіпнула плечем. — Що за дурниці? При чому тут я?

— Ти — новий напрям у кібернетиці, — промимрив Електроник.

Гусєв у самих трусах стрибнув на середину кімнати й затрясся на місці, немов у пропасниці.

— Ел-елечка!.. Ой, тримайте мене! — кричав він. — Зараз я лусну! Ель-ель-елечка!..

Прибіг лікар і уп'явся очима в нього.

— Тримайте мене! — кричав Гусєв, пританцьовуючи. — Ель-ель-ель... Ель-ель-елечка!..

Лікар, розставивши руки, пішов на нього. З іншого боку наближався Ростик. Гусєва поклали.

— Де тут салон мод для роботів? — задихався від сміху Макар. — Наш капітан закохався! Забив собі гол... Хіба тепер виграєш? Вірно, хлопці? Га?..

Дівчатка чекали, що Електроник обуриться безглуздим жартом, однак той промовчав. Навіть Сергій не знав, як угамувати носія буйного вірусу — Макара. Певно, всі вони й справді хворі.

— Ходімо звідси! — Майя потягнула Елечку за рукав. — Вони дурня корчать.

Елечка не відривала ліктів від підвіконня, ще раз оцінюючи обстановку.

— Що ж ви, хлопці? — прошепотіла вона. — Що ж ти, Еле?

Електроник не реагував.

І тоді вона остаточно переконалася, що Ел серйозно хворий.

— Їх треба виручати!

Вона повернулася від палати, наказала собі: "На старт!"

— Ель-ель-елечка! — летів з розчиненого вікна голос буйного Гусєва.

Електроничка раптом зірвалася з місця і, зблиснувши на сонці, ковзнула по тінистій алеї. Дівчатка остовпіли.

— Ти куди, Елю?

— Я... скоро... повернусь...

Три слова залишилося від зниклого капітана.

З кущів за цією сценою уважно спостерігали два світних зелених ока. Рессі не втручався у те, що відбувалося. І його гїриятелі з Волошок, які притаїлися поряд у траві, теж ні разу не дзявкнули. Треба спочатку зрозуміти, що хочуть ці дивні люди.

ВРЯТУВАТИ ЕЛЕКТРОНИЧКУ!

Електроничка повернулася з професором Громовим через півтори години: вони приїхали на таксі з міста, з наукової лабораторії, до якої спортсменка добігла за двадцять хвилин. Хоч Елечка із скрупульозністю електронного репортера передала весь хід подій, професор не міг визначити, що за хвороба уразила Електроника, й він поспішив на допомогу.

Дівчатка, які зустріли їх біля воріт, внесли у попередній діагноз ще більше сум'яття.

— Ой, що вони виробляють...

На веранді Ростик і лікар різалися в шахи. Вони впізнали знаменитого професора, привіталися.

— Я табірний лікар, — відрекомендувався фахівець у білому халаті.

— А я тренер, — похмуро промовив Ростик.

— Що з ними? — запитав Громов.

Обидва виразно здвигнули плечима. Потім лікар висловив своє припущення:

— Якийсь новий вірус. Певно, еговірус.

Громов рушив до палати, але лікар заступив йому шлях.

— Вибачте, професоре, це не за вашим фахом. — Він показав на карантинне оголошення. — До нас їде комісія.

— Та зрозумійте ж ви, — розсердився Громов, — у цьому злощасному вірусі винен лише я. Замість "ерго" телеграф відстукав "его". Вловлюєте відмінність між цими поняттями — "роботою" і "самолюбством"? Елементарна помилка, а хлопчаки уявили бозна-що!

Вартові коло дверей переглянулись, але не відступили, наче їх самих прикувало на місці слово "карантин"

— Давайте спочатку дізнаємося, професоре, — запропонував лікар, — що скаже класична медицина...

— Я роботопсихолог. До речі, — Громов підвищив голос, — серед хворих, якщо я не помиляюся, перебуває і мій пацієнт. Дозвольте пройти!

Він широким жестом відсторонив сторопілу варту й зайшов до палати. За ним ковзнули Електроничка й Рессі як представники робототехніки.

Дівчатка кинулися до вікон.

У палаті було мирно, але не тихо.