Одіссея капітана Блада - Сторінка 53

Я завербував до вас на службу [249] саме тих, кого ви просили. І не моя провина, що ви не вмієте поводитися з ними. Як вам уже говорив капітан Блад, ви перебуваєте в Новому Світі.

— Так, так! — злорадно посміхнувся де-Рівароль.— Ви, я бачу, не тільки даєте пояснення, а ще й насмілились доводити, що я ж сам і винен! Мені подобається ваша відвага! Але досить! Ви кажете, що в Новому Світі нові й звичаї? Хай так, але з часом я примушу цей Новий Світ пристосуватися до мене! — В голосі барона зазвучала погроза.— Та зараз, на жаль, я змушений приймати все таким, як є. І ви, пане, знаючи варварські порядки Нового Світу, порадите, виходячи з свого досвіду, що нам робити?

— Пане бароне! Арешт капітана піратів був безглуздям. Тримати його й далі під арештом буде божевіллям. У нас замало солдатів, щоб відповісти силою на силу.

— В такому разі, пане, може ви скажете мені, що ж нам робити надалі? Виходить, мені доведеться підкоритися диктату цього капітана Блада? Виходить, операція, яку ми намітили, буде проводитися так, як він захоче? Коротше кажучи, чи повинен я, представник короля Франції в Америці, бути весь час у повній залежності від цих негідників?

— Ну, що ви? Ні в якому разі! Я вербую добровольців тут, на острові Гаїті, і набираю загін негрів. Коли я закінчу цю справу, ми матимемо до тисячі чоловік, без піратів.

— Чому б тоді нам зараз же не відмовитись від їх послуг?

— Тому що вони завтра будуть вістрям тієї зброї, яку ми викуємо. У військових діях того типу, які ми плануємо собі, вони більш досвідчені, і те, що сказав Блад, не є перебільшенням. Один пірат у бою справді вартий трьох солдатів. А тоді у нас буде досить сил, щоб тримати піратів у руках. Хочу сказати вам, що в них тверді поняття про честь. Вони точно дотримуватимуться умов і не завдадуть нам ніяких неприємностей, якщо ми будемо з ними справедливі. Повірте моєму слову, а мені не вперше доводиться мати з ними справу.

Де-Рівароль удав, що слова де-Кюссі заспокоїли його. Баронові необхідно було врятувати свій престиж. А оскільки губернатор якоюсь мірою підказав йому засоби до цього і дав певні гарантії на майбутнє, то він піднісся духом.

— Гаразд,— сказав він.— Запросіть сюди, будь ласка, капітана Блада.

Блад увійшов до кімнати, сповнений гідності. Самовпевненість корсара дратувала 'де-Рівароля, але він приховав своє роздратування. [250]

— Ось що, капітане: я порадився з губернатором і з нашої розмови допускаю, що могла статися помилка. Справедливість, можете бути певні, переможе. Я сам головуватиму на раді, до складу якої, крім мене, увійдуть два моїх старших офіцери, ви і один з ваших офіцерів. Ми зразу ж проведемо безстороннє розслідування, і винний, тобто той, хто розпочав сварку, буде покараний.

Капітан Блад вклонився. Йому аж ніяк не хотілося вдаватися до крайніх заходів.

— Чудово, пане бароне. А зараз дозвольте ще одне запитання. Ідеться про нашу угоду. Я хотів би знати: стверджуєте ви її чи анулюєте?

Очі де-Рівароля звузились до ледве помітної щілинки. Його захопила думка про те, що йому сказав де-Кюссі: пірати повинні бути вістрям тієї зброї, яку він викує. Без них не можна обійтися. Він зрозумів, що допустився тактичної помилки, торгуючись з Бладом. Відступ у таких випадках завжди пов'язаний з втратою престижу. Адже де-Кюссі набирав зараз добровольців, щоб зміцнити його сили. Коли він матиме їх у своєму розпорядженні, питання про розподіл трофеїв можна буде переглянути. А поки що необхідно відступити по можливості пристойніше.

— Я думав про це,— промовив він.— Моя думка поки що залишається незмінною, але, враховуючи те, що пан де-Кюссі вже дав згоду на ваші умови, ми повинні задовольнити їх. Угоду стверджено, сер.

Капітан Блад знову вклонився. Даремно де-Рівароль шукав на його міцно стиснутих устах хоч найменшого натяку на переможну посмішку. Обличчя пірата, як і раніше, залишалося спокійним.

Того ж дня після обіду Волверстона звільнили, а французькому офіцерові, що розпочав з ним сварку, присудили два місяці арешту. Таким чином, справедливість перемогла. Але сам по собі такий початок не обіцяв нічого доброго: незабаром за цим випадком потяглася ціла низка нових конфліктів.

Через тиждень Блада та його офіцерів викликали на раду, яка мала розробити плани операцій проти Іспанії. Де-Рівароль вислав свій проект нападу на багате іспанське місто Картахену. Капітан Блад не міг приховати свого здивування. Коли ж де-Рівароль роздратовано попросив його пояснити, чому той так здивувався, Блад одверто заявив:

— Коли б я командував французькими королівськими військами в Америці, я б не мав жодного сумніву чи вагання [251] в тому, як найкраще послужити своєму королю і французькому народові. Думаю, що для пана де-Кюссі, як і для мене, ясно, що зараз ми повинні негайно захопити іспанську частину острова Гаїті і перетворити весь цей родючий і прекрасний острів у власність Франції.

— Це можна зробити потім,— відповів де-Рівароль.— А я хочу почати з Картахени.

