Оцеола, вождь Семінолів - Сторінка 2

На них чекає інша доля: пурпурові квіти безжалісно зрізують.

Всередині огорожі і на полях індиго метушаться сотні людей. Майже всі вони африканці, раби. Переважно всі негри, хоча з поміж них не всі чорношкірі. Тут є і мулати , і самбо , і квартерони . Навіть ті, у чиїх жилах тече чиста африканська кров, мають шкіру не чорного, а бронзового кольору. Деякі з них незугарні: товстогубі, низьколобі, з пласкими носами й недоладними статурами. Інші – стрункі й навіть привабливі. Є там і майже білі жінки – квартеронки. Серед них трапляються миловидні, а часом і неймовірні красуні.

Чоловіки носять легкі полотняні штани, яскраві сорочки і капелюхи з пальмового листя. Та не всі можуть похизуватися таким одягом. Деякі чоловіки оголені до пояса й виблискують чорною шкірою на сонці, наче ебенове дерево. Жінки одягнені краще – в смугасті ситцеві сукні, іноді дуже красиві, на головах у них – мадраські хустки з яскравої картатої тканини. Зачіска в усіх подібна на тюрбан, що додає жінкам особливої приваби.

На плантації індиго працюють і чоловіки, і жінки. Одні зрізують рослини і в'яжуть їх у снопи; інші тягнуть ці снопи з лану під навіс, там їх кидають у верхнє корито – бучильний чан; треті відводять воду і вичавлюють. Ще є працівники, які лопатами згрібають осад у спускні канали, а кілька людей трудяться над просушуванням і формуванням фарби. Усі виконують певну роботу і, слід зауважити, досить весело. Люди сміються, теревенять, співають, перекидаються жартами, і веселі голоси повсякчас дзвенять у вас у вухах. Проте всі вони раби – раби мого батька. Він добре з ними поводиться. Тут рідко здіймається батіг, і, можливо, тому в робочих веселий настрій і бадьорий вигляд.

Ось які приємні картини закарбувалися в моїй пам'яті. Тут минуло моє дитинство, тут почалося моє свідоме життя.

Розділ III

Двоє Джеків

На кожній плантації є свій "поганий хлопець", іноді їх навіть кілька, але серед них завжди знайдеться потвора. Таким виплодком у нас був Жовтий Джек.

Це був молодий мулат, не такий уже і потворний, але з понурою і сварливою вдачею. Бували випадки, коли він виявляв жорстокість.

Люди з таким характером частіше трапляються саме серед мулатів, а не негрів. Ця психологічна особливість пояснюється тим, що мулати пишаються своєю жовтою шкірою і ставлять себе вище за негрів як розумово, так і фізично, а тому гостріше відчувають несправедливість свого приниженого становища.

Що ж до чистокровних негрів, то вони рідко бувають бездушними дикунами. У драмі людського життя вони жертви, а не лиходії. У своїй рідній країні або в чужій – скрізь їм доводиться страждати, але в їхніх душах немає мстивості і жорстокості. У всенькому світі не знайти більш чуйного серця, ніж те, що б'ється в грудях африканського негра.

Жовтий Джек завжди вирізнявся жорстокістю – це була вроджена риса його характеру, спадкова. Він був іспанським мулатом, тобто іспанцем по батьку і негром по матері. Його власний батько продав його моєму батькові!

У матері рабині син теж раб. Якщо батько – вільна людина, це аж ніяк не допомагає його нащадкам. В Америці червоношкіра і чорна дитина має таку саму долю, як і її матір. Тільки біла жінка може бути матір'ю білих дітей!

На плантації жив ще один Джек, якого, на відміну від першого, звали Чорним Джеком. Між ними не було нічого спільного, окрім однакового віку і зросту. Характером вони відрізнялися ще більше, ніж зовнішністю і кольором обличчя. У Жовтого Джека шкіра була світліша, але Чорний Джек мав світле серце. Вони дуже різнилися навіть виразом обличчя: в одного був веселий, задоволений вигляд, а другий дивився спідлоба. Білі зуби негра завжди виблискували в усмішці, а Жовтий Джек посміхався тільки тоді, коли надумував щось недобре.

Чорний Джек був уродженцем Вірджинії. Він жив у нас ще на старій плантації і звідти переїхав разом з нами. Негр був дуже відданий моєму батькові; такі взаємини між паном і рабом не рідкість. Джек вважав себе членом нашої родини і пишався тим, що носить наше ім'я. Як і всі негри, що народилися у "старій колонії", він гордився місцем свого народження. Наші негри дуже поважали "вірджинських".

Непоганий з виду, Чорний Джек рисами обличчя скидався радше на мулата, ніж на негра. Для негрів характерні товсті губи, плаский ніс, вузьке чоло. У Джека все було іншим. Мені зрідка траплялися чистокровні негри з правильними рисами обличчя, і саме таким був Чорний Джек. Статуру він мав, як в ефіопського Аполлона.

Однак не тільки я вважав, що Джек набагато привабливіший за свого жовтошкірого тезку – такої ж думки була квартеронка Віола, перша красуня на нашій плантації. Обидва Джеки давно суперничали через Віолу, обидва старанно домагалися її усмішок, а завоювати їх було не так то й легко, бо Віола була примхливим і легковажним дівчиськом. Годі й казати, що обидва ревнували її. Та з часом усі помітили, що вона віддає явну перевагу негру. За це мулат люто зненавидів свого суперника. Не раз обом Джекам доводилось мірятися силою, і завжди негр виходив переможцем. Можливо, саме тому, а не через зовнішність, Віола нагороджувала його своїми чарівними усмішками. У всьому світі у всі часи краса схиляється перед мужністю і силою.

