Оповідь Артура Гордона Піма - Сторінка 4

- Едгар Аллан По -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Щоб він згинув, отой Том довготелесий — нікчемне ледащо!

Після цієї ризикованої зустрічі ми просувалися вперед куди обережніше і без пригод дійшли до пристані. На борту "Дельфіна" було лише двоє чи троє матросів, та й ті щось робили біля носового кубрика. Капітан Барнард, як ми знали, був зайнятий у конторі компанії "Ллойд і Реденберг" і мав залишатися там до пізнього вечора — отже, його появи ми могли не боятися. Огастес перший спустився по трапу, а незабаром проскочив за ним і я, матросами не помічений. Ми відразу пробралися до кают-компанії. Там не було нікого. Кают-компанія виявилася опорядженою з великим комфортом, що рідко буває на китобійних суднах. У неї виходили чотири чудові окремі каюти з широкими зручними койками. Я побачив там також велику піч і напрочуд пухкий коштовний килим, що застеляв підлогу і в салоні, і в каютах. Висота стелі досягала семи футів — одне слово, тут було куди просторіше і зручніше, ніж я міг сподіватися. Огастес, одначе, не дав мені роздивитися все як слід, бо наполягав, щоб я зачаївся у сховку якомога швидше. Він провів мене у свою каюту, яка містилася по правому борту брига, впритул до перегородки. Коли ми туди увійшли, він зачинив двері й узяв їх на засув. Мені здалося, я ніколи не бачив затишнішої кімнатки, ніж та, де ми опинилися. Вона була футів у десять завдовжки і мала лише одну койку, широку та зручну, як і ті, що про них я вже згадував. У тій частині каюти, яка прилягала до перегородки, був вільний простір площею в чотири квадратні фути, де стояв стіл, стілець і висіли полиці, заставлені книжками, переважно про плавання та далекі мандри. В кімнаті було чимало й інших вигод, серед яких мені запам'ятався великий ящик із льодом, де, як показав мені Огастес, зберігалося чимало смачних наїдків і трунків. Потім мій друг надавив суглобами пальців на ріжок килима в кутку каюти і сказав, що частина настилу — близько шістнадцяти квадратних дюймів — тут акуратно вирізана і знову припасована на місце. Коли він натис на краєчок випиляного квадрата, той трошки піднявся, і він підсунув під нього палець. У такий спосіб Огастес підняв ляду (килим [19] тримався на ній завдяки мебльовим цвяхам), і відкрився люк, що вів до кормового трюму. Огастес запалив фосфорним сірником свічечку й, поставивши її в потайний ліхтар, спустився в люк, покликавши мене за собою. Я поліз за ним, і він за допомогою цвяха, вбитого з внутрішнього боку, опустив ляду, причому килим, як легко здогадатися, повернувся на своє місце на підлозі каюти, приховавши сліди люка.

Ліхтар зі свічечкою всередині відкидав таке слабке світло, що я з великими труднощами пробирався крізь безладно навалені купи всілякої всячини, йдучи майже навпомацки. Незабаром, правда, мої очі пристосувалися до сутіні, і я став просуватися вперед більш упевнено, тримаючись за полу Огастесової куртки. Пролізши, часто навкарачки, крізь безліч вузьких проходів, ми нарешті підійшли до окутого залізом ящика, схожого на ті, в яких перевозять фаянс. Він був футів чотири заввишки, повних шість футів завдовжки, але дуже вузький. На ньому лежали дві порожні бочки з-під китового жиру, поверх яких височіла аж до палуби купа солом'яних мат. А навкруги тіснилися в хаотичному безладді, громадячись до палуби-стелі, всілякі причандали корабельного господарства та купи найрозмаїтіших кошиків, клітей, барил і тюків, отож те, що ми таки зуміли знайти прохід до цього ящика, тепер здавалося майже чудом. Згодом я довідався, що Огастес умисне так щільно напакував трюм, прагнучи якнайліпше мене сховати, причому він працював лише з одним помічником, який у плавання не йшов.

Мій товариш показав мені, що одну торцеву стінку ящика можна відкрити. Він її відсунув, і я заглянув усередину. Мене опанував радісний подив: дно ящика застеляв матрац, знятий з каютної койки, і тут-таки я побачив усі предмети першої необхідності, які можна було розмістити в такому замкнутому просторі, водночас залишивши досить місця, щоб я міг розташуватися,— або сидячи, або лежачи на повен зріст. Серед тих речей було кілька книжок, перо, чорнило, папір, три ковдри, великий глек із питною водою, барильце морських сухарів, три або чотири величезні болонські ковбаси, здоровенний окіст шинки, засмажена бараняча нога і з півдесятка пляшок міцних трунків та лікеру. Я негайно вступив у володіння своєю крихітною оселею, і, думаю, в ту мить я пережив куди більшу втіху, аніж будь-який монарх, котрий уперше входить у свій палац. Огастес пояснив мені, як закріплювати відсунуту стінку ящика, а потім, опустивши свічку до самого настилу, показав кінець темної мотузки, що [20] там лежала. Ця мотузка, повідомив він, тягнеться від мого сховку через усі покручені проходи між вантажем прямо до ляди, що відкривається в його каюту, і закріплена там до цвяха, вбитого в дно трюму якраз під люком. Завдяки цій мотузці я матиму змогу вибратися звідси без його допомоги, коли якийсь непередбачений випадок спричинить таку необхідність. Після чого Огастес пішов, залишивши мені сірники, ліхтар із чималим запасом свічок і пообіцявши навідувати мене щоразу, коли щаститиме прослизнути сюди непоміченим. Це сталося сімнадцятого червня.

