Отелло, венеціанський мавр - Сторінка 15
- Вільям Шекспір -
Нехай
Напівдиявол цей вам відповість,
Навіщо так обплутав він мені
І душу, й тіло?
Яго
Я уже сказав.
Нічого в мене не питайте; все,
Що знаєте,— те знаєте. Віднині
Я й слова більше не скажу.
Лодовіко
Невже?
А щоб молитися?
Граціано
Розкриють рот
Тортури.
Отелло
Справді, то найкращий засіб.
Лодовіко
Тепер, синьйоре, я вам поясню,
Чого ви ще не знаєте, гадаю.
Ось два листи — обидва ми знайшли
В кишені у забитого Родріго.
Тут сказано, що Кассіо убити
Повинен був Родріго.
Отелло
О підлий!
Кассіо
Гірший за поган прелютих!
Лодовіко
А другого листа, мабуть, хотів він
Послати Яго. Ну, а той прийшов
До нього сам.
Отелло
Мерзотний душогуб!
Як, Кассіо, потрапила до вас
Ця хустка, що належала дружині?
Кассіо
Знайшов її я у своїй кімнаті;
А Яго нам признався сам, що він
Її навмисне там мені підкинув,
Аби якоїсь досягти мети,-
І він її досяг.
Отелло
О дурень! Дурень!
Кассіо
В листі Родріго докоряє Яго
Іще й за те, що той його підбив
Зі мною посваритися на варті;
Я ж через те свою посаду втратив.
Очутившись, він щойно нам сказав,-
Хоч ми й гадали, ніби мертвий він,-
Що вбить мене його підбурив Яго
І той же Яго сам його поранив.
Лодовіко
Ви з нами підете з покоїв цих.
Скасовані і влада ваша, й сан;
Правителем призначено на Кіпрі
Віднині Кассіо. А для цього
Мерзенного раба,— які лиш є
Тортури найжахливіші, повільні,
Щоб довго не вбивали,— хай усіх
Зазнає він. Ви — в'язень наш, Отелло,
Допоки не дізнається про злочин
Сенат Венеції. Ведіть його.
Отелло
Стривайте-бо! Ще слово, два — раніше,
Ніж вийшли ви,— сказати вам я хочу.
Венеції я добре послужив —
Це знають всі. Та мова не про те.
Я маю ось яке до вас прохання:
Коли ви будете писать в сенат
Про всі оці страхіття, то про мене
Ви напишіть лиш те, який я є;
Не зменшуйте провини і навмисне
Не перебільшуйте. А напишіть,
Що я кохав без розуму й без міри,
Що піддававсь я ревнощам не легко,
Але, піддавшись, жодних меж не знав;
Що викинув, мов йолоп-індіанець,
Перлину найкоштовнішу, ціннішу
Незмірно, аніж рід його увесь;
І що мої, колись суворі, очі,
Не звиклі до плачу й м'якого смутку,
Ллють сльози нині, як смолу цілющу
Дерева аравійські рясно ронять.
Все напишіть і ще одне додайте:
Коли якось в Алеппо я побачив,
Як турок злий в тюрбані тяжко бив
Венеціанця і сенат паплюжив,
Вхопив я пса-обрізанця за горло
І заколов його — отак!
(Заколює себе)
Лодовіко
Кривавий час!
Граціано
Даремні всі слова!
Отелло
Я цілував тебе, коли вбивав...
(Падає на Дездемону)
Цілуючи тебе, я смерть прийняв!
(Умирає)
Кассіо
Цього боявся я, одначе думав,
Що при собі немає в нього зброї.
Яка душа велична!
Лодовіко
(до Яго)
Пес спартанський[16]!
Лютіший за чуму, за голод, навіть
За море розхвильоване! Дивись!
Дивись сюди на цей тягар жахливий,
Що он похмуре ложе угинає.
Це все — твоя робота! Для очей
Страшна отрута! О, мерщій прикрийте!
Ви, Граціано, залишіться в замку
І порядкуйте тут усім майном,-
Ви ж спадкоємець мавра. Вас прошу,
Правителю шановний, взять на себе
І покарать пекельного падлюку;
Призначте час, і місце, і тортури.
О, виберіть йому найтяжчу кару!
А я про цю тяжку, печальну втрату
З печальним серцем розповім сенату.
Виходять.
Примітки
Отелло — ім'я неясного походження, схоже на італійську зменшену форму німецького імені Otto. Але є досить вірогідні відомості про те, що у Венеції існувала знатна родина Отелло дель Моро, в гербі якої за емблему правили ягоди шовковиці — по-італійському — moro. Італійське "moro" означає також мавр — маврами ж називали тоді всіх мешканців Північної Африки.
Яго — одна з діалектних форм італійського імені Jacopo або Giacomo (відповідає українському — Яків).
