Олівець - Сторінка 6

Приїхав би ти та перебув якийсь час тут у мене. Пошту можна переадресувати, якщо ти її отримуєш. Та й до нової роботи братися не горить. У Лос-Анджелесі й без тебе вистачить приватних детективів.

— Ти не розумієш головного. Я ж іще не розв'язався з цією історією. Дойди з міської поліції захочуть знати, де я є, а якщо дізнаються вони, то про це дуже скоро знатимуть і всі поліційні репортери. До того ж ці дуби ще можуть запідозрити й мене. Ніхто з очевидців убивства не скаже їм нічого істотного. Американці чудово знають, що означає стати свідком гангстерської розправи.

— Ну гаразд, але моя пропозиція лишається в силі. У приймальні задзижчав дзвінок. Я сказав Енн, що

мушу покласти трубку. Тоді відчинив проміжні двері й [195] побачив за крок від порога приймальні добре вдягненого — я б навіть сказав, елегантно вдягненого — чоловіка середніх літ. Обличчя його осявала привітна й лукава усмішка. На ньому був крислатий білий капелюх і вузенька краватка, з тих, що їх затягують різьбленою металевою пряжечкою. Його кремовий "фланелевий костюм вражав око бездоганним кроєм.

Він закурив сигарету з золотим фільтром і, пахнувши димом, подивився на мене.

— Містер Філіп Марло? Я кивнув головою.

— Я — Фостер Граймз із Лас-Вегаса. Управитель "Ранчо Есперанса", що на П'ятій Південній. Я чув, ви трохи причетні до такого Іккі Россена.

— Може, ви зайдете?

Він пройшов повз мене до кабінету. Його зовнішність ні про що мені не говорила — звичайний собі вдатний ділок, якому до вподоби чи, може, потрібно для діла виглядати трохи по-ковбойському. Таких зимовими сезонами в Палм-Спрінгсі можна побачити десятки. Його вимова підказала мені, що він зі сходу, але не з Нової Англії. Найімовірніше, з Нью-Йорка чи Балтімора. Лонг-Айленд, Беркшір — ні, надто далекі околиці.

Недбалим помахом руки я показав гостеві на крісло для відвідувачів, а сам умостився в свою рипучу обертову старожитність і став чекати.

— Де тепер Іккі, ви знаєте?

— Не знаю, містере Граймз.

— Чого ви з ним зв'язалися?

— За гроші.

— З біса поважна причина, — осміхнувся він. — І як далеко це зайшло?

— Я допоміг йому виїхати з міста. Кажу вам це, навіть не знаючи, хто ви в диявола такий, тільки тому, що вже розповів про все одному своєму другові-недругові, який обіймає високу посаду при шерифі.

— Що означає "другові-недругові"?

— Охоронці закону не вельми ласкаві до мене, але цього чоловіка я знаю вже багато років, і ми з ним друзі настільки, наскільки це можливо між приватним детективом і державним урядовцем.

— Я сказав вам, хто я такий. Ми маємо у Вегасі першорозрядний заклад. І утримуємо його, незважаючи на редактора одної миршавої газетки, який весь час дзявкає проти нас і проти наших друзів. Та ми даємо [196] йому жити, бо це для нас вигідніше, ніж пристукнути його. Убивати тепер негоже.

— Як ото Іккі Россена.

— Це не вбивство. Це — страти. Іккі вибився з колії.

— Отож ваші хлопці й пальнули не в того. Могли б трохи роздивитися довкола, упевнитись.

— Так вони й зробили б, якби ви не стромляли свого носа куди не треба. Вони поквапились. І ми цього не схвалюємо. Нам потрібні холоднокровні й результативні дії.

— Хто це оті високоповажні "ми", про яких ви весь час говорите?

— Не прикидайтеся дитиною, Марло.

— Гаразд. Будемо вважати, що я знаю.