Наскільки я міг визначити, я провів у своєму сховку три дні і три ночі, майже не вилізаючи з ящика, і лише двічі розім'яв м'язи, випроставшися на весь зріст між двома клітями, якраз навпроти своїх дверцят. Протягом усього того часу Огастес не з'являвся; та це не надто мене непокоїло, бо я знав, що бриг має вийти в море з хвилини на хвилину, і в передвідчальній метушні йому нелегко вигадати вільний час, щоб спуститися до мене. Нарешті я почув, як піднялася й опустилася ляда, і незабаром Огастес погукав мене тихим голосом, запитавши, чи у мене все гаразд і чи не треба мені чогось.

— Нічого не треба,— відказав я.— Я влаштований тут з усіма вигодами. Коли відчалюємо?

— Ми знімаємося з якоря менш як за півгодини,— відповів він.— Я прийшов сказати тобі про це, щоб ти не хвилювався через мою відсутність. Я тепер не скоро зумію вигадати час і навідати тебе — можливо, мене не буде днів три або й чотири. Нагорі все гаразд. Коли я вилізу звідси й закрию ляду, ти проберися по мотузці сюди, де стримить цвях. Я залишаю тут свого годинника — він тобі згодиться, щоб стежити за часом, адже денне світло сюди не проникає. Ти, мабуть, і зараз точно не знаєш, скільки просидів у цій могилі... Лише три дні, сьогодні двадцяте. Я приніс би годинника до твоєї халабуди, але боюся, мене почнуть шукати.

І з цими словами мій друг виліз нагору.

Десь через годину після того, як Огастес пішов, я нарешті виразно відчув, що бриг рухається, і привітав себе зі щасливим початком подорожі. Цілком задоволений, я вирішив нічим не перейматися і чекати природного розвитку подій, адже рано чи пізно мені дозволять поміняти ящик на просторіше, хоча навряд чи зручніше каютне помешкання. Першою моєю турботою було забрати годинника. Залишивши свічку запаленою, я взявся за мотузку і рушив у темряві навпомацки крізь лабіринт незліченних проходів, причому [21] не раз виявляв, що, подолавши досить велику відстань, опинявся за фут або за два від вихідної точки. Нарешті я дістався до цвяха, знайшов предмет свого пошуку і цілим та неушкодженим повернувся назад.

Потім я переглянув книжки, які так дбайливо підібрав для мене мій друг, і вибрав розповідь про експедицію Льюїса та Кларка до гирла Колумбії. Деякий час я читав із цікавістю, потім мене розібрала дрімота, і, обережно погасивши свічку, я заснув безтурботним сном.

Прокинувшись, я ніяк не міг зібратися з думками, і минув якийсь час, перш ніж у мене в свідомості проясніли всі розмаїті обставини мого становища. Потроху, одначе, я пригадав усе. Запаливши сірника, я глянув на годинник; але годинник зупинився, й, отже, не було ніякої змоги довідатися, довго я спав чи недовго. Мої руки й ноги зовсім заніміли, і я мусив розім'яти м'язи, випроставшись на повен зріст між клітями. Зненацька я відчув вовчий апетит і згадав про холодну баранину, що її покуштував перед тим, як заснути, і вона тоді видалася мені чудовою. Та яке було моє здивування, коли я виявив, що м'ясо геть зіпсувалося і немилосердно смердить! Ця обставина мене неабияк стривожила, бо я пов'язав її із сум'яттям у голові після пробудження і почав здогадуватися, що проспав, мабуть, незвичайно довго. До цього, певне, спричинилося затхле повітря в трюмі, що в кінцевому підсумку могло призвести до дуже й дуже серйозних наслідків. Голова розколювалася від болю, я мав таке відчуття, ніби кожен подих завдає мені болю, і взагалі мене опанували найпохмуріші передчуття. Проте я не наважувався викрити себе, відкривши ляду чи в інший спосіб, і, накрутивши годинника, вирішив чекати, поки зможу.

Протягом наступної нестерпно гнітючої доби ніхто не прийшов мене визволити, і я не міг не докоряти Огастесові за таку неуважність до друга. Та найдужче мене непокоїло те, що води в моєму глеку залишилося близько половини пінти, а я страждав від спраги, наївшись вудженої ковбаси, коли виявив, що моя баранина протухла. Мене опанував неспокій, і я втратив інтерес до книжок. Крім того, мене весь час змагав сон, і я тремтів на думку, що піддамся цій спокусі, адже в задушливому повітрі трюму на мене могла чигати грізна небезпека, наприклад, смерть від чадного газу. Тим часом я зрозумів, що ми вже у відкритому океані,— бриг сильно гойдало, а настирливе гудіння, яке долітало начебто дуже здалеку, дало мені знати, що розігралася неабияка буря. Я не міг збагнути, чому Огастес не з'являється так [22] довго. Було очевидно, що відійшли ми від берега далеко, і я міг би вже піднятися нагору. З ним могло, звичайно, що-небудь статися, але я не міг придумати жодної причини, чому він не визволяє мене з моєї темниці,— хіба що несподівано помер або впав за борт, але я не бажав навіть припустити такого. А може, нас затримали супротивні вітри, і ми ще перебували досить близько від Нантакета. Одначе й це припущення довелося відкинути; бо в такому разі бригу довелося б часто робити круті повороти, лягаючи то на правий борт, то на лівий; але корабель постійно хилився на лівий борт, з чого я задоволено відзначив, що з корми справа задуває незмінний бриз, і ми йдемо, не відхиляючись від курсу.