Жовтий Джек був нашим дроворубом, а Чорний Джек виконував обов'язки конюха і кучера.

У житті нашої плантації історія кохання і ревнощів двох Джеків вважалася буденною. У ній немає нічого цікавого, і згадав я про неї лише тому, що вона призвела до подій, які вплинули на моє подальше життя.

Ось перша з них. Жовтий Джек, бачачи успіхи свого суперника, почав відкрито переслідувати Віолу. Зустрівши її якось у лісі, далеко від дому, він нахабно зробив їй непристойну пропозицію. Презирлива відмова Віоли змусила його зважитися на відчайдушний учинок. Тільки раптова поява моєї сестри завадила мулату зробити свою брудну справу.

Сестра наполягла, аби Жовтого Джека покарали, і це було вперше, хоча він уже не раз заслуговував на те. Мій батько був поблажливий до нього, та, на загальну думку, навіть занадто. Він часто прощав йому не лише провини, а й злочини. Батько був дуже доброю людиною, тому вельми неохоче вдавався до тілесного покарання. Однак цього разу моя сестра рішуче вимагала кари. Віола була її служницею, і ганебну поведінку мулата не можна було спустити йому з рук.

Та заслужена спокута не вилікувала його від пакісних учинків. Незабаром сталася ще одна подія, що свідчила про мстивість Жовтого Джека.

Улюбленицю сестри, гарненьку лань, знайшли мертвою на березі озера. Вона не могла загинути природною смертю: ще годину тому бачили, як вона стрибала на лужку Ні вовк, ні алігатор її не чіпали. На ній не виявили жодної подряпини, жодної ранки – ні сліду крові!

Згодом з'ясувалося, що лань задушили. Її задавив мулат, і це бачив Чорний Джек. Він працював в апельсиновому гаї і був свідком злочину. Жовтого Джека вдруге покарали батогами.

Третя прикра історія – сварка між негром і мулатом, яка переросла у жорстоку бійку. Жовтий Джек скористався слушною нагодою і вирішив помститися негру як суперникові в сердечних справах і як свідкові його недавнього злочину. Сутичка переросла у справжню різанину. Мулат, керуючись інстинктом, успадкованим від іспанських предків, дістав ножа і завдав небезпечну рану своєму неозброєному противнику.

Цього разу його покарали ще суворіше. Я просто розлютився, адже Чорний Джек був моїм товаришем і охоронцем. Негр мав веселу життєрадісну вдачу. У дні мого дитинства він невідлучно мене всюди супроводжував – і на річці, і в лісі.

Справедливість вимагала покарання, і Жовтий Джек отримав з лихвою. Однак і це не вплинуло на мулата. На нього нічого не діяло. Здавалося, що в нього вселився злий дух.

Розділ IV

Гомок

За апельсиновим гаєм було своєрідне заглиблення. Здається, таке можна побачити лише у Флориді.

Круглий басейн діаметром із сорок ярдів, що йшов у землю на багато футів. На дні цього басейна було кілька заглиблень, або колодязів, правильної циліндричної форми, відокремлених один від одного кам'яними перегородками. Це дуже скидалося на вулик із розламаними стільниками.

Такі колодязі подеколи пересихають, але найчастіше на їхньому дні стоїть вода, яка часом заповнює всю западину.

Подібні природні водосховища, хоча вони і розташовані на рівнинах, завжди оточені пагорбами або уламками скель, покритими вічнозеленими кущами магнолій, рожевого лавра, дуба, шовковиці та пальмето. Такі колодязі часто трапляються серед соснових лісів, а іноді вони виникають серед зелених саван, як маленькі острівці в океані.

Це і є гомоки – флоридські колодязі, уславлені в історії індіанських воєн.

Один із них і глибочів за апельсиновим гаєм. Неподалік півколом здіймалися бурі скелі, вкриті темним листям вічнозелених дерев. Вода в ньому була чиста і прозора, і в її кришталевій глибині пустували зграї золотих і червоних рибок, лящів і пістрявих окунів. Басейн забезпечував нас рибою, тут ми всі також купалися. У жаркому кліматі Флориди купання – це не лише задоволення, а й життєва необхідність.

Від дому до водойми було вимощено піщану доріжку через апельсиновий гай і викладено кам'яні сходи, якими було зручно спускатися у воду. Звичайно, насолоджуватися купанням дозволялося тільки білим.

За басейном простиралися оброблені поля, оточені високими кипарисовими і кедровими лісами. Далі – багато багато миль непролазної трясовини.

З одного боку плантації лежала широка рівнина, поросла густою травою. Це була савана – природний луг, де паслися коні та домашня худоба. Тут часто з'являлися олені і зграї диких індичок.

Я був саме в такому віці, коли юнаки захоплюються полюванням. Як і в більшості хлопців із Південних штатів, не вельми обтяжених справами, полювання було моєю основною розвагою. Батько подарував мені чудових гончаків.

Я полюбляв, сховавшись у колодязі, чекати наближення оленя або індички, а потім наздоганяти їх по зеленій рівнині. Так я вполював чимало оленів та індичок – собаки чудово виконували свої обов'язки. Найлегше полювати з гончаками на диких індичок.

Зазвичай я виходив з дому рано вранці, коли всі спали – це найкращий час для полювання. Одного ранку я вирушив до свого сховку біля колодязя і видерся на скелю – там я чудово розташовувався зі своїми собаками.