Останнє бажання - Сторінка 45

Він уб'є тебе.

— Мене не так легко вбити...

Чародійка затнулася. Зненацька вся стеля корчми розпеклася і засвітилася. Видіння, яке передавала куля, розчинилося в світлі. На стелі вималювався великий вогненний чотирикутник. Чародійка вилаялася, піднімаючи руки, з її пальців бризнули іскри.

— Тікай, Геральте!

— Що діється, Єнніфер?

— Знайшов мене... — чародійка застогнала, червоніючи від зусилля. — Хоче до мене добратися. Творить власний портал, щоби дістатися всередину. Не може розірвати пута, але порталом сюди увійде. Я не можу... Не можу його стримати!

— Єнніфер...

— Не відволікай мене! Я мушу зосередитися... Геральте, ти мусиш утікати. Я відкрию свій портал, шлях відступу для тебе. Май на увазі, це буде портал з випадковим викиданням, я не маю ні часу, ні сили на інший... Не знаю, де ти приземлишся... Але будеш у безпеці. Приготуйся...

Великий портал на стелі раптом сліпуче засвітився, розширився і втратив форму, з порожнечі вистромилася вже знайома Геральтові безформна пащека, яка плямкала обвислими губами й вила так, що аж у вухах дзвеніло. Єнніфер підскочила, замахала руками і викрикнула закляття. З її долоні вистрелив заплутаний пучок світла, падаючи на джина, наче сітка. Джин заревів і вибрунькував із себе довгі лаписька, які, немов кобри під час атаки, помчали до горла чародійки. Єнніфер не відступила і на крок.

Геральт кинувся до неї, відштовхнув і закрив собою Джин, обплутаний магічним світлом, вискочив із порталу, мов корок із пляшки, кинувся на них, роззявивши пащу. Відьми́н стиснув зуби і вдарив його Знаком, без явного результату. Але джин не атакував. Завис у повітрі під самою стелею, роздувся до вражаючих розмірів, вибалушив на Геральта бліді баньки й заревів. У тому ревінні було щось ніби наказ чи команда. Геральт не зрозумів, яка.

— Туди! — крикнула Єнніфер, показуючи на портал, який вичаклувала на стіні біля сходів. Порівняно з порталом генія, портал чародійки виглядав бідно, непоказно і непевно. — Туди, Геральте! Тікай!

— Тільки разом із тобою!

Єнніфер, водячи руками в повітрі, викрикувала закляття, різнобарвні канати прив'язі сипали іскрами, тріскотіли. Джин завертівся, як ґедзь, напинаючи линви, розтягуючи їх. Поволі, але невпинно наближався до чародійки. Єнніфер не зрушила з місця.

Відьми́н прискочив, спритно зробив їй підніжку, схопив за пояс однією рукою, другою вчепився у волосся на потилиці. Єнніфер огидно вилаялася і врізала йому ліктем у шию. Він не відпустив її. Пронизливий запах озону, який лишили по собі закляття. не заглушив запаху бузку й аґрусу. Геральт підсік ноги чародійки, якими вона брикалася, і скочив, несучи її просто в порожнечу меншого порталу, що миготіла райдужним світлом.

Порожнечу порталу, який вів у незнане.

Вони вилетіли, злившись в обіймах, впали на мармурову підлогу, ковзаючи по її слизькій поверхні, перевернули величезний підсвічник, а зразу після того — стіл, з якого із торохтінням та брязкотом посипалися кришталеві чаші, патери з фруктами й величезна тареля, наповнена товченим льодом, водоростями й устрицями. Хтось заверещав, хтось пискнув.

Вони лежали якраз посеред бальної зали, освітленої свічками в канделябрах. Багато зодягнені панове й пані, всі в мерехтінні коштовностей, перервавши танець, придивлялися до них у мовчазному заціпенінні. Музиканти з галереї скінчили гру какофонією, що роздирала вуха.

— Ідіоте! — крикнула Єнніфер, намагаючись видряпати Геральтові очі. — Дурню бісів! Ти мені завадив! Він був уже майже мій!