— Ось чого ми хочемо. — Він засунув руку до кишені, дістав звідти одну банкноту й поклав на стіл біля себе. — Знайдіть Іккі й скажіть йому хай вертається до спілки, все буде о'кей. Тепер, коли вбито сторонню, непричетну людину, нам ні до чого новий клопіт чи зайвий розголос. Усе дуже просто. Зараз ви дістанете оцю... — Він кивнув на банкноту. То була тисячна. Мабуть, дрібніших вони не тримали. — А ще одну таку саму — коли знайдете Іккі й перекажете йому наше слово. Якщо він упреться — йому гаплик.

— А що, як я візьму цю тисячну й лясну нею вас по носі?

— Це буде нерозумно. — Він швидко вихопив "кольт-вудсмен" з коротким глушником на дулі. "Кольт-вудсмен" — це така зброя, що кладе людину з першого пострілу. Та й сам Граймз був меткий чолов'яга, меткий і спритний. Його привітне обличчя анітрохи не змінилося. — Яз Вегаса нікуди не виїжджав, — спокійно мовив він. — І зможу це довести. А вас знайдуть мертвого в кріслі у вашому кабінеті, і ніхто нічого не знатиме. Просто ще один приватний детектив ударив не в ті ворота. Покладіть руки на стіл і трохи подумайте. До речі, стріляю я несхибно, навіть і з цією клятою глушилкою.

Я щиглем підбив гостро заструганого олівця, і він покотився через стіл до Граймза. Той швидко — просто блискавично — перехопив револьвер у ліву руку й узяв олівця. А тоді підніс його перед себе так, щоб, дивлячись на нього, водночас не спускати з ока й мене.

— Його прислали мені спеціальною доставкою, — сказав я. — Ні записки, ні зворотної адреси. Тільки оцей олівець. Ви думаєте, містере Граймз, я ніколи не чув, що воно означає? [197]

Він спохмурнів і відпустив олівця на стіл. Та перш ніж він устиг перекинути довгого слухняного револьвера назад, я шаснув правицею під стіл, ухопився за руків'я свого 0,45 і поклав палець на спусковий гачок.

— Загляньте під стіл, містере Граймз. Ви побачите там "нуль сорок п'ять" у відкритій кобурі. Він надійно закріплений і націлений вам у живіт. Навіть якщо ви влучите мені в серце, моя гармата спрацює від конвульсійного посмику руки. Вона розпанахає вам черево на клапті й виб'є вас із цього крісла. Куля сорок п'ятого калібру відкидає людину навіть на шість футів. Це тепер знають навіть кіношники.

— Схоже на ничію, — спокійно зауважив Граймз. Тоді сховав свого пугача й посміхнувся. — Чиста робота, Марло. Такий, як ви, й нам би придався. Ото ж пропоную вам не огинатись і розшукати Іккі. Він має послухатись розумного слова. Не хоче ж він, справді, провести решту свого життя в бігах.

— Скажіть мені одну річ, містере Граймз. Чому ви вчепилися до мене? Чим я перед вами завинив поза тим, що допоміг Іккі?

Він якусь хвилю сидів нерухомо, міркуючи або вдаючи, ніби міркує.

— Справа Ларсена, — мовив нарешті. — Ви посприяли тому, щоб послати одного з наших до газової камери. Ми такого не забуваємо. Отож і постановили вколошкати вас за Іккі. І таки вколошкаємо, якщо не вчините по-нашому. Удару буде завдано, коли ви найменше його чекатимете.

— У моєму ділі, містере Граймз, завжди є ризик, що тебе вколошкають за когось. А тепер забирайте свою косуху та керуйте звідси тихо-мирно. Може, я й учиню як ви хочете, але мені треба поміркувати. Що ж до справи Ларсена, то всю роботу там зробила поліція. А я тільки випадково знав, де він переховується. Та й не думаю, що то була для вас така вже велика втрата.

— Ми не любимо стороннього втручання. — Він підвівся, взяв зі столу банкноту й недбало поклав назад до гамана. Поки він це робив, я полишив свій "нуль сорок п'ять" і швидко вихопив з кишені "сміт-енд-вессон" тридцять восьмого калібру.

