Нові пригоди Електроника - Сторінка 8

— Бігом марш!

І от вони біжать за Елечкою по мокрій галявині, продираються крізь ліщину, що обдає водяними градинами, мчать по росистій м'якій луці. Видираються по косогору й стикаються віч-на-віч з вогненним ядром сонця.

Затихли зойки, захоплені вигуки й вереск. Дівчатка несміливо взялися за руки, закружляли на зеленому пагорку. Здалека вони видавалися рожевими птахами, готовими от-от злетіти. Звідси, з вершини пагорба, Елечка бачила зовсім інший, ніж раніше, світ. Світ барвистий, яскравий, що мінявся у сонячних променях. І вона разом з подругами була частиною безмежної розмаїтої природи.

— Ми, дівчатка, — неголосно сказала Еля.

Й інші повторили за нею магічні слова, присіли навпочіпки кружком, зашепотіли щось, низько схиливши патлаті мокрі голови.

Якби хлопчаки почули, що бурмочуть дівчатка, вони б дуже здивувалися таким дивним словам:

— Я ніколи не закохаюся в Сергія Сироїжкіна, — пошепки почала Електроничка.

І подруги, завмираючи від страху, незбагненного хвилювання і всієї таємничості ритуалу, тихенько дружно підхопили:

— Ні-ко-ли!

— Я ніколи не закохаюся в Макара Гусєва.

— Ні-ко-ли!

— Я ніколи не закохаюсь у Вітьку Смирнова.

— Ні-ко-ли!

— Я ніколи не закохаюсь у Професора... тобто Вовку Королькова.

— Ні-ко-ли!

— Я ніколи не закохаюсь у Чижикова-Рижикова.

— Ні Чижикова! Ні Рижикова! Ні-ко-ли!

Якби хлопчаки дізналися, що сама верховода дівчачої компанії не розуміє до кінця значення тих слів, які вона промовляє, не знає, як бережно поводяться люди з важливими в житті поняттями, — коротше, не розуміє, що говорить, хлопчаки не образилися б на неї.

Але тут, на галявині, зібралися не просто балакухи, тут була бойова спортивна команда. Капітаном її одностайно обрали Електроничку. Коли це сталося, Елечка на секунду задумалась, запитала:

— А чому саме я?

Їй відповіли:

— Ти найспортивніша...

— Ти — Елечка...

— ...Знаєш усі правила.

— І навчиш нас...

Усе це допомогло Елечці розв'язати складну задачу — як їй бути: командувати чи не командувати людьми?

— Я згодна, — сказала вона. — Але я, як і досі, вчитимусь у вас.

І тоді Майка, яка висунула Електроничку в капітани, висловила абсолютно незрозумілу для подруги, не передбачену договором формулу:

— Я ніколи не закохаюся в Електроника!

Команда розгубилася, потім опам'яталась, уп'ялила очі в капітана.

Електроничка підвелась, і всі побачили в ній справжнього капітана.

— Ні-ко-ли! — викарбувала капітан дівчаток. І сформулювала своє рішення: — Хай хлопчаки закохуються скільки завгодно в нас, коли ми виграємо гру...

Якби хлопчаки чули все це...

Вони б зрозуміли, що дівчатка своїм звичаєм затіяли з ними гру. І гру, певна річ, не в абстрактні поняття, не в символи, навіть не в особисті переживання. А гру, в яку з дитинства закохане все людство, — у ВО-ЛЕЙ-БОЛ.

Ні для кого в таборі не було секретом, що дівчатка вирішили побити хлопчаків. Побити, звичайно, не в буквальному значенні слова. Всі розуміли, що йдеться про чесний поєдинок між п'ятіркою Електронички й п'ятіркою Електроника.

Істина була зовсім поряд — на спортивному майданчику. Досить було тільки подивитися, як тренуються тут дві славнозвісні команди на чолі із своїми капітанами — Електроником та Електроничкою...

