Острів загиблих кораблів - Сторінка 5

Гатлінгу!.. Гатлінгу!.." — і протягував йому руку.

Гатлінг поморщився, але, поглянувши на щиру тваринну радість в очах врятованого, добродушно посміхнувся та міцно потиснув мокру руку.

— Не можу вам висловити, Гатлінгу…

— Стійте, — раптом насторожився Гатлінг, швидко вириваючи свою руку, — дивіться, на нашому пароплаві дим з труби. Міс Кінгман кличе нас. Там щось трапилося. Біжімо!

II. МЕШКАНЦІ ОСТРІВЦЯ

Залишившись сама, міс Кінгман взялася за приготування сніданку. Вона вичистила та засмажила спійману Гатлінгом рибу, спустилася в трюм і узяла в складах провізії кілька апельсинів. Коли вона з кошиком у руках, піднялася на палубу, то побачила незвичайну картину: за їхнім обіднім столом — точніше, на столі і стільцях — господарювали мавпи. Вони вищали, сварилися, кидалися кексом і засовували собі за щоки шматки цукру. При появі міс Кінгман вони насторожилися і з криком відступили до борту. Вівіана засміялася і кинула їм пару апельсинів. Це відразу встановило дружні стосунки. Не без бійки покінчивши з парою апельсинів, шимпанзе, кривляючись, підійшли до міс Кінгман і почали сміливо брати плоди у неї з рук. Не було сумніву, що вони звикли до людського товариства.

І справді, люди не примусили себе довго чекати.

Захоплена витівками несподіваних гостей, міс Кінгман не бачила, як з-за борту пароплава обережно визирнули дві голови. Переконавшись, що на палубі немає нікого, окрім жінки, невідомі швидко перелізли через борт і, закинувши рушниці за плечі, почали наближатися до міс Кінгман.

Вона скрикнула від несподіванки, побачивши цю пару.

Один з них — товстенький, коротенький чоловічок з блідим, незважаючи на південне сонце, роздутим, давно не голеним лицем — відразу вражав якимись контрастами костюма та всього зовнішнього вигляду. На його голові був капелюх-казанок, зім'ятий, брудний, який просвічувався в багатьох місцях. Смокінг, незважаючи на діри і латки, все ще зберігав сліди хорошого крою. Але штани мали найжалюгідніший вигляд, спускаючись бахромою нижче від колін. Стоптані лаковані черевики та порваний фуляровий бант на шиї доповнювали вбрання.

Другий — високий, кремезний, загорілий, з чорною бородою, в мексиканському капелюсі "сомбреро", з правильний рисами обличчя, в темній сорочці, з голими по лікоть руками і у високих чоботях — нагадував мексиканського вівчаря. Рухи його були швидкі та різкі.

— Бонжур, мадемуазель, — привітав міс Кінгман товстун, розкланюючись найгалантнішим чином. — Дозвольте привітати вас з благополучним прибуттям на Острів Загиблих Кораблів.

— Дякую вам, хоча я не назвала б моє прибуття благополучним… Що ви хочете?

— Перш за все дозвольте познайомитися: Аристид Доде. Прізвище моє Доде, так, так, Доде, я француз…

— Мабуть, родич письменнику Альфонсу Доде? — мимоволі запитала міс Кінгман.

— Е-е… не те, щоб… так… віддалений… Хоча я мав деяке відношення до літератури, так би мовити… Найбільші паперові фабрики і… шпалерні на півдні Франції.

— Не базікай зайвого, Терніпе, — похмуро і сердито мовив його супутник.

— Які ви нетактовні, Флоресе! Коли ж я навчу вас триматися в пристойному товаристві? І прошу не називати мене Терпіном. Вони, бачте, назвали мене так жартома, унаслідок моєї голови, яка, як їм здається, нагадує ріпу… — і, знявши казанок, він провів по голому жовтуватому черепу, де зберігся, за примхою природи, на тімені пучок волосся.

Міс Кінгман мимоволі посміхнулася влучному прізвиську.