Граймз зневажливо позирнув на нього.

— Я буду у Вегасі, Марло... Та, власне, я звідти й не виїжджав. Ви зможете знайти мене в "Есперансі". Атож, на самого Ларсена нам, звісно, начхати. Рядовий гендляр зброєю. Таких, як він, сотні. Одначе нам [198] не начхати на те, що якийсь нікчемний приватний нишпорка показав на нього пальцем. — Він кивнув головою і вийшов з кабінету.

Я замислився. Іккі до спілки не повернеться — це я знав напевне. Він уже не матиме до них довіри, навіть якщо йому дадуть шанс. Але тепер у мене була інша причина погодитись. І я знов зателефонував до Енн Райорден.

— Я вирушаю шукати Іккі. Так треба. Якщо не подзвоню три дні, зв'яжешся з Берні Оулзом. Я їду до Флегстафа, штат Арізона. Іккі казав, що буде там.

— Не будь дурнем! — вигукнула вона. — Це якась пастка.

— Щойно мене навідав такий собі містер Граймз із Лас-Вегаса, маючи при собі пістоля з глушником. Я його вкоськав, але ж не завжди мені так щаститиме. Якщо я знайду Іккі й доповім про це Граймзові, та банда дасть мені спокій.

— Ти приречеш людину на смерть? — різко й недовірливо запитала Енн.

— Ні. На той час, як я доповідатиму, його там уже не буде. Йому доведеться втекти літаком до Монреаля, придбати фальшиві документи й летіти в Європу. Може, там йому житиметься безпечніше. Одначе спілка має довгі руки, і вціліти він зможе, тільки весь час пильнуючись. Іншого вибору для ньогох немає. Або постійно ховатись, або наразитися на олівець.

— Ти такий розумний, любчику. А як щодо твого власного олівця?

— Якби вони справді мали такий намір, то не прислали б його. Це просто тактика залякування.

— Але ти, прекрасний і безстрашний хижак, їх не злякався.

-г Злякався. Одначе страх не спаралізував мене. Бувай здорова. Не заводь ніяких бахурів, поки я не повернуся.

— Хай тобі чорт, Марло!

Вона спересердя кинула трубку. Я теж — спересердя на самого себе. Казати щось не те — одна з найістотніших моїх вад.

Я чкурнув з міста, перш ніж про мене встигли прочути хлопці з відділу розслідування вбивств. Поки вони розчухаються, я буду вже далеко. А від Берні Оулза ті дойди і натяку зайвого не дістануть. Шерифові люди й міська поліція завжди ладнали між собою не краще, ніж два коти на паркані. [199]

До Фінікса я приїхав надвечір і спинився в мотелі на околиці. У місті стояла страшенна спека. При мотелі була їдальня, отож я там і підвечеряв. Потім наміняв у касирки двадцятип'яти— та десятицентовиків, зачинився в телефонній кабіні й став дзвонити до мотелю "Мірадор" у Флегстафі.

На що я, дурний, сподівався? Адже Іккі міг зареєструватися там під будь-яким прізвищем — від Коуена до Кордільйона й від Уотсона до Войцеховскі. Та все ж таки я подзвонив і дістав у відповідь тільки чемну усмішку, наскільки це можливо по телефону.

Мені не лишилось нічого іншого, як попросити в них номер на наступну ніч. Але все було зарезервовано, і я міг сподіватися хіба на те, що хтось скасує замовлення абощо. Флегстаф лежить надто близько до Великого Каньйону, й там завжди багато туристів. Певно, й Іккі подбав про місце для себе заздалегідь. Це теж наводило на деякі роздуми.

Я купив якийсь романчик у м'якій обкладинці і, лігши до ліжка, взявся читати. Будильника поставив на шосту тридцять ранку. Той романчик нагнав на мене такого страху, що я взяв обидва свої пістолі й поклав їх під подушку.