Один в океані - Сторінка 28

Коли б так сталося, то незабаром я, мабуть, збожеволів би. Переконаний, що земля десь поблизу, я дедалі частіше вдивлявся б у горизонт, втомлюючи очі й мозок, і з кожним днем все більше занепадав би духом. "Аракака", ти врятувала мене не лише тим, що заспокоїла мою родину, ти врятувала мене морально! Я тепер знаю, де перебуває "Єретик", і можу навіть визначити свою довготу. Річ у тому, що серед морських таблиць капітан Картер показав мені маленьку табличку, названу рівнянням часу. Вона давала щоденну поправку, яку треба було віднімати од часу проходження сонця через меридіан. Отже, досить було знати приблизний час проходження сонця через меридіан, щоб визначити місцеперебування "Єретика" з точністю до 60 миль.

Тепер я мав усі можливості для успішного закінчення подорожі.

Мушу визнати, що в той день, та й у наступні дні, мені зовсім не хотілося риби — ось що наробив сніданок на борту "Аракаки". Пізніше, в Парижі, один з найвизначніших лікарів-дієтологів сказав: "Коли б ми знали, що ви поснідали на кораблі, то не дали б за ваше життя й ламаної копійки".

Зі мною сталося те саме, що відбувається з політичними засланцями і звільненими військовополоненими. Я пережив два режими харчування. До цього сніданку п'ятдесят три дні я харчувався ненормально. А потім просто недоїдав, харчувався недостатньо, бо риба мені остогидла. Зрозуміло, організм поволі звикає до меншої кількості їжі. Але тільки-но йому знову дають нормальне харчування, тільки-но шлунок згадує, що існує це ненормальне харчування, він ніби каже: "Я повернувся до нормальних умов і тепер можу трохи повередувати". Організм у цей час нагадує спортсмена, який зупинився на півдорозі і далі не може бігти. І ось тут шлунок впадає у відчай… За останні 12 днів плавання після зустрічі з "Аракакою" я схуд більше, ніж за попередні 53 дні.

Тепер у мене остаточно склалася думка про книжки для потерпілих, про ці поради з навігації і ознаки наближення землі — всілякі там тріски, метелики над хвилями, павутиння та птахи. Даруйте мені, автори згаданих довідників, але птах фрегат, який, може, й не ночує в морі, зустрічається за 1500 миль од берега. Так само у ваших книжках сказано, що фрегат не ловить рибу.

Але ж я на власні очі бачив, як він хапав у повітрі летючих риб, коли їх переслідували доради!

Чому я припустився такої помилки в своїх навігаційних обчисленнях? Вперше я визначив свої координати, від'їжджаючи од Канарських островів. Море було дуже неспокійне, і вершечок хвилі мені видався обрієм. І вже цілком випадково мені пощастило визначити широту точно, але я помилився в часі. Ось чому я думав, що о 12-й годині 15 хвилин перебуваю на 15° західної довготи, насправді ж я був там лише о 13-й годині.

Мені хотілося дістатися до французької території, тим більше, що на західному узбережжі французьких Антільських островів лежить єдиний захищений порт. Отже, я повинен держатися широти Мартінікі і тільки в крайньому разі, коли зніметься північний вітер, відхилитися до Барбадосу. Звичайно, тут був ризик, бо мене могло відігнати південніше від цього англійського острова, а це продовжило б мій шлях ще на 500 кілометрів, аж до континенту.

Через три дні після зустрічі з "Аракакою" встановилася якась дивна погода, найдивніша за всю мою подорож. Зранку знову був мертвий штиль, хоч кошлаті хмари проносилися майже над самісінькою моєю головою. Човен, зрозуміла річ, і з місця не зрушив. І так цілий день. Я мало не збожеволів від безсилої люті, дивлячись, як хмари швидко летять в напрямку землі.

На щастя, я був не самотній: у мене з'явився супутник, правда дещо неповороткий, але все ж супутник… Почалося все з того, що ліворуч від човна я раптом почув голосне сопіння. Дивлюсь і бачу: до мене пливе великий кит. Спочатку я боявся, що це миле створіння підпливе дуже близько до "Єретика" і з почуття дружби легенько торкне його хвостом, а це викликало б небезпечну аварію. Однак розумна тварина не підпливала ближче як на 3–4 метри, хоч і маневрувала навколо мене цілий день. Увечері кит велично віддалився, і більше я його не бачив.

Тим часом насувався шторм. О першій годині ночі здійнялися великі хвилі і почали гратися човном, наче шкаралупкою. Протягом останніх днів подорожі мені здорово перепало. Досі я пережив 20 штормових днів, але за цей час вода лише двічі заливала човен. За останні ж 12 днів плавання довелося скупатися 4 рази. Добре, що я хоч поліпшив техніку осушувальних робіт: як тільки човен наповнювався, я починав вичерпувати воду капелюхом, який вміщав 2–3 літри води, а потім завершав роботу черевиком. Саме такі найпростіші речі часто бувають найдійовішими в боротьбі із стихіями.

Бачили б ви, з якою радістю я дивився на своє вітрило, коли воно нарешті залопотіло і наповнилося вітром! Приємно було чути плескіт і шипіння хвиль за кормою "Єретика", що свідчили про максимальну швидкість. Човен плив із швидкістю близько трьох вузлів за годину. Швидкість я визначав по шуму хвиль за кормою, бо лота, звичайно, не мав.

Чим ближче я підпливав до землі, тим більше боявся, що в останню хвилину біля самого берега може статися якесь безглузде нещастя. Адже доля моя залежала тільки від однієї хвилі. Це жахливо! Чого тоді варті всі минулі перемоги над стихіями та небезпеками? На морі ніколи не можна бути спокійним! І незважаючи на це, з моїх грудей вирвався крик радості, коли вітер засвистів у щоглі і вдарив у вітрило.