Дездемона — в перекладі з грецької означає "нещасна".
Гай-гай, один великий арифметик... — Називаючи Кассіо "арифметиком", Яго, солдат-практик, боєць, протиставляє себе освіченому командирові, якому бракувало воєнного досвіду.
Та гарну взяв на абордаж галеру — "Сухопутна галера" на жаргоні англійських моряків — повія.
Марк Луккезе — тобто з Лукки. Очевидно, один з найманих воєначальників (кондотьєрів) Венеціанської республіки (це ім'я носив хазяїн однієї з лондонських таверен), якого дож, мабуть, мав намір призначити командувачем, але, за його відсутністю, призначив Отелло.
Кассіо вас не знає... — Кассіо, звичайно, знає Родріго в обличчя; але Родріго послухався поради Яго ("зміни своє лице фальшивою бородою"), і Кассіо його не впізнав.
...чи не побували часом ваші інструменти в Неаполі, що вони так гугнявлять? — Натяк або на "неаполітанську хворобу", як у ті часи називали сифіліс, або на гугнявість вимови неаполітанців.
Лежав я з Кассіо недавно поруч... — В Англії часів Шекспіра окремі ліжка рідко у кого були. Звичай спати з приятелями або із зовсім чужими людьми в одному ліжку зберігався до XVII ст. навіть серед вищих класів суспільства.
Геллеспонт — давньогрецька назва Дарданелльської протоки.
Я радий, що ума ви позбулися. — Лодовіко щойно повідомив Отелло про даний йому наказ їхати в Венецію і призначення Кассіо на його місце. Дездемона радіє тільки з першого, однак Отелло пояснює її радість другим повідомленням і вважає, що вона втратила розум, відкрито радіючи з удачі свого коханця.
У тузі сиділа вона край струмка...— Старовинна англійська пісня про зелену вербу дійшла до нас у кількох варіантах. Найдавніший список належить до 1600 р.
Настане тьма... Й під нами сколихнеться Від жаху вся земля! — Уявлення про зв'язок між затемненнями і землетрусами зустрічається у Плінія, англійський переклад якого був виданий 1601 р.
Це загартований в льодових водах Іспанський меч.— Про гартування іспанських мечів у льодовій воді також згадується у Плінія.
Дивлюсь йому на ноги — ні, то казка... — Вважалося, що у чорта мають бути копита; Отелло вважає Яго чортом.
Пес спартанський! — Спартанські собаки, як твердять стародавні автори, були особливо люті.
Напівдиявол цей вам відповість,
Навіщо так обплутав він мені
І душу, й тіло?
Яго
Я уже сказав.
Нічого в мене не питайте; все,
Що знаєте,— те знаєте. Віднині
Я й слова більше не скажу.
Лодовіко
Невже?
А щоб молитися?
Граціано
Розкриють рот
Тортури.
Отелло
Справді, то найкращий засіб.
Лодовіко
Тепер, синьйоре, я вам поясню,
Чого ви ще не знаєте, гадаю.
Ось два листи — обидва ми знайшли
В кишені у забитого Родріго.
Тут сказано, що Кассіо убити
Повинен був Родріго.
Отелло
О підлий!
Кассіо
Гірший за поган прелютих!
Лодовіко
А другого листа, мабуть, хотів він
Послати Яго. Ну, а той прийшов
До нього сам.
Отелло
Мерзотний душогуб!
Як, Кассіо, потрапила до вас
Ця хустка, що належала дружині?
Кассіо
Знайшов її я у своїй кімнаті;
А Яго нам признався сам, що він
Її навмисне там мені підкинув,
Аби якоїсь досягти мети,-
І він її досяг.
Отелло
О дурень! Дурень!
Кассіо
В листі Родріго докоряє Яго
Іще й за те, що той його підбив
Зі мною посваритися на варті;
Я ж через те свою посаду втратив.
Очутившись, він щойно нам сказав,-
Хоч ми й гадали, ніби мертвий він,-
Що вбить мене його підбурив Яго
І той же Яго сам його поранив.
Лодовіко
Ви з нами підете з покоїв цих.
Скасовані і влада ваша, й сан;
Правителем призначено на Кіпрі
Віднині Кассіо. А для цього
Мерзенного раба,— які лиш є
Тортури найжахливіші, повільні,
Щоб довго не вбивали,— хай усіх
Зазнає він. Ви — в'язень наш, Отелло,
Допоки не дізнається про злочин
Сенат Венеції. Ведіть його.
Отелло
Стривайте-бо! Ще слово, два — раніше,
Ніж вийшли ви,— сказати вам я хочу.
Венеції я добре послужив —
Це знають всі. Та мова не про те.