— Чортової матері він був, а не твій! — відгаркнув відьми́н, не на жарт розлючений. — Я тобі життя врятував, відьмо пришелепкувата!

Єнніфер форкнула, як скажений кіт, її долоні сипонули іскрами. Геральт, відвертаючи обличчя, ухопив її за обидва зап'ястки, після чого обоє почали шарпатися простісінько посеред устриць, зацукрованих овочів і товченого льоду.

— Чи панство мають запрошення? — запитав поставний чоловік із золотим ланцюгом шамбеляна на грудях, дивлячись на них згори вниз із пихатим виразом обличчя.

— До сраки йди, дурню! — гаркнула Єнніфер, далі намагаючись видряпати Геральтові очі.

— Це скандал, — з притиском мовив шамбелян. — Ви насправді забагато собі дозволяєте з цією телепортацією. Я поскаржуся Раді Чародіїв. Зажадаю...

Ніхто так і не довідався, чого зажадає шамбелян. Єнніфер вирвалася, ляснула відьми́на розкритою долонею в вухо, з силою копнула його в литку і скочила в портал, що згасав на стіні. Геральт кинувся за нею, відпрацьованим рухом хапаючи за волосся і пояс. Єнніфер, теж натренувавшись, гепнула його ліктем. Від різкого руху луснула їй сукня під пахвою, відкриваючи гарні дівочі груди. З-за роздертого декольте виглядала устриця.

Обоє впали у порожнечу порталу. Геральт ще встиг почути слова шамбеляна.

— Музику! Грати далі! Нічого не сталося. Прошу не перейматися цим гідним жалю інцидентом!

Відьми́н був переконаний, що з кожною наступною подорожжю через портал росте й ризик нещасного випадку — і не помилився. Вони потрапили куди було треба, в корчму Ердиля, але опинилися під самісінькою стелею. Впали, обвалюючи балюстраду сходів, з оглушливим тріском приземлилися на стіл. Стіл не міг цього витримати. І не витримав.

Єнніфер у мить падіння опинилася знизу. Відьми́н був переконаний, що вона зомліла. Він помилявся.

Чародійка врізала йому в око кулаком і просто в обличчя жбурнула низку лайок, яких би не посоромився гробар-гном — а сквернословити гномські грабарі вміли краще від будь-кого. Лайка супроводжувалася лютими і безладними ударами, завдаваними наосліп, куди попало. Геральт ухопив її за руки, а щоб уникнути удару чолом, втиснув обличчя в декольте чародійки, що пахло бузком, аґрусом і устрицями.

— Пусти мене! — вереснула вона, метляючись, як кінський хвіст. — Ідіоте, дурню, телепню! Пусти, кажу! Прив'язь зараз лусне, я мушу її зміцнити, бо джин утече!

Відьми́н не відповів, хоч йому й хотілося. Схопив її ще міцніше, намагаючись притиснути до підлоги. Єнніфер огидно вилаялася, шарпнулася і щосили копнула його коліном у пахвину. Не встиг Геральт відновити дихання, як вона вирвалася, викрикнула закляття. Відчув, як якась потворно велика сила піднімає його з підлоги і тягне через усю залу, а потім із зусиллям, що вибивало дух, гепнувся об різьблений дводверний комод і розтрощив його на тріски.

IX

— Що там діється? — Горицвіт, учепившись за стіну, намагався пробитися поглядом крізь зливу. — Що там робиться, кажіть, бодай вам повилазило!

— Б'ються! — скрикнув один із вуличних роззяв, відстрибуючи од вікна корчми, як ошпарений,. Його друзяки-голодранці також кинулися навтьоки, ляпаючи босими п'ятами по грязюці. — Чаклун і відьма б'ються!

— Б'ються? — здивувався Невіль. — Вони б'ються, а той гемонський демон нищить моє місто! Гляньте, знову комин звалив! І розтрощив цегельню! Гей, люди! Бігом туди! О боги, добре хоч те, що дощ ллє, а то б загорілося!