Для гравців і болільників час між тихою годиною і вечерею найприємніший, найазартніший. Сонце, не таке спекотне, як удень, лагідно пригріває спортмістечко, оточене високими соснами. Спортсмени в нарядній формі, пританцьовуючи, вибігають на майданчики; здається, що вони зібралися на прогулянку; ніхто не думає, що за хвилину білі труси будуть у плямах від піску й товченої цегли. Свисток судді — і м'язи наливаються силою, все на волейбольному полі починає рухатися. Чути лише гучні виляски по м'ячу.

Найзапекліші поєдинки інших табірних команд схожі на класичний балет порівняно з розминкою команди Елека. Ось її склад: Електроник, Сироїжкін, Корольков, Гусєв, Смирнов і Чижиков-Рижиков. Біля цих тигрів — за своєю страхітливою силою, левів — за швидкістю і стрибучістю, леопардів — за граціозністю і підступністю завжди уповільнював крок Ростик. Кинувши допитливий погляд на вихованців, Ростик звичайно виголошував знамениту заповідь засновника олімпійського руху барона П'ера де Кубертена: "О спорт, ти — мир!"

Коло дівчаток фізкерівник табору промовляв іншу істину великого олімпійця: "Головне не перемога, а участь". Коли ж Електроничка била по м'ячу, він на мить завмирав і стежив за м'ячем одним оком: чи не лопнув... Ростик знав, що авторитет Елечки на спортмайданчику був настільки великий, що дівчатка вирішили створити почесний клуб "Електроничка". До клубу приймали тих, хто найбільше набрав очок. До клубу ввійшли: Майя, Зоя (Кукушкіна), Бублик, Оленка і Світлана.

Електроничка оголосила своїм, що вони будуть "королевами повітря". Спочатку пропозиція обрадувала дівчаток своєю гаданою легкістю: хто не грав у дитинстві у дворі, на дачі, в піонертаборі у волейбол! Ну, потренуються як слід — стануть і королевами. Але волейбол, виявилося, вимагав суворої спортивної дисципліни, точніше, самодисципліни для кожного.

Найвищих на зріст — Майю і Зою — призначили в нападаючі. Нападаючі, як відомо, повинні вміти високо стрибати, бити згори вниз по м'ячу й не втрачати ні на хвилину самовладання. Крім зарядки, майбутні бомбардири тренувалися у стрибках у довжину й висоту, бігу з бар'єрами, настільному тенісі, метанні молота й гранати. На гілках дерев навколо будинку дівчатка почіпляли різнокольорові ганчірки. Коли Майка підскакувала з розбігу, вона чомусь зітхала і з поважним обличчям била долонею по ганчірці; удар у неї виходив прямий, короткий і сильний. Кукушкіна, підскакуючи, повискувала, крутила головою і завдавала навскісних, підступних ударів. її вереск діяв на нерви суперників. Бублик і Оленка — ті самі дівчатка з одного будинку, яких колись познайомив заочно Електроник, — не могли ні хвилини прожити одна без одної. Були вони обидві міцні, кругленькі й страшенно сміливі. На м'яч кидалися завзято, інколи навіть наосліп, причому обидві разом. Природжені захисники! Бублики!

Еля оцінила самовідданість своєї команди. Проте до "королев повітря" їм ще далеко.

— Будемо перебудовувати тіло! — рішуче сказала капітан команди. — Треба виправити поставу!

— Перебудовувати то перебудовувати! — дружно погодилися Бублики, розуміючи, що від надмірних занять уроками вони втратили за зиму спортивну форму.

Для перебудови було запропоновано ранковий крос по пересіченій місцевості, їзду на велосипеді, лазіння по канату, марш-кидки, подолання смуги перешкод, потрійні стрибки, гімнастику на снарядах, плавання. Дівчатка захоплено сприйняли навантаження. Тим більше, що тренувала їх сама Електроничка.