— Але ідо ж вам від мене треба? — знову повторила своє запитання Вівіана.

— Губернатор Острова Загиблих Кораблів, капітан Фергус Слейтон, видав наказ, якому ми мусимо сліпо та неухильно коритися: кожна новоприбула людина має бути негайно представлена йому.

— І запевняю вас, міс або місіс, не маю честі знати, хто ви, вас очікують в капітана Слейтона найпривітніші гостини.

— Я нікуди не піду, — відповіла міс Кінгман.

Терніп зітхнув.

— Мені вельми неприємно, але…

— Досить тобі дипломата розігрувати! — знову грубо втрутився Флорес і, підійшовши до Вівіане, владно сказав:

— Ви мусите слідувати за нами.

Міс Кінгман зрозуміла, що опиратися марно. Поміркувавши, вона сказала:

— Гаразд. Я згодна. Але дозвольте мені переодягнутися, — і вона показала на свій робочий костюм і фартух.

— Зайве! — відрізав Флорес.

— Адже це не займе багато часу, — звернувся Терніп одночасно до Флореса і міс Кінгман.

— О, всього кілька хвилин! — і вона залишила палубу.

За кілька хвилин Флорес зауважив, що пароплавна труба задиміла. Він відразу зрозумів військову хитрість.

— Клята баба перехитрила. Бачиш дим? Це сигнал. Вона зве когось на допомогу! — І, знімаючи з плеча гвинтівку, він став лаяти Терніпа: — А все ти! Розтанув. Ось я скажу твоїй старій!

— Ви невиправні, Флоресе. Не могли ж ми волокти силою беззахисну жінку.

— Лицарство! Галантність! Ось тобі Фергус покаже лицарство… Чого бажаєте? — І, взявши рушницю напереваги, він кивнув головою до борту, через який перестрибували Гатлінг і все ще мокрий Симпкінс, увесь у зелених водоростях, з крабами, що вчепилися в одяг.

— А це що за водяник?..

Почалися переговори. Гатліиг не побоявся б помірятися силою з цими двома обідранцями. Але коли вони не брешуть, боротьба нічому не завдячить: на острові, як вони запевняють, живе ціле населення — сорок три добре, озброєні особи. Сили нерівні.

Залишивши заручником Симпкінса, Гатлінг пішов обговорити становище з міс Кінгман. Вона також була згодна з тим, що боротьба даремна. Було вирішено йти всім разом "знайомитися" з капітаном Фергусом.

III. ГУБЕРНАТОР ФЕРГУС СЛЕЙТОН

На Острові Загиблих Кораблів виявилися досить хороші шляхи сполучення.

Перебравшися через старий трьохпалубний фрегат, Терніп, який ішов попереду, вивів полонених "на дорогу": це були мости, перекинуті між кораблями і над палубами, що провалилися. Уздовж цієї дороги пролягав якийсь дріт, прикріплений до невеликих стовпів і щогл, що збереглися.

— Сюди, сюди! Не оступіться, міс, — люб'язно звертався Терніп до міс Кінгман. За нею слідували Гатлінг і Симпкінс.

Похмурий Флорес, насуваючи своє сомбреро до брів, замикав хід.

На півдорозі їм почали зустрічатися мешканці, одягнені в лахміття, зарослі, засмаглі; біляві жителі півночі, смугляві південці, кілька негрів, три китайці… Всі вони з цікавістю жадібно поглядали на нових мешканців острова.

Серед невеликих парусних суден різних епох і народів, у центрі острова, привертав увагу великий, у доброму стані фрегат "Єлизавета".

— Резиденція губернатора, — шанобливо мовив Терніп.

На палубі цієї резиденції шикувалося щось на зразок почесної варти: шість матросів з рушницями в руках, в однакових і досить пристойних костюмах.

Губернатор зустрів гостей у великій каюті. Після сумного вигляду зруйнованих кораблів ця каюта мимоволі вражала.

Вона мала цілком жилий вигляд і була вбрана майже розкішно. Тільки деяка строкатість стилю свідчила про те, що сюди стягнули все краще, що знаходили на кораблях, які прибивало до цього дивного острова.