— Це вже не триватиме довго, — понуро мовив священик Крепп. — Магічне світло слабне, прив'язь зараз лусне. Пане Невілю! Накажіть людям відійти! Там зараз розкриється пекло! Від того будинку лишаться самі уламки! Пане Ердилю, чого ви смієтеся? Адже це ваш будинок. Звідки такі веселощі?

— Я застрахував цю халупу на купу грошей!

— Поліс включає магічні та надприродні катастрофи?

— Звичайно.

— Розумно, пане ельфе. Дуже розумно. Вітаю. Гей люди, ховайтеся! Кому життя миле, нехай ближче не підходить!

Зсередини Ердилевої домівки почувся оглушливий гуркіт, блиснуло. Юрба хитнулася назад, ховаючись за колонами.

— Навіщо Геральт туди поліз? — застогнав Горицвіт. — 'Кий біс? Чому так завзявся рятувати ту чаклунку? Навіщо, до бісової матері? Хіреадане, ти розумієш?

Хіреадан сумно усміхнувся.

— Розумію, Горицвіте, — підтвердив. — Розумію.

X

Геральт відскочив від чергової стріли з оранжевого полум'я, яка вистрелила з пальців чародійки. Єнніфер явно втомилася, стріли були слабкі і повільні, відьми́н ухилявся від них без надмірних зусиль.

— Єнніфер! — крикнув відьми́н. — Заспокойся! Зрозумій нарешті, що я хочу тобі сказати! Ти не зможеш...

Геральт не закінчив. Із рук чародійки вилетіли тоненькі червоні блискавки, хапаючи його в багатьох місцях і ретельно обплутуючи. Одяг засичав і задимівся.

— Не зможу? — процідила Єнніфер, стоячи над ним. — Зараз побачиш, на що я здатна. Принаймні полежиш собі й більше мені не заважатимеш.

— Зніми це з мене! — заревів Геральт, крутячись і шарпаючись у пломенистій павутині. — Пече, зараза!

— Лежи нерухомо, — порадила чародійка, важко дихаючи. — Пече тільки, коли рухаєшся... Я не можу приділити тобі більше часу, відьми́не. Ми пововтузилися, але що забагато — того й свині не хочуть. Мушу взятися за джина, бо втече...

— Втече? — закричав відьми́н. — Це ти мусиш утікати! Цей джин... Єнніфер, послухай мене уважно. Я повинен у дечому зізнатися... Мушу сказати тобі правду. Ти будеш здивована.

XI

Джин засмикався на прив'язі, зробив коло, натягнув линви, що його тримали, і зніс башточку з дому Бо Беррона.

— Та й реве ж він! — скривився Горицвіт, рефлекторно хапаючись за горло. — Страхітливо реве! Виглядає на те, що хтось його жахливо розлютив!

— Бо так і є, — мовив священик Крепп. Хіреадан кинув на нього швидкий погляд.

— Що?

— Він розлючений, — повторив Крепп. — І мене це зовсім не дивує. Я б теж розлютився, якби мусив ретельно виконувати перше бажання, що його випадково промовив відьми́н...

— Як це?— закричав Горицвіт. — Геральт? Бажання?

— Це він мав у руках печатку, яка тримала генія на прив'язі. Геній виконує його бажання. Тому чаклунка не може взяти владу над джином. Але відьми́н не повинен казати їй цього, навіть якщо вже здогадався. Не повинен їй цього казати.

— Трясця, — пробурмотів Хіреадан. — Я починаю розуміти. Ключник у льоху... Луснув...

— Це було друге бажання відьми́на. Йому лишилося ще одне. Останнє. Але, заради богів, він не повинен казати про це Єнніфер!

XII

Вона стояла нерухомо, схилившись над ним і не звертаючи жодної уваги на джина, який смикався на прив'язі над дахом шинку. Будинок тремтів, зі стелі сипалося вапно і тріски, меблі совгалися по підлозі, судомно здригаючись.

— То он воно як, — просичала Єнніфер.