Вночі я спав щасливим сном, коли раптом прокинувся од відчуття, ніби навколо діється щось незвичайне. Схоплююсь і бачу, як за кормою "Єретика" мерехтять фосфоруючі сліди величезної риби. Хто це — риба-меч чи акула? Не знаю. Невідома істота поводиться дивно: вона раз у раз кидається на мене й пропливає під самісіньким човном, торкаючись спиною дна. Отака моторошна гра тривала шість годин. У відчаї я вже був збирався атакувати непроханого гостя, коли він зник так само несподівано, як і з'явився.

На ранок, хоч жодна хвиля і не обрушилася на "Єретик", я прокинувся весь мокрий. Певно, човен почав пропускати воду. Очевидно, нападник вночі пошкодив гумове дно своєю шкурою, шорсткою, немов наждаковий папір. Треба якнайшвидше пливти до берега, бо становище моє зовсім загрозливе. Поплавці лишилися неушкодженими, і повітря не виходить з них. Зате крізь малесенькі отвори просочується вода, і я нічого не можу зробити. Кожні п'ять годин, коли вода збирається до рівня дерев'яного настилу, доводиться виерпувати її. Десять днів, аж до Барбадосу, я мусив займатися цим.

* * *

Мізерний сніданок на борту "Аракаки" призвів до неприємних наслідків. Мене весь час мучить різкий біль і спазми в шлунку. З'їдаю я за день стільки ж, скільки і до зустрічі з "Аракакою", проте знемагаю від позіхань, як це часто буває із зголоднілою людиною. Тим часом раніше, протягом п'ятдесяти днів, цього не помічалося. Ночами мене переслідують "гастрономічні" кошмари. Найчастіше сниться один і той же сон — курка з рисом. Чому — я і сам не знаю.

* * *

Почав користуватися новою картою. Стару, загальну карту Атлантики згорнув і тепер прокладаю курс на спеціальній карті Карібського моря. Великий масштаб створює враження, що пройдено значно більшу відстань. Аж дивно!

22 грудня. Ледве запломеніла ранкова зоря, я прокинувся і був дуже здивований, побачивши великий вантажний корабель, що тільки-но обігнав "Єретика". Човен плив одним курсом з кораблем, і не помітити мене було просто неможливо. Вирішивши передати рідним вісточку, я запалив бенгальський вогонь, щоб зупинити корабель. Але корабель повільно віддалявся од мене. Я подумав, що ніхто не помітив моїх бенгальських вогнів. Схопивши останній, я кинув його високо вгору. Моя імпровізована ракета окреслює вогненну траєкторію, і тоді корабель повертає назад. Пришвартуватися до нього було трудніше, ніж до "Аракаки", бо океан у цей день був дуже неспокійний. Це було голландське судно, яке прямувало в Порт-оф-Спейн на англійському острові Трінідад — найпівденнішому з островів Антільської групи. Я хотів попросити капітана повідомити на острів Барбадос і Мартініку про моє прибуття найближчими днями і, крім того, взяти якусь страву (звичайно, не рибу, хай їй чорт!), щоб як слід зустріти різдвяну ніч, коли до того часу я не висаджусь на землю.

Капітан виявився дуже люб'язною людиною і запропонував мені чашку кави. Координати мої підтвердилися: "Єретик" справді перебував на 13°50' північної широти і 58°20' західної довготи.

З капітаном у нас відбулася така розмова.

— Як це ви умудрились, капітане, пройти мимо і не помітити човна?

— Ми його помітили і підпливли дуже близько, навіть зробили коло, але ніяких ознак життя не помітили. Ми подумали, що це кинутий спортивний човен, і рушили далі. Тільки ваші сигнали примусили нас повернутися.

— Ви говорите: ніяких ознак життя, капітане? А підняте вітрило, спущений у воду руль, радіоантена — хіба це не ознаки життя? Ви не помітили мене, поки я сам не примусив вас це зробити. А коли б я справді був потерпілим, напівживим і неспроможним покликати на допомогу, ви б мене любісінько покинули вмирати, чи як?

Очевидно, капітан просто не замислювався над такими питаннями. Неможлива річ, але йому навіть не спало на думку дати сигнал, щоб подивитися, чи відгукнеться хто на нього.

Нехай читач не думає, що цей випадок винятковий і незвичайний. Ще в Середземному морі ми помітили, що для пасажирських пароплавів найголовніше, в усякому разі важливіше за життя потерпілого, — розклад. Це не кораблі, а справжні морські трамваї. Вони зупиняються тільки тоді, коли якийсь пасажир помітить щось підозріле, а інакше спокійно пливуть своїм курсом.

Я знову сів у човен і, позначивши на карті своє місцеперебування, пересвідчився, що незабаром — "кінець одіссеї". Мені лишилося подолати миль 70 на південний захід, щоб пристати до північного узбережжя Барбадосу. Сильний вітер гнав човен, і, вирахувавши приблизну швидкість "Єретика", я сподівався побачити спалахи маяка на північному березі острова між дванадцятою і другою годиною ночі по Грінвічу. Біле світло цього маяка видно за 20 миль.

За день я дуже втомився. Хоч я добре розумів, що берег ще дуже далеко, все ж не міг одірвати очей від горизонту, наче сподівався на якесь чудо.

Заснув я солодко і спав спокійно до другої половини ночі, потім прокинувся і став на останню вахту… О пів на першу небо раптом осяяв яскравий спалах, а за ним через кілька секунд — другий.