Під час тренувань Бублики зробили чимало відкриттів. По-перше, вони обидві палко люблять Електроника, який їх подружив і примусив заново переглянути прожите життя. Ні, це не означає, що вони зраджують дівчаче плем'я, — просто має бути в них якийсь ідеал... По-друге, Бублики виявили в собі безліч слабких місць і проголосили: "Геть слабкості!" Наприклад, раніше вони любили повалятись і поніжитися в постелі, багато думали про свою персону, але нічого не робили істотного для того, щоб самоствердитися в житті. Що стосується спорту, то вони просто уникали його під виглядом надмірної зайнятості. По-третє, тепер, коли нарешті подруги зрозуміли всю важливість непробивного захисту у волейболі, вони вирішили опанувати ще й майстерністю бомбардира, гасити м'яч не гірше, ніж Майя і сама Елечка...

Пізніше за всіх на майданчику з'явилася худенька біленька Світлана і якось непомітно стала центром всієї гри. Світлана не впадала в очі болільникам своїми стрибками, але вона точно вгадувала політ м'яча, вчасно поставала на його шляху й, майже не оглядаючись, посилала подрузі. В усякій грі є такі безкорисливі трудяги, які намагаються зробити для команди все можливе — прийняти м'яч згори й знизу, вихопити з мертвої зони, перекинути через голову, затримати на мить на кінчиках пальців, поки не підстрибне бомбардир, точно вкласти йому в руку для удару. Світлана виявилася незамінним диригентом атак. Єдине, що вона дозволяла собі в грі, це легенько торкнутися до плеча подруги, яку надто гіпнотизував м'яч, шепнути їй: "Не тремти колінами!" Порада діяла безвідмовно.

Елечка знайшла талановитого гравця в безлюдному коридорі за шафою. Вона відразу зрозуміла з тихого схлипування, що людину образили, запитала: "Що з тобою? Тобі допомогти?" Світлана мовчки похитала головою. Сльози котилися по її щоках, і Еля вперше пересвідчилася, що знак "ні" не означає категоричної відмови в допомозі.

Світлана К. — та сама школярка, яка написала листа про героїв телефільму, до того ж похвалила Сироїжкіна й одержала відповідь від Електроника. Світлана запізнилася на два дні в табір і нікого не знала у своєму загоні. Вона зраділа, що відпочиватиме разом із справжніми Електроником та Сироїжкіним, і розповіла про своє заочне знайомство. І от якось Світлана почула із-за причинених дверей таємну розмову: дівчатка заприсягалися, що не приймуть новеньку задаваку в жодну гру. Підмовила всіх Ніна, котрій чомусь не сподобалася Світлана. Вона й назвала її задавакою.

— Ось і я, — сказала Світлана, заходячи до палати. — Сподіваюсь, ви пожартували?

— Вона ще й підслуховує! — обурилася Ніна. — Ні, ми не пожартували. Йди поскаржся своєму Елеку! Або Сергієві.

З інтонації голосу Світлана здогадалася, що Ніні теж подобається бути поряд з Елеком та Сироїжкіним. Можливо, як і їй, Ніні зрозуміліший Сергій, адже він такий смішний... Ну й що ж тут особливого, якщо дві дівчинки краєм ока спостерігають за одним хлопчаком? Хто не сходить з розуму за кіноартистами? Головне, що кіногерої виявилися не вигадкою, а живими хлопчаками. Це не кожного дня трапляється.

Усмішка зникла із Світланиного обличчя, дівчинка почервоніла, похнюпилася.

— Нікому я не скаржитимусь, — промовила новенька.

— Можеш написати ще одного листа за підписом "Світлана К.", — іронічно кинула Ніна.

А дівчатка підхопили:

— Світлана К., Світлана К. ... От сучасний стиль листа...

І тут Світлана зрозуміла, що Ніна лідер у цій палаті. Он дівчата навіть підперезуються, як і вона, — червоними поясками.