Я маю ось яке до вас прохання:
Коли ви будете писать в сенат
Про всі оці страхіття, то про мене
Ви напишіть лиш те, який я є;
Не зменшуйте провини і навмисне
Не перебільшуйте. А напишіть,
Що я кохав без розуму й без міри,
Що піддававсь я ревнощам не легко,
Але, піддавшись, жодних меж не знав;
Що викинув, мов йолоп-індіанець,
Перлину найкоштовнішу, ціннішу
Незмірно, аніж рід його увесь;
І що мої, колись суворі, очі,
Не звиклі до плачу й м'якого смутку,
Ллють сльози нині, як смолу цілющу
Дерева аравійські рясно ронять.
Все напишіть і ще одне додайте:
Коли якось в Алеппо я побачив,
Як турок злий в тюрбані тяжко бив
Венеціанця і сенат паплюжив,
Вхопив я пса-обрізанця за горло
І заколов його — отак!
(Заколює себе)
Лодовіко
Кривавий час!
Граціано
Даремні всі слова!
Отелло
Я цілував тебе, коли вбивав...
(Падає на Дездемону)
Цілуючи тебе, я смерть прийняв!
(Умирає)
Кассіо
Цього боявся я, одначе думав,
Що при собі немає в нього зброї.
Яка душа велична!
Лодовіко
(до Яго)
Пес спартанський[16]!
Лютіший за чуму, за голод, навіть
За море розхвильоване! Дивись!
Дивись сюди на цей тягар жахливий,
Що он похмуре ложе угинає.
Це все — твоя робота! Для очей
Страшна отрута! О, мерщій прикрийте!
Ви, Граціано, залишіться в замку
І порядкуйте тут усім майном,-
Ви ж спадкоємець мавра. Вас прошу,
Правителю шановний, взять на себе
І покарать пекельного падлюку;
Призначте час, і місце, і тортури.
О, виберіть йому найтяжчу кару!
А я про цю тяжку, печальну втрату
З печальним серцем розповім сенату.
Виходять.
Примітки
Отелло — ім'я неясного походження, схоже на італійську зменшену форму німецького імені Otto. Але є досить вірогідні відомості про те, що у Венеції існувала знатна родина Отелло дель Моро, в гербі якої за емблему правили ягоди шовковиці — по-італійському — moro. Італійське "moro" означає також мавр — маврами ж називали тоді всіх мешканців Північної Африки.
Яго — одна з діалектних форм італійського імені Jacopo або Giacomo (відповідає українському — Яків).
Дездемона — в перекладі з грецької означає "нещасна".
Гай-гай, один великий арифметик... — Називаючи Кассіо "арифметиком", Яго, солдат-практик, боєць, протиставляє себе освіченому командирові, якому бракувало воєнного досвіду.
Та гарну взяв на абордаж галеру — "Сухопутна галера" на жаргоні англійських моряків — повія.
Марк Луккезе — тобто з Лукки. Очевидно, один з найманих воєначальників (кондотьєрів) Венеціанської республіки (це ім'я носив хазяїн однієї з лондонських таверен), якого дож, мабуть, мав намір призначити командувачем, але, за його відсутністю, призначив Отелло.
Кассіо вас не знає... — Кассіо, звичайно, знає Родріго в обличчя; але Родріго послухався поради Яго ("зміни своє лице фальшивою бородою"), і Кассіо його не впізнав.
...чи не побували часом ваші інструменти в Неаполі, що вони так гугнявлять? — Натяк або на "неаполітанську хворобу", як у ті часи називали сифіліс, або на гугнявість вимови неаполітанців.
Лежав я з Кассіо недавно поруч... — В Англії часів Шекспіра окремі ліжка рідко у кого були. Звичай спати з приятелями або із зовсім чужими людьми в одному ліжку зберігався до XVII ст. навіть серед вищих класів суспільства.
Геллеспонт — давньогрецька назва Дарданелльської протоки.
Я радий, що ума ви позбулися. — Лодовіко щойно повідомив Отелло про даний йому наказ їхати в Венецію і призначення Кассіо на його місце. Дездемона радіє тільки з першого, однак Отелло пояснює її радість другим повідомленням і вважає, що вона втратила розум, відкрито радіючи з удачі свого коханця.
У тузі сиділа вона край струмка...— Старовинна англійська пісня про зелену вербу дійшла до нас у кількох варіантах. Найдавніший список належить до 1600 р.
Настане тьма... Й під нами сколихнеться Від жаху вся земля! — Уявлення про зв'язок між затемненнями і землетрусами зустрічається у Плінія, англійський переклад якого був виданий 1601 р.
Це загартований в льодових водах Іспанський меч.— Про гартування іспанських мечів у льодовій воді також згадується у Плінія.
Дивлюсь йому на ноги — ні, то казка... — Вважалося, що у чорта мають бути копита; Отелло вважає Яго чортом.
Пес спартанський! — Спартанські собаки, як твердять стародавні автори, були особливо люті.