— Ви хочете сказати, сер, що ми маємо вирушити у цю авантюрну подорож через Карібське море, нехтуючи тим, що лежить у нас коло порога? У нашу відсутність іспанці можуть вторгнутись на французьку частину острова Гаїті. Якщо ж ми почнемо з того, що розгромимо іспанців тут, то позбудемося такої небезпеки. До того ж Франція дістала б у своє володіння одну з найбільш жаданих колоній у Вест-Індії. Ця операція не становить собою особливих труднощів, її можна провести дуже швидко. А коли ми її здійснимо, то матимемо досить часу, щоб вирішити плани дальших дій. Мені здається, що треба починати саме з такої операції.

Він скінчив. Запала довга мовчанка. Де-Рівароль сидів у кріслі, покусуючи кінчик гусиного пера. Та ось він відкашлявся і запитав:

— Хто ще підтримує думку капітана Блада?

Ніхто не відповів. Офіцери де-Рівароля, паралізовані благоговійним страхом, мовчали, товариші ж Блада, хоч і віддавали перевагу нападу на Картахену, бо ця операція обіцяла значно більшу здобич, з поваги до свого ватажка не наважувалися висловити своїх думок.

— У вас, здається, небагато однодумців,— в'їдливо зауважив барон.

Капітан Блад одверто розсміявся. Він глибше заглянув у дріб'язкову душу цієї людини і раптом зрозумів, чого домагався барон. Проте в його сміхові було більше гніву, ніж презирства. Марно він тішив себе думкою, що з піратством покінчено. Виходило, що він обдурював себе. Тільки віра в те, що на французькій службі йому не доведеться займатися піратством, спонукала його погодитися на цю службу. І ось зараз бундючний зарозумілий джентльмен у чині генерала французької армії пропонує грабіжницький рейд, який, коли з нього зірвати безчесну маску законних військових дій, нічим не відрізняється від звичайного піратства.

Де-Рівароль, заінтересований таким проявом веселощів, сердито насупився:

— Чого ви смієтеся, добродію?

— А тому, що у всій цій історії я побачив надто вже смішну іронію. Ви, бароне, командуючий сухопутними і [252] військово-морськими силами Франції в Америці,, пропонуєте операцію, яка по суті є звичайнісіньким піратським рейдом, в той час як я, пірат, наполягаю на операції, яка підтримала б честь Франції. Чи не здається вам це смішним?

Слова Блада розбудили в барона порив нестримного гніву. Він схопився, мов опечений, на ноги, і всі, хто був у кімнаті, підвелися з своїх місць. Тільки де-Кюссі залишився сидіти, і на його обличчі промайнула невесела посмішка. Він так само, як і Блад, читав думки барона, мов у розкритій книзі, і так само, як і Блад, сповнювався презирством до пожадливого барона.

— Пане пірате! — хрипко закричав де-Рівароль.— Невже мені треба нагадувати вам, що я ваш старший начальник?!

— Мій начальник?! Ви?! Сили небесні! Та ви звичайнісінький пірат! Але на цей раз ви вислухаєте всю правду про себе, вислухаєте її перед усіма цими джентльменами, які мають честь служити королю Франції. Мені, піратові і морському розбійникові, доводиться стояти отут і пояснювати вам, у чому полягають інтереси і честь Франції. Ви ж, французький генерал, нехтуючи всім цим, намагаєтеся витрачати кошти, дані у ваше розпорядження, на авантюру, що не має ніякісінького значення для Франції, хочете пролити кров французьких солдатів, щоб захопити місто, яке не зможете утримати. Ви йдете на це, бо вам сказали, що в Картахені багато золота, і, пограбувавши місто, ви розбагатієте. Так може робити тільки лихвар, який торгується, намагаючись урвати хоч шматочок з частки здобичі, і виторговує поступки після того, як угода підписана. Якщо я помиляюся, хай пан де-Кюссі про це скаже. Коли я неправий, доведіть мені це, і я вибачусь перед вами. А зараз я не бажаю брати участі в ваших нарадах. Я пішов на службу до короля Франції з чесними намірами. Але чесна служба несумісна з наскоками і грабежами, і я не можу погодитись на даремні витрати і втрату людей. Відповідальність за такі речі повністю ляже на вас, генерале, і тільки на вас. Я хочу, щоб пан де-Кюссі передав мою думку французькому урядові. Я, звичайно, виконуватиму ваші накази і чекатиму на них на борту свого корабля, оскільки наша угода лишається в силі. Якщо ж вас ображають мої слова, то я завжди до ваших послуг. Маю честь кланятися, пане бароне. До побачення.

Блад вийшов, а з ним вийшли і три його відданих офіцери, хоч вони й вважали, що Блад збожеволів. [253]

Де-Рівароль був схожий на рибу, яку швидко витягли з води. Від різкої і неприкрашеної правди він втратив здатність говорити. Коли ж опам'ятався, то подякував богові, що капітан Блад з власної ініціативи звільнив їх від своєї присутності. В душі де-Рівароль згоряв від сорому і злості. З нього зірвали маску, його виставили на сміх, і це — його, командуючого сухопутними і військово-морськими силами Франції в Америці...

І все ж десь у середині березня ескадра відпливла до Картахени. Загін, що перебував під командою де-Рівароля, підсилений добровольцями й неграми, нараховував тепер близько тисячі двохсот чоловік. Де-Рівароль вважав, що, маючи в своєму розпорядженні такі сили, він легко зможе тримати піратів у покорі.

Ескадра де-Рівароля на чолі з могутнім вісімдесяти-гарматним флагманським кораблем "Віктор'єз" справляла сильне враження.