Дорогі персидські килими застиляли підлогу. На консолях стояло кілька хороших китайських ваз. Темні стіни з різьбленими карнизами чорного дуба були обвішані судовими картинами голландських, іспанських та італійських майстрів: Веласкеса, Рибейри, Рубенса, Тиціана, фламандського пейзажиста Тейньєра. Тут же знаходився етюд, який зображував собаку, що робить стійку, і поряд, порушуючи стиль/висіла прекрасна японська картина, вишита шовком, що зображувала в стилі гокпан журавля на засніженій гілці дерева та конус гори Фудзи-яма.

На великому круглому столі стояли старовинні венеціанські грановані вази шістнадцятого століття, французькі бронзові канделябри часів Директорії і кілька рідкісних рожевих мушель. Важкі різьблені меблі, обтягнуті тисненою свинячою шкірою, із золотими ободами по краях, надавала каюті солідного вигляду.

Притиснувшись до книжкової шафи, стояв губернатор острова — капітан Фергус Слейтои.

Він вигідно відрізнявся від інших мешканців міцною статурою, випещеним, добре виголеним лицем і цілком Пристойним капітанським костюмом.

Дещо приплюснутий ніс, важке підборіддя, плотський рот справляли не зовсім приємне враження. Його сірі холодні очі націлилися на тих, що прийшли. Він мовчки й спокійно дивився на них, ніби вивчаючи їх і щось зважуючи. Це був погляд людини, яка звикла розпоряджатися долею людей, не звертаючи уваги на їхні особисті бажання, смаки й інтереси. Ковзнувши поглядом по Симпкінсу і, очевидно, не визнавши його гідним уваги, він довго дивився на міс Кінгман, перевів погляд на Гатлінга і знову на Кінгман…

Цей мовчазний огляд збентежив Вівіану і почав сердити Гатлінга.

— Дозвольте познайомитися: Реджинальд Гатлінг, міс Вівіана Кінгман, містер Джим Симпкінс. Пасажири пароплава "Веніамін Франклін", що потрапив в аварію.

Слейтон, не звертаючи уваги на Гатлінга, все ще продовжував дивитися на міс Кінгман. Потім він підійшов до неї, люб'язно привітався, недбало простягнув руку Гатлінгу і Симпкінсу і запросив сісти.

— Так, знаю, — промовив він, — знаю.

Гатлінг був надзвичайно здивований, коли Слейтон точно назвав, де і коли їхній пароплав зазнав аварії. Про це ніхто з них не говорив остров'янам.

Слейтон звертався винятково до міс Кінгман.

— Якщо випадок заніс вас на цей сумний острів, міс Кінгман, то ми, остров'яни, маємо тільки дякувати долі за її прекрасний подарунок, — відпустив Слейтон важкуватий комплімент навіть без усмішки на обличчі.

— На жаль, я не схильна дякувати долі, яка так розпорядилася мною, — відповідала міс Кінгман.

— Хто знає, хто знає? — загадково відповів Слейтон. — Тут. не так погано живеться, міс, як може видатися на перший погляд. Ви займаєтеся музикою? Співаєте?

— Так.

— Відмінно. Прекрасно. Тут ви знайдете хороший ераровський рояль і багату нотну бібліотеку. Книг теж вистачає. Серед наших остров'ян є цікаві люди. Ось хоча б цей Терніп. Правда, він порядно опустився, але він багато бачив, багато знає і колись був досить поважною людиною. Тепер він смішний, але все-таки цікавий. Потім Людерс, німець. Це наш історик і вчений. Він вивчає історію кораблебудування, адже наш острів — справжній музей, чи не так?

— Історію кораблебудування? Це цікаво, — сказав Гатлінг.

— Це має відношення до вашої спеціальності? — недбало запитав Слейтон, подивившися на нього зіщуленими очима.

— Так, я інженер із кораблебудування, — відповів Гатлінг.

Міс Кінгман здивовано подивилася на нього.